4. Вплив імперської геостратегії в сучасному світі.

Експансіоністська геостратегія притаманна перш за все імпе­ріям, як колишнім, так і сучасним. Імперські держави минулих історичних епох створювалися переважно за рахунок територіальної експансії – розширення геополітичного сфери країни за рахунок завоювання територій з їх населенням та різноманітними ресурсами. Імперії минулого мали на меті перш за все розширення своєї фізичної території та сфери свого геополітичного та геоекономічного впливу на сусідні країни. Сама сутність імперського експансіонізму не змінилася, зміни торкнулися тих або інших змістовних та географічних аспектів імперської геостратегії.

Сучасними імперіями ми вважаємо такі держави, які утворені за рахунок приєднання (об'єднання) різних країн і народів, проводять внутрішню політику, спрямовану на їх жорстке підпо­рядкування центральній владі, а також відрізняються активним експансіонізмом на міжнародній арені.

Сучасні територіальні експансії прикриваються, як правило, задекларованими високим гуманітарними цілями – необхідністю збереження миру і безпеки у світі, боротьбою з розповсюдженням зброї масового ураження, захистом прав людини тощо.

Імперська геостратегія на міжнародній арені може мати відкритий (явний), так і латентний (прихований) характер, у сучасну епоху, коли імперським державам треба оглядатися на думку міжнародних організацій, насамперед ООН, інших держав, світову громадську думку, донедавна переважали мирні засоби прихованої імперської геостратегії (в 2011 р. США як найяскравіших представник держави імперського типу перейшли у відвертий наступ в ряді країн світу). З точки зору змістовного наповнення імперської геостратегії в ній можна виділити декілька взаємопов'язаних скла­дових: політичну, воєнну, ідеологічну, економічну, інформаційну культурну та ін.

Політична складова імперської геостратегії спрямована на розширення сфери політичного впливу імперської держави в геопросторі шляхом встановлення політичного контролю над об’єктами експансії, який досягається через підпорядкування правлячої політичної еліти і державного апарату. У сучасних умовах приведення до влади потрібних політичних сил і конкретних осіб досягається вже переважно не через воєнну окупацію, пря­мий політичний тиск чи державний переворот, а витонченішими і часто ефективнішими засобами експансії – економічної, інформаційної, культурної тощо, де одним із головних інструментів стають інтернет та соціальні мережі. Розглянути «імунітет» до ТВ, та його відсутність в плані інтернету.

Війна традиційно була засобом створення, розширення і збереження імперій. Сучасна воєнна стратегія передбачає швидкоплинні, блискавичні військові дії з масовим використанням авіації та високоточної зброї. Плануються навіть «хірургічні операції» зі знищення конкретних об’єктів і навіть осіб. Забезпечення контролю над завойованим геопростором досягається шляхом оволодіння ключовими стратегічними районами, об’єктами, магістралями тощо, утриманням на захопленій території значних військових контингентів.

Економічний напрям за умов глобалізації світових господарських процесів виступає як провідний у всій імперській геостратегії взагалі. Могутні держави світу і недержавні актори спроможні створювати вигідну для себе ситуацію на валютно-фінансових ринках регіонів світу і окремих держав. Сучасні провідні держави мають такий рівень розвитку сучасних технологій, який дає можливість домінувати у виробництві найбільш наукомісткої високотехнологічної продукції. Володіння технологічною інформацією є запорукою економічної гегемонії у майбутньому світі. Слабкіші країни приречені перетворитися на технологічні колонії високорозвинених держав. Саме наймогутніші держави створили «правила гри» на світовому ринку. Володіння мінерально-сировинними ресурсами (особливо енергетичними) залишається однією з найважливіших складових могутності сучасних імперій. Світ вступив в епоху загострення боротьби за ресурси, особливо за енергоносії — нафту та природний газ. Одним з головних на­прямів геостратегії імперських держав є також дії, спрямовані на встановлення комунікаційного контролю над територіями ін­ших країн. Отже, прагнення розширити свій економічний вплив на регіони світу та країни, підпорядкувати їх у кредитно-фінансо­вому, валютному, технологічному, ресурсному, комунікаційному відношенні залишається невід'ємною рисою сучасного імперіа­лізму.

Інформаційна складова імперської геополітики спрямована на встановлення домінуючого контролю над інформаційним простором інших країн. Медійні компанії провідних держав фільтрують інформаційні потоки, прагнуть маніпулювати суспільною свідомістю в різних країнах, нав’язувати населенню певні політичні погляди, стереотипи, цінності, норми тощо. Інформаційний контроль виступає як підґрунтя для здійснення політичної, економічної, ідеологічної, культурної, мовної експансії. Так, культурно-інфор­маційний напрям імперської геостратегії йде пліч-о-пліч з полі­тичним через вплив на політичну культуру населення, а також з економічним через формування культу споживання насаджуванням стандартів масової культури.

США нині є державою «номер один» у світі, наймогутнішою в господарському, фінансовому, науково-технічному та військовому відношенні, яка вважає сферою своїх життєвих інтересів різні «ключові» райони земної кулі. Проте її позиції як абсолютного лідера з кожним роком дещо слабнуть. Йдеться і про загальноеко­номічний, і фінансовий, і військово-технічний потенціал.

На думку З.Бжезінського, єдина справжня сучасна імперія (США) повинна проводити на міжнародній арені і відповідну імперську геостратегію, яка повинна, як і в часи Римської імперії, містити головні складові: попередження змови між васалами і збереження їх залежності від спільної безпеки; збереження покірності підлеглих і забезпечення їх захисту; недопущення об’єднання варварів. За З.Бжезінським, імперська геостратегія США має бути спрямована на досягнення двох цілей: 1) зміцнення власного панівного становища у світі; 2) створення такої геополітичної структури глобального співробітництва (під егідою США), яка буде спроможною пом'якшувати неминучі потрясіння і напруги викликані соціально-політичними змінами у світі. Ця система повинна відігравати роль міжнародного «регента», спроможного нести тягар відповідальності за стабільність і мир у всьому світі. Нині З.Бжезінський обґрунтовує необхідність світового лідерства США, яке має забезпечувати мирний і рівноправний розвиток усіх країн і регіонів світу.

Сучасна геостратегія США ґрунтується на доктрині «гуманітарної інтервенції», згідно з якою Америка та її союзники мають право на здійснення інтервенції (навіть без відповідного рішення Ради Безпеки ООН) до тих держав світу, де існують загрози для життя людей, порушуються їх права і свободи (цікаво, що те, чого хочуть мешканці таких країн, вирішують не вони самі, а одноосібно США). Попри високу мету, гуманітарна інтервенція здійснюється, виходячи з політики по­двійних стандартів, і передбачає розуміння прав і свобод людини саме з точки зору американської лібертіанської ідеології.

У своїй геостратегії США та їх союзники спираються також на відому доктрину «превентивного інтервенціоналізму», згідно з якою вони мають право на здійснення інтервенції (також без санкції РБ ООН) до тих держав, що становлять потенційну загрозу для миру та безпеки у світі. Воєнний і політичний експансіонізм США обґрунтовується також необхідністю боротьби з поширенням зброї масового знищення. Причому США самі вирішують, які держави гідні володіти зброєю масового знищення, а які – ні. Одним з виправдань американського політичного імперіалізму проголо­шується боротьба з тероризмом, оскільки саме себе США репрезен­тують як захисника всього людства, головного борця з тероризмом у всьому світі.

У контексті боротьби з розповсюдженням зброї масового ураження, за права людини і, особливо, з тероризмом у США виникає необхідність співпраці з партнерами з метою перекласти на них частину витрат і розділити відповідальність за воєнні злочини і винищення держав і народів. Війна стає для США дедалі дорожчим задоволенням, тому ідеалом для них є стабільний мирний з власною гегемонією (явною чи прихованою), для забезпечення якого вони вважають за потрібне запровадити взаємну відповідальність провідних держав планети за управління світом без війн.

Лише така держава, як США, і таке військове угруповання, як НАТО, мають настільки високий ступінь військово-політичної могутності, до спроможні вплинути на позицію авторитетних міжнародних організацій і громадську думку в багатьох країнах світу. Використовуючи різноманітні засоби впливу на своїх партнерів, США організували і провели під своїм керівництвом бомбардування Сербії в 1999 р., вторгнення до Афганістану в 2001 р., агресію відносно Іраку в 2003 р. та Лівії в 2011 р.

Окуповані в результаті імперської агресії території оголошуються не анексованими, а такими, що здобудуть свій повний суве­ренітет після перехідного періоду встановлення «справжньої» демо­кратії. Окупація надзвичайно багатого нафтою Іраку вже призвела до загибелі понад 4,4 тисяч тільки американських військовослужбовців (станом на 2012 р.; загальне ж число жертв – за деякими даними перевищило 100 тис. чол.) і до величезних витрат коштів з американсько­го бюджету. США та їх сателіти прагнуть до встановлення в Іраку достатньо легітимного і ефективного політичного режиму, який дозволятиме США реально контролювати видобуток, переробку і транспортування нафти в цій країні.

Економічний експансіонізм був і залишається стрижнем аме­риканської імперської геостратегії. Крім прагнення встановити свій контроль над світовим ринком енергоносіїв, спостерігається намагання домінувати у виробництві найбільш високотехнологічної продукції у жорсткій конкуренції із західноєвропейськи­ми країнами та Японією. Проте зростає конкуренція ще й з боку країн Східної, Південно-Східної та Південної Азії. Контроль над світовими фінансовими потоками був і залишається характерною ознакою американського економічного імперіалізму. Забезпечення максимальних прибутків від інвестицій для американських монополій-реальних хазяїв США, контроль над використанням природних ресурсів і виробництвом високотехнологічної продукції в різних регіонах та країнах світу є рушійними чинниками політики США на міжнародній арені.

Валютно-фінансова експансія США має забезпечити їх панування на світових фінансових ринках. При тому, що весь світ і так перенасичений доларовою масою, США випускають у світ все нові і партії доларів. Америка прагне нав'язувати всьому світовому ринку розрахунки саме в доларах, виставляє долар як запоруку стабільності світової валютної системи, шантажує країни світу тим, що крах долара означатиме колапс (розпад) валютних систем фактично усіх країн світу – глобальну валютну кризу. Президент США Барак Обама категорично відкидає будь-які пропозиції щодо запровадження у світі іншої валюти для міжнародну розрахунків.

У літературі висловлюється думка, що, крім прагнення встано­вити контроль над величезними ресурсами нафти, головною причиною вторгнення США до Іраку в 2003 р. було бажання Садда­ма Хусейна (тодішнього президента Іраку) перейти в розрахунках за експорт нафти з доларів на евро.

Засобами забезпечення сучасної світової першості США ви­ступають також інформаційний та культурний напрями імпер­ської геостратегії. Посилення інформаційної експансії пов'язано з подальшим технічним прогресом ЗМІ. Технічними ресурсами системи Internet в Америці управляє потужна приватна корпора­ція ICANN, рішення якої прямо підпорядковані Білому дому і фактично не чинні без його схвалення. США пропагують по всьо­му світу лібертіанську ідеологію зі своїми ідеалами демократії та ринкової економіки, безупинно рекламуючи їх досягнення саме за допомогою потужних ЗМІ, що охоплюють через системи зв'язку весь світ. Сучасна культурна експансія США прямо проявляється в агресивному нав'язуванні всьому світу стереотипів американської масової культури, що ґрунтується на культі спо­живання. Інформаційна та культурна експансія США, пропаганда єдиного світового суспільства на засадах американської моделі демократії, ринкової економіки, масової культури веде до фактичного послаблення суверенітету інших держав світу.

Ще раз згадаємо дискусійну думку, що імперська геостратегія США спрямовується мондіалістськими організаціями, які в свою чергу керуються з латентного «центру» (чи «центрів»), і її справжньою метою є досягнення світового панування і встановлення влади «Світового уряду».

22