Четверте питання Невербальна комунікація та її особливості

Невербальне спілкування – це спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки, через прямі сенсорні або тілесні контакти ( тактильні, зорові, слухові відчуття). Багатьом тваринам: собакам, мавпам, дельфінам притаманна здібність невербального спілкування з людиною.

Ч.Чаплін та багато інших акторів кіно були піонерами невербальної комунікації, на той час то був єдиний засіб передати щось з екрану.

Психологічною наукою невербальні аспекти комунікації почали вивчатись з 60 років 20го століття. Дж. Фаста 1870 рік.

Найбільш важливою з наукових праць була робота Ч.Дарвіна „Выражение эмоций животными и человеком” яка вийшла у 1872 році.

Вченими доведено що в акті комунікації слова займають 7% від всього змісту повідомлення, на який ми звертаємо увагу, 38% - займають характеристики звуків та сигналів і 55% - інші засоби невербальної комунікації. Відомо, що жінки активніше використовують невербальну комунікацію, є більш спостережливі з а нею ніж чоловіки. Ця жіноча здібність вроджена і обумовлюється тим, що матір повинна вміти спілкуватись з дитиною коли тій ще недоступне вербальне мовлення. Отже, елементи невербальної поведінки людини – це перша знакова система, яка засвоюється людиною в онтогенезі.

Невербальна поведінка – соціально та біологічно обумовлений спосіб організації невербальних засобів спілкування, перетворених в індивідуальну форму дій та вчинків.

Основні характеристики невербальних засобів – рух, простір та час (проксеміка) і відповідно, системи їх відображення та сприйняття – оптична, акустична, дотикова, олфакторна.

1. Оптична система об’єднана під назвою кінесіка – жести, міміка, пантоміміка, характеристики погляду, шкіряні реакції – почервоніння, потіння, також аналізується особливості почерку людини.

2. Акустична – якість голосу, його діапазон, тональність, гнучкість, тембр, ритм, висота звуків; до інших – паузи, сміх, плач, подих, кашель.

3. Дотикова – дотики, пожимання руки, обійми ,поцілунки – такесика.

4. Олфакторно відображаються природні та штучні( парфумерні) запахи людини.

Отже перша невербальна підсистема оптико-кінесична проявляється у виразних рухах, які відображаються через жести, міміку та пантоміміку. Жести у процесі спілкування супроводжують мовлення.

Пантоміміка(поза) – це положення людського тіла у просторі; елементарна одиниця

просторової поведінки людини. Загальна кількість положень тіла людини біля 1 000.схрещування рук та ніг означає „закритість” для спілкування цілому пози можуть виконувати дві функції: розчленовувати потік вербального мовлення та регулювати міжособистісні стосунки.

Міміка – певні дослідження показали, що в художній літературі можна знайти біля

20 000 виразів обличчя. Але найчастіше людина виражає всього шість емоцій: радість, сум, гнів, здивування, страх, огиду.

Акустична підсистема – певні ритмко-інтонаційні сторони мовлення (висота,

тривалість, гнучкість голосу, ) також різні психофізіологічні прояви людини: плач, сміх , подих, кашель. Одну з головних ролей відіграє інтонація – це ритмико-мелодична сторона мовлення ( паузи, наголос, мелодія, сила голосу).

Дотикова – починаючи з раннього дитинства, фізичний контакт у вигляді поглажувань,

дотиків, поцілунків. Поцілунок, як елемент фізичного контакту, у поведінці чоловіків та жінок у слов’янській культурі спостерігається достатньо часто, в той час у англійців, досить рідко за умов інтимних відносин.

Олфакторна природні та штучні запахи, які оточують особистість є її природнім

доповненням. Отримує значення в ситуації соціальної ізоляції або взаємодії. З’явились підстави казати, що виникненню такого складного почуття як кохання ми забов’язані саме запахам, які відчуваємо від партнера. Всі люди виділяють через шкіру певні ферменти феромони. Несвідоме відчуття нами відповідних феромонів від партнера, та обумовлює виникнення позитивного та негативного ставлення до партнера: ми несвідому шукаємо потрібний для нас запах, причому для кожного з нас він свій. Психологи зауважують, що часті помилки, які ми робимо при виборі партнера, як раз обумовлені тим, що природні запахи приховуються штучними.

Ще однією мало досліджуваною проблемою є підсистема „контакт очей”.

Дослідженням цієї проблеми займались Р.Екслайн та М Аргайлн имибуло встановлено, що напрямок поглядів у ситуації спілкування залежить від змісту спілкування, характеру відносин.

Виділено чотири зони на яких розповсюджується погляд:

• Лоб та надбрівні дуги – зона офіційних розмов

• Очі та перенісся – неформальні

• Від очей до самого низу обличчя - контакти

• Від лобу до кінця тулуба – зона інтимності.

Дослідники вважають що порушення цих зон може призвести до конфлікту у спілкуванні.

Також треба вказати на просторово-часову організацію спілкування – як певну функцію невербальної поведінки. Простір та час є основою та головною умовою будь-яких взаємостосунків людей дана наука називається – проксеміка . простір та час не створюється стихійно а завжди певним чином.

До них відносяться: положення партнерів по відношенню один до одного, дистанція між ними, тривалість спілкування.

Концентричні простори спілкування:

1. Особистісний простір, який включає в себе інтимну зону. Відстань(радіус) від 0-50 см. Близькі люди та діти.

2. Зона неформальних відносин від 50 – 120 см. Спілкування з знайомими людьми.

3. Зона формальних відносин від 120- 300см. Офіційне спілкування та спілкування з незнайомими людьми.

4. Публічна зона від 3000-7000 см. Виступ перед багаточисленною аудиторією.

Таким чином, людина в різних ситуаціях активно змінює його простір, встановлюючи оптимальну дистанцію взаємодії.

Орієнтація – це розташування партнерів по відношенню один до одного. Так, люди сідають один напроти одного коли займають „суперницьку” позицію, якщо позиція „кооперативна” – вони сідають за однією стороною стола.

Люди які хочуть порозмовляти, займають „кутову” позицію.

Отже, невербальне спілкування та вербальне надають більшу повноту спілкування. Надають можливість більш повно отримати та передати інформацію.