- •Методичні матеріали
- •І. Поезія Тексти для ознайомлення та вивчення напам’ять
- •1.Група «ЛуГоСад»
- •2. Група «Бу-Ба-Бу»
- •3.Іван Малкович
- •4.Оксана Забужко
- •5.Василь Герасим’юк
- •6.Павло Вольвач
- •7.Маріанна Кіяновська
- •8.Ігор Римарук
- •Iі. Поезія Тексти для ознайомлення та вивчення напам’ять
- •(Із збірки «Наука про землю»)
- •(Із збірки «Каварня», 1983)
- •(Із збірки «Спокуси Святого Антонія», 1985)
- •(Із збірки «Межиріччя», 1998)
- •(Із збірки «Атракціони з орбітами і без», 2000)
- •(Із збірки «Хвилі», 2002)
- •(Із збірки «Вірші, вибрані й передостанні», 1983)
- •(Із збірки «Третя осінь», 1991)
- •(Із збірки «Зелений дах», 1997)
- •(Із збірки «Жіночі маски», 1994)
- •(Із збірки «Молебень до Богородиці», 1995)
- •10. Київська школа поезії
- •(Із збірки «Сонцестояння», 1992)
- •(Із збірки «Слуга півонії», 2003)
- •(Із збірки «Сади Марії», 1997)
(Із збірки «Третя осінь», 1991)
Розмова з не-уявною коханкою
М.Р.
Я тебе помітив вперше
між уявним і неуявним.
Ми умовились тоді зустрітись там.
куди не можна ще ніяк дійти.
З першої зустрічі пригадую лише
тривожне хвилювання твоїх поглядів,
які розхитали моє життя і схилитнули
поміж дійсне і нездійснене.
Від тієї ж зустрічі пригадую,
як віддаль між нами збільшувалася,
і ми ставали чимраз менші й менші,
аж нарешті зникли і стали рідними.
Тоді я роздягнув тебе і взяв до ложа,
що простягалось від моєї до твоєї пристрастей.
Не усвідомивши присутності моєї,
ти відкрила спрагнені уста.
Тож я зайшов у ті уста, мов у ґранат,
і відчув, як через зуби
протискався струменем червоний сік
і збризкував гаряче тіло.
ти засоромилась і злизувала з тіла сік,
а з-під язика вигрівались квіти,
трепетом пелюсток покривали шкіру
і помножувалися по мені.
Я зрозумів тоді, що ми
ставали близькими для себе,
як загублені у небі зорі,
і далекими, як два кохання.
Тому я ухопився за твою красу,
аби не заблудитися у тобі
і не розлучитися навік
з самим собою.
Тому стискав твої набряклі груди,
і солодке молоко, набігле для дітей,
яких мені ніколи не народиш,
капало на руки.
Я спивав із пальців тепле молоко,
і біло-сині видива
відносили тебе, нездійснену
позад мого народження.
Із того саме місця, з переродження,
почав я мислити про тебе,
тобто відчувати оболонку форми
твоїх жадань.
Ти була велика, наче таїна.
І я не знав тоді,
Котрим би отвором клітинки
увійти у тебе.
Ми шукали способу, щоб народитися,
повислі між непевністю і жаданням,
поміж хіттю й незнанням, коли віки
минали нашу неприсутність.
Аж темні хвилі пристрастей
раптово піднеслися понад відчуття
і з-поза ночі викинули нас
на рінь кохання.
Я вигортав із забуття твоє непевне тіло
й набирав його в плівку пам’яті,
аби не загубитися ще раз у ньому
і не розминутися з собою.
Коли я при торкнув губами твої брови,
вони схитнулися з провалини чола
і сколихнули сіро-синім очі,
що здивовано поглянули у мій неспокій.
твої уста стреміли шепотом
і, збуджуючись, натягалися до мене.
щоб втягнути мої губи вглиб
розпаленого рота.
Груди наповнялися тривогою,
пружавіли й рожевим болем сосків
вщеплювалися мені у тіло.
Ти ж кидалась нестямно піді мною
і косою била об вологу рінь.
Живіт твій вислизав мені
з-під клубів і розхлюпував гарячу рідину
у найтемнішій улоговині.
Аж ти відкрилась навстіж,
утискаючи мене ногами в себе,
обдихаючи мене ясним волоссям;
а я вникав у тебе й заникав у твоїй плоті.
Часточки свідомості моєї
промивалися твоєю хіттю
й розчинялися в судинах
місячного світла.
І я віддалювався знов
від тебе
і ставав далеким шепотінням
з потойбіччя.
Ночами, коли ти гола засинала
поміж тугою і жаданням,
я вкроплював у стать твою
краплину позасвіття.
І ти брела тоді крізь сни і спомини
до наших днів кохання,
які відбулися, та не були
в мені, які зосталися з тобою
по тім боці. Я ходив стежками
наших проминань,
визбирував забуті дотики
із найінтимніших твоїх заглибин.
Та з дотиків зостались
безтілесні плями в пам’яті,
і я, відчувши біль душі,
тривожно прикривав тебе ранковим світлом
і чекав у спомині на тебе.
І чекатиму
при вході в потойбіч,
щоб бути
радістю твоїх мигальних днів,
болем костей твого тіла,
згустком крови твого Духа,
тугою глухого позачасся.
Ми бо мусимо дійти до себе:
крізь віки, світи і засвіти,
крізь події, спомини і забуття,
щоб нарешті зникнути і стати рідними.
Бо я тебе помітив на початку
поміж булим і небулим,
і ми умовились зустрітись саме тут,
звідки не можна вже ніяк прийти.
Вірші прощання
(цикл)
2
Ластівка
залетіла
в мою пам'ять
і випила
найкращі спомини
про тебе.
Літо
випало із пір
мого життя,
і я не знаю:
по котрий бік весна,
по котрий осінь.
8
Слухай,
хочу тобі сказати,
що куди не гляну –
ніде тебе не бачу.
Слухай,
хочу тобі зізнатися,
що куди не піду – ніде тебе не застаю.
Слухай,
хочу тобі повідомити,
що шукаю за тобою:
між книжками,
які ми писали
і недописали;
між фотографіями,
які виповнюють
два життя;
в картинах,
у які ми входили
і не знайшли себе;
у простиралах,
між якими зблідло
наше кохання;
в дванадцяти роках,
які пропали
у твоїй бездушності.
Подорож по коханнях
7
моє життя подерте на строфи
любови й зради
моє життя покрите знаками
гіркої знади
за кожну ніч проникання
в жіноче тіло
моє нутро втискалося в себе
і самотіло
а тепер я стою на вітрі
перемитий
на сивіючім зламі віку
пережитий
* * *
Стенлі Кюніцу
Метелик
освітив на мить
гілку черемхи
й полетів.
Я згорнув із гілки
ясність
у долоню
і вдивлявся в неї,
щоби усвідомити себе
метеликом
на руці
Всевишнього.
(Із збірки «Вірші кохання й молитви», 2002)
Марія Ревакович
Над могилою Шевченка
Коли б уміли мовчати
принесли б тишу тобі
й поклали замість квітів
у підніжжі твого склепу.
Коли б вміли відчувати
чули б – пахне повітря
думами а голос ріки
вигладжує зморшки неба.
Коли б вміли бачити
сон зійшов би з повік сердець
й очі стали б вічним листям
на гілці твоєї пісні.
Споглядання листка
з пуп’янка – зеленими м’язами
відкриваю довколишній світ
простягаю тіло на довжину дня
росту зеленію наповнююсь соками
лицем до сонячного променя
ця птаха що пролітає повз мене
і не помічає моєї молодости
хоч і торкнула мене краєм крила
розсипаючи жмут згуків
чи її світ теж такий зелений?
закохуюся в її жовто-сірі пера
що знають тяготу землі і легкість неба
мрію стати вільним як вона
пірнути у простір із невидимими крилами
заголубіти синім небом
з гілки зриває мене грозовий вітер
лечу моє тіло корчиться старіється
піді мною щось чорне (тужу за зеленим)
відтак приходить смерть
вона суха
* * *
в годині поза нашим часом
зоряний ніж
розрізав небо
відчинилися ворота світла
й усі частинки з’єдналися
з первинним вогнем.
* * *
розтулюю для тебе
спрагу
але місяць
не ти
скривленою лійкою
вливає в мене
трохи
срібної роси
і засипаю
вогко
несповнено
* * *
коли
спросоння
торкаєш мої груди
ласкаво
вони кругліють
усміхнено
* * *
про мою любов до тебе
говорить кожний листок
кожна стеблина
кожний камінь
* * *
Завтра
відмовилося
вислухати нас.
Сьогодні
розклало шахівницю
днів і ночей
і дає нам мата.
Задихано
йдемо назад – у вчора.
Так хотілося б
зняти з душ плащі
повісити тіла десь…
у глибокій шафі без дзеркал
а залишити
тільки очі
встромлені в майбутнє
і погляд
вселений в любов.