- •Методичні матеріали
- •І. Поезія Тексти для ознайомлення та вивчення напам’ять
- •1.Група «ЛуГоСад»
- •2. Група «Бу-Ба-Бу»
- •3.Іван Малкович
- •4.Оксана Забужко
- •5.Василь Герасим’юк
- •6.Павло Вольвач
- •7.Маріанна Кіяновська
- •8.Ігор Римарук
- •Iі. Поезія Тексти для ознайомлення та вивчення напам’ять
- •(Із збірки «Наука про землю»)
- •(Із збірки «Каварня», 1983)
- •(Із збірки «Спокуси Святого Антонія», 1985)
- •(Із збірки «Межиріччя», 1998)
- •(Із збірки «Атракціони з орбітами і без», 2000)
- •(Із збірки «Хвилі», 2002)
- •(Із збірки «Вірші, вибрані й передостанні», 1983)
- •(Із збірки «Третя осінь», 1991)
- •(Із збірки «Зелений дах», 1997)
- •(Із збірки «Жіночі маски», 1994)
- •(Із збірки «Молебень до Богородиці», 1995)
- •10. Київська школа поезії
- •(Із збірки «Сонцестояння», 1992)
- •(Із збірки «Слуга півонії», 2003)
- •(Із збірки «Сади Марії», 1997)
(Із збірки «Вірші, вибрані й передостанні», 1983)
Як я тебе люблю?
Як той тюльпан, що ледь
викільчується
з цибулини,
яку бентежить
терпкістю
весна –
і відчуває,
як його болять крихітні м’язи
на приморозі ранку,
як тремтить душа
на чотирьох вітрах.
Мов деревій, що
протискається
крізь камінь,
і його клітини
терпнуть
в місячнім сяйві.
мов дерево, що,
задихнувшись шумом.
гілля встромляє в небо.
Мов чоловік,
який забрів у пісню,
і жовті звуки
закривають йому очі.
Краєвид 1933 р.
вас кинули удвох під шар землі
вона тепер лежить на тобі
і усміхається без уст
розмокла глина затікає вам в зіниці
(а ви себе не знали на горі)
і тяжко бачити в могилах людські лиця
вас кинули удвох під шар землі
тож пригорнися білим почуттям до неї
бо світ затишніший і ліпший під землею
вас кинули разом
Дорога
врізується в землю
а тобі здається що у простір
переходить з місця в місце
а тобі здається що в майбутнє
ззаду в неї пройдене
попереду нейдене
а тобі здається
це метафора твого життя
Сліпі бандуристи
ідуть степами
і палицею дум
намацують дорогу
гупають
в тверду засохлу землю
нашого сумління
дивляться крізь ніч
великими очицями бандур
і нам небачущим
показують стежки до нас
Ярославна
розвісила на баштах тугу
розпустила плач
над мурами Путивля
який звисає на жердках років
і звогчує свідомість
ярославна
розстелила тіло
неціловане непещене
повне ніжності
щоб ти по ста віках
черпав її для віршів
Дивися в обличчя
мертвих поетів
де витикаються вилиці
де западаються ями очиць
дивися в порожні роти
де вапніються на яснах слова
дивися в черепи
де булькочуть застиглі води
дивися в обличчя поетів
бо треба збагнути очі
залиті більмом
треба збагнути вуха
забиті тишею
треба торкнути волосся без шкіри
ноги і руки без руху
заниклі жили і нерви
відвернений рух клітин
треба пропхатись крізь мертві обличчя поетів
треба пройти до несутности крови
треба спинитися на другому берегу костей
щоб бачити їх
як тиснуться в пам’ять з одчаю
з богами
з жахом голих жінок
як дивоквітами марень
тиснуть слова
щоб просвердлити діри крізь смерть
а ти
дивися в їхні обличчя
обмацуй ситих жінок
давися хлібом
Перехід в осінь
Заходиш в дерево
і чуєш, як
втихають в тобі соки
і судинами стікають
в землю.
Чуєш, як
краєчками жовтіють мислі
і проймаються тремтінням.
Вітер видуває з тебе
рештки зелені.
Остання думка відривається
від тебе і летить.
Україна
Вона осіла в моїй підсвідомості,
і як лише закрию
темрявою очі,
її болі
вщеплюються в мої нерви
і лускають парості.
Її сльози
виїдають мої зіниці,
її рани
дірявлять моє тіло,
її радощі
виповнюють мої бажання.