Тема 7. Аналіз фінансової стійкості підприємства
1. Значення та завдання аналізу.
2. Система показників фінансової стійкості, алгоритми їх розрахунку та оцінка досягнутого рівня і динаміки.
3. Ідентифікація типу фінансового стану за ступенем фінансової стійкості. Систематизація факторів, що зумовлюють кризовий стан фінансового розвитку підприємства та розробка заходів фінансової стабілізації.
4. Система показників-індикаторів для оцінки загрози банкрутства.
Однією з важливих ознак фінансового стану підприємства є його фінансова стійкість.
Фінансова стійкість характеризується фінансовою незалежністю, здатністю маневрувати власними засобами, достатністю і фінансовою забезпеченістю безперебійності основних видів діяльності, станом виробничого потенціалу, тобто стабільністю його діяльності в світлі довгострокової перспективи.
У першу чергу вона пов’язана із загальною фінансовою структурою (співвідношенням власних і позичених засобів) підприємства, ступенем залежності від зовнішніх джерел фінансування, адже прогресуюче превалювання зобов’язань над власним капіталом призводить до підвищення фінансового ризику, загрожує банкрутством. Однак, цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості.
У світовій практиці використовують систему показників.
Показники структури капіталу підприємства:
Коефіцієнт концентрації власного капіталу (власний капітал : сумарні активи) характеризує частку власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих в його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійке, стабільне та незалежне підприємство. Оптимальне значення коефіцієнта не менше 0,5.
Коефіцієнт фінансової залежності (відношення стороннього капіталу до сумарних активів. Характеризує частку зобов’язань у загальній сумі засобів, авансованих в діяльність підприємства. Є доповнюючим до попереднього показника до одиниці. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим менш фінансово стійким є підприємство, тим більше воно залежить від сторонніх джерел фінансування. Оптимальне значення не більше 0,5.
Коефіцієнт співвідношення позиченого і власного капіталу (зобов’язання : власний капітал) показує скільки позиченого капіталу припадає на 1 грн. власного. Ріст коефіцієнта свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх джерел, ослаблення фінансової стійкості. Оптимальне значення цього коефіцієнта 0,3-0,5, а критичне- 1,0.
Коефіцієнт фінансової стабільності (відношення власного капіталу до зобов’язань.) показує скільки сласного капіталу припадає на 1 грн. стороннього. Є оберненим показником до попереднього коефіцієнта. Його ріст свідчить про ослаблення залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування, зміцнення фінансової стійкості.
Коефіцієнт координації довгострокових пасивів і власного капіталу (співвідношення між довгостроковими зобов’язаннями і власним капіталом) дозволяє оцінити фінансову стабільність підприємства з точки зору структури джерела фінансування необоротних активів і робочого капіталу.
Коефіцієнт структури довгострокових вкладень розраховують як відношення довгострокових зобов’язань до необоротних активів. Тісно пов’язаний з попереднім показником. Дозволяє оцінити частку довгострокових вкладень у фінансуванні необоротних активів.
Коефіцієнт довгострокового залучення позиченого капіталу (довгострокові зобов’язання поділити на (власний капітал + довгострокові зобов’язання) вказує на частку довгострокових кредитів, які використовуються поряд із власним капіталом для фінансування активів. Ріст коефіцієнта в динаміці означає посилення залежності від зовнішніх інвесторів.
Коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля) як відношення підсумку балансу до власного капіталу. Показує якою мірою активи (фінансові ресурси, авансовані у діяльність підприємства) покривають кошти власників.
Показники забезпеченості власним оборотним капіталом:
Коефіцієнт маневрування власного капіталу (власний оборотний капітал : власний капітал) вказує на частину власного капіталу, яка спрямована в оборотні активи. Ріст свідчить про посилення фінансової стійкості.
Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власним оборотним капіталом (власний оборотний капітал : оборотні активи) характеризує наявність у підприємства власного оборотного капіталу, який необхідний для поточної діяльності. Зростання означає зміцнення фінансової стійкості.
Коефіцієнт забезпеченості матеріальних оборотних активів власним оборотним капіталом (власний оборотний капітал : матеріальні оборотні активи) характеризує ступінь покриття власним оборотним капіталом матеріальних оборотних активів. Зростання означає зміцнення фінансової стійкості.
Показники стану необоротних засобів:
Частка основних засобів у власному капіталі (залишкова вартість основних засобів : власний капітал)- індекс постійного активу. Вказує на частку власного капіталу, що спрямована на формування основних засобів, або частку основних засобів, яку сформовано за рахунок власних джерел.
Коефіцієнт зношеності необоротних активів як частка від ділення суми зносу основних засобів і нематеріальних активів до їх початкової вартості. Свідчить про технічний стан, ступінь придатності необоротних активів та інтенсивність вивільнення коштів з їх іммобільної форми. Внутрішньо пов’язаний з наступним коефіцієнтом, у сумі становлять одиницю. Зростання цього показника у динаміці свідчить про погіршення технічного стану необоротних активів.
Коефіцієнт придатності необоротних активів як частка від ділення залишкової вартості основних засобів і нематеріальних активів до їх початкової вартості. Свідчить про технічний стан, ступінь придатності необоротних активів. Є пов’язаним показником з попереднім. Сума їх значень повинна становити 1.
Коефіцієнт реальної вартості майна виробничого призначення. Розраховується як співвідношення залишкової вартості основних засобів, виробничих запасів та незавершеного виробництва до підсумку балансу. Використовується для оцінки рівня виробничого потенціалу підприємства, ефективності використання коштів, забезпеченості виробничого процесу засобами виробництва.
Показники ділової активності:
Коефіцієнт оборотності сумарних активів підприємства як відношення виручки від реалізації до підсумку балансу. Показує який обсяг продукції припадає на одну грошову одиницю, авансовану у діяльність підприємства, або у скільки разів виторг компенсує вартість активів (майна).
Коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів (економічна рентабельність).Це відношення чистого прибутку (або прибутку до оподаткування) до середньорічного підсумку балансу (можливо виразити у %). Дає уявлення про те, якою мірою авансовані у діяльність підприємства фінансові ресурси компенсуються прибутком. Позитивна динаміка цього показника свідчить про поліпшення віддачі фінансових ресурсів, успішний фінансовий менеджмент.
Коефіцієнт ефективності використання власного капіталу (фінансова рентабельність). Розраховується як відношення чистого прибутку до середньорічної величини власного капіталу підприємства (можливо виразити у %). Дає узагальнюючу оцінку ефективності вкладень власників у дане підприємство. Позитивна динаміка цього показника заслуговує схвальної оцінки, свідчить про підвищення ефективності використання коштів власників.
Коефіцієнт забезпеченості реалізації робочим капіталом, який розраховується як відношення власного оборотного капіталу (робочого капіталу) до чистого доходу (виручки) від реалізації продукції. Цей показник співвідносить короткострокову ліквідність і річний операційний грошовий потік. Значення цього коефіцієнта може знижуватися при умові різкого зростання виручки на тлі незмінної величини робочого капіталу. Така ситуація відома як “надмірне зростання”.
Показники достатності доходів для здійснення фінансових витрат:
Коефіцієнт забезпеченості процентів за кредитами (коефіцієнт покриття фінансових витрат) – розраховується як частка від ділення суми чистого прибутку, сплачених податків та відсотків за кредит до суми сплачених податків, - який показує, у скільки разів зароблені підприємством кошти покривають витрати на обслуговування боргу (відсотки за кредит).
Коефіцієнт Бівера (відношення суми чистого прибутку та амортизації до суми зобов’язань) характеризує здатність підприємства генерувати надходження коштів у достатньому обсязі для погашення зобов’язань. Рекомендоване значення за міжнародними стандартами перебуває в інтервалі 0,17-0,4. В Україні ж, якщо значення цього показника протягом тривалого часу (1,5-2 роки) не перевищує 0,2 свідчить про формування незадовільної структури балансу.
Ідентифікація типу фінансового стану за ступенем фінансової стійкості. Найбільш уживаною характеристикою фінансової стійкості підприємства є забезпеченість або брак коштів для формування запасів і витрат.
Загальна сума запасів і витрат підприємства визначається за даними другого і третього розділів активу балансу.
Для оцінки співвідношень між величиною запасів і витрат з одного боку і джерел їх формування використовують кілька показників:
- наявність власних оборотних коштів ((П р. Активу+Ш р.Активу)-ІУ р.Пасиву);
- наявність власних і довготермінових позикових джерел формування запасів і затрат ((Ір.Пасиву+Пр.Пасиву+Ур.Пасиву+Шр.Пасиву)-Ір. Активу);
- загальна сума основних джерел формування запасів і витрат (підсумок пасиву балансу за мінусом прострочених кредитів – Ір.Активу.
Цим трьом показникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідають три показники забезпеченості джерелами формування:
забезпеченість або брак власних оборотних коштів;
забезпеченість або брак власних і довготермінових позикових джерел формування запасів і витрат;
забезпеченість або брак загального розміру основних джерел формування запасів і витрат.
Виділення цих показників забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансовий стан підприємства за ступенем його стійкості.
Виділяють такі типи фінансової стійкості:
Абсолютна стійкість фінансового стану, яка трапляється рідко і є ідеальним типом фінансової стійкості (при умові, що сума запасів і витрат підприємства менша за суму власного оборотного капіталу і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності). При цьому коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами коштів більший за одиницю.
Нормальна стійкість фінансового стану, який гарантує його платоспроможність (якщо запаси і витрати дорівнюють сумі власного оборотного капіталу і кредитам банку під товарно-матеріальні цінності). При цьому коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами коштів дорівнює одиниці.
Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан, при якому порушується платоспроможність, але існує можливість відновлення рівноваги між платіжними засобами і зобов’язаннями за рахунок тимчасово вільних джерел в оборот і збільшення власного оборотного капіталу. Фінансова стійкість вважається при цьому допустимою при умові, що розмір короткострокових кредитів і позикових коштів, що залучені в оборот для формування запасів і витрат, не перевищують вартості виробничих запасів і готової продукції (як найбільш ліквідної частини оборотних коштів). Якщо ця умова не виконується, то має місце погіршення фінансового стану.
Кризовий фінансовий стан, для якого властиве перебування підприємства на межі банкрутства, оскільки грошові кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позик.
Для багатьох підприємств України є характерними ознаки нестабільного і кризового фінансового стану , зокрема: втрата ринків збуту, нестача власного капіталу для здійснення технічного переозброєння та переорієнтації виробництва на випуск конкурентноспроможної продукції. Матеріальні активи на таких підприємствах перевищують над джерелами їх покриття, мають місце постійні неплатежі, нестача власного оборотного капіталу покривається за рахунок кредиторської заборгованості, зобов’язань перед бюджетом, з оплати праці тощо.
Фінансовий стан підприємства зумовлюється об’єктивними факторами, такими як: кризовий стан економіки, економічні умови господарювання, податкова, кредитна політика, незадовільний платоспроможний попит, низький рівень розвитку фінансового ринку. До підконтрольних факторів фінансового стану можна віднести: асортиментно-структурна політика, забезпечення конкурентоспроможності продукції, контроль за витратами, управління обсягом і структурою активів, забезпечення раціональної структури капіталу, обгрунтування тактики і стратегії управління фінансовими ресурсами, фінансове прогнозування і планування.
Система показників-індикаторів для оцінки загрози банкрутства
Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Банкрутство підприємства означає нездатність його в повному обсязі задовольняти вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями і (чи ) виконувати обов’язки зі сплати інших обов’язкових платежів.
Основною ознакою банкрутства є нездатність підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців з дня настання терміну платежу. Після закінчення цього терміну кредитори мають право на звернення в суд про визнання підприємства боржником-банкрутом. Природа банкрутства зумовлена сутністю ринкових відносин, пов’язаних з невизначеністю результатів і ризиком втрат.
Як свідчить досвід, банкрутство є наслідком впливу як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. При чому вплив зовнішніх факторів становить 1/3, а внутрішніх – 2/3.
Діагностика банкрутства є системою цільового аналізу , спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в поточному періоді.
Аналіз наявності (відсутності ознак банкрутства здійснюють при допомозі виявлення:
ознак фіктивного банкрутства;
ознак доведення до банкрутства;
ознак прихованого банкрутства.
Для виявлення ознак фіктивного банкрутства за даними балансу розраховують коефіцієнт покриття, як відношення оборотних активів до довгострокових і поточних зобов’язань підприємства. Також необхідно за даними звіту про фінансові результати розрахувати показник валової рентабельності як співвідношення валового прибутку до собівартості реалізованої продукції. У випадку, якщо коефіцієнт покриття перевищує 1 при нульовій або додатній рентабельності, це свідчить про наявність ознак фіктивного банкрутства.
При виявленні ознак доведення до банкрутства аналізують в динаміці такі показники:
коефіцієнт забезпечення зобов’язань підприємства усіма його активами (відношення підсумку балансу підприємства до його зобов’язань);
коефіцієнт забезпечення зобов’язань підприємства його оборотними активами (відношення суми оборотних активів підприємства до його зобов’язань);
розмір чистих активів підприємства (різниця між оборотними активами і зобов’язаннями підприємства).
Погіршення цих показників за аналізований період свідчить про ознаки доведення підприємства до банкрутства.
Ознаками прихованого банкрутства підприємства є:
зменшення значення, приховування або заниження вартості майна, яким володіє підприємство;
штучне збільшення сум кредиторської і дебіторської заборгованості;
наявність у підприємства штрафів, пені, що визнані у судовому порядку, за невиконання умов договорів і порушення вимог законодавства;
збитковість протягом ряду періодів;
наявність протягом двох останніх років судових справ, за якими підприємство є відповідачем;
спрямування інвестицій у неосновну діяльність;
переважання у структурі доходів від неосновної діяльності;
необґрунтоване скорочення персоналу підприємства;
відхилення показників ліквідності від їх граничних значень.
Для оцінки здатності підприємства подолати фінансові труднощі розраховують:
- коефіцієнт Бівера (відношення суми чистого прибутку та амортизації до суми зобов’язань) якщо значення цього показника не перевищує 0,2 то це відображає небажане скорочення частини прибутку, що спрямовується на розвиток підприємства.
коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, який визначається за формулою: К
,
де:
коефіцієнт
покриття на кінець звітного періоду;
коефіцієнт
покриття на початок звітного періоду;
період
відновлення (втрати) платоспроможності;
Т тривалість звітного періоду в місяцях.
При розрахунку коефіцієнта відновлення платоспроможності приймається за 6 місяців, а при розрахунку коефіцієнта втрати платоспроможності – за 3 місяці.
Коефіцієнт відновлення платоспроможності обчислюють за умови, що один із коефіцієнтів – покриття або забезпеченості власними оборотними активами , має значення нижче за оптимальне (перший менший за 2, а другий менший за 1).
Коефіцієнт втрати платоспроможності визначають, якщо значення обох коефіцієнтів нижчі за оптимальні.
Якщо коефіцієнт відновлення платоспроможності :
більший за одиницю, то підприємство має реальні шанси відновити свою платоспроможність і може бути прийняте рішення про відкладення визнання структури балансу незадовільною, а підприємства неплатоспроможним строком на 6 місяців;
менший одиниці – у підприємства немає реальної можливості поновити свою платоспроможність протягом 6 місяців.
Якщо коефіцієнт втрати платоспроможності :
більший за одиницю – підприємство у найближчі три місяці має реальну можливість не втратити платоспроможність;
менший одиниці – у підприємства в найближчий час існує загроза втратити платоспроможність.
У зарубіжній практиці для оцінки ризику банкрутства в рамках аналізу фінансового стану використовують моделі Альтмана, Ліса, Таффлера, Тішоу, Спрінгейта, Аргенті, В.В.Ковальова та інших.