V.Зміст теми заняття.

За визначенням ВООЗ, спосіб життя-це спосіб існування, заснований на взаємодії між умовами життя і конкретними моделями поведінки особи.

До передумов здорового способу життя відносять: матеріальний стан, житлово-побутові умови, соціальне оточення, стосунки в сім’ї, колективі, громаді, сталі ресурси, стабільна екосистема, рівень освіти, соціальна захищеність особи, соціальна справедливість, рівність, неупередженість, якість харчування.

Спосіб життя формується суспільством, або групою, в якій живе людина. Тому формування здорового способу життя не є безпосереднім завданням медицини. В той же час принципи здорового способу життя – прерогатива медицини і інших наук про людину.

Серед характеристик, які дають можливість оцінити рівень здорового способу життя в сучасних умовах виділяють наступні: психоемоційний стрес, нераціональне харчування, зловживання алкоголем, паління, низька фізична активність, вживання наркотиків. Також до способу життя відносять шкідливі умови праці, низьку медичну активність та низький освітній ценз, нестабільні сімейні стосунки.

.Формування здорового способу життя в Україні постає як надзвичайна проблема виживання суспільства і нації взагалі. Розрізняють за напрямами діяльності п`ять великих груп (або комплексів) заходів щодо формування здорового способу життя. Це формування сприятливої для здоров`я політики, створення сприятливого середовища існування людей (природних і соціальних), підвищення активності громад, розвиток персональних людських навичок, переорієнтація служб охорони здоров`я в бік профілактики.

Найважливішим принципом напрямку формування ЗСЖ є активність і відповідальність особистості у реалізації стратегій формування здоров’я, тобто адекватного до нього відношення.

“Здорова“ модель поведінки при певних умовах зменшує ризик виникнення патології. Також різні умови життя визначають різні моделі “здорової поведінки». Виділяється два діаметрально протилежних типи поведінки індивіда по відношенню до чинників, які сприяють або, навпаки, загрожують здоров’ю людини. Адекватність відношення до здоров’я складається тоді, коли поведінка особистості служить ступенем відповідності вимогам здорового способу життя, які нормативно пропонує медицина. В зв’язку з цим, формування адекватного і корекція неадекватного відношення до здоров’я є необхідною умовою охорони і зміцнення фізичного, психічного, соціального благополуччя особистості.

Складність вирішення цього завдання полягає в визначенні стратегії і розробці методичних засобів охорони і зміцнення здоров’я методами формування свідомості і поведінки особистості, адекватних вимог медицини до здорового способу життя. Традиційно це завдання вирішувалось шляхом розповсюдження пропаганди медичних та гігієнічних знань (санітарна освіта), що в деякій мірі має місце і сьогодні. Але в даний час парадигма пріоритету знань у вирішенні проблеми формування здоров’я здійснюється в рамках не тільки гігієнічного навчання, але і виховання (health education). Загальна стратегія «health promotion» визначає найвагомішою складовою загальної концепції зміцнення здоров’я життєву компетентність отриману шляхом навчання здоровому способу життя. У країнах ЕС заходи щодо зміцнення здоров’я описують формулою: інформація +освіта+професійний тренінг. У більшості країн така освіта набула практичної спрямованості, використавши наукові засади з медичних та біологічних наук. Здоровий спосіб життя показав економічні та моральні переваги і це було покладено в основу гуманітарної державної політики багатьох країн .

Одним із стратегічних документів є Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, затверджена у 2000р. Окремий її розділ «Створення умов для здорового способу життя» передбачає вдосконалення нормативно-правової бази, формування державної політики щодо зміцнення здоров’я населення, запровадження системи соціально-економічного стимулювання здорового способу життя, обмеження реклами шкідливих для здоров’я речовин, трансформацію гігієнічного виховання населення у державну систему безперервного навчання і здійснення його на усіх етапах соціалізації особистості, широке впровадження профілактичних технологій в роботу закладів охорони здоров’я, особливо первинної ланки.

Відповідно до стратегічних напрямків європейської політики «Здоров’я для всіх» в Україні розроблено Міжгалузеву комплексну програму «Здоров’я нації на 2002-2011 роки» і ще ціла низка програм і документів.

На сьогодні відпрацьовані дві моделі профілактичних втручань і формування ЗСЖ: мобілізація первинної медико-санітарної допомоги (медична модель), мобілізація громадськості (муніципальна модель).

Медична модель функціонує на рівні первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), залучаючи в роботу поліклініки, сімейні лікарські амбулаторії, сільські лікарські амбулаторії, фельдшерсько – акушерські пункти, інші структурні підрозділи ПМСД, а також Центри здоров’я, що є ланкою спеціалізованої допомоги на рівні ПМСД.

Друга модель працює на муніципальному рівні, використовуючи в якості інструментів впровадження різних національних, міжнародних проектів і програм з навчання здоров’ю: «Школи сприяння здоров’ю», «Здорові робочі місця», «Здорові міста», «Просвітницькі заходи за методом «рівний-рівному» щодо формування здорового способу життя», CINDI та інші.

Форми роботи з формування здорового способу життя:

санітарно-просвітницька діяльність, навчання життєвим навичкам молоді.

Санітарна освіта в Україні – система державних, суспільних і медичних

заходів, спрямованих на підвищення рівня санітарно-гігієнічної культури населення з метою збереження та зміцнення здоров’я, збільшення працездатності та тривалості рівня життя, а також залучення населення до активної допомоги органам і установам системи охорони здоров’я, підвищення ефективності медичної і профілактичної допомоги, оздоровлення умов праці та побуту, вирішення актуальних завдань охорони здоров’я населення в нашій країні.

В Україні створена мережа спеціальних установ по проведенню санітарного просвітництва. Діяльність їх здійснюється відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України.

Науковим методичним центром із питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення визначено Український інститут стратегічних досліджень (громадського здоров’я), у складі якого створено відділ координації діяльності центрів здоров’я.

Санітарно-освітня робота є невід’ємною та органічною частиною медицини. Вона– обов’язковий розділ діяльності кожного лікувально-профілактичного закладу та медичного працівника. Санітарна освіта залежить від завдань охорони здоров’я і скерована на підвищення санітарної культури населення, у зв’язку з чим її зміст поділяється на загальні та спеціальні питання. Загальні питання орієнтовані на дотримання здорового способу життя, організацію умов праці та побуту, первинну профілактику в аспектах боротьби з основними захворюваннями. Спеціальні питання – на цільові групи населення(дітей молодшого віку, підлітків, учнівської та студентської молоді, вагітних, хворих тощо). Отримання медичних знань залежить від методів санітарної освіти при індивідуальній, груповій і масовій роботі.

Методи та засоби санітарної освіти являють собою спосіб і вивчення теоретичних і науково-практичних аспектів у сфері санітарної освіти. В залежності від методів санітарної освіти розрізняють: методи індивідуального впливу та методи впливу на групу осіб.

Метод індивідуальної санітарно-освітньої інформації зводиться до індивідуального впливу в процесі прямого або опосередкованого спілкування, при цьому використовуються індивідуальні бесіди, санітарно-гігієнічний інструктаж, санітарно-освітня консультація.

Метод групової санітарно-освітньої інформації розглядається як диференційований санітарно-освітній вплив на різні статево-вікові та професійні групи населення. Ефективність даного методу визначається однорідністю групи, яку вивчають.

ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ САНІТАРНОЇ ОСВІТИ - є виховання здорового способу життя через прищеплення гігієнічних навичок у побуті та на виробництві, розповсюдження знань про правильний режим праці, відпочинку, харчування, які базуються на новітніх досягненнях сучасної медичної науки, ознайомлення населення з причинами виникнення різних захворювань та заходами боротьби з ними.

ЗАВДАННЯ САНІТАРНОЇ ОСВІТИ:

- виховання гігієнічних навичок,

-гігієнічна освіта або розповсюдження і закріплення гігієнічних та медичних знань,

-організація громадської підтримки,

-інформація населення,

-переорієнтація соціальних і управлінських служб на рівень ФЗСЖ.

Принципи санітарно-освітньої роботи: високий науковий рівень, оптимістичний характер, поєднання масовості та індивідуального підходу, доступність сприйняття для кожного громадянина, диференційований підхід при проведенні цієї роботи.

Засоби санітарної освіти:

-живе слово (усний метод );

-друковане слово;

-наочний метод (зображувальні матеріали).

Усний метод – живе слово (лекція, доповідь, бесіда) є одним із головних і найбільш ефективних методів санітарного просвітництва. Це самий популярний, більш економний з погляду матеріальних витрат, простий і доступний в організаційному відношенні метод. Застосування його дозволяє конкретизувати матеріал, враховувати місцеві особливості, склад і інтерес аудиторії, швидко враховувати вимоги даного моменту.

Методи друкованого слова:

Листівка–агітаційно-інформаційний текст, який частіше всього носить інформацію про якийсь медичний захід (наприклад про щеплення, профогляди, про диспансерізацію та ін.)

Пам’ятка– малооб’ємний друкарський засіб масової пропаганди. Містить конкретні поради для окремих груп здорових або хворих людей, що страждають тими або іншими захворюваннями (наприклад, для хворих серцево-судинної системи та ін.).

Бюлетень – санітарно-освітня стінна газета, що включає елементи наочної агітації і висвітлює одну тему.

Санітарно-освітня стінна газета випускається в любих установах медичними працівниками та активістами, висвітлюючи різні теми.

Наочний метод санітарної освіти дає краще уявлення про ті питання, які висвітлюються попередніми методами, але підкріплюються наочними засобами. Він включає в себе демонстрацію діапозитивів, фотографій, моделей, макетів, муляжів, демонстрацію науково-популярних кінофільмів, кліпів. передачі по телебаченню, театральні постановки.

Одним із основних завдань по збереженню здоров’я нації є підвищення ефективності інформаційного забезпечення населення в системі профілактики захворювань та прищеплення йому навичок щодо здорового способу життя. Для досягнення позитивних результатів у профілактиці захворювань в інформаційних технологіях доцільно застосовувати такі форми і засоби інформаційної роботи, котрі базуються на пізнавальній діяльності людини.

Навчання життєвим навичкам .

Поняття “життєві навички» на сьогоднішній день не є категорією конкретної науки і не має чіткого визначення. Воно інтегрує в собі уміння і здатність, що відносяться до різних сфер людського побуту (фізичного, психологічного, соціального) і дає можливість вирішувати завдання адаптації і розвитку. До основних життєвих навичок відносять: навички прийняття рішень, комунікативні навички, навички вираження почуттів і управління ними, навички критичного мислення, навички усвідомлення негативних впливів і тиск з боку ровесників і протидія їм, навички ставити мету тощо .

В останні десятиріччя ХХ століття це поняття стало широко використовуватись у документах міжнародних організацій і інститутів для визначення концептуального підходу до забезпечення психосоціального розвитку дітей і профілактики соціально обумовлених захворювань (ВІЛ/ СНІД, ІПП, тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія) – Life – skills approach.

Даний підхід виник як альтернатива інформаційно – просвітницькому підходу, який показав свою неефективність у вирішенні зазначених завдань і брав за основу необхідність формування у дітей соціальних і поведінкових навичок, що дозволяли успішно вирішувати завдання інтеграції у суспільство, подолання життєвих труднощів, самозахисту від ризиків. Програми формування життєвих навичок передбачають активне використання інтерактивних методів навчання. Хоча теоретичною основою підходу стали психологічні концепції, перш за все, біхевіоризм, соціально – когнітивна теорія і теорія соціального впливу, в ньому передбачається відказ від складних психологічних інтерпретацій і робиться акцент на навчання людини.

У даний час програми навчання життєвим навичкам одержали широке розповсюдження в усьому світі і активно використовуються у роботі превентивних програм з навчання здоров’ю «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю», «Сприяння просвітницькій діяльності «рівний-рівному» щодо формування ЗСЖ серед молоді», «Сім’я і школа разом» та інші. Серед навчання навичкам прийняття рішень, навичкам протистояння тиску, комунікативним навичкам та іншим.

Санітарна освіта в діяльності лікувально – профілактичних закладів.

У санітарно-освітній роботі виділяють 3 основні ланки: санітарна освіта в поліклініці, стаціонарі та на сімейно-територіальній дільниці.

Санітарна освіта на сімейно – територіальній дільниці.

Ця робота складається із санітарного просвітництва:

• хворих і їхніх родичів при відвідуванні вдома, форми та засоби санітарно-освітньої роботи аналогічної гігієнічному вихованню хворих із гострими захворюваннями;

• усього населення сімейно-територіальної дільниці (інформованість населення про профілактичні та оздоровчі заходи, проведені поліклінікою, питання гігієнічного виховання населення, спрямоване на прищеплення навичок щодо здорового способу життя).

Безсумнівно, що значний обсяг санітарно-освітньої інформації населення одержує через радіо, кіно, телебачення, пресу. Саме в житловому кварталі повинна бути сконцентрована значна частина профілактичної, в тому числі, санітарно-освітньої роботи.

Широко використовуються за місцем проживання традиційні форми масової та групової санітарно-освітньої роботи: лекції, профілактичні прийоми, вечори запитань і відповідей, а також тематичні вечори, тематичні зустрічі тощо. Медичні працівники лікувально-профілактичних установ беруть участь в проведенні занять в школах здоров’я, лекторіях, народних університетах медичних та гігієнічних знань.

З метою методичної підготовки медичних працівників поліклініки з питань гігієнічного виховання населення та надання їм організаційної допомоги у відділеннях профілактики поліклінік створюється кабінет пропаганди здорового способу життя, основним завданням якого є:

- організація та проведення комплексу заходів, спрямованих на санітарно- гігієнічне виховання і формування здорового способу життя;

-надання організаційної допомоги медичним працівникам поліклініки в проведенні санітарно-освітніх заходів;

-методична допомога середньому медичному персоналу і санітарному активу в проведенні санітарно-освітньої роботи з населенням.

Завдання кабінету пропаганди здорового способу життя полягають у здійсненні зв’язку з Центром здоров’я з метою проведення спільної роботи з питань підвищення кваліфікації медичних працівників поліклініки щодо гігієнічного виховання населення.

Загальне керівництво і контроль за організацією та проведенням санітарно-освітньої роботи здійснює головний лікар лікувально-профілактичного закладу, який повинен забезпечувати активну роботу лікарів і середніх медичних працівників з питань гігієнічного виховання населення як у стінах самого закладу, так і на сімейно-територіальній дільниці.

Головний лікар лікувально-профілактичного закладу працює в тісному контакті з міськими Центрами здоров’я, звідки одержує методичну допомогу та матеріали.

Кожний медичний працівник, крім проведення індивідуальних бесід з хворими і їхніми родичами в процесі надання лікувально-профілактичної допомоги, зобов’язаний щомісяця 4 години свого робочого часу витрачати на проведення групових і масових форм санітарно-освітньої роботи.

В сучасних умовах виділяють 2 основних аспекти санітарно-освітньої роботи в амбулаторно-поліклінічних установах:

- санітарна освіта по залученню населення на медичні профілактичні огляди; - санітарна освіта диспансерних контингентів в умовах динамічного спостереження за ними.(див. схему профілактичних технологій на рівні ПМСД).

Важливим елементом профілактичної роботи є визначення груп ризику серед населення за поведінковим чинниками і проведення серед таких мотиваційних втручань, направлених на модифікацію способу життя.

В сучасних умовах профілактичної роботи особливу важливість набуває

гігієнічне виховання груп людей, що мають підвищений ризик щодо виникнення захворювань. Серед преморбідних станів найбільш прогностично небезпечні такі, як тенденція до надлишкової ваги, предгіпертонія, предіабет, гіперхолестеринемія і т.п В основі багатьох із них лежать порушення гігієнічних норм поведінки: гіподинамія, паління, зловживання алкоголем, нераціональне харчування, неправильний режим т.д.

Санітарна освіта осіб, що знаходяться під загрозою хвороби, включає питання первинної профілактики захворювань, можливість розвитку або початкові ознаки якого спрямовані на корекцію їх гігієнічної поведінки.

В даному випадку необхідно впливати на вже сформовані навички поведінки

і тому санітарно-просвітницька робота повинна будуватися таким чином, щоб

була можливість безпосереднього спілкування, в процесі якого реципієнт зміг

взяти на себе зобов’язання про зміну своєї поведінки, а медичний працівник –контролювати їх виконання.

Методика санітарно-освітньої роботи із зазначеними контингентами

включає індивідуальну бесіду медпрацівника, підкріплену врученням пам’ятки, (буклету), що містить конкретні поради, спрямовані на усунення несприятливих для здоров’я чинників, а також проведення групової бесіди-дискусії (групи підбирають з осіб, що мають однакові захворювання або вплив однакових факторів ризику). До проведення групових занять залучають вузьких спеціалістів поліклініки: дієтолога, лікаря ЛФК, психотерапевта та інших.

Участь психотерапевта в гігієнічному вихованні має особливе значення, оскільки в цих групах населення потрібно створити психологічну установку на необхідність корекції гігієнічної поведінки на мобілізацію їх вольового зусилля.

Санітарне просвітництво серед хворих має на меті виробити в них навички адекватної, правильної гігієнічної поведінки, яка буде сприяти якнайшвидшому одужанню або полегшенню протікання захворювання. Від цього у великій мірі залежить успіх лікування і прискорення видужання.

Методика гігієнічного виховання хворих проводиться за 2-ма напрямками:

санітарне просвітництво хворих із гострими та хронічними захворюваннями.

Багато хронічних захворювань є наслідком недостатнього лікування гострих захворювань, тому адекватна гігієнічна поведінка хворого з гострим

захворюванням є важливою умовою попередження розвитку хронічних процесів. Програма гігієнічної інформації повинна включати обов’язковий мінімум відомостей по лікуванню і раціональному режиму на період хвороби

і реконвалесценції.

На виконання хворими лікувально-профілактичних заходів чималий вплив мають члени їх сім’ї. Санітарно-освітня робота з родичами хворих і особами, що безпосередньо доглядають за хворими в домашній обстановці, має на меті створити сприятливий психологічний клімат у сім’ї, сприяти суворому виконанню призначень і розпоряджень лікаря і забезпечувати догляд за хворим.

Санітарне просвітництво людей, що страждають хронічними захворюваннями, здійснюється за методикою курсу очно-заочного навчання.

Цей курс включає:

-індивідуальну бесіду, в процесі якої хворий отримує необхідні гігієнічні рекомендації;

-групову бесіду за участю медичних працівників, під час якої хворий одержує додаткову медико-гігієнічну інформацію, що дає можливість краще зрозуміти поради медичного працівника, усвідомити необхідність їх виконання.

Санітарне просвітництво в умовах стаціонару.

Мета санітарно-освітньої роботи в лікарні – підвищити ефективність лікувальних і профілактичних заходів прищеплюванням хворому необхідних

гігієнічних навичок.

Санітарне просвітництво в умовах стаціонару включає інформацію:

-про правильну гігієнічну поведінку під час перебування в лікарні, особливо після виписки для попередження прогресування захворювання, тобто служить цілям вторинної профілактики захворювань. При цьому важливо враховувати потребу хворого одержати максимум інформації про своє захворювання і стан;

-додаткову медико-гігієнічну інформацію у зв’язку з тим, що в хворої людини відзначається підвищений інтерес до медичних питань, а в стаціонарі є всі умови та час для одержання необхідної інформації. Відповідно до інформативних завдань санітарно-освітня робота здійснюється на всіх етапах перебування хворого в умовах стаціонару;

-у приймальному відділенні – індивідуальна бесіда з врученням пам’ятки, де містяться дані про внутрішньолікарняний розпорядок, про гігієнічні вимоги щодо поведінки хворих;

-у палаті – індивідуальна або групова бесіда;

-у холах лікарняних відділень – групова бесіда з хворими, дискусія відповідно до нозологічної форми захворювання з використанням тематичних наочних засобів–лекційних діапозитивів, лекторських папок і інш. З успіхом застосовується слайдоскоп з набором широкоформатних слайдів, що ілюструють основні медичні дані і гігієнічні рекомендації, що повідомляються хворим;

-при виписуванні хворого із стаціонару – індивідуальна бесіда з врученням пам’ятки, яка містить гігієнічні рекомендації, виконання яких необхідно для успішної реабілітації і з метою профілактики рецидивів захворювання.

У програму гігієнічного виховання хворих з хронічними захворюваннями

(в стаціонарі и поліклініці) обов’язково повинні включатися питання надання

самодопомоги при загострені захворювання. Хворий повинен бути

орієнтований у відношенні початкових ознак рецидиву захворювання з тим,

щоб він міг вчасно надати самодопомогу для себе і вчасно звернутися до лікаря.

Закладом, якій спрямований координувати роботу з формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення є обласний Центр здоров’я.