Творча еволюція Енрі Бергсона

У філософії життя найбільш розгорнута концепція творчості дана французьким філософом Анрі Бергсоном.

У книзі "Творча еволюція" Бергсон знову і знову повертається до проблеми і поняття життя. У його тлумачення поняття життя, по-перше, покликане як би подолати роз’єднаність і протилежність матеріального і духовного, матерії і свідомості. По-друге, життя в зображенні Бергсона є порив, потік, прагнення, безперервність, цілісність, саме втілення розвитку, творчості, нескінченного становлення, необозрімого різноманіття, сфера непредвідімого і неповторного. Характерну властивість життя - індивідуальність, яка містить нескінченне число ступенів. У надрах життя прихована внутрішня діалектика, що забезпечує її безперервність. По-третє, життя є те, суть чого не ухвативает жодна з існуючих напрямків біології, до чого взагалі не може дістатися наука. Бо біологія намагається сформулювати загальні закони, тоді як життя не можна вкласти у рамки загальних закономірностей. В кращому випадку можна "вловити напрямки, одержувані видами від життя". Виправляючи традиційну еволюціоністскую філософію, Бергсон розробляє концепцію творчої еволюції. Кожен момент життя і кожна її щабель суть творчість. Живі системи неповторні та необоротні, а тому пізнання, "розкладають" життя за законами мертвих тіл, неминуче спотворює саме сутність життя. Доторкнутися до життя і до творчої еволюції можна лише за допомогою понять "тривалість" (duree) і "життєвий порив" (elan vital).

Волюнтаризм Шопенгауера

С еред багатьох напрямків філософської думки, що базується на класичній німецькій філософії, привертає до себе увагу вчення про волю Артура Шопенгауера.

Сам філософ писав, що його вчення не допомогло йому збагатитися, але допомогло уникнути численних неприємностей, що чекають кожну людину на її життєвому шляху.

Волюнтаризм – (від латинського voluntas - воля) ідеалістичне направлення у філософії, розглядаючи волю як найвищий принцип буття. Виставляючи на перший план волю у духовному бутті, волюнтаризм протистоїть інтелектуалізму (чи раціоналізму) - ідеалістичним філософським системам, які вважають основою усього існуючого розум.

Шопенгауер у філософії якого волюнтаризм вперше оформлюється як самостійний напрямок, дає ірраціоналістичне трактування волі як сліпого, нерозумного, безцільно діючого початку світу.

У Шопенгауера волюнтаризм тісно пов'язаний з песимізмом, уявленням про беззмістовність світового процесу, що має джерело - несвідому і сліпу волю. Волюнтаристичні ідеї Шопенгауера стали одним із джерел філософії Ф. Ніцше.

Воля - представляє собою духовний акт, завдяки якому підтверджується деяка цінність, що вважається такою, чи завдяки якому прагнуть до неї.

Воля, як духовний акт завжди є свобідною волею, тобто може вибирати серед численних мотивів навіть такий мотив, котрий суперечить життєвим потребам людини. Завдяки цьому людина представляє собою єдину істоту, яка може добровільно діяти наперекір власним інтересам і, навіть, знищувати себе.

Світова Воля - це могутній творчий принцип, що породжує всі речі, процеси, але споконвічно в ній корениться щось хибне, негативне. Вона ніби постійно "голодна", заявляє про неї Шопенгауер.

Різноманітними формами процесу цієї самої самореалізації Світової Волі служать всесвітнє тяжіння, магнетизм та інші різноманітні фізичні сили, хімічна схожість, воля і боротьба за існування в органічному світі, тропізми рослин та інстинкти тварин і сильніший із останніх - харчовий і статевий інстинкти, а також інстинкти людей, їх мстивість і власнолюбство.

Пізнання людини - також одна з об'єктивацій світової волі. Воно служить волі, зокрема цілям збереження істоти, що має різноманітні потреби. Шопенгауер розрізняє два роди пізнання: звичайне пізнання, розуміюче, з'ясовуюче - те, чого хоче воля тепер і тут, і геніальне, направлене на незмінну і справжню сутність речей, на волю як таку.

У сфері людських бажань мова також іде про виявлення волі, її безперервної, невтомленної, беззмістовної гри. Бажання людей нескінченні і ненаситні. Задоволення не має позитивного змісту, воно негативне. Людські страждання довічні, так як вони не є наслідком помилок, відхилення від карми, "хибою", а виразом сутності самої волі, самим позитивним станом світу.

Отже на думку Шопенгауера, сутність всіх речей, таємниця світу і його сила зумовлюється волею до життя, так як воля постійно створює тільки саму себе і ця робота ніколи не може бути закінченою бо незадоволеність, недосконалість - її природний стан. Воля до життя – вже за визначенням нещаслива воля. Отже так як світ є ніщо інше як маніфестація (об'ективне самовиявлення) волі до життя ,то він є також сукупністю мук і страждань.