Висновки
Отже,
політико-правова думка епохи Відродження
і Реформації відроджувала гуманізм,
людський вимір держави, права, політики,
релігії. Мислителями XVI—XVII ст. були
закладені теоретичні основи концепції
прав людини, держава знову, після
античності, стала розглядатися як
суспільне явище, незалежне від церкви.
Розкута Відродженням і Реформацією
думка поклала початок теоретичній
розробці проблем політики, державного
суверенітету, форм держави. Багато
програмних ідей тієї епохи одержали
розвиток у наступних мислителів.
Час
Середньовіччя не вирішував і не вирішив
ряд основних проблем — політичного
відчуження народу від держави, пріоритет
права в управлінні суспільством,
співвідношення приватного і публічного
права, форм власності, механізм реалізації
прав людини, подолання антагонізмів у
суспільстві й ін., у початковому виді
вирішених, теоретично і практично, в
античних державах. У пізнє Середньовіччя
політико-правова думка лише намітила
тенденцію переходу від станового до
громадянського суспільства. Спроби
ранніх соціалістів теоретично радикально
вирішити ці проблеми в утопічних проектах
Т. Мора і Т. Кампанелли лише вказали
альтернативу суспільного розвитку,
типові пороки суспільства і держави
Середньовіччя. При всьому демократизмі
їх доктрин вони продемонстрували в той
же час небезпеку суспільного
нівелювання особистості в умовах
суспільного виробництва і розподілу,
установки на аскетизм, авторитарність
і байдужість до правових умов розвитку
людини. В обох проектах домінують
інтереси держави.
Проекти
суспільної організації виробництва і
споживання згодом прислужаться джерелом
комуністичних вчень.