Висновки

Отже, політико-правова думка епохи Відродження і Реформації відроджувала гуманізм, людський вимір держави, права, політики, релігії. Мислителями XVI—XVII ст. були за­кладені теоретичні основи концепції прав людини, держава знову, після античності, стала розглядатися як суспільне явище, неза­лежне від церкви. Розкута Відродженням і Реформацією думка поклала початок теоретичній розробці проблем політики, дер­жавного суверенітету, форм держави. Багато програмних ідей тієї епохи одержали розвиток у наступних мислителів.

Час Середньовіччя не вирішував і не вирішив ряд основних проблем — політичного відчуження народу від держави, пріори­тет права в управлінні суспільством, співвідношення приватно­го і публічного права, форм власності, механізм реалізації прав людини, подолання антагонізмів у суспільстві й ін., у початко­вому виді вирішених, теоретично і практично, в античних дер­жавах. У пізнє Середньовіччя політико-правова думка лише на­мітила тенденцію переходу від станового до громадянського суспільства. Спроби ранніх соціалістів теоретично радикально вирішити ці проблеми в утопічних проектах Т. Мора і Т. Кампа­нелли лише вказали альтернативу суспільного розвитку, типові пороки суспільства і держави Середньовіччя. При всьому демо­кратизмі їх доктрин вони продемонстрували в той же час небез­пеку суспільного нівелювання особистості в умовах суспільного виробництва і розподілу, установки на аскетизм, авторитарність і байдужість до правових умов розвитку людини. В обох проек­тах домінують інтереси держави.

Проекти суспільної організації виробництва і споживання згодом прислужаться джерелом комуністичних вчень.