Кінець форми

Деякі концептуальні аспекти реформування прокуратури україни

Останнім часом у суспільстві, засобах масової інформації, серед

вчених і практиків точиться дискусія про місце і роль прокуратури в системі

державних органів України. Це питання набуло і міжнародного звучання у

зв’язку з прийняттям Україною низки зобов’язань при вступі до Ради

Європи. У цих зобов’язаннях значну увагу приділено прокуратурі,

необхідності коригування її функцій у зв’язку із входженням до

європейського правового простору та конституційним проголошенням

України демократичною правовою державою.

У Конституції України прокуратурі присвячено окрему главу. Проте

Основний Закон держави не дає досить чіткої відповіді на запитання про

місце прокуратури у системі розподілу влади, не розкриває повною мірою

засад її входження у механізм державної влади. На жаль, не усуває цієї

прогалини у повному обсязі й чинний Закон України «Про прокуратуру».

Не дають змістовної та чіткої відповіді як на теоретичні, так і на багато

практичних запитань концептуальні моделі, закладені у нових

законопроектах про прокуратуру. У самих же прокурорських працівників

щодо вирішення цих питань різні погляди.

На сучасному етапі розвитку України, що характеризується значними

змінами в економіці, державному будівництві, правовій сфері, органи

прокуратури перебувають у досить складному становищі, адже в умовах

сьогодення здійснювати нагляд за законністю, боротьбу зі злочинністю та

координувати діяльність правоохоронних органів у цьому напрямі їх

діяльності надзвичайно складно.

Поряд із об’єктивними труднощами наявні ще й інші, пов’язані з

намаганням деяких правознавців, практичних працівників правоохоронних і

судових органів, а також політиків послабити роль прокуратури, навіть

понад те – домогтися ліквідації прокурорського нагляду взагалі. За таких

обставин потрібно чинити рішучу протидію подібним опонентам.

Ще на етапі підготовки проекту Конституції України 1996 року

точилися суперечки щодо того, до якої гілки влади віднести прокуратуру (від

чого залежало і визначення її функцій, і порядок призначення Генерального

прокурора України, й інші питання) – до судової чи виконавчої. Це

питання так і не було вирішено. Не було враховано думку вчених, а також

керівників прокуратури стосовно необхідності збереження за прокуратурою

функцій нагляду та слідства, надання їй права законодавчої ініціативи тощо.

Нині склалася ситуація, за якої стають помітними прорахунки

авторів, які виписували у проекті Конституції України розділ VII

«Прокуратура» і визначили її функції, закріплені в Основному Законі

України. Точаться дискусії, що в умовах поділу влади прокурорські органи

повинні входити до однієї з її гілок і бути в системі судової чи виконавчої

влади. Пропонуються різні варіанти змін до Конституції України щодо

місця, ролі та функцій органів прокуратури в державному механізмі.

Доцільно зазначити, що, на відміну від судових органів, стосовно

яких ще 1992 року Верховною Радою України було затверджено Концепцію

судово-правової реформи, а минулого року видано Указ Президента України

«Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження

справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», яким

ця Концепція була схвалена, щодо прокуратури, її реформування, чіткого

визначення європейських стандартів її організації і діяльності

офіційних концептуальних документів і досі офіційно не приймалося.

У зв’язку з тим, що в організаційних і функціональних питаннях

прокурорської діяльності ще багато не вирішених проблем, здається,

починати їх вирішення треба було б не з Проекту Закону України «Про

внесення змін і доповнень до Конституції України», а з ретельного опрацювання Концепції реформування прокуратури України із наступним її

розглядом і схваленням на засіданні Верховної Ради України. І тільки після

цього проводити повномасштабне законодавче вирішення реформування

прокуратури. В основу Концепції має увійти все те позитивне, що є у

чинному законодавстві України про прокуратуру, а також основні

положення Ради Європи щодо місця і ролі прокуратури у сучасному

демократичному суспільстві та напрацювання вчених з цих питань,

зокрема і матеріали Міжнародної науково-практичної конференції

«Реформування органів прокуратури: проблеми та перспективи».

Зміни до Конституції України потрібно вносити, але це не варто

робити поспіхом, без належного концептуального опрацювання

проблем реформування прокурорської системи. А затвердження

парламентом Концепції реформування прокуратури стало б вирішальним

кроком у вирішенні багатьох прокурорських проблем на найближчий період

і на перспективу. Це надзвичайно важливо сьогодні, у період

проведення конституційної реформи, масштабних змін переходу нашої

держави від президентсько-парламентської до парламентсько-

президентської. Ці процеси сприяють перетворенню нашої прокуратури у

високодемократичний, дійовий орган захисту прав і свобод громадян,

інтересів держави та суспільства, викоріненню злочинності та досягненню

сталого режиму законності, організація і функціонування якого

відповідатиме вищим європейським і світовим стандартам.

Прокуратура – не політичний орган. Украй неприпустимими

сьогодні є втягування її тим чи іншим методом у політичні чвари, що може

призвести до деформації суті й істинного призначення прокуратури у

демократичному суспільстві, втрати її незалежності, неупередженості та

авторитету. Діючи за принципом рівності всіх громадян перед законом і

керуючись лише нормами права, вона має бути осторонь політичної

відповідальності й ідеологічних тисків. Її працівники повинні уникати

політичних суперечок, у вирішенні правових питань не піддаватися політичному впливу. Вони не мають залежати від політичної кон’юнктури,

нехтувати законністю заради авантюрної політики.

Унаслідок політичного протистояння між керівництвом деяких

правоохоронних органів, що супроводжується політичними

суперечками, необґрунтованими звинуваченнями один одного,

послаблюється така важлива функція прокуратури, як координація

діяльності по боротьбі зі злочинністю, що негативно впливає на

злагодженість та ефективність у забезпеченні законності й подоланні

злочинності. Подібні ситуації в умовах зростання корупції, інших видів

злочинів наносять суттєву шкоду як суспільству загалом, так і окремим

громадянам. Такі ситуації неприпустимі і потребують вжиття відповідних

радикальних заходів.

Як відомо, під час формування коаліції у Верховній Раді (2006 р.)

окремими політичними силами до переліку посад, що підлягали розподілу

між переможцями парламентських виборів, включалася посада Генерального

прокурора України, а деякі глави обласних державних адміністрацій

ініціювали перед Президентом питання щодо погодження з ними призначень

прокурорів областей. Невипадково політичні маніпуляції навколо

прокуратури, практика надання її органам вказівок щодо окремих справ

викликала стурбованість ПАРЄ. Усе це вказує на необхідність законодавчо

забезпечити гарантії незалежності прокуратури від політичного тиску, а

прокурорів – від політичного свавілля.

Одним із шляхів гармонізації законодавства України з міжнародним

правом є імплементація міжнародно-правових норм у внутрішньому

законодавстві. Проте лише цього замало. Потрібно, щоб подібні норми діяли,

безперешкодно працювали. Тут чимала роль здійснення дійового нагляду за

їх правильним і неухильним виконанням. Це стосується, наприклад, законів,

прийнятих у зв’язку з наступним вступом України до СОТ, міжнародних

договорів, які внаслідок згоди Верховної Ради на їх обов’язковість, стали

частиною національного законодавства. Зараз, коли діють перехідні

положення Конституції, цей нагляд мають здійснювати органи прокуратури.

Однак він ще малоефективний. Прокурори погано знають зміст подібних

норм. До того ж не має достатньої кількості видань збірників зазначених

міжнародних договорів. Відсутня наукова методика проведення такого

нагляду тощо. Вирішенню як загальнотеоретичних, так і прикладних

проблем могла б сприяти їх наукова розробка.

В Україні є науковці, здатні розробляти окреслені проблеми. Проте

зусилля їх розосереджені, оскільки не здійснюється необхідна

координація для організації їх плідної роботи. На нашу думку, таку

координацію успішно могла б проводити Академія прокуратури України.

Певний поштовх для вирішення зазначених питань має дати сьогоднішня

конференція, актуальність і користь якої не викликають сумніву.

Історія вчень