Лабораторна робота №5. Робота з налаштуванням жорсткого диска: розподіл на розділи, форматування, дефрагментація. Файлові системи.

Ціль роботи: навчитися самостійно налаштовувати жорсткий диск та його обслуговувати.

Короткі теоретичні відомості.

Налаштування жорсткого диску починається з розподілу робочого об’єму диску на розділи. Розділ – це частина робочого об’єму диску, в якій зберігається інформація незалежно від інших розділів. З точки зору операційної системи розділ є окремим віртуальним жорстким диском.

Розділи бувають основними чи допоміжними. На 1 жорсткому диску може бути до 4 основних розділів (чи 3 основні, 1 допоміжний). Якщо необхідно мати на диску більш ніж 4 розділи – слід зробити 3 основні та 1 допоміжний, а всередині нього необхідну кількість логічних дисків.

Якщо жорсткий диск, який треба розділити на розділи, буде використовуватися як основний, тобто з нього буде завантажуватися ОС, рекомендовано перший розділ об’ємом в 2 – 2,5 розміри оперативної пам’яті зробити під Swap-файл. Другий розділ – зробити системним (встановити на нього ОС та всі потрібні програми) розміром 10 – 15 ГБ (залежить від кількості та об’єму прикладних програм, які треба встановити), третій – робочим (відвести його під робочі документи, тощо), четвертий та інші (якщо потрібно) – під мультимедіа файли (ігри, фільми, музику, тощо). Об’єм розділів починаючи з 3-го розраховується виходячи з задач, які будуть ставитися перед цим комп’ютером.

Розподілити робочий об’єм диску можна як за допомогою сторонніх засобів та утиліт, так і за допомогою засобів операційної системи. У цьому випадку ми розглянемо розподіл на розділи за допомогою засобів ОС.

ОС дозволяють розподіляти диски на розділи при своїй установці та під час використання вже встановленої ОС (наприклад при підключенні 2-го диску до комп’ютеру). Ми розглянемо ці операції на прикладі ОС Microsoft Windows XP.

Для розподілу диска при установці ОС необхідно на етапі вказування логічного диску для установки ОС створити всі розділи, які ви планували створювати, вказати той, на який встановлюватиметься ОС і відформатувати його у вибрану файлову систему. Решту розділив ви відформатуєте після установки ОС.

Для розподілу диска у вже встановленій ОС необхідно натиснути праву кнопку миші на «Моєму комп`ютері», вибрати пункт «Управління». Запуститься оснастка ММС. Там треба вибрати «Управління дисками». З`явиться вікно, в якому зверху будуть вже відформатовані розділи, а знизу – всі наявні в системі. Вам необхідно послідовно повибирати знизу всі не відформатовані розділи, та за допомогою контекстного меню відформатувати їх.

Після розподілу диска на розділи їх треба відформатувати у вибрану файлову систему. Ця операція може відбуватися автоматично при створенні розділу, або окремо після цього утилітою «Форматування». Під час встановлення ОС необхідно відформатувати тільки той розділ, на який ви збираєтеся її встановлювати, а решту можна буде відформатувати після цього з під встановленої ОС.

Файлових систем (ФС) існує дуже багато. Деякі з них є кросплатформеними, інші розроблені для однієї групи ОС. Наприклад ФС FAT 12/16/32 (File Alocation Table, таблиця розміщення файлів; цифра означає розрядність адресу блоку даних (кластеру) в цій ФС) є кросплатформеними, тому що їх підтримують ОС Windows та Unix/Linux, а ФС NTFS (New Technology File System, файлова система нової технології) розроблена лише для ОС Windows і, хоча в ОС Unix/Linux можна добитися доступу до даних, записаних на цих розділах – вона не є рідною для цієї групи ОС і її використання в них дуже не бажане (можуть виникати помилки).

Найчастіше використовуються такі ФС:

1. FAT 12 – використовується на НГМД дискетах

2. FAT 32 – використовується на розділах відносно малого розміру та з файлами не більше 2 ГБ

3. NTFS – журналюєма файлова система, розроблена для ОС Windows NT та більш нових. Має вбудовані інструменти для шифрування та архівації інформації.

4. CDFS – файлова система, яка використовується на компакт-дисках.

5. Ext2/Ext3 – журналюємі файлові системи для ОС Unix/Linux.

6. RizerFS – журналюєма файлова система для ОС Unix/Linux.

Під час роботи на комп’ютері відбувається процес фрагментації, тобто розбиття файлів на декілька частин при зберіганні логічної неперервності. Наприклад, ви на новий розділ послідовно записували файли розміром 2 МБ, 7 МБ, 5 МБ. Потім ви видалили другий файл і записали файл розміром 10 МБ. Ви, як користувач, бачите цей файл цілим з об’ємом 10 МБ, а насправді на диску він записан двома шматками: 1–7МБ замість видаленого, та 2–3МБ після третього файлу.

В результаті процесу фрагментації кількість шматків файлів збільшується, тому і час доступу до таких файлів збільшується (потрібно більше операцій позиціонування головки диску). Для уникнення цього необхідно раз на півроку виконувати дефрагментацію – процес зворотний до фрагментації (склеювання всіх шматків в 1 файл). У нашому прикладі необхідно 3-ій файл перемістити за 2 шматок 2 файлу, потім перемістити 2 шматок 2 файлу впритул до 1 шматку приклеївши таким чином його до 1 шматка, потім перемістити 3 файл після 2 файлу. Таким чином усі 3 файли знову стануть фізично безперервно.

Вказівки до виконання роботи:

1. На вказаному викладачем диску видалити всі розділи окрім системного.

2. Перезавантажити систему та загрузитися з загрузочного компакт-диску з операційною системою.

3. Розподілити вільний простір на цьому диску. (ОС не встановлювати!!!)

4. Загрузитися в нормальному режимі.

5. Відформатувати нові розділи (один з них у FAT32, а інший – у NTFS)

6. На один з розділів скопіювати папку «i386» з компакт-диску та зробити дефрагментацію цього розділу.