5. Завдання виховання.

― Формування національної свідомості, як однієї з найважливіших рис особистості, громадянина України. Виховання патріотичних почуттів до рідної землі та свого народу, гордості за Вітчизну, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я України. Підвищення мовної культури, оволодіння українською мовою, яка є державною; виховання лобові і поваги до мов інших народів, які проживають на Україні.

― Формування високої духовної особистості. Створення умов для вільного вибору вихованцями світоглядної позиції, сприяння їх інтелектуальному і культурному розвитку. Виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури, історії, традицій рідного народу на основі єдності всіх сфер життя суспільства.

― Утвердження на національному ґрунті принципів загальнолюдської моралі.

Формування морально-етичних якостей особистості на основі відродження національних традицій, вироблення в молоді стійких моральних якостей, покликаних бути регуляторами взаємовідносин у суспільстві, узгодження дій і вчинків людей. Виховання в учнів шанобливого ставлення до мате­ріальних і духовних цінностей українського народу та народів інших національностей на території України.

Важливу роль у формуванні духовності, високих моральних якостей від­водиться національним релігійним традиціям. Національна шкода му­сить об’єднати зусилля державних, громадських релігійних інститутів і тісно співпрацювати з ними у вихованні дітей і молоді.

― Виховання основ естетичної культури і розвиток художніх здібностей передбачають художньо-естетичну освіченість і вихованість, емоційне сприйняття прекрасного в навколишній дійсності, природі, праці, спорті, відносинах між людьми, потребу жити і діяти за законами краси, здатність естетичного сприймання вітчизняної і світової, культури, творів мистецтва і літератури, прилучення молодого покоління до народного мистецтва, уміння примножувати культурно-мистецькі надбання народу.

― Виховання трудової активності, формування творчої працелюбної особистості, цивілізованого господаря, що здійснюється під впливом усього соціального середовища. Використання трудових традицій народу України, народної педагогіки в прилученні молоді до праці, підготовка її до життя в умовах ранкових відносин.

― Забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей та молоді, охорона та зміцнення їх здоров’я шляхом народних методів загартування.

― Формування правової культури, виховання поваги до Конституції, законодавства України, національної символіки; глибоке усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини, та їх громадянською відповідальністю

― Виховання екологічної культури, гармонійних відносин людини і природи, відчуття відповідальності за її національну і загальнолюдську цінність як основу життя на Землі. Широка пропаганда екологічних знань, залучення молоді до конкретної екологічної діяльності з опорою на педагогіку народного календаря.

Визначені напрями виховання покликані формувати відповідні суспільно значущі якості особистості, сприяти оволодінню основами національної та світової культури, загальнолюдськими нормами моралі. Кожен з розглянутих напрямів виховання має відносну самостійність. При цьому всі вони знаходяться в тісному взаємозв’язку, доповнюють один одного і утворюють єдину систему національного виховання, спрямовану на формування цілісної особистості.

Основними виховними завданнями загальноосвітньої школи є:

― Філософсько-світоглядна підготовка школярів, формування у них наукового світогляду. Озброєння учнів знаннями закономірностей розвитку природи і суспільства, народного світорозуміння та світосприймання, національної психології і характеру.

Формування цілісних уявлень про історію розвитку суспільства і національної культури. Розвиток творчого мислення та пізнавального інтересу до ідейно-моральної спадщини, культурно-історичних традицій, фольклору, вірувань, прикмет української нації. Розвиток пізнавальної активності і культури розумової праці. Вироблення уміння самостійно здобувати знання, застосовувати їх у своїй практичній діяльності.

― Патріотичне виховання як основа духовного розвитку особистості, складова частина національного світогляду і поведінки дитини щодо ставлення до рідної країни, до всіх націй і народів. Патріотичне загартування як могутній стимул у боротьбі за розбудову нової незалежної України, духовне оновлення суспільства. Розвиток моральних почуттів і рис поведінки, а саме: любов до Батьківщини, відданості їй, активної праці, спрямованої на дотримання трудових традицій, звичаїв свого народу. Шанобливе ставлення до історичних пам’яток, прагнення до зміцнення честі та гідності своєї держави.

― Виховання моралі, громадської і соціальної відповідальності. Формування в учнів розуміння загальнолюдської і народної моралі, набуття та усвідомлення історичних знань; вивчення і пропаганда культурних надбань свого народу та світового духовного розвитку; озброєння знан­нями про пріоритети загальнолюдських цінностей, ознайомлення з проб­лемами, які набувають життєвого значення для долі цивілізації – збереження природи, охорона оточуючого середовища, атомне роззброєння, готовність жити і діяти за принципами гуманізму. Ознайомлення з родиною та батьківською педагогікою; виховання поваги до Батька, Матері, Бабусі, Дідуся, свого Роду;

― Розвиток національно-правової свідомості, самосвідомості. Оволодіння рідною і державною мовами, знаннями Конституції, правами і обов’язками громадян України. Формування потреби в правовій культурі, виховання поваги до законів і норм співжиття у суспільстві; формування національного менталітету;

― Вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства, активної позиції кожної особистості. Розвиток потреби в творчій праці, діловитості, підприємництва. Виховання дисциплінованості, організованості, вміння включитись у виробничі відносини;

― Формування екологічної культури, озброєння учнів знаннями про природу свого краю, залучення молоді до активної екологічної діяльності;

― Формування основ естетичної культури, розвиток естетичного досвіду особистості, її художніх здібностей. Оволодіння цінностями і значеннями в галузі світового і народного мистецтва, музики, архітектурну усної народної творчості, національної пісенної і танцювальної культури, побуту, ремесел, гри, розвиток почуття прекрасного, формування здатності розуміти і цінувати твори мистецтва, пам’ятки історії, красу і багатство природи; здібність до творчої діяльності в різних видах мистецтва;

― Фізичне вдосконалення, розвиток потреби у здоровому способі життя. Озброєння знаннями про роль фізичної культури в житті людини, фізичне і психологічне загартування, вироблення інтелігентного і відповідального ставлення до свого здоров’я. Гармонійний розвиток духовного, фізичного та психо­логічного здоров’я.

В цілому слід виділити основні взаємозв^’язані аспекти сучасного звучання головної мети виховання це те, що виховання і навчання повинно проходити на національному ґрунті з врахуванням досягнень світової науки і культури, і що школа повинна забезпечити різнобічний розвиток особистості дитини відповідно до її природних можливостей і здібностей. Крім того, необхідно в цьому питанні підкреслити комплексний підхід у здійсненні всіх складових частин виховання в діяльності школи.

6. Описати систему виховання означало б відповісти на 3 фундаментальні питання:

1.Якою є структура системи виховання, тобто з яких елементів вона складається, які функції в ній ті елементи виконують і як взаємодіють між собою?

2.Яким змістом наповнюємо цю структуру, що зрозуміло, залежить від часу, в якому живемо, від обраної нами життєвої стратегії?

3.Процесуальні характеристики даної структури, те що робить її динамічною, робить цю систему процесом.

‪→ суспільне середовище

→ природне середовище структура

→ спілкування

→ діяльність

→ соціальні інститути виховання

→ ЗМІ

~ спадковість зміст

~ родина

~ ментальність

Джерелом динаміки може бути і сам

→ вихованець, який є суб’єктом,адже людина

з датна і повинна здійснювати над собою певні

виховні зусилля, самовдосконалюватись

1. Вважають, що структура – це щось незмінне в системі. Образно кажучи, - це певний, “каркас”, щось на взірець незаповненої анкети, таке що має ознаки універсалізму. Вона не “винаходиться” кожен раз різними педагогами при переході з епохи в епоху. Структура виховання формується історично-відповідно до природи самої людини, що залишається відносно незмінною. Тому, якщо ми констатуємо, що виховання однієї епохи відрізняється від виховання іншої, то це не стосується структури, а лише її змістового наповнення.

Міркування щодо стійкості структури зустрічаємо у працях К.Ушинського. Наполегливо відстоюючи думку про те, що виховання кожного народу є специфічним, має свої національні особливості, він також наголошує, що “крім історичної, суто народної сторони, є і своя раціональна, відкидати яку тільки тому, що вона виявилася раніше в іншого народу, було б дуже нелогічно”. Він вказує на “схожість педагогічних форм усіх європейських народів”. Спорідненість різних систем виховання вчений пояснює спільною метою і єдністю психологічних законів. К.Д.Ушинський вважає, що в цьому сенсі європейська педагогіка “не винайшла ще нічого, чим можна було б замінити класицизм”.

2. Зміст виховання є варіативним компонентом будь-якої системи. Зміст слугує напов- ненням структури, визначається історичними обставинами того чи іншого суспільства, а ці потреби, зрозуміло, бувають різними. Віддзеркалюючи зміни у світогляді, протиріччя між старим і новим, саме зміст стає предметом гострих суперечок.

Будь-який з педагогів минулого ґрунтував свої рекомендації на універсальній структурі виховання, але наповнював її змістом тієї епохи, якій служив, а тому ставлення до цього змісту може бути не завжди позитивним.

3. Процесуальні аспекти системи. Для того, щоб “діяти”, система мусить мати джерело динаміки: “хтось” має цю систему запустити і нею керувати.

Це інститути виховання, що виконують певне соціальне замовлення. Збірним суб’єктом такої дії є “виховник” – це може бути – педагог, родина, школа (дошкілля), дитячі і молодіжні організації, ЗМІ. Джерелом динаміки може бути і сам вихованець, який є суб’єктом, адже людина здатна і повинна здійснювати над собою певні виховні зусилля, самовдосконалюватись.

13