2.Зародження та розвиток ідеї про всебічний розвиток особистості

Найвище призначення виховання — сформувати доскона­лу людину. Ідеали досконалої особистості у різних народів дуже схожі. Вони включають розум, красу, працелюбність, високі моральні якості, фізичну силу, витривалість, риси бор­ця за справедливість, тобто якості, які характеризують всебіч­но і гармонійно розвинену людину.

Поняття всебічний розвиток означає розвиток людської особистості з усіх боків, всесторонньо; поняття гармонійний — гармонію усіх сторін, їх пропорційність, погоджену єд­ність.

Ідея гармонійного розвитку тілесної і духовної краси заро­дилася в античній філософії. Ще Арістотель акцентував увагу на вихованні мужності й витривалості, поміркованості й справедливості, високої інтелектуальної і моральної чистоти.

Педагоги-гуманісти епохи Відродження Ф.Рабле, М.Монтень до змісту всебічного розвитку вносили культ ті­лесної краси, насолоду мистецтвом, музикою, літературою. Вони не могли піднятися до розуміння необхідності поєднан­ня розумової праці з продуктивною, бо в самому суспільстві для цього не було об'єктивних причин. Більше того, низький рівень суспільного виробництва не тільки не вимагав всебіч­ного розвитку особистості, а й зумовлював його однобічність.

У соціалістів-утопістів Т.Мора, Т.Компаннели ідея всебі­чного гармонійного роз- витку отримує нову спрямованість. Вони вперше висунули питання про включення до процесу всебічного гармонійного розвитку особистості праці, поєд­нання виховання і праці. Французькі просвітителі XVIII сто­ліття К.Гельвецій, Д.Дідро цю ідею обмежували розумовим і моральним розвитком, не пов'язаним з працею.

Отже, протягом тривалого часу ідея всебічного розвитку особистості як мети виховання мала, власне, характер поба­жань, мрій та сподівань.

Поява соціально-економічних передумов для всебічного формування особистості пов'язана з становленням засновано­го на машинному виробництві суспільства, яке довело дифе­ренціацію виробничої діяльності до крайнощів: різко розме­жувало працівників розумової і фізичної праці, звузило спе­ціалізацію до рівня виконання робітником однієї технологіч­ної операції — повторення тих самих фізичних рухів упро­довж місяців і років. Природно, що у такому випадку в лю­дини розвиваються лише деякі органи й системи, інші фізичні й духовні властивості згасають.

Уперше спробував подолати це машинне каліцтво людини англійський володар паперопрядильної фабрики Роберт Оуен (1771—1858). Він вважав, що основним повинен бути одночасний розвиток інтелектуальних і фізич­них сил особистості, її моральне та естетичне формування. Досягнути цього можна шляхом поєднання навчання і вихо­вання з продуктивною працею. Цю ідею Р.Оуен вирішив здійснити на практиці. На своїй фабриці в Нью-Ленарке він уперше в історії створив дитячий садок, початкову школу для дітей робітників та вечірню школу для дорослих. Не все ви­йшло в цих дослідах, але сам підхід до всебічного розвитку особистості на основі поєднання навчання з продуктивною працею був правильним, а ідея про необхідність всебічного розвитку особистості отримала наукове обґрунтування.

Особливо широко і глибоко ідея різнобічного, гармонійного розвитку була розроблена в педагогічних працях Ж.Руссо. Дуже чітко думки про необхідність всебічного розвитку людини відбиті в роботах російських революційних демократів і в першу чергу М.Г. Чернишевського. Однак, у всіх цих роботах і висловлюваннях педагогів і просвітителів минулого, що розвивали цю ідею не вказувалось реального шляху.

Понад 70 років наша вітчизняна школа розвивалася під впливом ідей видатних філософів-економістів К.Маркса і Ф.Енгельса; цей період викреслити з її історії неможливо. Мету виховання в майбутньому комуністичному суспільстві К.Маркс і Ф.Енгельс виводили з економічних законів і типу суспільних відносин. Вони вважали, що при комунізмі, коли будуть ліквідовані класові відмінності, а в усіх галузях техні­ки, суспільного виробництва людство досягне високого рівня розвитку, коли не буде істотних відмінностей між розумовою і фізичною працею, з'явиться можливість висунення мети всебічного і гармонійного розвитку людей.

Мета відповідає природі сучасної людини, як члена суспільства, що прагне до самоствердження, прояву всіх своїх природних задатків і здібностей, адже всебічно й гар­монійно розвивати власне тіло і дух, голову й руки, серце і розум — покликання кожної людини, що з'явилася на цей світ. Тому розумної альтернативи всебічному та гармонійно­му вихованню немає. Воно залишається ідеалом, до якого од­наково прагнуть сучасна вітчизняна та зарубіжна школи.

Всебічний та гармонійний розвиток особистості пере­дбачає дотримання єдності та взаємодії частин вихо­вання. Традиційними складовими частинами виховання нази­вають розумове, фізичне, трудове, моральне й естетичне.

Розумове виховання є ключовим у процесі всебічного і га­рмонійного розвитку особистості. Лише завдяки розуму лю­дина відрізняється від тваринного світу як суспільна істота, ство­рила всі багатства матеріальної та духовної культури й забез­печує безперервний соціально-економічний прогрес. Розумове виховання спрямоване на розвиток пізнавальних мотивів особистості, культури мислення, раціональної організації навчальної праці, озброєння системою знань основ наук. У ході і в результаті засвоєння наукових знань формується науковий світогляд — теоретична засада, яка передбачає глибоке розуміння явищ природи, суспільного життя, праці і пізнання, їх пояснення і визначення власного ставлення до них: уміння свідомо будувати своє життя, працювати, органічно поєднуючи ідеї з практичними справами.

Трудове виховання формує працелюбну особистість, яка свідомо і творчо ставиться до праці, як життєвої потреби, вищої цінності людини і суспільства. У процесі трудового виховання учні засвоюють трудові уміння, навички культури розумової та фізичної праці, умілого господарювання, підприємництва. Вони залучаються до сучасних досягнень техніки, вчаться працювати на найпоширеніших машинах, поводитися з різними інструментами, технічними пристроями, що створює передумови для підготовки школярів до праці в сучасному виробництві, а також до життя в суспільстві, всі сфери якого пронизує техніка, що постійно ускладнюється.

Подолати однобічність особистісного розвитку дозволяє лише продуктивна праця-праця, яка має матеріальний результат, особистісну і соціальну спрямованість, організацію, включення до системи трудових відносин суспільства (трудові об'єднання учнів, бізнес-структури, що діють за за­конами ринкових відносин).

Моральне виховання. Мораль — це історично сформовані норми і правила поведінки людини, які визначають її став­лення до суспільства, людей, праці, до себе. Моральне вихо­вання вирішує такі завдання, як формування моральних по­нять, суджень, почуттів і переконань, навичок і звичок пове­дінки, що відповідають нормам суспільства.

В основі морального виховання дітей та молоді лежать загальнолюдські цінності — моральні норми, які виробили люди в процесі історичного розвитку суспільства (чесність, порядність, справедливість, гуманізм, повага до старших, милосердя, совісність, толерантність, відповідальність, обов’язок, працелюбність, гідність, честь) та нові норми, породжені сучасним розвитком суспільства: громадянськість, патріотизм, повага до Конституції, державної символіки та ін.

Фізичне виховання сприяє зміцненню здоров'я, повноцінному фізичному розвитку особистості, розвитку основних рухових якостей (сили, вправності, витривалості та ін.) підвищенню розумової і фізичної працездатності, вихованню моральних якостей (сміливості, наполегливості, рішучості, дисциплінованості, відповідальності), гармонії тіла і духу, потреби у здоровому способі життя.

Естетичне виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вироблення умінь творити прекрасне у повсякденному житті. Перша група завдань включає формування естетичних знань, поглядів, смаків, почуттів, ідеалів, які ґрунтуються на національній естетиці та кращих надбаннях цивілізації; друга-активну участь кожного вихованця у створенні прекрасного своїми руками.

Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.

РОЗУМОВЕ

1. Озброєння учнів знаннями основ наук.

2. Формування наукового світогляду.

3. Оволодіння основними мислитель ними операціями.

4. Вироблення умінь і навичок культури розумової праці.

МОРАЛЬНЕ (ДУХОВНЕ)

1. Формування в учнів моральних понять.

2. Виховання моральних почуттів.

3. Вироблення навичок і звичок моральної поведінки.

ТРУДОВЕ

1. Психологічна підготовка особистості до праці.

2. Практична підготовка особистості до праці.

3. Підготовка до свідомого вибору професії.

ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНЕ

1. Формування естетичних понять, поглядів і переконань.

2. Виховання естетичних .

3. Виховання потреби і здатності створювати прекрасне.

Фізичне

1. Виховувати бажання піклуватися про своє здоров’я.

2. Формувати звички здорового способу життя.

3. Підготовка до фізичної праці, захисту Батьківщини

Екологічне

1. Сприяти накопиченню екологічних знань.

2. Виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її.

3. Формування вмінь і навичок діяльності в природі.

Правове

1. Озброєння учнів знаннями законів.

2. Формування правової свідомості (її компонентів: уявлень, поглядів, переконань)

3. Формувати розуміння необхідності дотримання вимог законів.

4. Формування нетерпимого ставлення до правопорушення, злочинності.

Статеве

1. Прищеплювати повагу до представників протилежної статі.

2. Формувати почуття відповідальності за свої дії.

3. Підготовка (соціальна, моральна,правова,господарсько-економічна) до сімейного життя.

Економічне

1. Озброєння знаннями основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва.

2. Формування моральних та ділових якостей, для ініціативи, підприємливої людини.

3. Формування вмінь планувати та організовувати особистий бюджет.

3. Як же ж розглядалась мета виховання в роботах видатних педагогів М.І.Пирогова, К.Д.Ушинського, українських педагогів Т.Г.Лубенця, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинського і інших.

а) М.І.Пирогов про головну мету виховання.

„Нема, говорив він, - ні жодної потреби для будь –якої країни, більш суттєвої і більш необхідної, як потреб в справжніх людях”. Ось чому „всі, хто готуються бути корисними громадянами, повинні спочатку навчитися бути людьми”, отже, кожна людина, перш ніж стати спеціалістом, перш ніж одержати спеціальну підготовку, повинна пройти ступінь загальнолюдського виховання (особиста матеріальна спокуса, чини, нагороди і ін.), витримати проти них „внутрішній бій і свої обов’язки виконувати не за страх, а за совість, не через очікувані похвали і нагороди, а в силу моральних переконань”.

Що ж для цього потрібно? Які якості особистості повинні бути виховані в кожній дитині через систему загальнолюдської (інакше кажучи загальної) освіти?

Для цього, за думкою Пирогова необхідно: всебічно сприяти найбільш повному розвитку в кожній людині її розумових здібностей; виховувати тверду волю і високі моральні переконання; бути природно щирим; відверто любити правду і бути здатним в боротьбі за правду, йти на жертву з собою, безкорисно, сумлінно і акуратно ставитись до виконання кожного свого громадянського обов’язку.

Все це М.І.Пирогов висвітлив в своїй праці „Питання життя”. В статті „Бути і вдаватись” М.І.Пирогов продовжує відстоювати необхідність виховання людини, внутрішньо зібраної, чесної і правдивої, вільної від зовнішньої показухи, підробленості.

Високу оцінку виступу Пирогова на захист загальнолюдського виховання дав К.Д.Ушинський. в своїй статті „Педагогічні твори М.І.Пирогова” він писав: „М.І.Пирогов перший з нас подивився на справу виховання з філософської точки зору і побачив в ньому не питання шкільної дисципліни, дидактики чи правил фізичного виховання, але найглибше питання людського духу – питання життя, і дійсно, це не тільки питання життя, але й найвеличніше питання людського духу”.

М.І.Пирогов був одним з основоположників педагогічного руху 60–х років XIX ст. в Росії.

б) К.Д.Ушинський про два різновиди мети виховання.

З точки зору Ушинського без філософії не можна розглядати взагалі процес виховання тому, що між вихованням і філософськими науками існує тісний зв’язок. Так само без філософії неможливо визначити цілі виховання.

„Визначення мети виховання ми вважаємо найкращим наріжним каменем всяких філософських психологічних і педагогічних теорій” – писав він („Человек как предмет воспитания.”, т.I., с.9.)

Без будь – якої основної ідеї Ушинський вважав неможливим організацію народної освіти, щоб вона була не випадковим, а науково продуманим заходом. Основна ідея народної освіти, стверджував К.Д.Ушинський , „...є перш за все ідея глибоко філософська і ідея психологічна . Щоб висловити цю ідею, необхідно висловити перш за все, що таке людина... що таке самий предмет, який ми хочемо виховати, і чого ми хочемо досягнути вихованням, який наш ідеал людини. Якими б не були наші погляди, читачу, на філософію і психологію, погодьтесь, що якщо ми хочемо досягнути будь – якої мети виховання, то повинні перш усвідомити цю мету.

Припустимо, що ви не любите філософію, не вірите в психологію, але невже ви думаєте, що можна влаштувати народне виховання, не усвідомлюючи ні мети, ні засобів, ні ґрунту, на якому ми хочемо працювати?” (К.Д.Ушинський, Вибрані твори., с.275).

Діючі на той час статути і програми навчальних закладів містили в собі і визначали певні цілі освіти і виховання дітей, але Ушинський вважав їх в науковому плані мізерними і які не заслуговують уваги.

К.Д.Ушинський піддав також критичному аналізу думку, що мета освіти і виховання полягає в тому, щоб зробити людину кращою, досконалішою, „зробити людини щасливою”. Він переконливо показав невизначеність цих цілей, оскільки поняття про досконалість і щастя людей різне, і те, що для однієї людини здається досконалістю і щастям, то для іншої є або байдужою обставиною, або просто нещастям.

Отже, Ушинський, стверджує про наявність двох різновидів мети виховання: соціальної і індивідуальної. Соціальну мету виховання визначає суспільство. Але визначити мету виховання – це ще не означає здійснити її. Цілі індивідуального виховання конкретно здійснюються педагогами і в розмірі соціальної мети розробляються педагогами.

В „Педагогічній антології” він пише „... віддаючи вихованню чисті і вразливі душі дітей, віддаючи для того, щоб воно провело в них перші і тому самі глибокі риси, ми маємо певне право спитати вихователя, яку мету він буде переслідувати в своїй діяльності, і вимагати на це запитання ясної і категоричної відповіді”.

За Ушинським, якщо говорити за цілі взагалі, то все здається ясним і зрозумілим, але, якщо стикаєшся з конкретною дитиною, з конкретною виховною практикою, багато що блискавично стає важким і незрозумілим..

До чого він закликав своїх учнів? - „Ви повинні, - говорив він, запалити в своєму серці не мрії про світське життя, .. а чисте полум’я, невтомну, невгасиму жадобу до набуття знань і розвивати в собі перш за все любов до праці, без цього ваше життя не буде гідним поваги, ні щасливим... Постійна розумова праця розвине в душі вашій найчистішу піднесену любов до ближнього, а тільки така любов дає чесне, благородне і справжнє щастя...Домагатися цього найвеличнішого на землі щастя може кожен, отже, людину можна вважати ковалем свого щастя”.

Таким чином, соціальною метою виховання є гармонійно розвинута людина, яка знаходить саме високе щастя в служінні Батьківщині, що живе інтересами свого народу, який є добрим, благородним, чесним, що одержує щастя в праці, в любові до людей.

в) Т.Г.Лубенець-Тимофій Григорович(1855–1936) активний діяч народної освіти, педагог – демократ, послідовник К.Д.Ушинського на Україні. Педагогічній діяльності віддав понад 50 років. Педагогічна спадщина Т.Г. Лубенця й зараз має велике значення і заслуговує на творче використання. Він, як педагог – методист, завжди наслідував погляди К.Д.Ушинського.

В своїх „Педагогічних бесідах” і в інших працях він розглядав питання навчання і виховання, ставив завдання розвитку інтересу до навчання, розвитку пізнавальних здібностей, розвитку інтересу до художнього читання і проведення бесід учителем по змісту твору, для цього вправляти учнів у самостійному виконанню вправ, ставив завдання розвитку спостережливості учнів дома і в школі, зокрема, в розділі „педагогічних бесід” – „Завдання вчителя при веденні уроку” він писав, - „Всі прийоми навчання повинні зводитись до збудження в учнів такого інтересу до того, що вивчається, щоб увага їхня була виключно зосереджена на предметі вивчення”.

Він вважає, що читання має вплинути на мораль загальної цивілізації людства. Вчитель, кожний народний вчитель повинен сам мати силу, щоб мати великий моральний вплив.” Бажано було б, щоб наша народна школа, ухиляючись від всякого одностороннього навчання, спрямовувала глибокі і благородні почуття нашого народу на моральність загальнолюдську.”

В статті „Які вимоги ставить народ до школи” Лубенець стверджує, що початкова школа буде переслідувати всебічний розвиток здібностей учнів. Говорячи про значення школи, він підкреслює „її можливого всебічного на розум і душу учня впливу”... і далі... наш час остаточно виявив необхідність одного загального колориту для будь – якої народної школи. Школа майбутнього повинна дати державі: чесну... людину, господаря, що любить своє поле, зацікавленою його долею, поліпшенням, бажаючого знати і вмію чого шукати для цього знання.”

г) А.С.Макаренко про програму виховання особистості.

„Я під метою виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, при чому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання – рішуче всю картину людської особистості; я вважаю, що ми педагоги повинні мати таку програму людської особистості, до якої ми повинні прагнути.

В своїй практичній діяльності я не міг без такої програми обійтись. Ніщо так людину не вчить, як досвід. Колись мені дали в тій же комуні ім.. Дзержинського декілька сотень людей, і в кожному я бачив і небезпечні прагнення характеру, глибокі звички. Я повинен був подума ти: а яким повинен бути характер, до чого я повинен прагнути, щоб з цього хлопчика, дівчин- ки виховати громадянина? І коли я задумався, то побачив, що на це питання відповісти в двох словах неможливо. Виховати хорошого громадянина – це мені не вказувало шляху. Я пови- нен був прийти до більш розгорнутої програми людської особистості. І, підходячи…, я зустрівся з такими запитаннями: що ця програма особистості повинна бути однакова для всіх? Що це я повинен втискувати кожну індивідуальність в єдину програму, в стандарт? Тоді я повинен пожертвувати індивідуальною красою, своєрідністю, особливою красою особистості, а якщо не пожертвувати, то яка ж у мене може бути програма!...Я бачив в своїй виховній роботі, що повинна бути і загальна програма, „стандартна, і індивідуальний коректив до неї.

А.С.Макаренко вважав, що мета виховання не може бути застиглою, раз і назавжди даною. Вона змінюється не лише із зміною суспільно – економічних формацій, але і на різних етапах розвитку однієї і тієї ж формації.

А.С.Макаренко підкреслював, що мета виховання визначається державними завданнями, перш за все політичними завданнями. Ми повинні ставити своїм завданням виховання такого типу поведінки, таких характерів, таких особистих, які необхідні державі.

Він підкреслював, що необхідно виховувати в учнів волю, характер, мужність, цілеспрямованість, такт, чесність, правдивість, здатність до орієнтування.

В статті „Педагоги пожимають плечами” він більше детально визначив завдання виховання: „Ми бажаємо виховати культурного радянського робітника. Звідси випливає, що ми повинні дати йому освіту, бажано середню, ми повинні дати йому кваліфікацію, ми повинні його дисциплінувати, він повинен бути політично розвинутим відданим членом робітничого класу... Ми повинні виховати в нього почуття обов’язку і поняття честі, інакше говорячи, він повинен відчувати власну гідність і свого класу”.

ґ) В.О.Сухомлинський у праці ”Як виховати справжню людину“ пише: “В ідеальному образі людини, яку я називаю справжньою, найважливішими рисами я вважаю такі:

- гармонійну єдність суспільного й особистого…;

- багатство духовного світу, духовних інтересів, запитів і потреб, уміння користуватися духовними цінностями й дорожити ними…;

- потребу людини в людині як носієві духовних цінностей…;

- гармонійну єдність утвердження й заперечення…-уміння дуже любити й так само дуже ненавидіти, бути глибоко відданим і так само непримиренним;

- почуття людської гідності – повагу до самого себе,…чутливість до оцінки власної поведінки колективом, товаришами, постійне прагнення до моральної досконалості, бажання стати сьогодні кращим, ніж учора;

- інтелектуальне багатство, творчий розум,постійне бажання збагачувати й розвивати свій розум;

- естетичне багатство, тонко розвинуту потребу в прекрасному;

- любов до праці, високу моральність трудових відносин;

- фізичну досконалість” ( Зібр. тв.,Т.2., с.149-150.)

„ Я твердо вірю в могутню силу виховання – в те, у що вірили інші видатні педагоги”. (Серце віддаю дітям. Київ, „Радянська школа”, 1969).