Глава 1. Оцінка: історія, поняття, законодавча база

1.1. Історія оціночної діяльності

У процесі розвитку українського ринку все більшого значення набуває кваліфікована оцінка вартості об'єктів власності. Однак мало хто знає, що професія оцінювача, що з'явилася ще в XIX столітті, не є новою для України і має свою історію. Необхідність робіт з оцінки була пов'язана насамперед з об'єктивною потребою у створенні так званого фіскального кадастру - докладного опису нерухомої власності. Перші передумови для проведення кадастрових робіт, невід'ємною частиною яких була оцінка, виникли в 1861 році, коли було скасовано кріпосне право.

1.2. Основні поняття

Закон " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність

в Україні…

Цей Закон визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, абезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

1.3. Регулювання оціночної діяльності

1.3.1. Механізм регулювання оціночної діяльності

Відповідно до Концепції розвитку оціночної діяльності основними механізмами регулювання оціночної діяльності є: · Ліцензування оцінювачів; · Атестація фахівців в області оціночної діяльності; система стандартів та положень оціночної діяльності; · Затвердження навчальних програм з перепідготовки фахівців в області оціночної діяльності; · Сертифікація послуг; · Страхування цивільної відповідальності оцінювачів.

З метою саморегулювання оціночної діяльності оцінювачі мають право об'єднуватися в асоціації, спілки, інші некомерційні організації. Тому додатково до державного регулювання регулювання оціночної діяльності здійснюється такими саморегулівними організаціями оцінювачів і поширюється на членів таких саморегулівних організацій. Саморегулівні організації оцінювачів можуть виконувати такі функції: · Захищати інтереси оцінювачів; · Сприяти підвищенню рівня професійної підготовки оцінювачів; · Сприяти розробці освітніх програм з професійного навчання оцінювачів; · Розробляти власні стандарти оцінки; · Розробляти та підтримувати власні системи контролю якості здійснення оціночної діяльності.

1.3.2. Українські стандарти оцінки

У Стандарті оцінки дається визначення основних видів вартості об'єкта оцінки, підходів до оцінки та методів оцінки. Крім визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у Стандарті дається визначення видів вартості, відмінних від ринкової. До таких видів відносяться: · Вартість об'єкта оцінки з обмеженим ринком товарів; · Вартість заміщення об'єкта оцінки; · Вартість відтворення об'єкта оцінки; · Вартість об'єкта оцінки при існуючому використанні; · Інвестиційна вартість об'єкта оцінки; · Вартість об'єкта оцінки для цілей оподаткування; · Ліквідаційна вартість об'єкта оцінки; · Утилізаційна вартість об'єкта оцінки; · Спеціальна вартість об'єкта оцінки. У Стандарті дається визначення трьох основних підходів до оцінки: витратного, порівняльного і дохідного. Згідно вимог Стандартів, оцінювач при проведенні оцінки зобов'язаний використовувати (або обгрунтувати відмову від використання) дані підходи до оцінки. При цьому оцінювач має право самостійно визначати в рамках кожного з підходів конкретні методи оцінки, що визначаються в Стандарті як спосіб розрахунку вартості об'єкта оцінки у рамках одного з підходів до оцінки. Оцінювач на основі отриманих в рамках кожного з підходів до оцінки результатів визначає підсумкову величину вартості об'єкта оцінки, при цьому згідно з вимогою Стандартів підсумкова величина вартості об'єкта оцінки повинна бути виражена в рублях у вигляді єдиної величини, якщо в договорі про оцінку не передбачено інше.