9.2. Структура національного страхового ринку та основні проблеми його розвитку

Страховий ринок України - це частина фінансового рин­ку, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на нього.

В Україні періодом створення страхового ринку вважають початок 90-х років. Саме тоді виникли перші приватні страхові компанії, які поклали край тотальній монополії Держстраху. Серед них: „Омета-Інстер", „Ризик", „Скайд", „Саламандра", „Скайд-вест", „АСКО-Прометей", „Росток", „Славія" тощо. На

страховий ринок України починають приходити провідні та досить відомі іноземні страхові компанії, що діють переважно через спільну страхову діяльність. Так з'явився альянс „Омета-Інстер" - „Ллойд" (Англія), Українсько-ізраїльське товариство страхова компанія "Система резервних фондів", пряме пред­ставництво відкрила австрійська фірма „5а£е іпуєзг.".

Страхова компанія - це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства з повною відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

Усі компанії страхового ринку України можна поділити наступним чином:

1) за формою власності (приватні, акціонерні, взаємні,

державні, урядові тощо);

2) за характером операцій (спеціалізовані, універсальні та

перестраху вальні);

3. за територіальним критерієм (місцеві, регіональні, національні і транснаціональні);

4. за величиною статутного капіталу та обсягами нагро­мадження страхових платежів (великі, середні, малі).

Найтиповіші організаційні форми функціонування стра­хових організацій України показано на рис. 16.

Страхові організації

Комерційні

Державні

_V

Товариства взаємного

Акціонерні

страхові компанії

^^

Кептивні страхування страхові компанії

Державні Урядові страхові страхові

компанії компанії

Приватні страхові компанії

Рис. 16. Найтиповіші організаційні форми функціонування страхових організацій України

В Україні Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю в 1997 р. було зареєстровано близько 700 страхо­виків, але за період з 1998-2003 рр. відкликано ліцензії майже у 250 з них. Найгрубіші порушення страхового законодавства ви­явлено в компаніях „Укар" (Харків), „Альбіна" (Львів), „Аспек" (Чернігів), „Херсон-Аско" (Херсон), „Укрін і К" (Київ) та ін. Основна причина - нездатність значної частини страховиків виконувати взяті на себе зобов'язання перед страхувальником. Головною функцією національного страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку страхо­вого ринку зумовлюється наявністю суспільної потреби на страхові послуги та наявністю страховика, здатного їх задо­вольнити.

До внутрішньої структури страхового ринку нашої дер­жави відносять:

• страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

• систему організації продажу страхових полісів та фор­мування попиту на страхові продукти:

• гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);

• власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філії, представництва, канали комерційного зв'язку);

• матеріальні та фінансові ресурси, що визначають ста­новище страховика;

• людські ресурси страхової компанії;

• фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;

• ліквідність страхового фонду.

Зовнішнє середовище страхового ринку складається з еле­ментів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він іш.іивати не може, але повинен їх враховувати у своїй діяль­ності.

До складових, на які страховик може впливати, належать: ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страхового ринку тощо.

До складових, на які страхові компанії впливати не мо­жуть, входять: чисельність населення, його вікова та статева структури, сезон міграції, купівельна спроможність населення тощо.

Отже, страховий ринок - це відкрита система, здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.

Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку України, розрізняють інституціональну, те­риторіальну, галузеву та організаційну структури.

Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінованої форми власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути пред­ставлена акціонерними, корпоративними, взаємними та дер­жавними страховими компаніями.

Територіальна структура страхового ринку представлена на рис. 17.

Територіальна структура національного страхового ринку

Західний регіон Східний регіон Південний регіон Центральний регіон

Вінницька, Сумська, Одеська, Житомирська,

Хмельницька, Харківська, Миколаївська. Кіровоградська,

Львівська, Донецька, Херсонська, Черкаська,

Івано-Франківська, Луганська, Запорізька області, Чернігівська,

Тернопільська, Дніпропетровська, АРК Крим та Київська області

Чернівецька, Полтавська області М.Севастополь та м. Київ Закарпатська, Волинська, Рівненська області

Рис. 17. Територіальна структура національного страхового ринку 322

За галузевою ознакою виділяють ринки особистого, май­нового страхування та страхування відповідальності. Кожна з названих ланок має свою структуру (сегментацію).

Особисте страхування - це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є життя, здоров'я, працез­датність та пенсійне забезпечення людини. Таке страхування спрямоване на забезпечення захисту сімейних доходів грома­дян, а також на нагромадження ними коштів для підвищення рівня свого фінансового благополуччя. До особистого страху­вання відносять такі види страхування: страхування життя і здоров'я громадян, страхування від нещасних випадків, ме­дичне страхування, страхування спортсменів вищих категорій, працівників державної лісової охорони, спеціалістів ветери­нарної медицини, службових осіб державних податкових інспекції, суддів, донорів крові, народних депутатів, працівників прокуратури, митних органів, осіб складу органів і підрозділів внутрішніх справ, контрольно-ревізійної служби в Україні тощо.

Майнове страхування - це галузь страхування, в якій об'єктом страхування є майно, що належить юридичним або фізичним особам. До майнового страхування належать такі ви­ди страхування: страхування залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, страхування вантажів та ба­гажу, страхування кредитів, фінансових ризиків, виданих га­рантій, страхування авіаційних суден, врожаю сільськогоспо­дарських культур і багаторічних насаджень в державних сільськогосподарських підприємствах тощо.

Страхування відповідальності - це галузь страхування, де об'єктом є відповідальність перед третіми особами в разі, як­що їй внаслідок діяльності або бездіяльності страхувальника буде завдано шкоди. Страхування відповідальності охоплює такі види страхування: страхування цивільної відповідаль­ності власників наземного, повітряного, водного транспорту, страхування відповідальності перед третіми особами (іншої ніж передбачено в трьох попередніх випадках, відповідаль­ності повітряного перевізника і виконавця робіт щодо відшко­дування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, ванта­жу тощо.

Організаційна структура може бути представлена у ви­гляді страхових компаній, страхових спілок, асоціацій та стра­хових пулів, товариств взаємного страхування, страхових посередників (див. рис. 18), у вигляді Комітету в справах нагля­ду за страховою діяльністю в Україні тощо.

Посередники страхового ринку України

Прямі посередники Непрямі посередники

/ \ / N.

Агент Брокер Оцінка ризиків Оцінка збитків

Актуарій Сюрвейєр Аварійний Диспашер Комісар

Рис. 18. Структура посередників страхового ринку України

Страховий посередник - це одна з трьох головних дійо­вих осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і стра­ховиком.

Страхові агенти - це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують час­тину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Посередницька діяльність страхових брокерів у страху­ванні здійснюється як виключний пил діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, робо­ту, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (су­проводом) договорів страхування, в тому числі щодо врегулю­вання збитків у частині одержання перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за уго­дою із страхувальником, інші посередницькі послуги в страху­ванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.

Страхові брокери - це юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду по­середницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страху­ванні як страхувальник. Брокери не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та ви­плати страхового відшкодування.

Актуарій - це офіційно вповноважена особа, яка, маючи відповідну фахову підготовку, за допомогою метолів матема­тичної статистики обчислює страхові тарифи, і на яку покла­дається відповідальність за те, щоб сума страхових виплат, страхових ризиків і страхових премій не перевищувала стра­хові фонди на момент, коли компанії доведеться виконувати свої зобов'язання за виданими полісами.

Сюрвейєр - це експерт, інспектор, агент страховика, який оглядає судна, вантажі та інше майно, що приймається на стра­хування.

Аварійний комісар - це особа, яка на прохання страхови­ка з'ясовує причини настання страхового випадку та розмір збитків (у страхуванні переважно транспортних ризиків).

Диспашер (джастер) - це фахівець у галузі морського права, який здійснює розрахунки з розподілу витрат за загаль­ною аварією між судном, вантажем і фрахтом.

До основних проблем розвитку національного страхового ринку можна віднести: недосконалість страхового законодав­ства, фінансово-економічну нестабільність країни, відсутність державної цілеспрямованої політики щодо розвитку страхування та низьку страхову культуру населення. Упровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності влас­ників транспортних засобів наштовхнулося на перешкоди за­конодавчого характеру, існують випадки зволікання страхо­вих компаній із виплатами страхових сум і страхових відшко-дувань, неправомірних відмов від виплат усупереч страховому законодавству. Усе це свідчить про незадовільне державне ре­гулювання страхової діяльності та недосконалу систему дер­жавного контролю за фінансовою надійністю страховиків.