1.2. Фінанси як економічна категорія

Загальновідомі економічні категорії (товар, вартість, ціна, кредит, фінанси і т.д.) були описані в працях представників класичної політекономії. Ніхто не заперечував їхню наявність чи зміст. Змінювалися лише висновки про роль тієї чи іншої категорії в суспільному житті. При цьому класичні категорії ставали зброєю в руках різних політичних партій. Прикладом є марксизм-ленінізм, який в основу своєї політичної програми поклав вчення про додаткову вартість та несправедливий роз­поділ. Однак спроби перетворити економічні категорії в інструмент політичної боротьби не могли привести до зміни їхньої сутності. Якщо капітал - це вартість, що забезпечує до­даткову вартість, а фінанси - це система грошових відносин щодо формування й використання фондів для потреб держави, то це справедливо за будь-якого політичного ладу. Фінансова політика держави може бути будь-якого спрямування, але в умовах превалювання товарно-грошових відносин економічні категорії завжди виконуватимуть свої основні функції.

При соціалізмі, коли держава була основним власником засобів виробництва, дискутувалося питання про надбудов­ний характер держави. В остаточному рахунку державу при соціалізмі визнано базисною. З огляду на те, що спочатку в соціалістичній державі було лише два класи - робітники і се­ляни з несуттєвим прошарком інтелігенції, і з часом взагалі

пропонували суспільство вважати безкласовим, тобто кожен член суспільства був безроздільним власником знарядь і пред­метів праці, робоча сила перестала бути товаром, тому лише в безнадійних скептиків могли зародитися сумніви в базисному характері держави. Цим підкріплювалася теза про еко­номічний характер фінансів.

Необхідно чітко сказати, що економічними визнаються відносини з приводу виробництва, обміну, споживання і роз­поділу сукупного суспільного продукту. Сукупний суспільний продукт має не тільки матеріальне втілення (хліб і м'ясо, трак­тори й автомобілі, житлові будинки й офіси, танки й лайнери), а й втілюється в музиці, наукових працях - в усьому, що має вартість, вимірювану затратами людської праці. Усе, що має споживчу вартість, має й ціну. Вартість товару та його ціна практично ніколи не збігаються. Пояснення цьому явищу слід шукати в законі вартості та закономірностях ціноутворення. Але залишається чітка закономірність щодо структури ціни товару та його вартості й відповідно складу сукупного суспільного продукту. Ціна та сукупний суспільний продукт утворюються із С + V + т,

де С - перенесена вартість;

V - оплата праці;

т - доданий продукт.

У матеріальному відношенні С містить у собі вартість зна­рядь і предметів праці, використаних у виробництві товарів та послуг. Якщо ця частина вартості конкретна й легко вимірюється, то величина двох інших складових залежить від безлічі факторів, що впливають на них. Важливо підкреслити, що товарна маса поділяється на засоби виробництва та пред­мети споживання. Між цими частинами сукупного суспільно­го продукту існує пряма залежність. Маса продукції І сфери, що виробляє засоби виробництва, може бути виміряна через грошовий механізм і механізм середньої норми рентабельності на продукцію II сфери матеріального виробництва.

Цей складний процес не потребує втручання фінансів. Але як тільки змінюються податкові ставки, включаючи митні по­датки і збори, цей механізм не спрацьовує. Річ у тому, що II сфе­ра матеріального виробництва купує необхідні їй верстати, ус­таткування, електроенергію і т.д. не тільки в масштабах реалізо­ваної продукції (те, що дорівнює С), а й зі збільшенням, завдяки чому можна модернізувати виробництво і розширити його.

Так само фінанси не беруть участі в первісному розподілі чистого доходу на його складові частини V і т. Але при зміні величини оподатковування починає виявлятися тенденція зміни пропорцій між ними. У реальній дійсності величина V коригується із загальною величиною оплати праці, яка визна­чається ціною робочої сили. При збільшенні величини по­датків власник засобів виробництва (а відповідно і т) нама­гається зберегти свою частку доходу (прибутку), зменшуючи реальну ціну робочої сили.

Отже, фінанси є економічною категорією, оскільки еони зу­мовлюють первісний розподіл, стимулюючи перерозподіл при­бутку та доходів (а іноді й основного капіталу) на користь (в

інтересах) держави.

За політекономічним вченням, можливість розширеного відтворення забезпечується завдяки нагромадженню. Джере­лом нагромадження (поряд з недоспоживанням) є іманентна здатність будь-якої суспільно-економічної формації створю­вати вартість, що перевищує її потреби. Суспільство (як і його громадяни) не може існувати, не відкладаючи частину створе­ного в запас. Це було помічено ще Арістотелем. Нагромаджен­ня формується у вигляді страхових фондів, корпоративних і державних резервів, у вигляді банківських заощаджень. Най­важливішою формою накопичення є золотовалютні нагромад­ження окремих держав не тільки в якості стабілізатора грошо­вих систем, а й важливого регулятора виробництва, стримую­чи зростання особистого та виробничого споживання. Цей вид нагромаджень формується через фінанси.

Таким чином, як економічна категорія фінанси беруть участь у розподільних відносинах і впливають на відтворювальний процес.