5.5. Фінансові аспекти формування та функціонування основних засобів

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умо­вах ринкової економіки первісне формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільо­вого призначення, опосередковуючи набуття, експлуатацію та відновлення засобів виробництва.

До основних засобів належать матеріальні активи, які використовуються в процесі виробництва, надання послуг, зда­вання в оренду, очікуваний термін експлуатації яких більше одного року та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зношенням.

Тїервісне формування основних фондів на підприємствах, що створюються, відбувається за рахунок фінансових ресурсів статутного капіталу. На час придбання і прийняття основних фондів на баланс підприємства обсяг основних фондів кількісно збігається з їхньою вартістю. Надалі, в міру участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість розд­воюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, перено­ситься на готову продукцію, а інша виражає залишкову вартість наявних основних фондів. Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру ре­алізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді. Цей фонд ство­рюється за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого і частково для розширеного відтворення основних фондів^

Розмір амортизаційного фонду щорічно розраховується шляхом множення балансової вартості основних фондів на норму амортизації. Економічно обґрунтовані норми аморти­зації дають змогу, з одного боку, забезпечити повне відшкоду­вання вартості основних фондів, що вибувають із експлуатації, а з другою визначити дійсну собівартість продукції, складо­вим елементом якої є амортизаційні відрахування. Для підприємств, діяльність яких ґрунтується на комерційному розрахунку, однаково погано як зниження норм амортизації (яке може зумовити нестачу фінансових ресурсів, необхідних для простого відтворення основних фондів), так і їхнє не­обгрунтоване збільшення, що спричинює штучне подорожчан­ня продукції та зниження рентабельності виробництва.

У виробничій діяльності підприємства суму амортизації вираховують трьома методами:

♦ методом рівномірного списання (лінійний метод), суть якого полягає в погашенні вартості об'єкта, що

амортизується, рівними частинами протягом усього періоду його експлуатації за встановленою нормою амортизації на вартість об'єкта господарювання;

• прискореним методом, який передбачає списання значної частини вартості основних засобів достроково, значно випереджаючи реальний термін їх служби;

• спеціальними методами амортизації, до яких згідно з податковим законодавством можна віднести аморти­зацію витрат, пов'язаних із видобуванням корисних копалин.

При використанні цих методів норми амортизації встанов­люються або у відсотках до балансової вартості основних фондів, або в твердих сумах на одиницю виробленої продукції. Інколи вони залежать від обсягу виконаних робіт.

Механізм формування й використання амортизаційних відрахувань, як важливої ланки загальної системи відтворення основних фондів, водночас є інструментом реалізації держав­ної структурної політики у сфері виробничих інвестицій. До­сягнення структурних зрушень здійснюється насамперед за допомогою норм амортизації.

Нараховані амортизаційні відрахування використовують­ся на повне відновлення основних фондів. Відбувається воно у формі капітальних вкладень, за допомогою яких не лише за­вершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування засобів у зв'язку з роз­ширенням виробництва та вдосконаленням його матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не може бути забезпе­чене лише за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені, головним чином, для простого відтворення. Тому капітальні вкладення значною мірою забезпечуються за рахунок інших джерел фінансових ресурсів. До капітальних витрат реінвестуються насамперед власні фінансові ресурси підприємства. Туди спрямовується також акціонерний і пайо­вий капітал, що мобілізується на фінансовому ринку, залучаються кредитні ресурси, а в особливих випадках, спеціально обумовлених рішеннями уряду, - бюджетне асигнування та кошти позабюджетних фондів.

У складі власних фінансових ресурсів, що використову­ються підприємствами на капітальні вкладення, важливе місце посідає прибуток.

Надання бюджетних коштів на капітальні витрати забез­печує проведення єдиної технічної політики, створює фінан­сові передумови для регулювання структури суспільного відтворення, розвитку пріоритетних галузей економіки. З пе­реходом на ринкові умови господарювання порядок надання бюджетних коштів на капітальні вкладення поступово змінюється.