4.2. Управління державними фінансами

Управління фінансами здійснюється через існуючу систе­му відносин, які зумовлені історичними, економічними й політичними умовами та підпорядковані фінансовій політиці держави. Відповідно до неї визначається обсяг розподілу й пе­рерозподілу національного доходу через окремі ланки фінан­сової системи.

Ступінь перерозподілу залежить від ролі держави в про­цесі фінансування соціальних витрат, стимулюванні заощад­ження й нагромадження як джерел виробничого інвестування

та науково-технічного прогресу. Економічний устрій визначає коло фінансових відносин, які формують сферу управлінських функцій безпосередньо держави та її органів. У країнах з роз­винутою ринковою економікою більша частина фінансових відносин знаходиться поза управлінням державою, оскільки фінансові ресурси в основному формуються й використо­вується їх власниками на власний розсуд.

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин круго­обіг фондів корпорацій матеріалізується у формі грошового капіталу в різних грошових фондах. Держава здійснює вплив на цю сферу фінансових відносин лише через податкову політику, регламентацію кредитних відносин, регулювання фінансового ринку, формування амортизаційного фонду та систему державної підтримки. Тобто здійснюється не уп­равління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси -реалізація фінансової політики. Залежно від концептуальних передумов держава або посилює або послаблих; своє втручан­ня в регулювання тих чи інших сторін економічних та соціаль­них процесів.

До сфери безпосереднього державного управління вхо­дять лише державні фінанси. Це відносини з приводу форму­вання лише тієї частини фінансових ресурсів, які мобілізують­ся державою в державному та місцевих бюджетах, спеціальних урядових фондах і державних підприємствах.

Управління державними фінансами в економічно розви­нутих державах здійснюється вищими законодавчими органа­ми через прийняття фінансового законодавства, затвердження державного бюджету і звіту про його виконання, затверджен­ня або ліквідації окремих видів податків та інших фінансових параметрів.

Залежно від державного устрою та політичної системи та­кими законодавчими органами є, наприклад, Парламент у Ве­ликобританії, Національні збори у Франції, Конгрес у США, Бундестаг у ФРН, Верховна Рада в Україні.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через державний фінансовий апарат, склад і структура якого теж визначаються згідно з державним уст­роєм країни.

Управління фінансами в економічно розвинутих країнах здійснюється кількома державними органами. У США, напри­клад це Міністерство фінансів та Адміністративно-бюджетне управління при Президентові країни.

Міністерство фінансів США є представником уряду, роз­роблює фінансову й податкову політику, здійснює емісію гро­шей, займається питаннями внутрішніх позик та управлінням державних боргів, контролює дотримання фінансового зако­нодавства, оподаткування внутрішніх доходів, контроль за грошовим обігом.

Адміністративно-бюджетне управління при Президентові становить витратну частину федерального бюджету й розроб­лює фінансові програми, є основним органом виконавчої влади.

У Великій Британії органом державного управління є Казначейство. Воно керує розробленням, складанням та вико­нанням державного бюджету, визначенням податкової політи­ки, фінансово-економічним прогнозуванням, міжнародними фінансовими відносинами, здійснює контроль за використан­ням коштів державними підприємствами.

У ФРН органом державного управління фінансами є Міністерство фінансів, яке визначає основи фінансової, подат­кової, валютної та кредитної політики, складає проект бюдже­ту та середньострокового фінансового плану, здійснює касове обслуговування бюджету, контроль за виконанням бюджету й розроблює основи розподілу фінансових ресурсів між ланка­ми бюджетної системи. В управлінні фінансами беруть участь Федеральне відомство з фінансів та Федеральне управління державним боргом, яке підпорядковане Федеральному міністерству фінансів. Федеральне відомство здійснює подат­кову перевірку підприємств, займається оподаткуванням іноземних капіталовкладень, проблемами усунення подвійного оподаткування. Федеральне управління державним боргом займається операціями з випуску і погашення позик та фінан­суванням бюджетного дефіциту.

У Франції управління фінансами здійснює Міністерство економіки, фінансів та бюджету, яке розроблює державний бюджет і контролює його виконання, касове обслуговування бюджету, фінансові операції, забезпечує зв'язок держави з підприємствами в якості акціонера або гаранта.

В Італії управління фінансів покладено на чотири держав­них органи:

• державними витратами і фінансовим контролем -Казначейство;

• доходами - Міністерство фінансів;

• складанням державного бюджету і координуванням фінансових ресурсів - Міністерство бюджету і плану­вання;

• місцевими фінансами - Міністерство внутрішніх справ.

В Україні управління фінансами здійснює Міністерство фінансів. Реалізуючи фінансову політику держави, Міністер­ство фінансів України забезпечує її втілення в життя шляхом впливу на збільшення доходів бюджету через аналіз показ­ників розвитку чи спаду економіки. Таку роботу Міністерство фінансів виконує разом з Міністерством економіки України. Разом розроблюють проект зведеного балансу фінансових ре­сурсів України й використовують його показники для розроб­ки Державного бюджету та розрахунків бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст державного підпорядкуван­ня. Так організується робота по складенню і виконанню Дер­жавного бюджету та методичні¹ керівництво роботою в сфері бюджетного планування й фінансування.

Крім того, Міністерство фінансів складає звіт про вико­нання бюджету, аналізує підсумки та розроблює пропозиції щодо збільшення доходів, проводить роботу по створенню ринку цінних паперів, аналізує його вплив на грошовий обіг та здійснює планування доходів і витрат бюджету з експортно-імпортних операцій, бере участь у складанні платіжного ба­лансу держави.

Міністерство фінансів України відповідно до належних йому прав керує діяльністю Державного Казначейства, ство­реного Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р.

Державне казначейство організовує та здійснює виконан­ня державного бюджету на основі принципу єдиного казна­чейського рахунку, здійснює управління доходами і видатка­ми державного бюджету, проводить операції з наявними бюд­жетними коштами, включаючи іноземну валюту, в межах роз­пису доходів і видатків, організовує та здійснює прогнозуван­ня й касове планування коштів державного бюджету, визначає на підставі чинного законодавства розміри їх поточного вико­ристання в межах затверджених видатків.

Державне казначейство разом із Національним банком та Міністерством фінансів здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та його обслуговування.

Важливу роль у мобілізації надходжень доходів до бюдже­ту виконує Державна податкова адміністрація, яка проводить контроль за чітким виконанням законодавчих і нормативних актів з податків, правильністю обчислення, повноти й своєчас­ності внесення їх до бюджету.

Крім Міністерства фінансів, Державного казначейства та Державної податкової адміністрації до органів управління відноситься також Рахункова палата, Контрольно-ревізійна служба, Комітет з нагляду за страховою діяльністю, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Пенсійний фонд і фонди соціального страхування.

Рахункова палата Верховної Ради України, створена відповідно до Конституції України, є постійно діючим органом державного фінансово-економічного контролю. Основни­ми завданнями її є організація та проведення контролю за своєчасним виконанням доходної та витратної частин держав­ного бюджету, ефективним витрачанням бюджетних коштів, здійснення контролю за виникненням і погашенням внутрішнього й зовнішнього боргів України, за використан­ням іноземних кредитів, золотого запасу країни, за фінансу­ванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного розпитку, охорони навколишнього природного се­редовища.

Державна контрольно-ревізійна служба України та її орга­ни на місцях контролюють використання коштів бюджетів усіх рівнів і коштів державних цільових фондів, бюджетних позик та кредитів, а також використання матеріальних цінно­стей та нематеріальних активів, що перебувають у державній або комунальній власності. До компетенції цих органів нале­жить також контроль за веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах та в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів.

Комітет з нагляду за страховою діяльністю видає ліцензії страховим компаніям на здійснення страхової діяльності та проводить перевірки щодо дотримання ними законодавства про страхування, здійснює контроль за платоспроможністю страхових компаній відповідно до взятих ними зобов'язань пе­ред клієнтами тощо.

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку здійснює реєстрацію випуску цінних паперів, видає ліцензії фінансовим посередникам, регулює операції з цінними папе­рами, здійснює нагляд за діяльністю суб'єктів фінансового ринку.

Пенсійний фонд є фондом цільового призначення на пенсійне забезпечення громадян. Джерелами доходів Пенсійного фонду є внески підприємств у розмірі 32% до фон­ду оплати праці, страхові платежі громадян у розмірі 2% від заробітної плати, цільові надходження з бюджету, доходи від розміщення тимчасово вільних коштів фонду та добровільні внески і пожертви.

Фонди соціального страхування відносяться до цільових позабюджетних страхових фондів і акумулюють кошти на ви­плату грошових допомог у разі нещасного випадку на вироб­ництві та професійних захворювань, тимчасової втрати пра­цездатності та на випадок втрати місця роботи.

4.3. Управління корпоративними фінансами

В умовах ринкової економіки особливого значення набу­вають питання фінансового менеджменту, тобто найбільш ефективного управління фінансовими ресурсами.

В економічно розвинутих країнах наприкінці 90-х років найбільший вплив на фінанси акціонерних товариств і підприємств мали інтернаціоналізація ділових відносин та по­ширення комп'ютерної техніки.

Здійснення ділових операцій у глобальному масштабі по­легшує умови відтворення даної корпорації й поліпшує її фінансовий стан. Це також стосується компаній, які спеціалізуються в сфері надання послуг, включаючи банки, рекламні агентства, бухгалтерські фірми тощо.

Звичайно, завжди будуть функціонувати компанії, орієнтовані лише на національні ринки, але підприємцям слід брати до уваги, що найбільші можливості для успішної діяль­ності мають ті підприємства, які будують свій бізнес у гло­бальному масштабі.

Наприкінці 90-х років подальшого розвитку набули комп'ютерна і телекомунікаційна технології, які вплинули на процес прийняття фінансових рішень. Головні компанії облад­нані системою персональних комп'ютерів, пов'язаних з ло­кальною мережею, з комп'ютерами постачальників і спожи­вачів. Це дає можливість фінансовому менеджеру постійно

обмінюватися необхідною інформацією і приймати раціональні рішення.

Основним завданням фінансового менеджера з мобілізації і використання грошових фондів корпорації є максимізація реальних пасивів й активів. При цьому важливого значення набувають такі питання фінансового менеджменту:

• планування і прогнозування фінансової діяльності кор­порації. Фінансове управління корпорації розроблює фінан­сові прогнози на один і п'ять років за обсягом виробництва та реалізації продукції. Фінансові плани розроблюються для ок­ремих галузевих підрозділів у межах однієї фірми. Основними показниками в процесі фінансового планування є обсяг ре­алізації продукції, прибутку, капітальних вкладень;

• прийняття найбільш ефективних рішень у процесі інве­стування коштів. Компанія, яка успішно функціонує, має постійно зростаючий обсяг реалізації продукції, а це потребує нових інвестицій та розширення виробництва. Фінансовий менеджер повинен визначити оптимальні темпи зростання об­сягу реалізації, структуру залучених засобів, методи їх мобілізації;

• координування фінансової діяльності корпорації з усіма її службами;

• проведення операцій на фінансовому ринку з мобілізації додаткового капіталу, реалізації власних акцій та облігацій.

Національні та транснаціональні корпорації з ор­ганізаційно правовою формою акціонерних товариств мають великі фінансові управління. Головний менеджер з фінансових питань є, як правило, віце-президентом корпорації і безпосе­редньо підзвітний її президенту.

Підлеглими головного менеджера з фінансових питань є головний казначей та головний фінансовий контролер корпо­рації.

Головний казначей займається плануванням фінансових ресурсів корпорацій, розпорядком виручки від реалізації про-

дукції по відповідних фондах, управлінням касовою готівкою, ринковими цінними паперами корпорації, плануванням структури капіталу фірми. Крім того, у віданні казначея знахо­дяться питання оплати праці управлінського персоналу, а та­кож формування і використання пенсійного та резервного фондів.

Головний контролер займається розробленням щорічного звіту корпорації, включаючи звіт про прибутки та збитки, звітний баланс. Він несе відповідальність за ведення бухгал­терського обліку, аудиторську діяльність та оподаткування корпорації.

Віце-президент з фінансів разом з іншими членами Ради директорів корпорації та її президентом визначає основні на­прями розвитку корпорації: капітальні вкладення, напрями розвитку виробництва, ціни, рівень заробітної плати, кредитну та дивідендну політику.

Керівництво корпорації повинно передбачити не лише ступінь ризику при здійсненні капітальних вкладень і терміни їх окупності, а й форму надходження коштів та те, як нові інве­стиції вплинуть на фінансові результати діяльності корпорації.

Головним показником фінансового стану корпорації є ди­наміка курсів акцій. Стійке зростання курсів акцій свідчить про сприятливу фінансову перспективу корпорації, а знижен­ня - про погіршення фінансового стану її, що може призвести до банкрутства. Курс акцій залежить від фази циклу, діяль­ності корпорації щодо підвищення ефективності виробництва, рівня дивідендів на акцію, величини відсотка на ринку позич­кового капіталу. Кожне рішення керівництва корпорацій аналізується з точки зору впливу на ці фактори і через них на динаміку курсу акцій.

Фінансування розширеного виробництва в корпораціях здійснюється не лише за рахунок амортизаційних відрахувань та нерозподіленого прибутку, а й за рахунок ресурсів, мобілізованих на фінансовому ринку.

Амортизаційні відрахування і прибуток - це власні засоби корпорації, а ресурси, мобілізовані на фінансових ринках, - за­лучені.

Більшість корпорацій залучають необхідні їм кошти на ринку короткострокових і довгострокових кредитів.

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення поняття "фінансова система".

2. Назвіть і схарактеризуйте основні ланки фінансової системи України.

3. Назвіть специфічні риси фінансової системи.

4. Що таке зведений бюджет і в чому його значення?

5. У чому полягає необхідність управління державними фінансами?

6. Які органи здійснюють управління державними фінан­сами?

7. Які функції покладено на Міністерство фінансів Ук­раїни та Державне казначейство?

8. Які функції виконує Державна податкова адміністрація та Рахункова палата?

9. З якою метою створені цільові фонди в Україні?

10. На що спрямована діяльність фінансового менеджера корпорації?

Тести

1. Основним елементом фінансової системи України є:

а) державні фінанси, фінанси домогосподарств;

б) фінанси підприємств, фінансовий ринок, страхові і резервні фонди;

в) централізовані і децентралізовані фонди, державний кредит;

г) усі перелічені в пунктах а, б, в;

д) немає правильної відповіді.

2. Фінанси підприємницьких структур складаються з:

а) фінансів виробничої сфери;

б) фінансів невиробничої сфери;

в) фінансів виробничої і невиробничої сфери; г)" місцевих фінансів;

д) немає правильної відповіді.

3. Валютний ринок, ринок цінних паперів і кредитних ре­сурсів - це складові:

а) державних фінансів;

б) фінансів підприємств;

в) державного кредиту;

г) фінансового ринку;

д) немає правильної відповіді.

4. Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування вхо­дять до складу:

а) фінансового ринку;

б) державних фінансів;

в) централізованих фондів;

г) страхових фондів;

д) немає правильної відповіді.

5. До сфери державного управління входять:

а) фінанси суб'єктів господарювання;

б) державні фінанси;

в) усі ланки фінансової системи;

г) фінанси місцевих органів влади;

д) немає правильної відповіді.

6. Управління фінансами в Україні покладено на:

а) Міністерство фінансів;

б) Національний банк України;

в) Міністерство економіки;

г) Державне казначейство;

д) немає правильної відповіді.

7. Державне Казначейство підпорядковане:

а) рахунковій палаті;

б) Національному банку України;

в) Міністерству економіки;

г) Міністерству фінансів;

д) немає правильної відповіді.

8. Управління зовнішнім та внутрішнім державним боргом здійснює:

а) Міністерство фінансів;

б) Національний банк України;

в) Міністерство економіки;

г) Державне казначейство;

д) а, б, в разом;

є) немає правильної відповіді.

9. Діяльність фінансового менеджера корпорації спрямована на:

а) збільшення реальних пасивів;

б) збільшення реальних активів;

в) а і б разом;

г) контроль використання фінансів;

д) немає правильної відповіді.

10. Фінансовому менеджеру підпорядкований:

а) головний казначей;

б) фінансовий контролер;

в) а і б разом;

г) економічний відділ;

д) немає правильної відповіді.