3.4. Державне регулювання внутрішнього й зовнішнього ринку

Незважаючи на догми класичної політичної економії про "невидиму руку" ринкового саморегулювання, життя й істо­ричний розвиток переконливо довели необхідність державно­го регулювання економіки. Ринок є саморегулюючою систе­мою лише до тієї межі, доки не починають діяти чинники, які зумовлюють ринкову нестабільність. Сучасній теорії відомі такі фактори нестабільності ринкового середовища:

1. Відсутність досконалої конкуренції. Дія цього фактора полягає в тому, що в багатьох галузях економіки існують пере­ваги для великого виробництва, що в кінцевому результаті призводить до монополії.

2. Присутність зовнішніх ефектів (екстерналій), на які неможливо цілеспрямовано впливати.

3. Наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно й досить складно порівняно з класичною моделлю саморегу­лювання. Прикладом може бути ринок робочої сили. У сучас­ному суспільстві, де відносини між роботодавцями й продав­цями робочої сили визначаються трудовими договорами, рівень заробітної плати не може стрибати вверх і вниз, оскільки це визначається простими моделями попиту та про­позиції. Відлік робочої сили з однієї галузі в іншу потребує ор­ганізації гнучкої системи освіти й перепідготовки кадрів.

4. Необхідність перерозподілу доходів, оскільки ринко­вий механізм саморегулювання може призвести до нерівномірного розподілу доходів, і зумовила соціальні й еко­номічні протиріччя та конфлікти.

5. Безробіття, інфляція, економічна нерівновага.

6. Необхідність існування державних і міждержавних інститутів, які покликані зберегти такі цінності, як стабільність, гармонійність суспільства, збереження навко­лишнього середовища й культурного розвитку народу.

7. Неповнота інформації. Для ефективності необхідно, щоб інформація поширювалася за мінімальних витрат. Таким чином, дія цього фактора потребує, щоб держава регулювала й контролювала поширення життєво важливої інформації сто­совно фінансових ринків, сфери міжнародних фінансових відносин, соціального страхування, охорони здоров'я.

Отже, державне регулювання в сучасних умовах переходу до ринкової системи господарювання є необхідним, оскільки компенсує недоліки ринкового саморегулювання й забезпечує розвиток соціальної сфери.

Державне регулювання внутрішнього ринку передбачає розроблення й реалізацію кон'юнктурної полі гики, яка поля­гає в цілеспрямованому вивченні та опрацюванні пропозицій щодо умов, які характеризують стан національної економіки та окремих ринків. Кон'юнктурна політика безпосередньо за­лежить від економічного циклу, тому в даному зв'язку доцільно розглянути питання економічних циклів.

Економічний розвиток має циклічний характер. Під еко-номічними циклами розуміють періодичні коливання вироб­ництва, зайнятості й цін, що характерні для економіки. Еко­номісти по-різному пояснюють причини циклічних коливань:

а) великий обсяг інвестицій у певний період, які зумовлю­ ють необхідність освоювати створені потужності, а це веде до зменшення подальших інвестицій;

б) технічні нововведення, які періодично стимулюють ділову активність;

в) зовнішні екстерналії (війни);

г) монетарні явища (збільшення або зменшення грошової маси).

На рівні внутрішнього ринку економічна кон'юнктура виз­начається:

• динамікою виробництва;

• станом внутрішньої й зовнішньої торгівлі;

• відсотками за кредит;

• рівнем безробіття;

• рівнем споживання і заощадження;

• товарними запасами;

• рівнем заробітної плати.

Державне регулювання внутрішнього ринку передусім по­лягає в регулюванні співвідношення сукупного попиту й су­купної пропозиції. У господарській практиці виділяють певні методи впливу держави на ринкову кон'юнктуру.

1. Експансіоністські, суть яких полягає в активізації су­ купного попиту:

• фіскальна експансія або стимулююча фіскальна політика;

• стимулювання інвестицій за допомогою зниження відсоткової ставки за кредит;

• збільшення грошової маси;

• купівля державою урядових цінних паперів.

2. Рестрикційні, суть яких полягає в стримуванні сукуп­ ного попиту:

• фіскальна політика стримування (зменшення держав­них витрат і збільшення податків);

• стримування інвестицій шляхом підвищення відсот­кової ставки за кредит;

• зменшення грошової маси шляхом припинення грошо­вої й кредитної емісії, підвищення норм обов'язкових банківських резервів, збільшення облікової ставки;

• активний продаж на фінансовому ринку урядових цінних паперів.

Регулювання внутрішнього ринку - складний і багатоас-пектний процес, оскільки від його результативності залежить розвиток національної економіки, місце держави на зовнішніх

ринках і ступінь інтеграції до світового співтовариства. У про­цесі вивчення державного регулювання зовнішнього ринку насамперед слід розглянути питання регулювання експорту й імпорту.

Інструменти державного регулювання зовнішнього рин­ку поділяються на тарифні й нетарифні. Тарифні інструменти ґрунтуються на використанні митних тарифів, тобто система-тизованого переліку товарів, що обкладаються митним подат­ком, та ставок митних податків. В Україні експортні податки, як правило, справляються за нульовою ставкою, а стягуються імпортні й транзитні податки. Отже, Україна веде політику стимулювання експорту і в окремих випадках обмеження імпорту з метою протекціювання національного товаровироб­ника. Митні податки класифікують за певними ознаками, що спрощує облік та контроль за їх надходженням до бюджету:

1. За способом нарахування виділяють:

• адвалерні - нараховуються у відсотках до митної вар­тості товару;

• специфічні - нараховуються у визначеному грошово­му розмірі до одиниці виміру товару;

• комбіновані - поєднують два попередні способи роз­рахунку.

2. За економічним змістом:

• спеціальні - застосовуються для захисту вітчизняних товаровиробників від конкуренції імпортних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії іноземних держав;

• антидемпінгові - вводяться з мстою захисту від демпінгу, тобто у випадках імпорту на територію Ук­раїни товарів за ціною, істотно нижчою від цін на те­риторії країни-експортера;

• компенсаційні - застосовуються у випадку ввезення на територію України товарів для виробництва й екс­порту (прямі субсидії).

До нетарифних методів регулювання зовнішнього ринку відносять:

Ліцензування - це видача державними органами спеціального дозволу на проведення експортно-імпортних операцій впродовж встановленого періоду часу.

Квотування - це встановлення граничного обсягу експор­ту або імпорту товарів у натуральних або вартісних одиницях, який дозволено експортувати чи імпортувати протягом вста­новленого періоду часу.

Інші нетарифні обмеження, до яких відносять:

• угоди про впорядкування ринку, коли імпортер сам скорочує ввезення своїх товарів під загрозою уведення різноманітних обмежень;

• добровільне обмеження експорту - це зобов'язання одного з торговельних партнерів обмежити або не роз­ширювати обсяги експорту;

• режим мінімальних імпортних цін - це встановлення мінімальної різниці, на яку ціна імпортного товару мо­же відрізнятися від ціни аналогічного національного товару;

• технічні бар'єри - це різноманітні адміністративно технічні стандарти, які встановлюються урядом і невідповідність до яких не допускається.

У даному розділі було наведено лише основні методи й за­ходи, за допомогою яких держава впливає на внутрішній та зовнішній ринок. Проте вміле й обґрунтоване їх застосування може стати першими кроком до виходу країни з кризи та виз­нання її світовою спільнотою.

Фінанси, які класично вважаються кровоносною систе­мою усієї національної економіки, відіграють провідну роль в економічному житті кожної країни за будь-якої системи гос­подарювання. З переходом до ринкових умов господарювання їхня роль в Україні значно розширилась, оскільки плановий контроль грошових потоків ліквідовано й замінено самофінан-

суванням і самоуправлінням майже в усіх сферах фінансових відносин. Проте, не зважаючи на політичні гасла про станов­лення ринкової економіки в Україні, сучасна економіка невиз­наченості й нестабільності, на нашу думку, є не ринковою, а перехідною. Зміна економічної системи неодмінно тягне за со­бою певні протиріччя як у політичному, так і в соціально-еко­номічному житті. Стагнація економіки України в перші роки незалежності була зумовлена саме ними. Коли один провер-сток суспільства задовольняє свої інтереси, інші обов'язково повинні поступитися. На базі незадоволеного інтересу вини­кають протиріччя, подоланню яких держава повинна приділя­ти належну увагу з метою запобігання конфліктів. Роль фінансів у цьому процесі полягає в раціональному й ефектив­ному впливові на виправлення фінансової ситуації як на рівні держави в цілому, так і на рівні окремих суб'єктів господарю­вання. Основними функціями фінансів є розподіл та перероз­поділ валового внутрішнього продукту, тому, виконуючи їх, фінанси контролюють процес забезпечення фінансовими ре­сурсами усіх верств населення, держави й суб'єктів господа­рю наш гя.

Питання для самоперевірки

1. Назвіть стадії, з яких складається процес відтворення. Схарактеризуйтеїх.

2. Вкажіть роль і місце фінансів у розподільному процесі.

3. Наведіть складові сукупного суспільного продукту та розкрийте їхній зміст.

4. Яке, на вашу думку, має бути співвідношення між фон­дами споживання і накопичення?

5. Схарактеризуйте передумови виникнення фінансових відносин.

6. Як саме фінанси впливають на розширене відтворення?

7. Розкрийте поняття "фінансова політика держанії". Про які фактори нестабільності йдеться в сучасних те­оріях?

8. Проаналізуйте основні методи впливу держави на рин­кову кон'юнктуру.

10. Назвіть основні напрями фінансової політики.

Тести

1. Фінансова наука вивчає:

а) суспільні відносини, що виникають у процесі утворен­ ня, розподілу та використання ресурсів;

б) ресурси;

в) закономірності розвитку фінансових відносин;

г) закономірності розвитку продуктивних сил;

д) немає правильної відповіді.

2. Розподіл національного доходу в країні здійснюється:

а) лише через фінанси;

б) шляхом використання цін і кредитів;

в) у сукупності;

г) лише через матеріальний розподіл;

д) немає правильної відповіді.

3. Кругообіг грошових фондів підприємств на розширеній основі забезпечують:

а) фінанси;

б) кредит;

в) у сукупності;

г) інвестиції;

д) немає правильної відповіді.

4. Фінанси виконують функцію:

а) нагромадження;

б) розподільчу;

в) контрольну;

г) у сукупності;

д) немає правильної відповіді.

5. Первинні доходи - це:

а) заробітна плата працівників;

б) доходи підприємств у сфері матеріального вироб­ ництва;

в) суспільні грошові фонди;

г) нагромадження;

д) немає правильної відповіді.

6. Перерозподіл національного доходу пов'язаний з:

а) міжгалузевим і територіальним перерозподілом засобів;

б) наявністю невиробничої сфери;

в) перерозподілом доходів між різними верствами насе­ лення;

г) неоднаковою рентабельністю підприємств;

д) немає правильної відповіді.

7. Метою розподілу і перерозподілу національного доходу і ВВП є:

а) розвиток продуктивних сил;

б) створення ринкових структур економіки;

в) зміцнення держави;

г) забезпечення високого рівня життя населення;

д) немає правильної відповіді.

8. Процес відтворення складається з таких стадій:

а) виробництво, обмін;

б) обмін, розподіл;

в) розподіл, споживання, обмін;

г) виробництво, обмін, розподіл, споживання;

д) немає правильної відповіді.

9. Держава впливає на процес відтворення через:

а) фінансування окремих галузей та підприємств;

б) податкову політику;

в) фінансування соціальних заходів;

г) кредитну політику;

д) усі відповіді неправильні.

10. Фінансова політика - це:

а) сукупність державних заходів з мобілізації фінансових ресурсів;

б) сукупність заходів держави щодо розподілу її фінансо­ вих ресурсів;

в) сукупність заходів держави щодо податкової політики;

г) сукупність заходів держави щодо інвестиційної політи­ ки;

д) немає правильної відповіді.