35

РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛЬНА ТА МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ ЕЛЕКТРОННЕ УРЯДУВАННЯ

2.1. Поняття та суть електронного урядування

2.2. Класифікація типів та моделей електронного урядування

2.3. Європейська практика запровадження та функціонування системи електронного урядування (на прикладі Великобританії, Естонії, Словенії, Польщі)

РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

3.11. Закони та підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють електронне урядування в Україні

РОЗДІЛ 4. ДОСЛІДЖЕННЯ ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ (ПЕРІОДУ 1998-2008Р.Р.)

4.1. Аналіз чинників формування електронного урядування в Україні (періоду 1998-2008р.р.)

4.2. Проблематика впровадження електронного урядування в Україні та шляхи їх вдосконалення

4.3. Когнітивний аналіз чинників формування електронного урядування в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Однією з основних умов ефективності влади, належного урядування є якісне надання послуг її органами. Технології електронного урядування здатні забезпечити цю якість шляхом оптимізації чи спрощення порядку і процедури їх надання. Звідси – е-урядування – технологія ефективності влади.

Узагальнюючи усі визначення, е-урядування – це технологія організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, яка забезпечує функціонування певних органів в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з органами влади.

Україна як молода незалежна держава знаходиться на шляху розбудови сучасного демократичного суспільства. Такі негативні чинники як економічна та політична криза, високий рівень інфляції та безробіття є свідченнями неефективності системи державного управління та необхідності її модернізації та реформування, особливо в контексті євроінтеграційної стратегії. Саме необхідність реформування структури державного управління, з якою стикнулися уряди багатьох країн світу наприкінці XX ст., і стало „поштовхом” до пошуку шляхів ефективного реформування.¹

Варто відзначити, що в умовах інформаційного суспільства однією з найважливіших форм реформування державного управління є система електронного урядування. Вона покращує взаємодію уряду з громадянами та відкриває нові можливості та перспективи для такої взаємодії.

Принципове питання про долю урядів та держав, на даний момент є найбільш дискусійним та суперечливим аспектом ідеї «електронного урядування». Можна припустити, що в умовах використання інформаційних комп’ютерних технологій роль держави, уряду, місцевих органів влади буде зменшуватися, зважаючи на можливості «електронної демократії» забезпечити реальну участь громадськості в прийнятті управлінських рішень. Інша думка, полягає в тому що запровадження інформаційних технологій може призвести до реформи та підвищення ефективності державних інституцій.

Актуальність теми дослідження. Проблеми, які виникають на шляху формування електронного урядування в Україні впродовж періоду 1998-2008 років недостатньо висвітлені в літературі та потребують дослідження. В даному випадку обраний період 1998-2008 років дає змогу дослідити закономірності формування електронного урядування в Україні, оскільки починаючи з 1998 року в Україні посилилась увага до питань електронного урядування. У цьому ж році прийнятий Закон України “Про Національну програму інформатизації”, а пізніше інші правові акти, що стосуються запровадження системи електронного урядування, зокрема Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг” від 22 травня 2003 року, указ Президента України № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31 липня 2000 року. Згаданий указ установлює, що розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва.

Мета та завдання дослідження:

Мета дослідження: У дипломній роботі поставлено за мету з’ясувати чинники електронного урядування в Україні періоду 1998-2008 років, а також визначити закономірності його формування та реалізації.

Мета дослідження зумовила постановку і вирішення таких завдань:

• проаналізувати поняття та суть електронного урядування;

• дослідити типи та моделі електронного урядування;

• дослідити європейську практику запровадження та функціонування системи електронного урядування в Україні;

• розкрити правові засади регулювання електронного урядування в Україні з допомогою аналізу законів та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють електронне урядування в Україні;

• виокремити проблематику впровадження електронного урядування в Україні періоду 1998-2008 років та здійснити аналіз чинників формування електронного урядування в Україні, здійснити когнітивний аналіз чинників формування електронного урядування в Україні.

Об’єктом дослідження даної дипломної роботи є сутність та теоретичний генезис поняття електронного урядування в Україні, механізм формування електронного урядування в Україні протягом 1998-2008 рр.

Предметом дослідження даної дипломної роботи є чинники формування електронного урядування в Україні періоду 1998-2008 рр.

Часові рамки дослідження: 1998-2008 рр.

Перший розділ містить опис джерельної та методологічної бази дослідження.

У другому розділі дипломної роботи розглядаються підходи до визначення поняття та суті електронного урядування, типи та моделі електронного урядування, способи взаємодії між державою і суспільством, а також приклади запровадження електронного урядування у країнах Європи.

Третій розділ стосується правових засад електронного урядування та основ правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних із електронним урядуванням в Україні.

У четвертому розділі досліджено політико-правові чинники формування електронного урядування в Україні 1998-2008 років, розглянуто проблеми впровадження електронного урядування в Україні, здійснено когнітивний аналіз чинників електронного урядування.

Новизна полягає у тому, що було здійснено аналіз чинників формування електронного урядування в Україні, виділено основні проблеми на шляху формування електронного урядування в Україні та можливі шляхи їх вирішення.

РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛЬНА ТА МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА

Для підготовки та безпосередньо написання цієї дипломної роботи були використані як вітчизняні, так і зарубіжні монографії, друковані та електронні масмедіа.

Серед українських дослідників та їх праць, присвячених відповідній тематиці, слід виділити таких, Дубов Д.В., Дубова С.В. у їхній монографій «Основи електронного урядування». Навчальний посібник призначений для вивчення основних принципів, форм і методів нового напряму інформаційно-управлінської діяльності в галузі державного управління - системи електронного урядування. У навчальному посібнику викладено основні підходи до розуміння електронного урядування, розглянуто передумови виникнення та вимоги до впровадження систем електронного урядування. Висвітлено основні нормативно-правові засади впровадження системи електронного урядування в Україні і за кордоном. Розглянуто форми і методи основних напрямів електронної взаємодії між державною і суспільством («уряд-громадяни», «уряд-бізнес», «уряд-уряд»), висвітлено питання впровадження і функціонування систем електронного документообігу як однієї з важливих складових електронного урядування. Акцентовано увагу на проблемах, які виникають у процесі функціонування систем електронного урядування, зокрема на інформаційній нерівності та інформаційній безпеці.

Серед інших українських дослідників та їх наукових публікацій варто виділити важливе місце наступним: Голобуцький О., Шевчук О. – «Електронний уряд», Демкова М.С., Фігель М.В. – «Доступ до інформації та електронного урядування». Саме ці матеріали дозволяють оцінити сучасний стан України та інших країн у формуванні електронного урядуванні. Книга присвячена проблемам правового регулювання доступу до публічної інформації та запровадження в Україні електронного урядування.

Що ж до зарубіжної літературно-джерельної бази, то зрозумілим і очевидним є факт використання саме монографій, публікацій, матеріалів російських дослідників та експертів.

Отож серед монографій, використаних при написанні цієї дипломної роботи, варто виділити наступних авторів-дослідників: Дрожжинов В., Штрик А. «Электронное правительство информационного общества».

Для підготовки та безпосередньо написання дипломної роботи було використано інформацію з офіційних сайтів, зокрема ЄС, українських урядових установ.

Варто зазначити деякі Закони, які контролюють інформатизацію в Україні: Закон України „Про інформацію” від 30.10.97, Закон України „Про Національну програму інформатизації” (від 4 лютого 1998 року), Закон України „Про електронні документи та електронний документообіг” (від 22 травня 2003 року), Закон України „Про електронний цифровий підпис” (від 22 травня 2003 року), Проект Закону України „Про Загальнодержавну програму “Електронна Україна” на 2005 – 2012 роки”, Закон України „Про державну таємницю” (від 21 січня 1994 року), та інші.

При написанні дипломної роботи використані наступні методи дослідження:

• Історичний – використовується для аналізу чинників формування електронного урядування в Україні періоду 1998-2008 років; для встановлення хронологічного порядку чинників електронного урядування України;

• Метод аналізу документів та матеріалів використовується для дослідження нормативно правової бази здійснення та реалізації електронного урядування України міжнародних документів та виступів, статей;

• Системний метод зумовив цілісне сприйняття об’єкта дослідження та всебічний аналіз зв’язків між його окремими елементами, що надало дослідженню цілісного характеру;

• Метод когнітивного аналізу чинників та факторів, які позитивно чи негативно впливають на формування електронного урядування в Україні.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ

ЕЛЕКТРОННЕ УРЯДУВАННЯ

2.1. Поняття та суть електронного урядування

На сьогоднішній день поняття «електронне урядування» є цілком відомим у суспільстві. Асоціюють це поняття з доступом до публічної інформації, і можна вважати, що воно є досить ефективним засобом, яке сприяє прозорості діяльності публічної адміністрації. Дуже важливо для визначення ролі електронного урядування, з’ясувати, що розуміється під поняттям «електронне урядування».

Існує багато дилем з приводу визначення поняття. Так, наприклад, на Заході поняття «електронне урядування» (англ. – «e-government» - дослівний переклад – «електронний уряд») не завжди розуміли однозначно. У певний час так називали футуристичний уряд «електронних громадян», що регулює життя та безпеку мережі в цілому й електронний бізнес зокрема. У сучасному розумінні термін «e-government» тлумачиться набагато ширше ніж «електронний уряд» чи навіть більш правильне визначення – «електронне управління державою», тобто використання в органах державного управління сучасних технологій, у тому числі й інтернет-технологій. E-government зараз – це дуже лаконічний опис сучасного підходу до визначення ролі урядових органів у житті держави і суспільства, що все більше поширюється на Заході.²

Можна твердити, що дослівного перекладу «електронного уряду» на даний момент не існує і він не є точний за змістом. Про це поняття можна говорити як про державну мережеву інформаційну інфраструктуру.

Будь-яке громадянське суспільство не може існувати, якщо воно ігнорує обмін інформацією. Інформація як атрибут громадянського суспільства характеризує його комунікативну здатність. Вона обслуговує процес управління, впливаючи своїм змістом на вибір методів і процедур прийняття оперативних рішень. Взаємодія влади із громадськістю через інформаційні веб-ресурси є важливим інструментом налагодження партнерських відносин між ними, поліпшення діяльності самої влади. Це передбачає не тільки надання, а й обмін інформацією. Для реалізації такої взаємодії необхідний відповідний рівень інформаційних технологій. Людство вже увійшло в новий етап розвитку, коли інформація стала однією з основних цінностей управління соціальними процесами.³

Електронне урядування – це не тільки зовнішня інформаційна інфраструктура, що взаємодіє з громадянами, підприємствами і організаціями, а внутрішня урядова інфраструктура, яка є добре розвинена. Концепція електронної держави передбачає інтеграцію інформаційних ресурсів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, забезпечення доступу до них будь-яких суб’єктів громадянського суспільства, а також створення підсистеми он-лайнових послуг. Можна сказати також, що електронне урядування – це одна з найхарактерніших ознак інформаційного суспільства.⁴

Термін “електронний уряд” може означати у різних країнах та у різних проектах різні речі, і можна припускати, що віртуально він матиме стільки ж визначень, скільки є авторів. Зазвичай, визначення групують у категорії від більш загальних до більш конкретних. Різні визначення загалом сходяться на потребі у використанні технологій, не дивлячись на їхні принципові відмінності; головною відмінністю є погляд на те, що їхня ціль полягає у термінах „вводу”, в той час, як інші вважають за головне розширення бачення соціальних „виходів”.

Два зазвичай відносних визначення були запропоновані Світовим Банком та Європейським Союзом:

Згідно визначення, яке запропоноване Світовим Банком: „ Електронний уряд стосується використання урядовими агенціями інформаційних технологій (таких як Wide Area Network, the Internet and mobile computing), які мають можливість трансформувати відносини з громадянами, бізнесменами та іншими гілками уряду”.

Згідно визначення яке, запропоноване Європейським Союзом: „Електронний уряд – це використання інформаційних та комунікаційних технологій у державному управлінні, поєднане з організаційною зміною та новими навичками, для впровадження державних послуг та демократичних процесів, а також для зміцнення підтримки публічних політик”.

Визначення, запропоновані EUROSAI та INTOSAI є дещо більш регулятивними, без узагальнень:

Згідно визначення, запропоноване EUROSAI (європейська організація найвищих органів контролю державних фінансів, створена в 1990 році):

„Використання урядом інформаційних та комунікаційних технологій має на меті:

а) впровадження більшої кількості та/або кращої якості інформації та інших послуг назовні для громадян та бізнесменів, а також внутрішньо для інших урядових організацій.

б) вдосконалення урядових операцій для досягнення більшої ефективності та/або продуктивності.

в) Підвищення політичної участі”.

Згідно визначення, запропоноване INTOSAI (міжнародна організація, об'єднуюча найвищі органи фінансового контролю в країнах ООН. Заснована в 1953 році. У її членах полягають більше 180 національних найвищих органів фінансового контролю): „Електронний уряд – це обмін он-лайн інформацією та надання послуг громадянам, бізнесменам та іншим урядовим агенціям”.

Ідея „електронного урядування” є однією з найбільш суперечливих, головним аспектом обговорення якої є принципове питання про долю урядів та держави в цілому. З однієї точки зору, в умовах широкого використання інформаційних комп’ютерних технологій роль держави, уряду, місцевих органів влади буде зменшуватись. Це пояснюється тим, що „електронна демократія” забезпечить реальну можливість участі в прийнятті управлінських рішень широким верствам населення. Однак, така точка зору значною мірою є утопічною, оскільки потребує значної участі громадян у процесах, які до того моменту були покладені на різні державні установи і пов’язані з технічною стороною опрацювання питань. Інша точка зору полягає в тому, що впровадження інформаційних технологій призводить не до зменшення ролі державних установ, а навпаки – відбувається кардинальна реформа державних інституцій, підвищується їх ефективність і, як наслідок, збільшується їх значимість.⁵

Визначення електронного урядування формується фахівцями, виходячи з різних принципів. Одні автори віддають перевагу визначенням описового характеру – які саме зміни відбуваються в суспільстві й окремих його структурах завдяки впровадженню електронного урядування. Інші вибирають прикладний аспект електронного урядування і просто перелічують різні застосування окремих його інструментів. Є також короткі технічні визначення, що акцентують увагу винятково на застосованих технологічних рішеннях і специфічних програмних продуктах, і економічні, що орієнтовані на максимальну ефективність управління державою. Кожний принцип правильний, оскільки у свій спосіб відображає конкретний аспект функціонування електронного урядування.⁶

В загальному, можна описати поетапну побудову електронного урядування. Отож, із-за нерівномірності економічного розвитку країн світу, впровадження електронних урядів в них знаходиться на різних стадіях. На всіх етапах розвитку електронного уряду слід зазначити особливу роль мережі Інтернет і її технологій - це базова технологічна складова концепції електронного уряду, що несе в собі єдність трьох функцій: комунікацій, засобів масової інформації і бізнесу (виробництва). Крім того, Інтернет - це глобальне загальнодоступне середовище інтелектуального і культурного обміну. Саме тому міра його розвитку в державі на сьогоднішній день є надзвичайно важливим критерієм розвитку демократії - "електронній демократії", яка повинна передувати електронним урядом. Можем відзначити, що вже до 2001 року з 190 держав-членів ООН національні уряди 169 країн так чи інакше використовували інтернет для надання інформації і послуг.

Основні етапи виникнення електронного уряду:

1. початковий - пов'язаний з виходом урядових агентств в електронні мережеві структури. На цьому етапі уряди мають один або декілька інтернет-сторінок, які виконують інформаційну роль;

2. розширена веб-присутність - дозволяє користувачам отримувати спеціалізовану і постійно оновлюючу інформацію через урядові сайти. При цьому забезпечується здобуття урядових публікацій, правових документів, новітньої інформації. З'являється інформація про електронні адреси, упроваджуються пошукові системи, у відвідувача веб-сайту виникає можливість передати повідомлення - питання або коментар - по електронній пошті;

3. інтерактивна взаємодія - характеризується інтенсифікацією взаємодії між громадянами (бізнесами) і урядовими структурами. Виникають урядові веб-порталі, що дозволяють користувачам безпосередньо мати доступ до інформації, відповідної їх конкретним потребам і інтересам. Користувач може отримувати спеціалізовані дані, завантажувати різні форми і бланки, використовуючи механізми аутентифікації;

4. проведення транзакцій - включає можливості для користувача отримувати через мережу документи і здійснювати операції. Громадяни можуть отримувати візи, паспорти, свідоцтва про народження і смерть, ліцензії, дозволи і інші трансакционниє послуги. Урядовий веб-портал забезпечує прямий доступ громадян до урядових підрозділів і послуг. Громадяни можуть платити податки і здійснювати інші платежі через інтернет, використовуючи для цього електронний підпис;

5. безшовна взаємодія - повністю об’єднує веб-присутність - відрізняється тим, що дозволяє уряду здійснювати всі послуги, а користувачеві - отримувати будь-яку послугу через урядовий портал.

Отже, можем сказати, що електронне урядування посідає визначне місце в інформаційному суспільстві. Завдяки якій, полегшується та спрощується спілкування громадян та бізнес-структур, а також органів влади. Можна відзначити, що за умов демократії, правової держави, де панує принцип верховенства права, прозорості та відкритості можливе функціонування інформаційного суспільства. Електронне урядування є елементом демократизації суспільства, через яке функціонує і є невід’ємною складовою інформаційного суспільства.

Ми проаналізували розвиток концепції «електронного урядування». Отож, на сьогоднішній день фахівці, які звикли бути точними з обережністю застосовують термін «електронний уряд». Дійсно, інформаційно-комунікаційні технології не мають жодного відношення до створення паралельних або додаткових структур або важелів влади. Але ІКТ⁷ так глибоко проникають в практику державного будівництва і дозволяють так істотно оптимізувати роботу самих різноманітних органів управління, що сучасний уряд, просто зобов'язаний стати частково «електронним».

Становлення «електронного уряду» почалося з присутності державних служб і організацій в мережі інтернет. При цьому розсилка паперових документів поступово замінюється їх публікацією на інформаційних веб-вузлах. Громадяни і співробітники інших організацій можуть знайти на них великий об'єм інформації про режим роботи організації, відповідальних осіб, ознайомитися з нормативними документами і коментарями до них.

Другий етап розвитку «електронного уряду» починається з появою електронних форм і процедур обміну інформацією. Вони перетворюють інформаційний веб-вузол на інструмент взаємодії з громадянами і організаціями, що дозволяє перенести в інтернет багато процесів, які раніше вирішувалися лише за допомогою особистого візиту до установи. На цьому етапі для державних служб стає важливою проблема посвідчення особи користувача. Сьогодні для цих цілей можуть використовуватися паролі, цифрові сертифікати і смарт-карти. Як правило, створювані в цей час веб-вузли державних органів мають засоби персоналізації і аутентифікації користувачів, пошуку і рубрикації, і таким чином в сучасному розумінні вони є інтернетом-порталами.

На третьому етапі формується «інформаційна економіка», що характеризується тим, що найскладніші операції управління, що залучають багато державних установ, підприємства і громадян, виконуються повністю в електронній формі. Для того, щоб банківські, виробничі, соціальні, освітні, медичні і інші інформаційні системи «порозумілися» і при цьому взаємодіяли зрозумілим і зручним чином з людьми, застосовується спеціальний стандарт — універсальна мова розмітки інформації XML, а ще її називають розширюваною.

Сьогодні передові країни знаходяться на стадії переходу від другого до третього етапу розвитку «електронного уряду».

Концепція електронного урядування складається з двох взаємозалежних проектів. Це внутрішня урядова інформаційна інфраструктура, аналог корпоративної мережі, та зовнішня інформаційна інфраструктура, що взаємодіє з громадянами та організаціями. У рамках концепції «електронної держави» інтегруються інформаційні ресурси органів державної влади, забезпечуються доступ до них, а також створюється схема он-лайнових послуг (у тому числі, тих, що мають вартісне вираження). Урядова мережа інфраструктура повинна бути націлена на вирішення актуальних, політичних, економічних і соціальних завдань держави і забезпечувати:⁸

• право доступу громадян на відкриту державну інформацію;

• достовірність інформації щодо діяльності органів державної влади, які зміцнюють довіру до держави та політики;

• хорошу підтримку економічної діяльності державних суб’єктів;

• співробітництво з державними органами зарубіжних країн, а також з міжнародними неурядовими організаціями;

• збагачення та удосконалення систему державного управління;

• зменшення фінансових та матеріальних витрат.

Отож, доцільно використовувати поняття «електронне урядування», проаналізувавши визначення поняття «електронного уряду», можна сказати, що електронне урядування – це спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, яка забезпечує функціонування певних служб в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з офіційними установами.⁹

На думку генерального бізнес-керівника корпорації Intel Стейсі Джереда Сміта, досягнення успіху в проектах створення «електронного урядування» у будь-якій країні світу забезпечується наявністю трьох основних компонентів:

• забезпечення доступу до нових технологій якомога більшій кількості населення шляхом зменшення вартості доступу до мережі Інтернет, процесу організації вивчення нових технологій, створення нових кіосків;

• створення розгалуженої телекомунікаційної інфраструктури, що сприятиме активному розвитку різноманітних сфер соціально-економічного життя суспільства;

• затвердження відповідного законодавства, де чітко були б визначені права та обов’язки людини в «електронному суспільстві», а також базова термінологія.¹⁰

Отже, виділяються основні принципи, які функціонують систему електронного урядування:

1. Електронне урядування працює цілодобово, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік, і послуги можуть надаватися в будь-який момент;

2. Незалежно від того кого обслуговують, чи простих громадян чи фахівців повинна бути максимальна прозорість та простота;

3. Дотримання правил інформаційної безпеки та конфіденційність;

4. Щодо електронних додатків, то вони повинні відповідати принципу безпеки та дизайну.

Шлях до електронного урядування складається з чотирьох окремих етапів. На першому етапі органи державної влади використовують мережу для розміщення інформації про себе для зручності громадян і ділових партнерів. Уже створені і працюють тисячі таких сайтів, що передбачають односторонній зв’язок. На другому етапі ці сайти стають інструментами для двостороннього спілкування, що дозволяє громадянам повідомляти нову інформацію для себе і, наприклад, про зміну адреси (замість того, щоб дзвонити або писати з цього приводу). Таких сайтів теж чимало, хоча багато з них спрямовані на використання електронної пошти. На третьому етапі всі сайти надають можливість здійснювати офіційний і вартісний обмін інформацією, що підлягає кількісному виміру. Це може включати продовження терміну дії ліцензії, сплату штрафу або запис на курс навчання. Останній етап передбачає наявність порталу, що інтегрує весь комплекс послуг уряду і забезпечує доступ до них, виходячи з потреб і функціональних аспектів, а не з існуючої структури департаментів та відомств. Просте ім’я для входу в систему і пароль дозволяють користувачеві спілкуватися з будь-яким підрозділом уряду. У багатьох іноземних урядах уже є плани створення таких порталів, однак у даний час лише два подібних сайти мають рівень вище місцевого: MAXI, створений в австралійському штаті Вікторія, і Citizen Centre, створений у Сінгапурі.¹¹

Власне кажучи, уряд кожної держави працює по трьох основних сегментах:

1). Сегмент «уряд – бізнесу» (G2B) – сюди ми можемо віднести процес розвитку економіки (виробництво та торгівля);

2). Сегмент «уряд – уряду» (G2G) – велику роль відіграє ефективність роботи в управлінні (пошта, реєстрація інформації, збір податків, закони та регулювання);

3). Сегмент «уряд – громадянинові» (G2C) – уряд дбає про якість життя громадянина: охорону здоров’я, захист навколишнього середовища, безпека, освіта, соціальні послуги.

Нижче, ми детальніше зупинемось на сегментах діяльності уряду, де буде більш ширше описано про завдання електронного урядування. А на даний момент, можна відзначити, що основне завдання електронного урядування – це забезпечити максимальної ефективності процесу управління державою, економікою та соціальними процесами, що дозволить зробити для споживача цю систему більш комфортнішою.

Органи влади повинні використовувати найкращі і найсучасніші технології в галузі електронної пошти, електронного документообігу і комунікацій, що не поступаються технологіям корпоративного і приватного сектора. Створення єдиних точок контакту підвищує ефективність роботи. Міжвідомчий підхід дозволяє припинити розповсюджений вид шахрайства, коли особа кілька разів одержує ту саму пільгу, звертаючись за нею в різні інстанції.¹²

Впровадження технологій е-урядування приведе до корінного переосмислення ролі і функцій органів влади. Громадяни опиняться “за кермом”, а послуги і інформація для населення будуть надаватися тоді, там і таким чином, як воно цього захоче. Завдяки простій взаємодії з органами влади і доступу до публічної інформації, офіційних документів і рішень органів влади, громадяни будуть краще поінформовані і з більшим бажанням братимуть участь у процесі вирішення державних справ. Отже, це забезпечить широку участь громадськості у процесі прийняття рішень.

З вищенаведеного видно, що е-урядування тісно пов’язане з таким явищем, як електронна демократія, яка відображає можливість кожного брати участь у формуванні та реалізації державної політики, прийнятті рішень органами влади, використовуючи при цьому інформаційні технології для двостороннього інтерактивного зв’язку між державою (органами влади) та громадянами.

Суть електронної демократії зводиться до використання інформаційних технологій з метою посилення демократичних процесів в умовах існування представницької демократії. Мета електронної демократії полягає у створенні фундаменту для участі громадськості у прийнятті «державних» рішень, здійснення впливу на формування і реалізацію державної політики, вирішення питань місцевого значення, посилення прозорості та підзвітності органів влади громадянам. Також електронна демократія включає в себе електронні вибори як елемент представницької демократії. Не варто очікувати миттєвої трансформації державних структур. Це досить тривалий процес. Він вимагає зміни культури відносин органів влади з платниками податків і форм взаємодії державних установ, розвитку нових навичок у всіх учасників процесу, наймання нового персоналу в урядові установи.¹³

Схематично, перехід до електронного урядування починається з того, що:

• органи влади починають використовувати Інтернет;

• потім вони надають повну динамічну інформацію з можливістю пошуку за базами даних і службою відповідей на посилання електронною поштою;

• наступним кроком є надання органами влади інтерактивних послуг, які дозволяють громадянам, зайшовши на відповідний офіційний веб-сайт, заповнити різноманітні форми, бланки, ставити запитання, призначати зустрічі, шукати роботу тощо;

• наступний крок - можливість отримання адміністративн послуг через Інтернет: отримання ліцензій, дозволів, подання податкових декларацій, сплата штрафів, звернення за соціальними пільгами тощо. Це, у свою чергу, вимагає підвищення безпеки інфраструктури “е-урядування”, що можна, як правило, досягти шляхом застосування електронних підписів і сертифікатів, а також смарт-карт;

• потім органи влади можуть створювати спеціальні веб-портали, які б дозволили громадянам переходити від однієї служби до іншої без необхідності знову посвідчувати свою особу. Інформація і послуги можуть бути тематично згруповані за життєвими ситуаціями або за конкретними галузями і в такому вигляді надані громадянам. Тоді ж кількість процедур обміну інформацією через Інтернет досягне рівня “критичної маси”, і уже не веб-сайти будуть представляти ті чи інші бюрократичні структури, а навпаки, організаційні структури будуть відображати існування в Інтернеті публічної служби, орієнтованої на потреби громадян.¹⁴

Така інформатизація приведе до корінного переосмислення ролі і структури органів влади. Громадяни опиняться “за кермом”, а послуги та інформація для населення будуть надаватися тоді, там і таким чином, як цього захочуть люди. Завдяки простій взаємодії з органами влади і доступу до публічної інформації, офіційних документів і рішень адміністративних органів, громадяни будуть краще поінформовані і з більшим бажанням братимуть участь у процесі вирішення державних справ.¹⁵ Отже, це забезпечить широку участь громадськості у процесі прийняття рішень.

О.А. Баранов виділяє такі наслідки впровадження електронного урядування:

1. відкритість та прозорість діяльності урядів;

2. значне підвищення якості надання адміністративних послуг;

3. забезпечення доступу до публічної інформації за допомогою сучасних інформаційних технологій;

4. економія часових та матеріальних ресурсів урядів, громадян, бізнесу;

5. звільнення службовців від рутинної роботи;

6. деперсоніфікація взаємовідносин громадян, представників бізнесу у взаєминах з державними чиновниками;

7. створення єдиного “пункту контакту” громадян з державними структурами;

8. можливість цілодобового отримання адміністративних послуг;

9. підвищення рівня демократизації суспільства.¹⁶

Щодо перспектив запровадження електронного урядування у нашій державі, то вони звичайно існують, але це масштабний і довгостроковий проект. Створення інформаційної мережної інфраструктури держави повинно супроводжуватися інформаційною перебудовою усієї системи управлінських процесів.

Отже, можна виділити такі перспективи:

Перспективи для громадян

Доступ людей до всієї інформатизації і всіх послуг через одне джерело, дозволить громадянам виразити своє ставлення, що вони очікують від державних органів і що їм потрібно, завдяки цьому люди зможуть взаємодіяти з органами влади і отримувати доступ до публічної інформації, а також офіційних документів і тому подібне.

Перспективи для бізнесу

Дає можливість компаніям спростити офіційні процедури, завдяки подачі документів в електронному вигляді, а також компанії дотримуються законів, завжди в курсі новизни та швидше можуть розпочати свою діяльність.

Перспективи для державних органів

Державні органи здатні змінити обслуговування адміністративних послуг, а ти же збільшити довіру до громадян, зробивши їх доступними до інформатизації та близькими до уряду.

Аналізуючи все вищесказане ми бачимо, що електронне урядування здатне змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою та підконтрольною громадськості. Також електронне урядування створює умови для нормального розвитку бізнесу, зростання економіки, а також забезпечує значну роль участі громадян у політичних процесах.