8. Торгові представництва

Історія виникнення торгових представництв пов'язана зі становленням і розвитком Радянської держави. У 1918 році Рада Народних Комісарів РРФСР прийняла декрет «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі», яким вперше у світі була встановлена монополія держави на зовнішню торгівлю. Саме для здійснення на практиці цієї монополії і були створені спеціальні органи зовнішніх зносин — торгові представництва.

У період існування СРСР, відповідно до радянського законодавства, торгові представництва були частиною дипломатичного представництва Союзу РСР і здійснювали за кордоном права в галузі зовнішньоекономічної діяльності Радянської держави, забезпечували захист її торгово-політичних і економічних інтересів і ефективність участі країни в системі світових економічних відносин.

Після розпаду СРСР у 1991 році, однією з основних причин якого став «супермонополізм» у політичній та економічній сферах, державна монополія на зовнішню торгівлю перестала існувати. Проте її елементи усе ж залишилися в Україні, що на конституційному рівні закріпила вірність принципам плюралістичної демократії в економіці та політиці. Одним із них є зберігання торгових представництв України за кордоном.

Правовою підставою діяльності таких закордонних органів зовнішніх відносин стало Положення про торгове представництво України за кордоном, затверджене Указом Президента України 17 серпня 1993 року. Проте глибокі кризові явища системного характеру, що охопили економіку України, показали низький рівень ефективності таких торгових представництв, діяльність яких характеризувалася малою економічною віддачею. З метою підвищення ефективності здійснення контролю за їхньою діяльністю, об'єднання і координації спільних зусиль, нарешті, «економізації» зовнішніх зносин держави, Указом Президента України від ЗО квітня 1994 року було затверджене Положення про торгово-

479

економічну місію в складі дипломатичного представництва України за кордоном.

Відповідно до цього Указу змінювалося правове становище цього органу зовнішніх зносин України, — воно почало функціонувати в складі дипломатичного представництва держави. Торгово-економічна місія підпорядковується главі дипломатичного представництва України за кордоном, що здійснює контроль за її роботою. Роботу місії в державі перебування організує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків України.

До основних завдань цього органу зовнішніх зносин належить:

• захист економічних інтересів і прав суб'єктів підприємницької діяльності України в державі перебування;

• сприяння розвитку торгово-економічних зв'язків України, притягненню іноземних інвестицій у пріоритетні сфери економіки України і виконанню договорів України, укладених із державою перебування;

• інформування Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України, МЗС України й інших органів державної виконавчої влади України про цінову, податкову, тарифну політику, що провадиться державою перебування стосовно товарів, що експортуються Україною;

• підготування висновків стосовно доцільності імпорту товарів і послуг, одержання кредитів із держави перебування, виходячи з запропонованих цією державою цін, тарифів, кредитних ставок і т.д.

Очолює торгово-економічну місію її керівник, що за посадою є радником-посланником або радником дипломатичного представництва України.

Керівник торгово-економічної місії України і його заступник (заступники), яким присвоєні дипломатичні ранги, входять до складу дипломатичного персоналу, інші співробітники торгового представництва є членами адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва України. Виконання функцій торгово-економічної місії може бути покладене на одну особу. На співробітників такої місії може

480

бути покладене виконання їхніх службових обов'язків у двох і більше державах.

Керівника торгово-економічної місії України і його заступників призначає і звільняє з посади міністр зовнішньоекономічних зв'язків України за узгодженням із МЗС України; інших співробітників призначає той же міністр, але без такого узгодження.

Слід зазначити, що змінення правового статусу торгових представництв мало що змінило, — діяльність торгово-економічних місій при дипломатичних представництвах України залишається низькою. Теперішнє кризове становище в зовнішньоекономічній діяльності України є тому підтвердженням.

Вважається, що з погляду державних інтересів було б доцільним скасувати цей інститут радянської системи, а кошти платників податків, що йдуть на заснування й утримання торгово-економічних місій, можна було б використовувати більш ефективно, тим більше, що в Україні немає державної монополії на зовнішню торгівлю. Крім того, слід враховувати і закордонний досвід, адже більшість держав світу не має такого органу зовнішніх зносин, як торгові представництва (торгово-економічні місії).

У дипломатичних представництвах багатьох держав є посади торгових радників, торгових секретарів або аташе. Ці співробітники підтримують зв'язки з міністерством зовнішньої торгівлі держави перебування або іншого відомства, що виконує аналогічні функції. Торгові радники, торгові секретарі або аташе належать до дипломатичного персоналу представництв і на них поширюються привілеї та імунітети, передбачені міжнародним правом. Україні, що намагається привести своє законодавство у відповідність із стандартами демократії, варто запозичити цей досвід і стосовно зовнішньоторговельної діяльності дипломатичних представництв.

481