2. Особливості міжнародного права

Міжнародне право відрізняється від всіх інших правових систем предметом і методами правового регулювання, об'єктом і суб'єктами права, а також засобом нормотворення і забезпеченням виконання розпоряджень міжнародно-правових норм.

Предметом регулювання міжнародного права є політичні, економічні й інші відносини між державами, що різні за своєю природою, характером, внутрішнім устроєм, територією і населенням і між іншими суб'єктами міжнародного права.

Таким чином, міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компетенції кожної конкретної держави, так і її територіальних меж.

Має відмінності і метод правового регулювання, використовуваний у міжнародному публічному праві. В основному тут використовується імперативний метод правового регулювання суспільних відносин, обумовлений насамперед їхнім суб'єктним складом, і такий, що полягає в обов'язковому виконанні розпоряджень, що містяться в нормах міжнародного права.

Особливість суб'єктів міжнародного права виявляється насамперед у передвстановленості їх персоніфікованого (названого, пойменованого) переліку, що є остаточним і не підлягає розширенню.

Якщо у внутрішньодержавному праві суб'єкт — це носій прав і обов'язків, то суб'єкт міжнародного права — це носій міжнародних прав і обов'язків.

Суб'єктами міжнародного права є:

а) держави;

б) нації і народи, що борються за своє національне визволення (більш детально — ті, що борються за сво боду, незалежність і створення власної державності);

в) міжнародні організації;

г) державоподібні суб'єкти.

Серед самих суб'єктів міжнародного публічного права головне і визначальне місце належить суверенним державам, що виступають у якості основних суб'єктів міжнародного права. Саме від їхньої діяльності на міжнародній арені залежать стабільне існування і функціонування всієї міжнародної системи в цілому, збереження сформованої системи міжнародних відносин і ефективність самого міжнародного права. Адже тільки держави, діючи в рамках міжнародно-правових норм, воло-

14

діють реальною силою і можливостями із забезпечення миру і міжнародної безпеки, у тому числі і з примусового забезпечення дотримання і виконання всіма суб'єктами міжнародного права своїх зобов'язань.

Більш докладно характеристики й особливості суб'єктів міжнародного права будуть розглянуті нижче.

Особливість об'єктів міжнародного права полягає в тому, що до них належить усе те, із приводу чого держави й інші суб'єкти міжнародного права вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Таким чином, у коло об'єктів міжнародного права входять конкретні матеріальні і нематеріальні блага, що не належать винятково до внутрішньої компетенції держави і можуть виходити за межі державної території. Причому слід мати на увазі, що тільки держави вправі вступати в будь-які правовідносини (визначати будь-який об'єкт взаємовідносин), котрі вони вважають необхідними і вигідними для себе. Єдиним обмеженням для держав у цьому смислі може бути пряма заборона якогось об'єкта міжнародним правом (наприклад, не можуть бути об'єктом продажу жінки і діти, вирішення спорів між державами за допомогою оголошення війни і т.д.).

У якості об'єктів міжнародно-правових відносин можуть виступати:

1. територія і міжнародний простір;

2. дії;

3. стримування від дій.

Територія виступає в якості об'єкта міжнародно-правових відносин дуже часто, особливо після закінчення війн, наприклад у мирних договорах. Дії можуть бути об'єктом у найрізноманітніших правовідносинах, наприклад у пактах про взаємодопомогу і союзні договори. Стримування від дій також є об'єктом міжнародно-правових відносин, наприклад у пактах про ненапад, про нейтралітет, про закони і звичаї війни.

Слід, проте, мати на увазі, що об'єкт міжнародно-прл-вових відносин, коли він виражається в дії або стри-

( "

муванні від дії, повинний бути правомірний, тобто він не повинний суперечити принципам і нормам міжнародного права. Наприклад, втручання у внутрішні справи держав не може бути об'єктом міжнародно-правових відносин, тому що воно заборонено самим міжнародним правом, зокрема Статутом ООН.

Засоби створення і забезпечення виконання чинних норм міжнародного права також мають свої особливості.

Засоби створення норм міжнародного права носять координаційний характер, тобто норми міжнародного права створюються самими суб'єктами міжнародного права в результаті взаємних компромісів і поступок, що призводять до угоди з тих або інших питань міжнародних відносин.

Тому норми міжнародного права — є результат узгодження воль держав.

Слід мати на увазі, що процес узгодження воль держав або інших суб'єктів міжнародного права — це специфічний процес, що необхідно відрізняти, але не відривати від інших процесів, що відбуваються у світовій системі і навколишньому середовищі (основні аспекти узгодження воль держав будуть розглянуті нижче).

Особливість порядку примуса до дотримання норм міжнародного права полягає в передбаченні в таких нормах можливості застосування примусових заходів для забезпечення їхнього беззаперечного дотримання. Такий примус здійснюється самими суб'єктами міжнародного права, як правило, державами, на основі чинних міжнародно-правових норм і в рамках відповідних міжнародних договорів.

Примус для дотримання норм міжнародного права здійснюється у формі індивідуальних або колективних (групових):

репресалій — правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на відновлення своїх прав, порушених державою-порушницею, за допомогою інших, ніж застосування сили або погроза її застосування;

16

pemopciu — правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на зустрічне обмеження прав держави-порушниці (наприклад, відповідні дискримінаційні заходи у відношенні фізичних і юридичних осіб держави-порушниці, зустрічні митні обмеження і т.д.).

Якщо в основі правомірності репресалій лежить обов'язок держави, що наміряється звернутися до них, використовувати для цього мирну процедуру відшкодування збитку, заподіяного їй правопорушенням, то реторсії мають на меті відновлення принципу взаємності у відносинах відповідних держав. Слід мати на увазі, що міжнародне право забороняє збройні, тобто пов'язані з застосуванням сили репресалії. Лише відмова держави-порушниці від мирної процедури відшкодування збитку або від виконання рішення, прийнятого внаслідок застосування такої процедури, дає правомірну можливість для звернення до таких репресалій. Причому заходи, використовувані в їхній якості, повинні бути пропорційні (розмірні) правопорушенню, що викликало їх, і підлягають припиненню з моменту відновлення положення, що йому передувало. Вимоги домірності й адекватності пред'являються і до реторсій. Причому дотримання принципу домірності, а також категорична вимога незастосування військової сили була висловлена Комісією з прогресивного розвитку і кодификації міжнародного права ООН, при розробці проекту міжнародної Конвенції про відповідальність держав.