1.6. Промислове виробництво

Прискорення процесів глобалізації і становлення постіндустріальних суспільств безпосередньо пов’язані з якісними змінами у розвитку світового промислового виробництва.

За останні півтора десятиліття (1990-2006 роки) частка промисловості у створенні світового ВВП скоротилась з 33,1 % до 29,1 %, сфера послуг, навпаки, зросла з 61,4 % до 67 %

Найдинамічніше скорочення промисловості та зростання послуг у створенні ВВП характерне для країн з перехідною економікою.

Це наслідок дії принаймні двох обставин: по-перше, стійкого курсу урядів країн, що розвиваються, на швидку індустріалізацію та завоювання нових ніш на світовому ринку промислової продукції, по-друге, свідомою політикою розвинутих країн по перенесенню своїх виробництв до країн, що розвиваються, із залишенням за собою прерогативи розвитку послуг над прерогативою розвитку виробництва, підтвердженням чому є прискорена динаміка розвитку послуг для перших і уповільнена для других.

У цій групі країн найбільші темпи зростання та обсяги виробництва демонстрували країни Східної та Південно-Східної Азії, особливо Китай та Індія. Цей регіон у зазначений період збільшив свою присутність на світовому ринку вдвічі: з 7,2 % до 14,4 %.

Країни з перехідною економікою (серед яких і Україна) різко втратили свої позиції на світовому ринку.

За останні два десятиліття прогресивнішою стала галузева структура світової промисловості. Загальна тенденція як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються, – невпинне збільшення частки обробної промисловості, зокрема машинобудування, особливо його високотехнологічної складової, і зменшення частки видобувної промисловості

Знаковою тенденцією розвитку промисловості розвинутих країн та країн, що розвиваються, є динамічне зростання високотехнологічного виробництва. Це за останні десятиліття помітно вплинуло на ситуацію у світовій економіці та місце окремих країн у системі міжнародного розподілу праці.

Зокрема, у США частка високотехнологічного виробництва збільшилась з 11 % сукупного внутрішнього виробництва у 1980 році до 35 % у 2003 році. В Японії за аналогічний період показник збільшився також вдвічі, проте на кінець 2003 року його частка поступалася показникові по США і становила близько 16 %. Країни ЄС також демонстрували зростання високотехнологічного сектору, хоча у значно скромніших обсягах ніж США та Японія (9,5 % сукупного випуску ЄС у 1980 році та 14 % у 2003 році).

Нові індустріальні країни – Південна Корея, Тайвань, Китай, Індія останнім часом проводять агресивну політику щодо розвитку власного високотехнологічного виробництва та завоювання світового ринку засобами активної державної підтримки, стимулювання притоку корпоративних інвестицій у цю сферу, підтримки власного дослідницького сектору.

Найдинамічніші перетворення в промисловості демонструє Китай.

Частка високотехнологічного виробництва в КНР з 1980 по 2008 роки зросла більше, ніж в п’ять разів. Китай активно розвиває власну дослідницьку базу та науково-дослідний сектор, тому в найближчі десятиліття за своєю потужністю та технологічністю його промисловість наближатиметься до вищезгаданої трійки промислових гігантів – США, Японії, Німеччини. Це серйозно похитне баланс сил у світовій економіці, що неминуче негативно відобразиться на більшості країн світу, в тому числі й Україні.

Поряд з Китаєм динамічне зростання промисловості демонструє Індія, яка за своїм демографічним та трудовим потенціалом (а значить і потужним потенціалом розширенням внутрішнього товарного ринку) у найближчі десятиліття перевищить Китай. За цей період в них буде зосереджена третина усього населення Світу, що є серйозним потенціалом та передумовою для розвитку їх промисловості. Цим вони справлятимуть значний пригнічуючий вплив на розвиток промисловості інших країн, серйозно підриваючи їх конкурентоспроможність.

Оскільки частка доданої вартості продукту почала створюватися не на виробництві, а при розробці продукту та при його просуванні на ринок, це викликало нову хвилю в міжнародному перерозподілі праці. Передові країни, взявши на себе інноваційно–комерційні функції щодо створення нового продукту, менш розвинутим країнам залишили функції безпосередньо виробництва.

У сфері великого бізнесу посилилися тенденції злиття і поглинання з утворенням надпотужних транснаціональних компаній, стратегічних альянсів і партнерств між ними. Малий та середній бізнес пішов по шляху утворення регіональних кластерів. Поглиблення співробітництва між великим, середнім та малим бізнесом означилося використанням аутсорсингу та франчайзингу.

Ці процеси стимулюють ”проникнення” розвинутих країн в країни з слабкішими економіками.

ТНК є ”власниками” так званих технологічних ланцюгів світової активності, у які вплітаються цілі країни та регіони світу. Тому політика ТНК щодо підтримки таких ”ланцюгів” безпосередньо визначає політику урядів, включених у них, слабких і технологічно відсталих країн. Останні практично втратили свою економічну незалежність, а також можливості для власного політичного й економічного вибору.

Слід очікувати, що до 2020 року, усі перелічені тенденції, що відбуваються у світовій економіці та промисловості збережуться і посиляться. Зокрема, продовжуватиметься змінюватись структура світового промислового виробництва на користь високотехнологічного сектору. Під впливом бурхливого розвитку біо- та нанотехнологій з’являться нові, високотехнологічні галузі та виробництва. Під впливом серйозних екологічних та кліматичних загроз активно розвиватиметься екологічна індустрія, на яку покладатимуться задачі повної переробки та утилізації накопичених промислових відходів, очищення водойм та грунтів. Змінюватиметься баланс сил на світовому ринку на користь нових індустріальних країн, які мають значний демографічний та трудовий потенціал з низькою вартістю праці. Це робитиме продукцію цих країн значно більш конкурентоспроможною на світовому ринку порівняно з аналогічною продукцією з розвинутих країн та зумовлюватиме серйозні обмеження до зростання доходів громадян останніх, підвищення безробіття, тим самим провокуючи масштабні соціальні невдоволення та нестабільність, тенденції до автономізації та замкненості економічних систем світу в межах однорідних за рівнем розвитку регіонів та територій.