1.2 Суб'єкти та об'єкти земель оздоровчого призначення їх права та обов'язки

Земельна правосуб'єктність - це здатність бути учасником суспільних відносин, які пов'язані з використанням землі. Суб'єктами права власності на землю є особи, які можуть бути учасниками цивільних і земельних правовідносин, оскільки земельним правовідносинам властивий комплексний зміст (земля є об'єктом відчуження, надбання, об'єктом товарного обігу та ринкових відносин) Земля: Договори, суд, законодавство: Науково-практичний посібник (видання третє, перероблене та доповнене) / За заг. ред. С.Я.Фурси - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008. - С. 14..

Відповідно до положень Конституції України суб'єктом права власності на землю є український народ, що здійснює це право через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Суб'єктами права державної власності на землю як об'єкта господарювання є держава в цілому (державна власність), територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах (комунальна власність). До їхньої комунальної спільної власності належить і земля, що перебуває в управлінні районних і обласних рад.

Отже, суб'єктами права власності на землі оздоровчого призначення відповідно до загальних норм ст. 80 ЗК України можуть бути громадяни та юридичні особи, територіальні громади і держава Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.С.Семчика. - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. - С. 49..

Земельна правоздатність означає мати права і брати на себе обов'язки щодо землі. Дієздатність громадян в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення ним вісімнадцятирічного віку. Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років не можуть укладати угоди, в тому числі про землю, за згодою своїх батьків або піклувальників. При успадкуванні земельних ділянок неповнолітнім згідно зі ст. 8 ЗК України допускається надання цих ділянок в оренду для використання під контролем місцевих рад на строк до дня досягнення спадкоємцем повноліття. Отже, земельна дієздатність - це здатність своїми діями набувати суб'єктивних прав і виконувати юридичні обов'язки щодо конкретної земельної ділянки.

Спеціальним суб'єктом права власності та земельних відносин є юридичні особи, якими відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України є організації, що створені та зареєстровані у встановленому законом порядку. Юридичні особи наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю та можуть бути позивачами та відповідачами у суді.

Юридичні особи та громадяни визнаються суб'єктами права приватної власності на землю. В свою чергу юридичні особи визнаються такими у випадку, якщо вони засновані громадянами та недержавними юридичними особами, діяльність яких регулюється нормами приватного права.

Від імені держави правомочності суб'єкта права державної власності на землі оздоровчого призначення здійснюють органи державної влади: Верховна Радії України - на землі загальнодержавної власності України і Верховна Рада Автономної Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності.

До повноважень Верховної Ради України як органу державної влади належить: прийняття законів, у тому числі щодо регулювання земельних відносин і ствердження загальнодержавних програм економічного розвитку та охорони довкілля, в яких передбачаються заходи щодо використання та охорони державних земель.

Згідно Конституцією України засади використання природних ресурсів, правовий режим власності, а отже, і державної власності на землю, визначаються виключно законами України Ст. 92 Конституції України: [прийнята на п'ятій сесії верховної Ради України 28 червня 1996] // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141..

Окремими повноваженнями щодо розпоряджання і управління державною власністю, у тому числі землею, наділено органи державної виконавчої влади. Так, за ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах охорони природи, об'єктом якої є і земля; розробляє і виконує загальнодержавні програми економічного розвитку; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі згідно зі ст. 118 Конституції України здійснюють місцеві державні адміністрації, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Оскільки в Україні існують різні форми права власності на землю, а землі поділяються за цільовим призначенням на категорії, то вони мають різний правовий режим. Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин.

Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин. Важливою ознакою земельної ділянки як об'єкта права власності є її позначення за місцем розташування та розміром площі у складі однієї з численних категорій земельного фонду України, оскільки без такого відокремлення неможливо встановити право власності на цю ділянку.

Режим власності на землі та об'єкти оздоровчого призначення різноманітний і залежить від низки факторів. За характером природних лікувальних ресурсів курорти поділяються на курорти державного та місцевого значення. Приватизація санаторно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів державного значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття Закону України «Про курорти» перебували у державній або комунальній власності, забороняється. Також забороняється приватизація спеціальних санітарно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття Закону України «Про курорти» перебували у державній або комунальній власності (маються на увазі дитячі кардіологічні, пульмонологічні та інші заклади, визначені у зазначеному законі).

6

Землі лісового фонду - це найбільша за площею категорія земель. Ці землі являються головним засобом виробництва в лісовому господарстві. Використання та охорона лісів знахо-дяться в прямій залежності від стану земель даної категорії. В свою чергу експлуатація лісових ресурсів створює безпосе-редній вплив на стан земель лісового фонду. Безперечно, біо-логічні зв’язки землі і лісів визначають суть правового поняття земель лісового фонду, яке являє собою самостійну правову категорію по відношенню до лісового фонду. Відношення, пов’язані з використанням земель лісового фонду, є різновидністю земельних відносин, однак регулюють-ся не лише земельним, а й лісовим законодавством. Згідно з вимогами Земельного кодексу України землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Ст. 4 Лісового кодексу України визначає, що всі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду не належать: ♦ усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; ♦ окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогоспо-дарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Землі лісового фонду поділяються на: а) лісові: ♦ вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; ♦ не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають заліснен-ню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовими шляхами, просіками тощо; Розділ XX. Правовий режим земель лісового фонду б) нелісові: ♦ зайняті спорудами, пов’язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продук-топроводами та підземними комунікаціями тощо; ♦ зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, бага-торічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для по-треб лісового господарства); ♦ зайняті болотами і водоймами в межах земельних діля-нок лісового фонду, наданих для потреб лісового гос-подарства. Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи. До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси пер-шої групи належать до таких категорій захисності: ♦ водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об’єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а та-кож захисні лісові насадження на смугах відводу каналів); ♦ захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні сму-ги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнарод-ного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепо-вих, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг; ♦ санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промисло-вих підприємств, ліси першого і другого поясів зон сані-тарної охорони джерел водопостачання та ліси зон ок-ругів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій). Земельне право України До першої групи належать також ліси на територіях природ-но-заповідного фонду (заповідники, національні природні пар-ки, пам’ятки природи, заповідні урочища, регіональні ланд-шафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угрупування. До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним ма-ють експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування. Переведення лісових земель до нелісових для використан-ня у цілях, не пов’язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господар-ства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і тури-стичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, прова-диться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадить-ся за згодою відповідних державних органів лісового господар-ства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Се-вастополя.

7

Дроваль О. М.,

здобувач кафедри екологічного права Національної юридичної академії імені Я. Мудрого, адвокат

«Правовий режим водного фонду України»

Цінність землі, її важливість для розвитку людства в цілому визначили той факт, що вона є предметом правового регулювання у багатьох галузях права. Основне місце серед них відводиться , безумовно, земельному праву.

Статтею 18 Земельного кодексу України зазначено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які зо основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Однією із категорій земель, визначених статтею 19 Земельного кодексу України є землі водного фонду.

Стаття 58 Земельного кодексу України визначила, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

В земельно-правовій літературі питання про необхідність виділення земель водного фонду в самостійну категорію в силу складності перетворилися в тривалу дискусію. Окремі автори не вважали за можливе та потрібне виділення названої категорії земель. Інші, навпроти, наполягали на виділенні земель водного фонду в самостійну категорію, оскільки їхнє основне призначення істотно відрізняється від призначення інших категорій земель.

Особлива заслуга в цьому питанні належить А.М.Турубінеру, що вперше висунув цю дискусійну проблему. Правда, цей автор обмежував категорію земель лише ділянками під водами (тобто дном) і водогосподарчими спорудженнями. Зі складу земель водного фонду ним виключалися ділянки берегових смуг, різних каналів і деякі інші ділянки земель, які відносились по своєму призначенню відповідно до земель транспорту, спеціального призначення або до земель сільськогосподарського призначення, а також земель державного запасу.

Категорія земель водного фонду України має досить складну структуру але важливе значення. При віднесенні земельних ділянок до земель водного фонду треба, на наш погляд, враховувати, насамперед, водоохоронне значення земель водного фонду. Іншими словами, саме водні об’єкти, які привалюють у конкретної екосистемі, повинні мати, і мають у своєму складі землі водного фонду.

Правовий режим користування водними об’єктами слід розглядати в комплексі з правовим режимом земель водного фонду, які разом можна назвати водно-земельними відносинами, що виступають єдиним комплексним об’єктом правового регулювання. Ці відносини регулюються Водним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України “Про охорону навколишнього середовища”, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та актами інших органів виконавчої влади, рішеннями місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, публічно-правовими договорами, оскільки земля і води одночасно є об’єктами природокористування і виступають предметом екологічних відносин.

Слід зазначити, що, далеко не всі землі, зайняті водними об’єктами й водогосподарчими спорудженнями, ставляться до категорії земель водного фонду. Вони можуть перебувати в складі земель лісового фонду, земель оздоровчого призначення, промисловості, транспорту, зв’язку, оборони й ін. У зв’язку із цим виникає непросте завдання обґрунтованого от межування земель водного фонду від ряду інших категорій земель, для чого, у свою чергу, потрібне чітке визначення поняття земель названої категорії.

Правовий режим земель водного фонду тісно пов’язаний з видом водокористування. Наскільки основне призначення земель водного фонду – обслуговування діяльності з використання та охорони вод, - настільки особливості правового режиму цих земель переважно відображають особливості правового режиму самих вод (водних об’єктів).

На сьогоднішній день в положеннях статті 59 Земельного кодексу та статті 85 Водного кодексу України закріплені основні види прав на землі водного фонду, а саме: право власності та право користування на умовах оренди шляхом укладення публічно-правових договорів.

Публічно-правові договори в сфері природокористування взагалі та права водокористування зокрема, являють собою самостійний і особливий інструмент державного регулювання. Вони співіснують поряд з такими інструментами як нормативно-правове забезпечення, ліцензування, нормування, сертифікація, стандартизація, контроль та ін. Невипадково в юридичній літературі підкреслюється, що інструментарій правового впливу значно ширший ніж юридичні норми і містить також інші засоби регулювання, які, зрозуміло, опираються на нормативно-правову базу, але не зливаються з нею.

Використання публічно-правового договору як інструменту регулювання дає наступні переваги. По-перше, такі договори є організаційними, тобто мають величезну регулятивну здатність, що створює стабільність у конкретної природоресурсної галузі й надає значний поштовх до стимулювання виробничих процесів. По-друге, через публічно-правові договори держава реалізує свої регулюючі владні повноваження й можливості, які ніколи не бувають предметом приватноправових угод. По-третє, такі договори не створюють зайвих перепон, на відміну від односторонніх владних актів, приватної самостійність, а враховують її, створюючи при цьому умови кращого виконання предмета договору, що, у свою чергу, сприяє вирішенню багатьох соціально-економічних протиріч і конфліктів.

Досвідчений і підготовлений адміністратор через державні договори із природокористувачами, за допомогою особливих державних повноважень й потенціалу, здатний на багато більший соціальний ефект від ефективного природокористування.

Слабкою ланкою в правовому забезпеченні публічно-правових договорів про використання земель водного фонду на умовах оренди на сучасному етапі є відсутність концепції спеціальних прерогатив державного учасника договору. Необхідно напрацювання концепції таких прерогатив для договорів із владним режимом про надання ресурсів у користування. У числі основних положень, що формують таку концепцію, виділяються наступні:

- внесення змін або розірвання договору в односторонньому порядку без звернення до суду якщо існує потреба у забезпеченні публічних інтересів;

- припинення договору в односторонньому порядку, якщо контрагент порушує договір, або є достатні підстави вважати, що він не зможе його виконати;

- можливість у безперечному порядку накладати санкції за порушення виконання зобов’язань;

- можливість здійснення оперативного контролю.

Тому прийняття однакової концепції розвитку та правового регулювання водокористування в частині оренди водних об’єктів є необхідним напрямком правотворчої роботи в цей час.

 9

Ст. 20 Земельного кодексу України (далі — ЗК) передбачено встановлення та зміну цільового призначення земель.

  Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

  Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

  Ст. 20 ЗК закріплює загальні положення щодо можливості зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб. Механізм зміни цільового призначення земель визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002»р. «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб». Ініціатором такої зміни виступають власники земельних ділянок, які подають заяву (клопотання) до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту або районної держадміністрації чи за межами населеного пункту. До заяви (клопотання) додаються копія державного акта на право власності на земельну ділянку; для громадянина — власника земельної ділянки — копія паспорта (серія, номер паспорта, коли і ?ким виданий та місце проживання), для юридичної особи — власника земельної ділянки — копія статуту (положення) та копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи; документи про встановлені обмеження (обтяження) та земельні сервітути на використання земельної ділянки; обґрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки із зазначенням її розміру.

  Сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення, який передбачає складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина, або перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки складається державною або іншою землевпорядною організацією на замовлення власника земельної ділянки на підставі договору, в якому визначаються умови і термін складання проекту.

  Після складання проекту відведення земельної ділянки його необхідно погодити або перепогодити з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини: Проект також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або * до районної держадмінстрації для прийняття рішення.

  Сільська, селищна, міська рада розглядає проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, розташованої в межах населеного пункту. Коли здійснюється зміна цільового призначення особливо цінних земель, розташованих у межах населеного пункту, рішення сільської, селищної, міської ради має погоджуватися з Верховною Радою України. Проектні матеріали на погодження до Верховної Ради України подаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською і Севастопольською міською радою. Районна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали і приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Якщо зміна цільового призначення земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту, передбачає використання ділянки для інших потреб, то районна держадміністрація розглядає проектні матеріали, готує свій висновок з цього питання і подає його разом з матеріалами до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної держадміністрації. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна держадміністрація розглядає матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.

  Якщо зміна цільового призначення стосується земельних ділянок (ріллі, багаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб, лісів першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та особливо цінних земель), вона здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України. В такому разі районна держадміністрація подає проектні матеріали разом із своїм висновком до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної держадміністрації, які розглядають подані проектні матеріали і готують свій висновок для подання Кабінету Міністрів України для прийняття відповідного рішення.

  Рішення сільської, селищної, міської ради або відповідного органу виконавчої влади про зміну цільового призначення земельної ділянки є підставою для оформлення громадянину державного акта на право власності на земельну ділянку із зміненим цільовим призначенням.

  Ст. 40 ЗК передбачено, що за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування громадянам України можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених ЗК. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

  Право на безоплатну передачу земельних ділянок виникає у громадян в разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, встановлених ст. 121 ЗК: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, в містах — не більше 0,10 га; для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.

  Забудова земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражів, може здійснюватися після виникнення права власності на земельну ділянку чи права її оренди.

 

16