2. Призначення і зміст кадастру населених пунктів

Призначенням державного земельного кадастру населених пунктів є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств, установ і органі­зацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин щодо раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням земель і охороною земель, економічного та екологічно­го обгрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Основне завдання ведення державного земельного кадастру в насе­лених пунктах є таким:

Ø забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки населеного пункту;

Ø застосування єдиної системи просторових координат та систем іден­тифікації земельних ділянок населених пунктів;

Ø запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та забезпечення її достовірності в населених пунктах.

Планомірне і раціональне використання земель населених пунктів досягається через управління цими землями, зокрема, при розв'язанні питань планування і забудови, зумовлених рівнем розвитку продуктив­них сил, характером виробничих відносин. Управління здійснюється у таких архітектурно-планувальних формах, як схема районного плану­вання, генеральний план, проект детального планування, правила забу­дови, проект земельно-господарського впорядкування території. Вони мають важливе практичне значення для регулювання землекористу­вання в населених пунктах. Для виконання архітектурно-планувальних робіт щодо прогнозування використання земель і перспективного роз­витку населених пунктів необхідно мати вихідну інформацію про сучас­ний правовий, природний та господарський стан земель. Така інформа­ція забезпечується в процесі проведення земельного кадастру.

Земельний кадастр населених пунктів є складовою частиною дер­жавного земельного кадастру країни. Державний земельний кадастр повинен забезпечити вивчення земельного фонду всіх населених пунктів - сіл, селищ і міст.

З ростом кількості та розмірів населених пунктів актуальним стає питання управління будівництвом у селах, селищах і містах з метою задоволення запитів населення, яке там проживає. Тут доречно нагада­ти, що земля у населених пунктах є просторовим операційним базисом. Не є виключеним її використання як головного засобу виробництва - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, город­ництва і тваринництва. Значення верхнього родючого шару грунту для міського будівництва не є таким великим, як для земель сільськогоспо­дарського призначення. Зрозуміло, що для скверів, парків, газонів по­трібен родючий грунт, але його не так складно отримати при будівництві, зберігаючи і переміщаючи верхній гумусовий шар.

4

Правовий режим земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення регламентується, головним чином, Земельним кодексом України та Законом України “Про природно-заповідний фонд України”. До складу земель природно-заповідного фонду включають-ся ділянки суші і водного простору з природними комплекса-ми та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, еколо-гічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до законодавства надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду. До природно-заповідного фонду України належать: ♦ природні території та об’єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регі-ональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; ♦ штучно створені об’єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-парково-го мистецтва. Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам-’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: ♦ заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіо- логічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; Земельне право України ♦ пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Законодавством Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Території природних заповідників, заповідні зони біосфер-них заповідників, землі та інші природні ресурси, надані націо-нальним природним паркам, є власністю народу України. Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропоген-них ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосфер-них заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказ-ники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садо-во-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності на-роду України, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки ство-рені до прийняття цього Закону, не підлягають приватизації. У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ят-ки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов’язані за-безпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною пе-ререєстрацією охоронного зобов’язання. Землі територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, а також землі природних територій та об’єктів, що ма-ють особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, a також історико-культурну цінність і є відповідно до статті 6 зга-даного Закону об’єктами комплексної охорони, належать до зе-мель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи першкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ