Туристичні організації в Радянській Україні.
Період з 1918 до 1929 рр. більшість істориків вважає «золотим десятиліттям» розвитку краєзнавства та екскурсійної діяльності в Радянському Союзі.
В наступні десять років також швидко розвивалися організаційні форми туристичної діяльності в СРСР, поширювався самодіяльний туризм.
В 1928 р. за рішенням Наркомпросу було створено акціонерне товариство «Радянський турист» («Совтур»), яке стало активно витіснювати приватні туристичні контори та бюро. Для вступу в товариство необхідно було придбати акцію «Совтура» вартістю 1 крб. Сто акцій давали їх власникові право голосу в акціонерному товаристві.
«Радянський турист» почав створювати свою матеріальну базу та розробляти нові туристичні маршрути по всій території Радянського Союзу, створюючи тим самим мережу власних турбаз, санаторіїв, будинків відпочинку, орендуючи готелі в курортних містах. «Совтур» був першою організацією, яка почала реалізовувати ідеї планового туризму. Через рік після створення «Совтур» вже пропонував платні путівки по 29 маршрутах по всій країні, аж до Паміру.
Важливу роль в розвитку масового самодіяльного туризму зіграв комсомол (ВЛКСМ), який займався організацією дозвілля молоді.
В роки НЕПу відновило свою роботу Російське товариство туристів (створене в 1895 р. як Російський туринг-клуб, з 1901 р. – РТТ). У 1927 р. комсомол провів кампанію по залученню до нього робітничої молоді, оскільки Російське товариство туристів було малочисельною організацією, і до нього входила переважно інтелігенція. Вже у 1929 р. Російське товариство туристів створило розгалужену мережу своїх представництв: у Москві, Ленінграді, Ростові-на-Дону, Самарі, Новосибірську, Астрахані, Севастополі, Владивостоці. Також були створені туристичні осередки на заводах і фабриках, в клубах та військових підрозділах. За сприяння Бюро туризму при Московському комітеті ВЛКСМ (створене у 1927 р.) і за підтримки туристів-робітників Російське товариство туристів було перейменовано у 1929 р. на Товариство пролетарського туризму РРФСР (ТПТ), основним гаслом якого стало: «Пролетарський туризм — засіб підвищення культурного рівня народних мас!»
Головою Товариства Пролетарського туризму був призначений Микола Васильович Криленко (1885-1938). Він отримав якісну освіту (в 1914 р. закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету), воював на фронтах Першої світової війни, був досвідченим революціонером. В першому складі Радянського уряду займав посаду наркома військових і морських справ. За його ініціативою у 1925-1936 рр. проводились міжнародні шахові турніри. Криленко особисто здійснював сходження на вершини, за що в подальшому його звинуватили в тому, що він, займаючись альпінізмом, нехтував своїми безпосередніми обов'язками державного діяча.
Діяльність ТПТ була спрямована на розвиток широкого суспільного туристичного руху, сприяння патріотичного виховання населення країни, підготовку кадрів для сфери туризму. Через рік після створення в лавах ТПТ вже нараховувалось 50 тис. чоловік.
Різниця в діяльності «Совтура» і ТПТ полягала в тому, що перший обслуговував групи відпочиваючих по раніше встановлених маршрутах, які мали в основному краєзнавчий і загальноосвітній характер, а ТПТ займалось організацією самодіяльних походів. «Совтур», будучи комерційною організацією, орієнтувався на заможні верстви населення, будував комфортабельні готелі та бази відпочинку, хоча профспілки і зобов'язали його обслуговувати групи ТПТ за пільговими тарифами.
У 1930 р. Рада Народних Комісарів Радянського Союзу прийняла Постанову про злиття акціонерного товариства «Радянський турист» з Товариством пролетарського туризму і створила Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму та екскурсій, до якого ввійшли, крім «Радянського туриста», акціонерні товариства «Українське міжпаєве екскурсійне товариство» та «Турист Грузії». Всесоюзному товариству передавались державні туристичні організації, які існували в державі, доручалась уся туристично-екскурсійна діяльність, оскільки вона розглядалась як специфічна форма ідейно-патріотичного та соціалістичного виховання народних мас. Очолив нову організацію М. В. Криленко.
Дитячим туризмом безпосередньо займалась Центральна дитяча екскурсійно-туристична станція Наркомпросу. Для найбільш активних юних туристів регулярно проводились різноманітні зустрічі, організовувались походи, краєзнавчі екскурсії, конкурси і таке інше.
У квітні 1932 р. відбувся перший Всесоюзний з'їзд Товариства пролетарського туризму та екскурсій; на ньому було підбито підсумки розвитку туристично-екскурсійної справи в СРСР. Важливим напрямком роботи був визначений розвиток самодіяльного туризму як найбільш цінної форми туристичної подорожі.
В середині 1930-х рр. Товариство пролетарського туризму та екскурсій, як і всі масові добровільні туристичні товариства, що існували в країні, було ліквідовано Постановою уряду. Керівництво самодіяльним туризмом було передано Всесоюзній раді фізичної культури при Центральному виконавчому комітеті СРСР.
Одночасно Всесоюзній центральній раді професійних спілок (ВЦРПС) було доручено керівництво організацією туризму та екскурсій. ВЦРПС була передана вся матеріальна база туризму. Для здійснення керівництва туристичною діяльністю, в структурі ВЦРПС був створений новий підрозділ — Туристично-екскурсійне управління (ТЕУ ВЦРПС). За п'ять років до Великої Вітчизняної війни його матеріально-технічна база збільшилась в два рази, а надання послуг втричі.
В СРСР напередодні війни функціонувало 165 Будинків туриста, 50 турбаз, 12 туристичних готелів, 24 стаціонарних туристичних таборів, сотні наметових містечок. Курортна індустрія у 1939-1940 рр. складала 1270 будинків відпочинку і 1828 санаторіїв.
Починався новий етап вітчизняного туризму, сутність якого полягала в розвитку системи державного управління сферою туризму, створенні державних організацій.
Розвиток іноземного туризму потребував упорядкування прийому туристів із-за кордону. В 1929 р. рішенням Ради праці і оборони створено Всесоюзне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР (ВАТ «Інтурист»), яке підпорядковувалось Наркомату зовнішньої та внутрішньої торгівлі СРСР. Цій організації призначено було розвивати два напрямки: внутрішній і зовнішній туризм.
Перший напрямок — зовнішній — був пов'язаний з продажем на іноземних ринках турів до Радянського Союзу. Представники «Інтуриста», за підтримки закордонних представництв інших радянських організацій, торгових представництв, консульств, посольств Радянського Союзу за кордоном, проводили рекламу турів, виїжджали на переговори, розробляли умови співробітництва. «Інтуристу» було надано виключне право виходити на закордонні туристичні ринки, відкривати свої відділи та представництва за кордоном.
Другий напрям діяльності «Інтуриста» — внутрішній — був пов'язаний з необхідністю організації прийому іноземців у Радянському Союзі (розміщення, організація екскурсій, перевезення, продаж сувенірів та творів мистецтва, відвідання театрів та концертів). З цією метою розроблялись туристичні маршрути по містах і республіках СРСР. Для забезпечення якісних послуг на маршрутах формувалась відповідна інфраструктура: готелі, мотелі, кемпінги, ресторани. З метою залучення іноземних туристів у країні відроджувались народні ремесла (Гжель, Хохлома, Палех та ін.). Діяльність «Інтуриста» була багатопрофільною.
«Інтурист» першим із туристичних організацій відкрив свої фірми за кордоном: в Англії та Німеччині.
Практично в цей же час «Інтурист» почав забезпечувати свої закордонні представництва рекламною продукцією на іноземних мовах, видавати ілюстрований журнал Soviet travel (тиражем 10 тис. примірників), який розповсюджувався в ряді країн Європи і Америки.
Найбільша інтенсивність відвідування СРСР іноземцями спостерігалась у 1934-1937 рр., коли їх кількість сягнула 70 тис. чоловік.
По лінії «Інтуриста» Радянський Союз відвідували громадські діячі, журналісти і письменники, художники та політики. У 20-30 рр. СРСР відвідали Теодор Драйвер, Бернард Шоу, Ромен Ролан, Анрі Барбюс, Рабіндранат Тагор, численні делегації.
Основною формою виїзду радянських громадян за кордон були відрядження. Своєрідними «звітами» про деякі з них були «Одноэтажная Америка» І. Ільфа і Є. Петрова, «В Западную Европу» і «Паши за границей» В. Катаєва. За кордоном побували С. Єсенін, В. Маяковський, М. Горький, М. Цвєтаєва.
В 1930 р. Всесоюзним добровільним товариством пролетарського туризму і екскурсій був організований круїз 257 ударників (передовиків) праці навколо Європи із заходом у Гамбург, Неаполь, Стамбул. Товариство не залишало поза увагою дитячий туризм, який розглядався як одна з форм комуністичного виховання підростаючого покоління.
В цілому, до Другої світової війни обсяги в'їзного туризму перевищували кількість виїздів радянських громадян за кордон. Наприклад, у 1938 р. з СРСР виїхало 4,3 млн радянських громадян, а в'їхало (іноземців) більше 6 млн осіб.
В 1964 р. при Раді Міністрів СРСР створені Управління з іноземного туризму і Рада з іноземного туризму, куди увійшли представники з 17 міністерств, комітетів і відомств. Управління і Рада повинні були координувати роботу різних організацій для подальшого розвитку іноземного туризму в СРСР.
Управління іноземного туризму з 1966 р. виступало як офіційна туристична організація Радянського Союзу, було членом Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій і Міжнародної федерації туристичних агентств.
«Інтурист» залишався єдиною в СРСР комерційною організацією в системі Управління Ради Міністрів СРСР з іноземного туризму. Акціонерний статутний капітал «Інтуриста» у 1969 р. складав 15,6 млн крб. З 1964 р. «Інтурист» почав приймати іноземців у найвідоміших курортах країни: у Сочі, П'ятигорську, Кисловодську, Єсентуках.
З 1936 р. керівництво внутрішнім туризмом почало здійснюватися профспілками. До початку Другої світової війни в СРСР, завдяки діяльності профспілок, була створена мережа з декількох тисяч туристичних осередків на підприємствах та в навчальних закладах.
В 1962 р. в системі ВЦРПС відбулась реорганізація, і було створено Центральну раду з туризму та екскурсій ВЦРПС, яка стала в СРСР головним відомством з організації внутрішнього туризму. Саме в її підпорядкуванні знаходилась найбільша кількість туристичних готелів. У 1985 р. їх налічувалось 174, з загальною кількістю місць 80 тисяч.
Організація молодіжного туризму спочатку знаходилась під керівництвом ВЛКСМ. Після Другої світової війни, в 1958 р. створено Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», яке з того часу керувало обома видами молодіжного туризму (зовнішнім і внутрішнім).
«Інтурист» і «Супутник» у другій половині XX ст. стали монополістами на туристичному ринку Радянського Союзу, вони мали свої готельні ланцюги в усіх союзних республіках, у ряді туристичних центрів.
Система управління туризмом базувалась на жорстких партійно-державних засадах і реалізовувала концепцію планового туризму в СРСР.
Після Великої Вітчизняної війни туризм в СРСР перебував у кризовому стані. І лише на початку 60-х рр. зусилля по відродженню економіки, в цілому, і туризму, зокрема, почали давати помітні результати.
Однією з популярних форм розвитку туристичного руху стали планові маршрути. Туризм в СРСР, за формами організації, поділився на самодіяльний і плановий. В залежності від цього, маршрути також поділялись на планові (коли туристи подорожують по путівках) і самодіяльні (коли туристи подорожують на засадах самообслуговування).
Найбільш розповсюдженими були такі лінійні маршрути:
• «Від Москви до Новгороду»;
• «Із Середньої Азії до Казахстану»;
• «По Військово-Грузинській дорозі до Чорного моря».
Серед кільцевих маршрутів особливою популярністю в іноземців та вітчизняних туристів користувався маршрут «По містах Золотого кільця», який починався в Москві і проходив через старовинні російські міста: Загорськ-Переяслав-Залеський-Ростов-Ярославль-Кострома-Іваново-Суздаль-Володимир. Існували модифікації цього маршруту: «Велике Золоте кільце» і «Мале Золоте кільце».
Місцеві планові маршрути створювались за радіальним принципом. Туристи, мешкаючи на одній турбазі або в одному готелі, здійснювали екскурсії, або недалекі походи до цікавих природних місцевостей, історичних або культурних пам'ятників. Наприклад, маршрут «По пушкінських місцях».
Москва, Ленінград та інші міста Радянського Союзу, які мали пам'ятки історії, архітектури, культури та мистецтва, були центрами пізнавального туризму.
Для тих туристів, які цікавились архітектурою і мистецтвом, були розроблені маршрути:
• «В край білих ночей»;
• «По Прибалтиці»;
• «Містами України»;
• «Столицями Закавказьких республік».
Всі ці маршрути постійно оновлювались. Різними були й засоби переміщення туристів. Було організовано декілька всесоюзних маршрутів для автотуристів. Путівка давала право на проживання в кемпінгу з харчуванням та екскурсійним обслуговуванням. Найпопулярнішими серед цих маршрутів були:
• «Від Ростова-на-Дону до Гагри по Військово-Грузинській дорозі»;
• «Москва-Харків-Алушта»;
• «Новгород-Псков-Пярну».
Новий імпульс після війни отримав велотуризм.
Паралельно з плановим розвивався в країні самодіяльний туризм.
З 1957 р. іде відлік історії радянського морського туризму: «Інтурист» орендував два судна («Победа» і «Грузия»), на яких і здійснювались морські подорожі навколо Європи (судна виходили з Одеси, кінцевим пунктом круїзу був Ленінград). Пароплав «Петр І» проводив чорноморські круїзи для туристів із країн соціалістичного табору. А з 1960 р. сумнозвісний «Адмирал Нахимов» почав курсувати вздовж Кримсько-Кавказького узбережжя. На початку 1960-х рр. став розвиватись морський туризм Балтики, а пароплав «Григорий Орджоникидзе» здійснював 20-денні тури вздовж Далекосхідного узбережжя.
До маршрутів з активними засобами пересування відносились 55 всесоюзних маршрутів. Це були кінні, велосипедні, водні (на човнах, байдарках, надувних плотах), пішохідні. Турист, який взяв участь в одному з таких маршрутів, одержував право на отримання посвідчення і значка «Турист СРСР». Дев'ять маршрутів було першої категорії складності, серед них варто назвати: «По гірському Криму», «По Дністровському каньйоні на плотах», «По Телецькому озеру і Алтайській тайзі». Такі мандрівки були настільки популярними в 1960-і рр., що майже в усіх вузах СРСР почалося створення туристичних секцій і Клубів туристів.
У 1957 р. була створена Всесоюзна федерація туризму, яка проіснувала 4 роки. Найбільш масовими та популярними формами самодіяльного туризму стали походи вихідного дня.
Крім вищезазначених туристичних видань, після війни почали виходити такі журнали: «Світ подорожей», «Туристичні новини», «Туристичний вісник». Практика організації туризму за кордоном, особливо в соціалістичних країнах, знаходила відображення в популярних в СРСР журналах «Турист» та «Подорожі в СРСР», який виходив чотирма мовами (англійською, німецькою, французькою, російською).
Існували також спеціалізовані видання для фахівців: «Бюлетень туристичної інформації Державного комітету по іноземному туризму РМ СРСР», «Інформаційний бюлетень Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ВЛКСМ».
Період розвитку туризму в СРСР з 1970-90-х рр. дослідники радянського туризму називають адміністративно-нормативним. Для регулювання туристичної сфери в СРСР було прийнято низку постанов ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС. За декілька п'ятирічок у країні були створені нові приміські зони відпочинку, туристичні та оздоровчі табори, будувались готелі, кемпінги. Активно розвивалось транспортне забезпечення туристичних подорожей.
Загалом, функціонували 4 тис. маршрутів, які обслуговувались спеціалізованим туристичним транспортом (10 тис. автобусів, 150 морських та річкових суден, 80 потягів).
1980-і рр. були часом створення в СРСР комфортабельної туристичної інфраструктури, що функціонувала протягом усього року. Сприяло цьому проведення в СРСР міжнародних фестивалів, Олімпійських ігор. Наприклад, у 1980 р. увійшов до експлуатації туристичний комплекс «Ізмайлово» в Москві, який мав п'ять 30-поверхових корпусів на 9568 місць та культурний центр.
З 1956 по 1985 рр. СРСР відвідало більше 70 млн іноземців із 162 країн; треба зазначити, що не всі вони приїжджали як туристи. Більше 60 % іноземних туристів були із країн так званого соціалістичного табору. Із капіталістичних країн найбільше туристів було з Фінляндії. Іноземцям в кінці 1980-х рр. пропонувалось 500 маршрутів по Радянському Союзу, дозволялося відвідувати 150 радянських міст.
Найбільшу цікавість в іноземців, як і раніше, викликала поїздка на «Транссибірському експресі» з Москви до Владивостока через весь Союз.
Швидко завоював популярність екзотичний круїз на катамаранах по Каракумському каналу, введений у 1985 році. Підготовленим туристам пропонували пішохідний 30-кілометровий похід по прибайкальській тайзі.
В 1983 р. Головне управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР було перетворено у Державний комітет СРСР з іноземного туризму. Його голова входив до складу Ради Міністрів, що свідчило про високу значимість цього напрямку в економіці Радянського Союзу.
Важливу роль для розвитку туризму відігравали науково-дослідні центри з проблем туризму. В 1989 р. в Сочі відкрився Навчально-виробничий центр курортної справи та туризму, який включав у себе профтехучилище та Інститут підвищення кваліфікації.
Перший випуск спеціалістів з вищою туристичною освітою відбувся у 1978 р. З цього часу, за домовленістю Мінвузу СРСР і Спорткомітету СРСР, у всіх фізкультурних вузах існувала спеціальність «Масова фізкультурно-оздоровча робота і туризм». Екскурсоводів, як правило, готували в університетах на спеціальних курсах, слухачем яких могла стати людина з вищою освітою — мистецтвознавець, географ, історик тощо.
Радянські організації «Інтурист», «Супутник» і Центральна рада з туризму та екскурсій (ЦРТЕ) брали участь в роботі міжнародних туристичних товариств, союзів та організацій, які займались спрощенням туристичних формальностей, з чим якраз в СРСР для туристів було багато проблем. Адже громадяни СРСР здійснювали закордонні поїздки тільки на груповій основі; вони не мали права володіти іноземною валютою; путівки за кордон розподілялись централізовано; існував анкетний відбір кандидатів; висувалася низка вимог ідеологічного характеру; повторні поїздки за кордон могли здійснюватися, у більшості випадків, тільки через 2-3 роки.