Графік вивчення курсу студентами

№	Терміни	Вид роботи
1.		Консультативна лекція. Отримання завдання.
2.		Опрацювання студентом тексту лекції 1: Міжнародно-правове регулювання прав і свобод людини як проблема окремих галузей права та практики міжнародних та регіональних організацій.
3.		Опрацювання студентом тексту лекції 2: Правове закріплення співробітництва держав у сфері прав і свобод людини та громадянина.
4.		Опрацювання студентом тексту лекції 3: Міжнародно-правове регулювання і забезпечення колективних прав народів.
5.		Опрацювання студентом тексту лекції 4: Права людини та питання громадянства.
6.		Опрацювання студентом тексту лекції 5: Права фізичних осіб з особливим правовим статусом.
7.		Опрацювання студентом тексту лекції 6: Міжнародно-правові заходи забезпечення зобов’язань держав щодо основних свобод.
8.		Написання реферату на задану тему.
9.		Модульний тиждень
10.		Опрацювання студентом тексту лекції 7: Силовий захист прав людини.
11.		Опрацювання студентом тексту лекції 8: Захист прав особи під час збройного конфлікту.
12.		Опрацювання студентом матеріалу самостійного вивчення на тему: Роль ООН у системі міжнародного захисту прав людини.
13.		Опрацювання студентом матеріалу самостійного вивчення на тему: Захист права людини у законодавстві України.
14.		Самостійна перевірка знань за допомогою тестів.
15.		Здача рефератів.
16.		Модульний тиждень
17.		Підсумковий контроль

Консультативний день – четвер з 9.00 до 15.30

Кафедра політології та правознавства ауд. 4-11 (3 корп.)

Викладач: Єловських Уляна Олексіївна

Тексти лекцій лекція 1. Міжнародно-правове регулювання прав і свобод людини як проблема окремих галузей права та практики міжнародних та регіональних організацій

1. Права людини як предмет окремих галузей міжнародного права.

2. Функції, принципи та стандарти міжнародного права захисту прав людини та основних свобод.

3.Система міжнародного захисту прав людини та основних свобод.

1. Права людини як предмет галузей міжнародного права.

Права людей є предметом дослідження багатьох наук, що пов'язано з багато вимірністю самої людини. Юридична наука вивчає людину у її державно-правових зв'язках.

Предметом теорії прав людини як науки є вивчення природи і сутності прав людини, їх генезису, обумовленого певними соціальними, філософськими, політичними, етичними, релігійними чинниками. Найважливіше місце у науці про права людини посідає дослідження взаємодії прав людини і держави, що дозволяє виявити дійсну природу держави, а також місце і роль індивіда у суспільстві.

В теорії прав людини досліджується їх розвиток і збагачення, поява нових "поколінь" прав людини; розкривається структура прав людини, залежно від сфери діяльності, правовий статус людини, взаємодія її прав та обов'язків як індивіда і як громадянина. Актуальним є також дослідження питань про природу громадянства як особливого політико-правового зв'язку людини з державою.

Наука про права людини розглядає їх не лише як явище юридичне. Дослідники доводять, що у різні епохи проблема прав людини, залишаючись політико-правовою, набувала релігійного, етичного або філософського звучання.

Теорія прав людини перетинається з іншими юридичними науками – теорією держави і права, історією держави і права, історією політичних і правових вчень, усіма галузевими юридичними науками. Наприклад, правовий статус особи, правоздатність, дієздатність вивчаються у загальній теорії права, у галузевих юридичних науках (галузевий правовий статус); становлення і розвиток прав людини вивчається історією держави і права (закордонною і вітчизняною), історією політичних вчень. В теорії держави розглядаються проблеми взаємодії людини і держави, що знаходять концентрований вигляд у правах людини.

Галузеві юридичні науки вивчають конституційні, цивільні, екологічні та інші права індивідів тощо, які в цілому утворюють правовий статус людини і громадянина.

Конституційне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративно-процесуальне право вивчають процедури і механізми захисту прав людини, способи поновлення порушених прав.

Міжнародне право досліджує систему міжнародно-правових актів з прав людини структуру та призначення органів, що здійснюють міжнародно-правовий захист цих прав.

У сучасній науці міжнародного права термін "міжнародний захист прав людини та основних свобод" вживається у широкому і вузькому значенні. В широкому значенні під цим терміном найчастіше розуміють систему міжнародно-правових норм, принципів, стандартів, закріплених у міжнародних договорах універсального, регіонального та локального характеру, які визначають права і свободи людини, зобов'язання держав і міжнародних організацій щодо дотримання, розвитку прав і свобод, а також міжнародні механізми забезпечення і контролю за дотриманням суб'єктами міжнародного права зобов'язань у цій галузі права і відновленням порушених прав конкретних осіб чи груп населення.

Отже, в такому розумінні міжнародний захист прав людини та основних свобод це галузь сучасного міжнародного права з розвинутою сукупністю інститутів права і належними механізмами забезпечення їх функціонування.

Згідно поширеної точки зору, міжнародний захист прав та основних свобод є інститутом нової галузі права – міжнародного права прав людини. Водночас, деякі вчені вважають міжнародне право захисту прав людини та основних свобод інститутом міжнародного гуманітарного права, занадто розширюючи галузь міжнародного гуманітарного права, відносячи до неї усі норми міжнародного права, які регулюють гуманітарне співробітництво держав у вирішенні наукових, культурних, освітніх проблем, контактів між людьми, обміну інформацією тощо. Міжнародне гуманітарне право розглядається як таке, що охоплює право прав людини яке поділяється на: а) право, що застосовується під час збройних конфліктів; б)право гуманізації збройних конфліктів; в) право, яке застосовується в мирний час. Ми поділяємо точку зору. Згідно з якою міжнародне гуманітарне право регулює той мінімум прав людини, який бажано зберегти в екстремальних ситуаціях, концентруючись на засобах ведення війни і збройних конфліктів, статусі території, рухомого і нерухомого майна, поведінці суб'єктів міжнародного права в подібних екстремальних умовах тощо.

В той же час міжнародне право захисту прав людини та основних свобод та міжнародне право прав людини можна вважати тотожними галузями, які мають спільний об'єкт правового регулювання, принципи і функції, регулюють питання прав людини в ординарних (мирних) умовах.

Міжнародне гуманітарне право стосується переважно права, обмеженого обставинами застосування. Міжнародне право захисту прав людини та основних свобод оперує здебільшого нормами дозволу. В міжнародному гуманітарному праві переважають норми заборони і норми зобов'язання.

Норми міжнародного гуманітарного права відомі з часів античного права. Вони були складовими права, згодом – законів і звичаїв війни, а з XX ст. – права збройних конфліктів (класичне гуманітарне право).

Норми міжнародного захисту прав і основних свобод з'явилися значно пізніше. Спочатку класики науки міжнародного пава (передусім Г. Гроцій, Е. Веттель) поділили їх на права суб'єктів проти держави і правила неспротиву правителів на вимогу підданих. Згодом, з визнанням їх державами, вони стали фундаментальними (основними) правами людини, хоча, яке правило, визнання цих прав володарями (державами) спочатку було вимушеним, в наслідок громадянських війн та революцій, і закріплювалася у внутрішньодержавних політичних і юридичних актах. Класичні формулювання прав людини закріпили конституції й політичні декларації американських штатів та документи Великої французької революції. Згодом їх сприйняли інші держави, а з XIX ст. вони активно закріплюються в міжнародно-правових актах.

У даній лекції міжнародний захист прав людини розглядається у його широкому галузевому розумінні.

Відмінності між міжнародним правом захисту прав людини та основними свободами і класичним міжнародним гуманітарним правом найвиразніше виявляються при зіставлені їх функцій.