Лекція 6. Міжнародно-правові заходи забезпечення зобов'язань з прав людини

1. Міжнародні процедури.

2. Міжнародний контроль.

3. Захист прав людини посадовими особами.

4. Міжнародні програми сприяння забезпеченню прав окремих категорія фізичних осіб.

5. Покарання військових злочинців, що вчинили злочини проти людства.

1. Міжнародні процедури

Використання міжнародних процедур — найбільш поширений спосіб забезпечення зобов'язань у сфері прав людини. Він пов'язаний з різноманітними заходами і діями держав. Найбільш типовими з них є: розгляд компетентними органами, передбаченими міжнародними договорами, що стосуються прав людини, доповідей держав про виконання ними своїх зобов'язань; розгляд цими органами скарг, петицій, звернень окремих осіб, груп на порушення їх прав.

Розгляд доповідей держав про виконання узятих зобов'язань

Відповідні доповіді і інформація можуть поступати і від держав, і від міжурядових організацій. Обов'язок представлення доповідей виникає у держави, якщо воно є учасником міжнародної угоди, де цей обов'язок одержав закріплення. Головна мета, яка ставиться при розгляді доповідей органом, створеним міжнародним договором, —- це з'ясування ступеня здійснення певних прав людини згідно ув'язненому державою договору, тобто встановлення прогресу, досягнутого на цьому шляху. Розгляд доповідей тому не пов'язаний зі встановленням порушень, допущених державою при реалізації узятих зобов'язань. У зв'язку із висновком розгляду відповідної доповіді держави, як правило, є вироблення положень, що мають тільки рекомендаційний характер. Такі рекомендації містять зауваження, загального характеру, вони не стосуються вживання яких-небудь спеціальних обов'язкових заходів. Процедури, пов'язані з розглядом доповідей, відображають ідею вироблення загальних рекомендацій. Прикладом може служити зміст Міжнародного пакту про цивільні і політичні права 1966 р., в ст. 40 якого встановлено, що держави, що беруть участь в Пакті, зобов'язуються уявити доповіді про прийняті ними заходи по втіленню в життя тих, що визнаються Пактом прав і про прогрес, досягнутий у використанні цих прав. Вказані доповіді розглядаються створеним на основі Пакту спеціальним органом — Комітетом з прав людини. Останній супроводить державам — учасникам Пакту свої доповіді і такі зауваження, які визнає доцільними. Такі ж доповіді і зауваження прямують Комітетом в Економічну і Соціальну Раду (ЭКОСОС) Організації Об'єднаних Націй. Іншою угодою —Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. — передбачено представлення доповідей учасниками Пакту Генеральному секретарю ООН, який, у свою чергу, направляє їх в ЭКОСОС. Останній може передавати одержані доповіді Комісії з прав людини ООН для розгляду і дачі рекомендацій. Розгляд доповідей повинен сприяти виконанню положень названих пактів.

Розгляд скарг, петицій, звернень окремих осіб, груп на порушення їх прав

Щоб подати петицію, потрібно володіти відповідним правом. Воно виникає тоді, коли держава, громадянин якої бажав би подати петицію, бере на себе міжнародне зобов'язання визнати компетенцію певного міжнародного органа - розглянути цю петицію. Петиції окремих осіб в міжнародні несудові органи, як правило, не пов'язані з ухваленням юридично обов'язкових рішень. Основна увага приділяється полюбовному врегулюванню суперечки, виробленню рекомендацій державі і особі. Петиції бувають двох видів: петиції-думки і петиції-скарги, петиції - погляди є повідомлення фізичної особи", що містить певну інформацію про порушення прав особи, але не пов'язане з обов'язком міжнародної організації розглянути це повідомлення по суті. Організація може взяти до уваги і розглянути таку петицію, але може і не розглянути її, тобто відхилити. Петиція-думка вичерпується вже тим, що особа реалізувала своє право на звернення в міжнародну організацію. До другої світової війни в рамках гарантії Ліги Націй існувала система захисту расових, релігійних і мовних меншин. Сам по собі факт надходження петиції в Раду Ліги Націй з питань, пов'язаних з порушенням договорів про захист меншин, не породжував у Ради обов'язку розглянути цю петицію. У сучасний період петиції першого вигляду може розглядати Комісія з прав людини ООН. Порядок розгляду таких петицій встановлений резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН 1503 (ХЬ VIII) від 27 травня 1970 р. Після подачі петиції питання безпосередньо вивчається органом Комісії з прав людини ООН — Підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин і її робочою групою у складі п'яти експертів. Питання вивчається в рамках круга ведення Підкомісії. Робоча група вирішує, чи потрібно доводити підсумки розгляду петиції до Підкомісії, Підкомісія — до зведення Комісії, а Комісія вирішує, чи потрібно з цього питання зробити рекомендації Економічній і Соціальній Раді. Петиція другого_виду — петиція-скарга спричиняє за собою обов'язок міжнародної організації "розглянути її в порядку, встановленому відповідним міжнародним договором. До таких договорів, наприклад, відносяться Статут МОП, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Міжнародний пакт про цивільні і політичні права і Факультативний протокол до нього (1966. р.), Американська конвенція про права людини 1969 р., Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права і основні свободи людини 1995 р.

Цими документами передбачена діяльність Комітету з прав людини. Ті держави — учасники Міжнародного пакту, які стають учасниками Факультативного протоколу, визнають компетенцію названого Комітету приймати і розглядати повідомлення від належних до його юрисдикції осіб, що стверджують, що вони є жертвами порушення державою прав, викладених в Пакті. Зобов'язання, що витікають з вказаного Протоколу, несе і Росія, для якої він на підставі правонаступництва набув чинності 1 січня 1992 р. (СРСР приєднався до даного Протоколу 5 липня 1991 р.).

Письмове повідомлення особи, яка стверджує, що її права було порушено, передбачені Пактом, буде розглянуто Комітетом з прав людини в тому випадку, якщо дане питання не розглядається відповідно до іншої процедури міжнародного розгляду і заявник вичерпав всі доступні внутрішні засоби правового захисту. Останнє положення не діє в тих ситуаціях, коли застосування цих засобів невиправдано затягується.

Після отримання Комітетом відповідної скарги особи він звертається до зацікавленої держави за необхідними роз'ясненнями. Потім Комітет розглядає матеріали справи і повідомляє свої міркування і пропозиції даній державі і особі, що подала петицію. Рішення Комітету з прав людини має тільки рекомендаційний характер. Процедури забезпечення прав людини, пов'язані з розглядом індивідуальних скарг, передбачені і Американською конвенцією про права людини 1969 р. Зокрема, ці скарги можуть розглядатися Міжамериканським судом з прав людини. Справу в Суд може передати будь-який учасник Конвенції. Згідно цієї Конвенції подавати петиції з скаргами про порушення Конвенції можуть: будь-яка особа або група осіб; будь-яка неурядова організація, законно визнана в одній або більше державі — членах організації. Петиції також розглядаються спеціальним органом, передбаченим Конвенцією, — Міжамериканською комісією з прав людини.

Досвід застосування міжнародних процедур розгляду скарг відбитий також в Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права і основні свободи людини від 26 травня 1995 р., ратифікованою Росією 4 листопада 1995 р. Згідно Конвенції створюється Комісія з прав людини Співдружності Незалежних Держав (КПЛ СНД), положення про яку є невід'ємною частиною Конвенції. Комісія покликана здійснювати спостереження за виконанням Конвенції. З будь-якого переданого на її розгляд питання Комісія має право звернутися до зацікавлених сторін з проханням представити інформацію, що відноситься до справи. Сторони повинні представити відповідну інформацію. У разі відмови вони повинні представити Комісії мотивовану відповідь. Комісія розглядає індивідуальні і колективні звернення будь-яких осіб і неурядових організацій з питань, що стосуються порушень прав людини будь-кого з учасників Конвенції і входять до її компетенції. Комісія не розглядає ніяких звернень по суті, поки не упевниться в тому, що поставлене питання не розглядається відповідно до іншої процедури міжнародного розгляду або врегулювання, а заявник вичерпав всі доступні внутрідержавні засоби правового захисту; пройшло не більше шести місяців; звернення не є анонімним. Рішення Комісії фіксуються у вигляді домовленостей, висновків і рекомендацій у відповідних документах російській мовою. Їх Завірені копії повинні передаватися Старанним Секретаріатом Співдружність кожному з учасників Конвенції.

Вивчення, розслідування ситуацій, що стосуються порушення прав людини.

У практиці ООН неодноразово вставало питання про створення спеціальних органів, завданням яких було б розслідування грубих, масових і систематичних порушень прав людини. Так, в 1967 р. Комісія з прав людини ООН створила спеціальну робочу групу експертів для розслідування звинувачень відносно ЮАР, що стосуються, зокрема, застосування тортур і поганого поводження з ув’язненими і з особами, що знаходяться під наглядом поліції. У 1968 р. повноваження цієї групи були розширені. Їй доручалося вести розслідування поганого поводження з ув’язненими в Намібії, Південній Родезії, в африканських колоніях Португалії і т. д., а в 1969 р. вказаній робочій групі було доручене дослідження питання про страти в ЮАР, про поводження в ЮАР з політичними ув’язненими; розслідування положення, в якому знаходилися африканці в пересильних таборах і тубільних резерваціях в ЮАР, Намібії і Південній Родезії; а також розслідування грубих проявів апартеїду і расової дискримінації. Методами роботи спеціальної робочої групи експертів були виїзні місії, заслуховування свідків, запити з метою отримання письмової інформації. Робоча група на основі проведених розслідувань представляла Комісії з прав людини доповіді, в яких висловлювалися відповідні висновки і рекомендації. На них спиралися Генеральна Асамблея ООН і інші її органи в своїх рішеннях, що стосуються, зокрема, політики апартеїду і расизму. Зразком діяльності експертних груп може служити діяльність:

• комісії експертів в рамках СБСЕ-ОБСЄ. Така комісія на запрошення зацікавленої держави — учасника СБСЕ-ОБСЄ прибуває на його територію для збору інформації і сприяння в рішенні конкретного питання у сфері прав людини. Запрошуюча держава за списком кандидатів може вибирати до трьох експертів. Вона надає місії експертів можливість в'їхати на свою територію, проводити там обговорення і вільно пересуватися на ній, безперешкодно зустрічатися з посадовими обличчями, неурядовими організаціями" і будь-якими групами або особами, від яких експерти побажають одержати інформацію.

Висновки комісії за наслідками вивчення питання доводяться до відома держави, яка направляє цю інформацію разом з викладом власних заходів іншим учасникам СБСЕ-ОБСЄ. У разі грубого систематичного порушення зобов'язань у області прав людини учасником СБСЕ-ОБСЄ Рада СБСЕ-ОБСЄ і Комітет старших посадовців можуть направити в цю державу місію спостерігачів і доповідачів і без згоди останнього (формула "консенсус мінус один").