7.3. Керівництво і навчання. Прийняття управлінських рішень у навчальній діяльності Викладач як керівник і вихователь

Управління процесами навчання передбачає насамперед велику відповідальність того, хто навчає. Водночас управлінські функції надають суб’єктам управління певні владні повноваження, накладають відбиток на особистість того, хто навчає, вимагають від нього не лише професійних знань, а й моральної вихованості, якими й зумовлюють відбір методів та прийомів особистого впливу на тих, хто навчається.

В основі професійної діяльності педагога як керівника лежить одна із головних його функцій – управління процесами навчання, виховання розвитку, формування. Але не вчити, а саме направляти учіння, не виховувати, а керувати процесами виховання призваний педагог як керівник. Ще Сократ називав професійних педагогів «акушерами думки», його вчення про педагогічну майстерність називалося «майєвтика», що у перекладі означає «повивальне мистецтво». Не повідомляти готові істини, а допомагати народитись думці в голові учня повинен досвідчений педагог.

Як керівник, менеджер, педагог здійснює функції цілепокладання; прогнозування, тобто планування проекту; його організацію; інформування і зрештою контролювання, оцінювання і коректування.

Відповідно до цих функцій, керівник як педагог повинен розвивати певні здібності. Серед них: 1) організаторські – виявляються в умінні педагога згуртувати учнів, зайняти їх, розподілити обов’язки, спланувати роботу, підвести підсумки зробленому тощо; 2) дидактичні – конкретні вміння добирати і підготовляти навчальний матеріал, наочність, обладнання, доступно, ясно, виразно, переконливо і послідовно викладати навчальний матеріал, стимулювати розвиток пізнавальних інтересів і духовних потреб підвищувати навчальну-пізнавальну активність і т. ін. 3) перцептивні – вміння проникати у духовний світ вихованців, об’єктивно оцінювати їх емоційний стан, виявляти особливості психіки; 4) комунікативні – уміння встановлювати стосунки з навчуваними, колегами, іншими керівниками; 5) суґестивні – вміння здійснювати емоційно-вольовий вплив на навчуваних: 6) дослідницькі – вміння пізнавати і об’єктивно оцінювати педагогічні ситуації і процеси; 7) науково-пізнавальні – засвоєння наукових знань у обраній галузі.

До особистісних якостей керівника відносять: працелюбність, працездатність, дисциплінованість, відповідальність, вміння поставити мету, обрати шляхи її досягнення, організованість, настійливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, прагнення постійно підвищувати якість своєї праці і т.ін.

Особистісні якості педагога як керівника невіддільні від професійних. До останніх відносять ті, які набувають в процесі професійної підготовки, які пов’язані з отриманням спеціальних знань, умінь, способів мислення, методів діяльності. Серед них: володіння предметом викладання, методикою викладання предмета, психологічна підготовка, загальна ерудиція, широкий культурний кругозір, педагогічна майстерність, володіння технологіями педагогічної праці, організаторські вміння, педагогічний такт, педагогічна техніка, володіння технологіями спілкування, ораторське мистецтво та інші якості.

Всі ці якості складають професійний потенціал педагога і допомагають йому у керівництві навчанням і прийнятті рішень.

Відповідно до зазначених особистісних і професійних здібностей і той ж інший керівник керує навчанням і приймає рішення. І все ж таки серед керівників можна зустріти таких, які мають в різній мірі розвинуті ті чи інші здібності і в залежності від настановлення на спілкування, спрямованості власної особистості, розвинутості чи нерозвинутості педагогічного такту, вирізняються різними стилями спілкування. На це впливають і індивідуальні уявлення про доцільність, бажаність тієї чи іншої моделі управління.

На практиці можна спостерігати такі прояви моделей управління, що спричинені авторитарним, демократичним чи ліберальним стилем. Такий керівник справляє враження: 1) караючого (упереджений, прискіпливий) – прискіпується до помилок, допущених у процесі навчання; 2) формаліста – робить наголос на процедурних питаннях; 3) з індивідуальним підходом – вважає, що кожен має вчитися на власному досвіді; 4) відстороненого – уникає вникати в особисті справи кожного; 5) підтримуючий – заохочує вивчення і експериментування; 6) директивний – дає докладні інструкції; 7) безтурботного – не звертає уваги на розвиток інших.

Ці стилі впливають на обстановку в навчальній групі і на особливості прийняття рішень і розв’язання проблемно-педагогічних ситуацій. В залежності від управлінського стилю педагога може змінюватись так чи інакше соціально-психологічний клімат, задовольнятися чи залишатися незадоволеними потреби учнів, ставитись важко чи легко досяжні цілі, виконуватись відповідні завдання, здійснюватись за певним режимом і формою контроль, формуватись об’єктивні чи упереджені, ґрунтовні чи поверхові уявлення про сильні і слабкі сторони тих, хто навчається, враховуватись чи нехтуватись потенціал учнів, здійснюватись консультування з певною частотою і тривалістю тощо.