6.2. Дошкільний вік Загальна характеристика дошкільного віку

У дошкільному віці продовжується розвиток особистості дитини. Формується потреба в визнанні, почуття власної гідності, усвідомлення себе в часі (в минулому, теперішньому і майбутньому), усвідомлення власної статевої приналежності, усвідомлення себе в соціальному просторі (усвідомлення своїх бажань та обов’язків).

Позитивним результатом розвитку дитини у цьому віці є переживання нею почуття прихильності, ніжності і любові на аналогічні почуття дорослих (в першу чергу батьків); реалізація власної потреби в авторитеті та повазі, розуміння з боку близьких та значущих для нього осіб; поява стійкого почуття “Я”, впевненість, ініціативність та активність, адекватна самооцінка; здатність до співчуття; наявність почуття доброзичливості до людей при ненадмірній вираженності почуттів ревнощів і заздрості; контактність та комунікабельність, прагнення взаємодіяти з ровесниками на рівних.

Дошкільний вік – це період, протягом якого відбувається величезне збагачення та упорядкування чуттєвого досвіду дитини, опановування специфічно людськими формами сприйняття та мислення, бурхливий розвиток уяви, формування паростків довільної уваги та смислової пам’яті.

Всі ці надбання особистості є результатом розумного навчання та виховання і любові до дітей.

Особливості розвитку особистості дошкільника

Дошкільна освіта повинна враховувати особливості цього віку в процесі розвитку особистості дошкільника. Одним з важливих моментів цього періоду є активне формування морально-етичних та особистісних категорій. Норми, правила поведінки, розуміння того, що таке добре, а що погано, формуються під впливом емоційних ставлень, оцінок дорослих, представником яких виступає педагог. У дітей з’являється почуття сорому (наприклад, вони починають соромитись роздягатись в присутності чужих людей). Достатньо добре дошкільник розуміє правила поведінки, заборони, але не завжди ще вміє контролювати власні почуття та бажання, що є природнім для цього віку.

Морально-етичні поняття і почуття нерозривні з яскраво вираженою емоційністю. Діти безпосередньо спонтанно виражають почуття, легко плачуть і швидко заспокоюються, настрій залежить від обставин, радість не знає меж, горе безутішне, страх глибокий, здивування безмежне, а сміх заразливий.

На початку дошкільного віку у дітей з’являються страхи. В основі більшості страхів знаходиться афективно-загострене сприймання загрози для життя як одного з проявів інстинкту самозбереження. Діти, які бояться, більш обережні і передбачливі, емоційні і чутливі. Повна відсутність страхів може вказувати на понижену емоційність, чутливість, ослаблення інстинкту самозбереження з розторможеністю потягів і некероване збудження.

Інколи самі батьки, особливо матері, переживають страхи, несвідомо передають їх дітям або занадто тривожуться про уявні небезпеки, обмежуючи контакти, читання “страшних” казок, огляд мультфільмів і самостійне времяпрепровождение. Багато залежить від батька в сім’ї, манера поведінки і здатність допомогти дитині в подоланні страхів. Його надмірна суворість, жосткість, ігнорування підвищеної чутливості дітей, неувага до душевних запитів посилюють їх невротичну, основану на тривозі, привязаність до мами і вже цим спричиняють появу страхів.

Не правильно не давати дітям можливості зовнішньо проявляти негативні емоції (гнів, образа, невдоволення, плач). Сутність не в тому, щоб не схвалювати ці емоції, а в розумінні їх причин, джерел. Якщо дитина часто вередує, роздратована, плаче чи часто агресивна, гнівається, кричить – це сигнал неблагополуччя в певних значущих для неї сферах стосунків з дорослими.

Важливу роль у формуванні названих вище новоутворень особистості відіграє позиція, ставлення педагога до дітей, його стиль управління навчанням: авторитарний, демократичний чи ліберальний.

Дієвим і, головне, позитивним для подальшого розвитку буде спокій, співчуття, довірливий контакт, роз’яснення і при необхідності – настанови з вираженням впевненності в здатності дитини самостійно справитися з труднощами. Тим самим відчуття “Я” дитини буде зміцнюватися і розвиватися. Підвищена сприйнятливість дітей спостерігається до емоційного стану дорослого, особливо до їх збудженого та роздратованого тону.

Психологи вважають, що тон голосу дорослого має три прояви в залежності від ситуації та мети: спокійний, розмірений – буденна розмова; дещо вищий і трішки гучніший – схвалення дитини; низький і дещо уповільнений – зауваження, несхвалення, повторна вимога.

При відсутності страху покарання і довірливого контакту можливі зауваження дітей: “Не говори зі мною таким голосом. Ти думаєш, що це нормальний тон.” Подібні фрази говорять про почуття власної гідності, яке є важливим придбанням “Я”.

У дошкільному віці відбувається засвоєння статевої приналежності. Дитина чітко знає, хто вона: хлопчик чи дівчинка.

Діти в ранньому віці, з одного боку, здійснюють вчинки за безпосередньою вказівкою дорослих, а з іншого, роблять те, що їм хочеться, що їм приємно і не потребує особливих зусиль. У дошкільному віці поведінку більше визначають ситуативні бажання, які пов’язані з легко досяжною метою. Розвивається мотиваційна сфера дошкільника. Йде “боротьба” між “Я хочу” і “Ти повинен”. Відокремившись від дорослого, дитина починає виділяти власну діяльність і діяльність дорослого. Орієнтація поведінки за принципом “діяти як дорослий” формує довільність дій, тому що тут постійно стикаються два бажання: діяти імпульсивно, безпосередньо, і діяти відповідно до вимог дорослого. Дитина змушена знаходити компроміс між бажанням самостійності та незалежності та бажанням приємної міжособової взаємодії з дорослими (в першу чергу з батьками). Педагог у процесі взаємодії з дошкільнятами обов’язково повинен враховувати особливості мотиваційної сфери дошкільника і будувати заняття так, щоб щоб дитині хотілося брати участь у них.

Наслідування – особливий вид навчання. Коли ми цілеспрямовано навчаємо – ми контролюємо ситуацію, розповідаємо дитині як потрібно поводити себе в тій чи іншій ситуації. Закінчивши урок, ми забуваємо, що дитина продовжує спостерігати за дорослим, здивовано виявляємо в його поведінці, грі, розмовах те, чому, мабуть, і не хотіли навчити (вчимо, що дорогу треба переходити лише на зелене світло, а самі цього не робимо; говоримо, що кричати, негарно, а самі це робимо і багато-багато іншого). Дитина наслідує як позитивні, так і негативні дії.

Наприклад, дитину запрошували в кімнату з різними ігровими предметами і демонстрували фільм. На екрані – ця ж кімната, до неї заходить дорослий (“об’єкт“), і починає грати: в одних ситуаціях – тихо, спокійно, в інших – руйнуючи іграшки. Під час перегляду експериментатор непомітно виходить з кімнати. Неочікувано фільм переривається, і дитина помічає, що вона в кімнаті одна. Дошкільник починає наслідувати побачене, копіювати дії об’єкту, як позитивні, так і негативні. Отже, дитина наслідує не заради схвалення дорослого, сам процес приносить їй задоволення.

Постає питання, як зробити так, щоб дитина не була “всеїдною”, щоб вона, копіюючи хороше, утримувалася від поганого? Зрозуміло одне, ніякими директивними методами цього зробити неможливо. Управляти можна процесом прямого навчання, а наслідування – процес стихійний, неконрольований. Як зробити так, щоб дитина сама вміла і хотіла відрізнити потрібні зразки від непотрібних, утримавшись від відтворення останніх? Тобто, у дитини має сформуватися особлива якість особистості – незалежність.

На формування таких якостей впливає стиль управління навчанням. В основі появи у дошкільнят елементів незалежності знаходиться демократичний стиль. Раніше за все дошкільник починає діяти незалежно в сфері суджень, словесної оцінки партнера; в сфері практичних дій незалежність з’являється пізніше. Стиль також впливає на підвищення активності, ініціативності дитини. І якщо у переддошкільному віці малюк схильний до глобального наслідування, то це тому, що демократичне спілкування не використовувалось.

Також педагогам варто широко використовувати гру у процесі навчання. Інколи вони не дооцінють її роль. Але, якщо дитина не навчилася грати, якщо її не приваблюють іграшки, якщо вона не може створити сюжетно рольву гру, зацікавити в ній своїх друзів, то у такого малюка не буде успіхів і в серйозній діяльності. Гра – це особлива, необхідна для нормального розвитку дитини школа, в якій діти багато чому навчаються. Радянські психологи називають гру провідною діяльністю цього віку, підкреслюючи при цьому, що саме в грі дитина оволодіває вмінням узагальнювати і аналувати, запам’ятовувати і пригадувати те, що потрібно в даний момент. У грі розвивається фантазія, здатність концентрувати увагу, вміння взаємодіяти. Хоча дорослим може здаватись, що в грі дитині надається повна свобода, саме граючись малюк набуває здатність стримувати безпосередні бажання, контролювати власні дії, підкорятися правилам, до цілеспрямованої, доцільної поведінки, що регулюється усвідомленою метою. Не випадково педагоги давно відмічали, - яка дитина в грі, такою в значній мірі вона буде і в житті.