Тема 7 Комунікації, керівництво і прийняття рішень у навчальній діяльності. Психологічні основи вирішення педагогічних ситуацій

7.1. Комунікативний процес і ефективність управління навчанням Спілкування як основа навчання, педагог як суб’єкт комунікації

Управління комунікативними процесами на навчальному занятті – це один із найскладніших моментів у роботі того, хто керує навчальним процесом. На цьому етапі педагог вирішує масу комунікативних задач, пов’язаних з педагогічними: необхідно підтримувати ініціативу учнів, організувати діалогічне спілкування, коригувати свій задум з поправкою на реальні умови. На цьому етапі педагогу доводиться швидко приймати рішення за утруднюючих чи непередбачуваних ситуацій, відхиленнях від попередньо змодельованого спілкування. У цьому випадку вносяться необхідні поправки або замінюється варіант спілкування. Для зниження рівня труднощів у спілкуванні з учнями на занятті необхідно кожного разу аналізувати результати проведеного спілкування. Педагог повинен проаналізувати сильні і слабкі сторони спілкування, осмислити, в якій мірі він задоволений процесом взаємодії з учнями, спланувати наступне спілкування із врахуванням необхідних поправок.

Ефективність управління навчанням значною мірою залежить від комунікацій керівника та тих, хто навчається, вміння керівника приймати виважені рішення, які, власне і характеризують його керівництво. Зазначені складові менеджменту навчання виступають як загальні функції управління, зв’язуючі процеси основних функцій управління: цілепокладання, планування, організації, мотивації, контролю.

Комунікація та спілкування – близькі за змістом поняття, проте комунікація – дещо ширша за своїм змістом і означає зв’язок, в ході якого відбувається обмін інформацією між системами у живій і неживій природі.

Комунікативний акт у керівництві навчанням можна проаналізувати та оцінити за такими компонентами: 1) адресант – суб’єкт комунікації; 2) адресат – той, кому направлене повідомлення; 3) повідомлення – зміст, що передається; 4) код – засіб передачі повідомлення; 5) канал зв’язку; 6) результат – те, що досягнуто у комунікації.

І педагог і той, кого він навчає, можуть виступати як адресантом, так і адресатом комунікації, код – це наше письмо чи усна мова, інформація передана через символічні знаки, технічні засоби, за допомогою яких досягається результат.

Спілкування як вид діяльності посідає особливе місце серед інших видів діяльності. По - суті спілкування – це найперший вид діяльності, яким поступово оволодіває людина з перших днів свого життя, окрім того спілкування супроводжує всі інші види діяльності. Чи то гра, чи то праця, чи навчання – всі ці види діяльності, а також чимало інших неможливі без обміну інформацією, взаємодії, сприйняття партнерів спілкування відповідно до соціального досвіду та настановлень (установок), що і складає три сторони спілкування як діяльності, його структуру.

Однією з провідних функцій людської комунікації є педагогічна: відповідно можна говорити про педагогічну комунікацію (в широкому розумінні), не обмежуючись її професійними носіями.

Педагогічну функцію комунікації можна розглядати як різновид управлінської (спрямованої на керування іншими людьми). Остання ж підпорядковує собі (використовує для здійснення мети) інформативну, емотивну та фактичну (пов’язану зі встановленням контактів) функції. Водночас зазначимо, що характерним для педагогічного управління є досягнення мети не тільки (й не стільки) завдяки адміністративному чи психологічному тиску, через вказівки, накази, прохання, а й за допомогою виховання в дусі певних ідей, тлумачення інформації, узгодження позиції, переконування, а також застосування прийомів навіювання, сприяння наслідуванню, через співпереживання, контактування на прийнятному для партнерів рівні, встановлення особистісних зв’язків (у тому числі – взаємної симпатії, приязні), тощо.

Вплив педагога як керівника немислимий без активного ставлення до нього тих, хто навчається. Враження, яке справляє на учнів педагог значною мірою залежить від володіння ним педагогічною технікою, яка сприяє гармонійному поєднанню внутрішнього змісту діяльності і зовнішнього його вирішення.

Поняття «педагогічна техніка» складається із двох частин. Перша група пов’язана з учінням педагога керувати своєю поведінкою - технікою мовлення (керування диханням, дикцією, темпом мовлення тощо), технікою володіння своїм організмом (мімікою, пантомімікою), управління емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження творчого самопочуття, опанування умінням управляти психічними процесами (техніка керування увагою, уявою тощо). Друга група пов’язана з умінням вживати на особистість і групу: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням, вирішення конфліктів, проблемно-педагогічних ситуацій тощо).

Розглянемо основні аспекти першої групи умінь, що складають педагогічну техніку. Це насамперед техніка вербального та невербального спілкування.