Пізнавальна сфера

Управління пізнавальною діяльністю старших школярів має враховувати те що, по-перше, цей період характерезується сформованістю довільності всіх психічних пізнавальних процесів; по-друге, юнак чи дівчина вже здатні керувати власною пізнавальною діяльністю.

Сприймання. Подальший розвиток цього процесу, як було відмічено вище, виявляється у довільних його формах, в перцептивних діях, актах планомірної спостережливості за певними об’єктами, що спрямовуються пізнавальними і практичними цілями. Сприймання стає складним інтелектуальними процесом, опосередкованим попереднім досвідом, наявними знаннями й інтелектуальними потенціалом.

Знаючи ці особливості сприймання, викладач може використовувати різноманітні схеми, графіки, таблиці для урізноманітнення проведення заняття.

Увага. Розвиваються та інтегруються властивості уваги: зростає обсяг, концентрація, тривалість, здатність розподіляти увагу, що дає можливість одночасно виконувати різні дії. Вдосконалюється переключення уваги від одних навчальних та практичних завдань до інших, зростає вибірковість уваги, яка зумовлена інтересами та цілями молодих людей.

У навчальній діяльності зростає роль післядовільної уваги. Передусім це відбувається тоді, коли в процесі навчальної діяльності виникає інтерес, молодим людям стає цікаво, зникає вольове зусилля.

Пам’ять. Основна тенденція в розвитку пам’яті на цьому етапі полягає в подальшому зростанні та зміцненні довільності. Окреслюється спеціалізація пам’яті, зумовлена провідними інтересами юнаків та дівчат. Вдосконалюються способи запам’ятовування за рахунок свідомого використання раціональних прийомів та встановлення логічних зв’язків між частинами матеріалу. Зростає продуктивність запам’ятовування абстрактного матеріалу.

Мислення. В інтенсивному інтелектуальному дозріванні, характерному для ранньої юності, провідна роль належить мисленню. Мислення опосередковує всі інші пізнавальні процеси. Так, у ряді досліджень доведено, що розвиток довільності уваги, її стійкості та зосереджуваності в юнацькому віці насамперед пов’язаний з формуванням логічного мислення, освоєнням узагальнених способів мислення. Логічне запам’ятовування також тісно пов’язане з мисленням. Успішність цього процесу пов’язана використанням певних прийомів, які засвоюються за допомогою вчителя: виділення найважливішого і найсуттєвішого в матеріалі; усвідомлення мети запам’ятовування; осмислення значення і логічного смислу матеріалу; критичної оцінки його змісту; поділу матеріалу на структурні одиниці з виділенням у кожній опорних пунктів; змістового групування матеріалу. Від організації мисленнєвої діяльності залежить також продуктивність мимовільної пам’яті, мимовільно запам’ятовується те, що пов’язано з потребами, інтересами і планами на майбутнє, що викликає сильний емоційний відгук. Педагогам важливо, узагальнюючи навчальний матеріал, наводити такі приклади, які б були пов’язані з сферою інтересів юнаків та емоційно їх зачіпали і показували як надбанні знання та уміння пригодяться в майбутньому.

Навчальна діяльність повинна організовуватися таким чином, щоб сприяти розвитку мислення, розвивати вміння причинного пояснення явищ, обґрунтовувати висновки, аргументувати і доводити положення, зв’язувати досліджувані факти і явища в систему.

Наукові поняття стають не тільки предметом вивчення, а й інструментом пізнання об’єктивної дійсності і її закономірних зв’язках і відношеннях. Засвоєння наукових понять можна досягти на занятті спеціальних предметів, де відповідні поняття вводяться та вивчаються.

Однак, в старших, а, бажано, й в середніх класах школи учні не повинні механічно вчити і повторювати застиглі визначення наукових понять. Варто добиватися того, щоби школярі самостійно знаходили та давали визначення понять.

Мислення стає системнішим. Знання утворюють певну систему, яка поступово трансформується в когнітивну модель світу, що служить основою формування світогляду. Розвивається потреба в теоретичному обґрунтуванні пояснень явищ дійсності, виведенні часткових зв’язків явищ на основі загального закону або підведення його під певну закономірність. Спостерігається захопленість філософськими концепціями. Саме тому в цьому віці так часто ведуть щоденники, пробують себе в літературній сфері, читають езотиричну літературу.

Змінюється співвідношення між можливим і дійсним на користь сфери можливого, що зумовлює інтелектуальне експериментаторство, своєрідну гру з поняттями та формулами. Абстрактна можливість стає цікавішою й важливішою за дійсність, оскільки вона не знає жодних обмежень.

Така схильність до абстрактних розмірковувань на світоглядно-філософську тематику притаманна більшою мірою юнакам. Пізнавальні інтереси дівчат найчастіше спрямовані на художньо-гуманітарні науки, розв’язання практичних завдань.

В той же час, широта інтелектуальних інтересів часто поєднується з відсутністю системи та методу. Молодим людям притаманно перебільшувати рівень своїх знань і особливо розумових можливостей.

Інтелектуальний розвиток у період юності полягає не так у нагромадженні нових знань, умінь та розвитку окремих властивостей пізнавальних процесів, як у інтеграції їх і формуванні індивідуального стилю розумової діяльності, який зумовлює способи набування, нагромадження, переробки та використання інформації.

Мовлення. Разом з розвитком абстрактного і узагальненого мислення відбувається перехід до вищих рівнів мовлення. Мовлення ускладнюється за змістом та структурою, розширюється активний і пасивний словник, удосконалюються мовні засоби усного і письмового висловлення думок, формуються вміння точно висловлювати думки абстрактного характеру, легко користуватися усним мовленням як засобом спілкування тощо. Розвивається мовленнєве мислення, основи розвитку якого закладаються педагогами ще в підлітковому віці.

Зміни в динаміці та структурі внутрішнього мовлення пов’язані з тим, що здійснюється перехід від розгорнутого до скороченого внутрішнього мовлення, останнє стає формою існування мисленнєвих дій.

Становленню внутрішнього плану дій можуть допомогти спеціальні вправи, спрямовані на те, щоб одні і ті ж дії як можна частіше здійснювалися не з реальними, а з уявними предметами. Потрібно дотримуватися правила: до того часу, доки рішення до кінця не продумано в “голові”, доки не складено план включених в нього дій і доки не вивірена його логічність, переходити до практичного виконання рішення не варто. Цими принципами і правилами можна користуватися на будь-яких шкільних заняттях, тоді і внутрішній план дій буде формуватися швидше.

Сьогодні постає проблема формування у школярів практичного інтелекту, який характерезує здатність учня вирішувати практичні задачі. Він містить такі якості: підприємливість, економічність, ощадливість, вміння швидко та оперативно розв’язувати практичні задачі. Його розвитку могло б сприяти учнівське самоуправління, участь школярів в різних видах суспільно корисної комерційної праці, в розрахунках затрат на певні справи. Бажано навчити підлітків та юнаків методам ведення розрахунків. Це передбачає постановку та рішення задач на складання кошторису витрат та прибутків, підведення підсумків економічної діяльності.

Важливо звернути увагу на вибіркове ставлення старших школярів до навчальних предметів. У підлітковому віці таке ставлення до навчальних предметів здебільше визначається особистісними властивостями вчителя, якістю, рівнем викладання. У старшому шкільному віці причиною вибіркового ставлення до навчальних предметів, окрім окресленої, стає наявність у молодих людей сформованих інтересів, які пов’язані із здібностями, з професійною спрямованістю. Інколи це може призвести до звуження кола цікавості шкільними предметами.

Тому дуже важлива роль учителя, який повинен допомогти учневі визначити пріоритети у всьому тому обсягу знань, який вони хочуть засвоїти.

Отже, педагог у навчальному процесі має максимально враховувати особливості та інтереси учнів і створювати простір для їх власної розумової й соціальної активності. Для цього віку важливим є забезпечення партнерства та співробітництва у процесі навчання, захопленість викладачем власним предметом, емоційність викладу, високий професіоналізм і педагогічна майстерність, реалізація зворотного зв’язку між учнями і вчителем, створення умов для об’єктивної оцінки знань та вмінь учнів й самореалізації в роботі учасників навчального процесу, широке використання проблемних ситуацій, цікавих практичних прикладів, забезпечення навчального процесу технічними засобами та дидактичними матеріалами.