6.4. Середній шкільний вік Загальна характеристика середнього шкільного віку

Одні психологи розділяють підлітковий та юнацький періоди, ваажаючи, що ті зміни, які відбуваються в цей час специфічні, інші - підлітковий та юнацький вік об’єднують в один період, вважаючи, що немає підстав для їх розмежування і вони мають багато спільного. Основою нашого розгляду є освітньо-вікові періоди, тому ми охарактерезуємо середній шкільний вік (підлітки) та старший шкільний вік (рання юність) окремо. Хоча, справді, ці періоди тісно пов’язані: багато з того, що з’являється в підлітковому віці (психічні новоутворення), продовжують розвиватися або мають логічне закінчення в юності.

Перехід від дитинства до дорослості – основний зміст підліткового, а потім і юнацького віку. Підлітковий вік називають “важким”, “критичним”, “перехідним”, з усіх напрямів відбувається становлення якісно нових утворень, з’являються елементи дорослості, в результаті перебудови і розвитку організму, самосвідомості, стосунків з дорослими і ровесниками, мотиваційно-емоційної сфери, морально-етичних норм, пізнавальної та навчальної діяльності. Ці зміни часто супроводжуються, з одного боку, появою у самого підлітка значних суб’єктивних труднощів різного плану, а, з іншого, – ускладнень в його навчанні та вихованні: підліток важко піддається впливам дорослих, у нього з’являються різні форми протесту (впертість, негативізм, скритість, норовистість, непокірність).

Значущість підліткового періоду визначається тим, що в ньому яскраво проявляються моральні та соціальні настановлення особистості, розвиток яких продовжується в старшому шкільному віці.

Особливості розвитку особистості підлітка

Навчання підлітків, а вподальшому і старшокласників, передбачає перебудову змісту і методів навчання, максимальне врахування особливостей та інтересів учнів, що дає простір їх власній розумовій і соціальній ініціативі. Цей вік є сензитивним для розвитку мотиваційної сфери. У цей період проявляються прагнення до самовираженння, рівноправного спілкування з дорослими, бажання щось значити для інших, вміти гарно щось робити, посилення статевої ідентифікації. Ці прагнення впливають на особливості поведінки підлітків.

Наприклад, для одного підлітка, книги і знання – головне в житті, в іншому – він дитина; другий – захоплюється комп’ютерами, автомобілями, знає про них майже все, але байдикує на уроках, надзвичайно зайнятий питаннями відповідності свого вигляду моді і дуже цінить спілкування з більш старшою молоддю, з ним можна поговорити про все, починаючи з сенсу життя і закінчуючи питаннями про найкращий магазин одягу; третій – його мало цікавлять зовнішні прояви дорослості, він опора матері, відповідальний, самостійний та чуйний, а з дівчатами поводить себе по-дитячому: дразнить, зачіпає.

Педагогу потрібно знайти ту струнку в душі підлітка, за допомогою якої можна залучити його до навчання.

Також в цей період бурхливо розвивається самосвідомість. Підліток прагне пізнати власну особистість. Спостерігається нестабільність самооцінки, на формування якої впливають як ставлення авторитетних осіб, референтної групи, так і власні уявлення про те, якою б особистістю хотілось бути. Змінюється, порівняно з молодшим шкільним віком, значущість певних властивостей особистості. Якщо у молодших школярів спостерігається орієнтація на якості, які проявляються в навчальній діяльності, то в підлітковому віці важливу роль відіграють якості, що проявляються у взаємодії з іншими. До кінця підліткового віку самооцінка стає значним регулятором поведінки особи. Зміст і характер уявлення про власну особистість значною мірою залежить від досвіду спілкування з ровесниками і дорослими і ступеню включеності школяра в різні види діяльності.

Для підліткового віку характерний пошук ідентичності (який продовжується і завершується в юнацький період), що означає усвідомлення підлітком власних якостей, виникнення відчуття безперервності існування у часі власної особистості за тих змін, які відбуваються у цей період. Зростає особистісна незалежність та здатність самоуправляти власною поведінкою.

Процес розвитку “Я-концепції” підлітка пов’язаний з:

• досягненням значної саморегуляції власної поведінки, засвоєння значущих цінностей відповідно до поглядів референтних (на погляди та цінності яких орієнтується підліток) осіб, зростання довіри до групи однолітків, потреба впливати на інших, зростання стійкості до фрустрації (переживання незадоволення потреб, недосягнення мети);

• розвитком потреби в самостійності, підвищенні вимог до самого себе, стабілізація самооцінки, прийняття на себе відповідальності;

• подальшим узгодженням “Я хочу” з “Я повинен”, вмінням регулювати власну поведінку та діяльність більш віддаленими цілями, які спрямовані на досягнення в майбутньому певного соціального статусу та ролі.

Враховуючи всі ці моменти, педагогу варто активно залучати підлітка до навчального процесу, створювати умови для вираження його думки, позиції, активно використовувати переконування, збільшувати обсяг самостійної роботи, делегувати відповідальність за виконання певних доручень, широко використовувати позаурочні заняття: КВК, вистави, інтелектуальні ігри, тематичні дискотеки тощо, де створюються умови для зайняття підлітком позиції помічника та опори дорослого і реалізації особистості підлітка.

Стосунки з вчителем стають більш складними і диференційованими. Для підлітка цінним є індивідуальні якості вчителя: здатність зрозуміти, справедливість, людяність, моральність, впевненість. На другому місці знаходиться професійна компетентність, на третьому – уміння справедливо та чітко управляти класом. Педагог повинен розуміти, що в це період підліток прагне вийти з під опіки дорослих, значущими у стосунках для нього є ровесники. Саме на їх думку, ставлення він буде орієнтуватися в своїх діях та вчинках. Якщо молодшого школяра задовольняє похвала вчителя, то для підлітка важливішою є суспільна оцінка, насамперед, класу. Він болючіше і гостріше переживає осуд групи, аніж несхвалення вчителя. Тому дуже важливо створювати здоровий клімат у класі і вміти спиратися на нього у навчальному процесі. Підліток не пробачає зневаги в присутності однокласників. Тому не варто докоряти, принижувати, соромити підлітка при товаришах.

Однією із труднощів, з якою може зіткнутися педагог, це змістовий бар’єр: підліток ніби не чує, що говорить йому вчитель. Щоб запобігти утворенню змістового бар’єру, не варто багаторазово повторювати одні й ті ж вимоги, погрози, повчання, на які з часом підліток перестає реагувати. Необхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують ті вимоги вчителя, які роблять їх і у власних очах більш самостійними. Вчитель має будувати спілкування на основі взаємної поваги та довіри, передавати підлітку відповідальність за власні вчинки і надавати певну свободу дій.

Важливим моментом цього періоду є перебудова стосунків з батьками, перехід від дитячої залежності до стосунків, що базуються на взаємній довірі, повазі і відносній, але неухильно зростаючій рівності. У багатьох сім’ях, особливо авторитарних, ця перебудова відбувається болюче і сприймається батьками як неслухняність, задирливість тощо. Але на це слід дивитись з боку особистості, що формується та розвивається.

Батьки для дитини є:

• джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких вона почуває себе беззахисною та безпорадною;

• директивною інстанцією, владою, розпорядником благ, покарань та заохочень (нагород);

• зразком для наслідування, втіленням мудрості та кращих людських якостей;

• старшими друзями і порадниками, яким можна довірити все.

Але співвідношення цих функцій і психологічна значимість кожної з них змінюється з віком.

В основі емоційної прихильності дитини до батьків знаходиться залежність від них. По мірі росту самостійності, особливо в підлітковому віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Дуже поганно, коли дитині не вистачає батьківської любові, але надлишок емоційного тепла також шкідливий. Він затруднює формування внутрішньої автономності, самостійності, незалежності, породжуючи стійку потребу в опіці, залежність як рису характеру.

Надмірно затишне батьківське гніздо не стимулює пташеня, яке виросло, до польотів в суперечливому і складному дорослому світі. Підліток, а потім юнак, не може подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків і не включивши свої стосунки з ними в нову, більш складну систему емоційних прихильностей, центром якої є не батьки, а він сам. Відчуваючи охолодження, багато батьків, думають, що діти їх розлюбили, жаліються на їх черствість тощо. Але після того як критичний період проходить, емоційний контакт, якщо вони самі його не зіпсували помилковим ставленням, за звичай відновлюється, вже на більш високому, усвідомленому рівні.

Ріст самостійності обмежує і функції батьківської влади. Міра ідентифікації з батьками в підлітків менша, ніж у дитинстві. У них з’являються і інші авторитети, окрім батьків. А ось всі недоліки і суперечливості близьких і старших сприймаються гостро і болюче.

Підліткам (а в подальшому - і юнакам) хотілось би в батьках бачити друзів і порадників. Незважаючи на їх прагнення до самостійності, вони гостро потребують життєвого досвіду і допомоги старших. Але реальні стосунки підлітків з батьками часто супроводжуються конфліктами. Одна з причин цього – в психології самих батьків, які не бажають помічати зміни внутрішнього світу підлітка.

“Головна біда з батьками – те, що вони знали нас, коли ми були маленькими,” – відмічає підліток.