Особливості розвитку особистості молодшого школяра

Педагогам слід враховувати те, що у молодшому шкільному віці яскраво проявляється взаємодія “хочу” і “потрібно”. Вміння узгоджувати та регулювати дії, які спонукаються “хочу” і “потрібно”, самоуправління власною поведінкою на основі заданих зразків сприяє розвитку в дітей довільності – особливої якості психічної діяльності. Вона проявляється в умінні свідомо ставити цілі і шукати та знаходити засоби для їх досягнення, долаючи труднощі та перешкоди.

Чим більше кроків своїх дій може передбачити учень і чим ретельніше він може порівняти їхні різні варіанти, тим успішніше він буде контролювати виконання завдання. Необхідність контролю та самоконтролю в навчанні, створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій про себе, у внутрішньому плані.

Існують спеціальні прийоми, спрямовані на формування у дитини самоконтролю, уваги. Один з них – навчання перевірці рішення. Воно починається з того, що дорослий (батьки, вчитель) пише стовпчик прикладів, у яких дитина повинна найти помилки. При цьому помилкові відповіді чередуються з правильними. Для перевірки дитині дають червоний олівець: правильні відповіді вона відмічає плюсиком, а біля неправильних ставить потрібне число.

На другому етапі молодший школяр сам пише декілька прикладів так, щоб одні були правильні, а інші – ні. Листочок відкладається на 2-3 дня, потім перевіряється дитиною (чи іншими дітьми, якщо це відбувається в школі).

Важливим моментом навчальної діяльності є те, що діти повинні розгорнуто обґрунтувати та пояснити власні висловлювання, дії та вчинки. Навчитися цього їм допомогає вчитель, ознайомлюючи їх з прийомами такого обгрунтування. Необхідність розмірковувати і самостійні спроби їх будувати припускають формування у школярів вміння нібито з боку подивитися і оцінити власні роздуми, дії та вчинки. Це вміння є підґрунттям зародження рефлексії.

Найважливіше, що повинні зробити батьки – це навчити дітей своєчасно сідати за уроки, відчувати, коли необхідно зробити перерву, закінчити заняття. Якщо в дитини є чіткий розпорядок дня, то нагадувати їй, що потрібно зробити завдання, батькам частіше доведеться недовго – 4-5 місяців. Інакше, це “задоволення” може розтягнутися на роки. Інколи навіть шестикласник не починає виконувати домашні завдання без нагадування.

Коли першокласник робить домашню роботу, необхідно, щоб тато чи мама були біля нього. Необхідно слідкувати, щоб він не відволікався. Але батьківські зауваження повинні бути мінімальними. Повернути увагу дитини до роботи можна жестом, кивком голови, неголосним нагадуванням: “Пиши, пиши”, здивуванням: “Чому ти не вирішуєш?”. Нотації, протранні розмірковування, роздратування, приниження, обурення - не допустимі: вони тільки додатково відволікають від роботи. Якщо дитина щось не зрозуміла, необхідно пояснити їй, але не можна за неї вирішувати задачу, проводити обчислення.

Не давайте дитині додаткових домашніх завдань. Не заставляйте переробляти погано зроблену класну роботу. Завдання буде сприйнято як нудне і безсмислене, воно відбиває бажання займатися, позбавляє віри у власні сили. Не сваріть дитину за виправлення, навіть якщо від них в зошиті – “бруд”. Самовиправлення – це перша форма самоконтролю, яку треба підтримувати.

Постійно потрібно знижувати міру контролю: сидіти з дитиною не протягом всього часу виконання нею домашнього завдання, а тільки перші декілька хвилин. Потім можна підійти ще декілька раз. До кінця початкової школи школяр повинен навчитися робити уроки самостійно, показуючи батькам тільки готовий результат.

Спостерігається посилення стриманості емоцій, підвищення стійкості емоційних станів. Але вміння регулювати емоційну сферу формується поступово. В перші дні, тижні в школі у деяких дітей проявляється підищена імпульсивність, емоційність, вони не можуть довго всидіти на одному місці (особливо шестилітки). Вчителю необхідно дозволяти таким дітям вставати з за парти і рухатися в класі під час уроку. Через деякий час, ця потреба у дітей зникне.

Дошкільнята вже частково вміють управляти власним настроєм, маскувати його. Але, якщо діти стримують емоції в школі і не проявляють їх, то вони обов’язково “виллються” вдома.

Важливим моментом у цьому віці є формування довільності психічних процесів, поведінки, засвоєння способів пізнання оточуючого світу. Зароджується почуття особистісної відповідальності за виконання окремих доручень, а потім і шкільних обов’язків. Тому педагог повинен залучати дітей до виконання певних завдань, делегувати їм певну міру відповідальності за їх виконання.

У цьому віці головне для дітей заслужити схвалення вчителя. Вони повністю довіряють його авторитету, слідують за його порадами й рекомендаціями, заданим зразкам засвоєння.

Міжособистісні стосунки молодших школярів базуються на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (діти сидять за однією партою, живуть поряд, ходять в один гурток тощо). Ставлення однокласників ще не є важливим моментом у життєвому просторі. Їх оцінка, ставлення легко змінюється думкою та ставленням вчителя чи інших дорослих. Думка вчителя для учнів є найістотнішою і безапеляційною. Молодші школярі беззастережливо визнають його авторитет.

Вдома у школярів у цей період достатньо часто можна почути фразу, звернену до батьків:“А Марія Іванівна говорила, що це буде так..., а не так, як вважаєте ви”.

Інколи вчитель може неправильно оцінити роботу дитини. В такій ситуації найкраще сказати: “Я, так як і ти, не знаю, за що Марія Іванівна поставила тобі 5 балів. Якщо вона на батьківських зборах це поясне, то я тобі розповім. Тоді ми подумаємо, як зробити, щоб це не повторювалося.” Ця ситуація – дуже делікатна, тому що вчитель – безумовний авторитет. Якщо він помиляється, то, значить, все, що відбувається в школі, може бути помилковим. Саме сумніви в діях вчителя у багатьох дітей викликають охолодження до школи. Тому віддаючи дитину в перший клас, батьки повинні обирати не престижну школу, а гарного професіонала-вчителя, який любить дітей.