Пізнавальна сфера

Окреслимо, на що необхідно звертати увагу педагогу в процесі розвитку пізнавальної діяльності дошкільника.

Сприймання. Розвивається зорове, слухове, тактильне сприймання. У цей період формуються сенсорні еталони – виокремленні певним чином розділені та взаємопов’язані зразки властивостей предметів: системи кольорів, геометричних форм, музичних звуків, фонем мовлення тощо. Сенсорні еталони використовуються дітьми при виконанні дій сприймання, виступають своєрідними відправними точками для визначення особливостей досліджуваного предмета.

До кінця дошкільного віку дитина ще не володіє загальноприйнятими еталонами. Точкою відліку для її сприймання є уявлення про властивості конкретних, добре знайомих предметів.

Це проявляється у тих словесних позначеннях, які дитина дає властивостям предметів. Наприклад, визначаючи трикутну форму, вона говорить: “Як дах”, коло – “Як м’ячик”, овал – “Як огірок”; червоний колір – “Як помідор”.

Тому ознайомлюючи дітей з еталонами, педагогу слід спиратися на власний досвід дітей, на ті предмети та явища, уявлення про які вони вже мають.

Матеріал, яким користується дитини (кольрові олівці, фарби, мозаїка, кубики, пірамідки, конструктори), містить основні зразки кольорів і форм, серії величин. Такі практичні дії з матеріалом – вихідний пункт для переходу до моделювання в внутрішньому плані.

Педагогу слід враховувати в процесі навчання, те що у дошкільному віці переважає мимовільна увага та пам’ять. Дитина уважна до того, що для неї цікаво, емоційно знащуще, і запам’ятовує те, що привертає увагу і “запам’ятовується само собою.” Набато краще запам’ятовуються наглядні образи, аніж словесні розмірковування.

Відомо з досвіду, що дуже багато дітей взимку пробує “їсти” сніг чи смоктати бурульки. Будь-які розумні пояснення, аргументи дорослих щодо того, що це шкідливо, не допомагають. Але якщо разом з дитиною взяти білосніжний, на перший погляд чистий сніг, і розтопити його вдома в мисочці, і побачити, що плаває в воді, то це для дитини буде достатньо переконливо для того, щоб не їсти більше сніг.

Матеріал, який дитині потрібно запам’ятати, добре було б подавати в певному ритмі; широко використовувати рими, бо для дітей при запам’ятовуванні тексту більше значення мають ритм і рима, аніж зміст. Слід демонструвати їм та опановувати з ними прийоми запам’ятовування, наприклад, в голос разом з дітьми повторювати декілька раз певні слова, щоб їх запам’ятати. На прикінці дошкільного віку формується здатність до тривалого довільного управління увагою, починає розвиватися словесно-логічна пам’ять. Переломний момент в розвитку пам’яті – виникнення спеціальних мнемічних дій, за яких дитина ставить перед собою мету запам’ятати і починає використовувати відповідні способи.

Мовлення. У розвитку мовлення дитини значну роль видіграють дорослі, в першу чергу, педагоги. Педагог повинен розмовляти грамотно, чітко, пояснювати нові, незрозумілі для дитини поняття, його мовлення має бути правильним, емоційним. Він має спонукати дитину до розмов, розповідей за малюнком, реальних ситуацій тощо. На прикінці дошкільного віку збагачується словниковий запас; вдосконалюється граматична будова мовлення; здійснюється перехід від ситуативної до контекстної форми мовлення, зрозумілою поза ситуацією; різко зростає регулююча функція мовлення в поведінці та здійсненні всіх видів психічних дій; формується внутрішнє мовлення.

Мислення. Педагог у процесі навчання повинен враховувати, що у цей період переважає наглядно-дійове і інтенсивно розвивається наглядно-образне мислення (яке в майбутньому є складовою будь-якої творчої діяльності).

Так, мисленнєва операція - порівняння, що вміло використовується педагогом, допомагає учневі уявити собі і зрозуміти предмети і явища, які виходять за межі його життєвого досвіду і недоступні його уяві. Наприклад, викладач-професіонал не просто порівнює розміри Сонця та Землі, а демонструє школярам для порівняння канцелярську кнопку і велике картонне коло. Говорячи про висоту морської хвилі, вчитель не лише називає її в метрах, а й порівнює з доступною спостереженню багатоповерхівкою.

Рішення прикладу 6+3 може викликати у дошкільнят труднощі, але якщо їм запропонувати вирішити таку задачу: “У тебе було 6 цукерок, а тато дав ще 3. Скільки стало всього?” - відповідь отримаємо швидше.

Дитина спирається на наглядні образи. Цей метод допомагає їй вирішувати конкретні завдання, але при рішенні абстрактних прикладів, де числа не мають найменувань, можуть виникати труднощі. Тому важливо засвоїти принципи складання чисел.

Ознайомити дитину з поняттям “склад числа” можна на прикладі. Дитині пропонують розкласти 3 палочки на дві кучки. Дуже швидко вона впевниться, що можливі тільки два варіанти: 1 і 2 або 2 і 1. Це і є модель розуміння “склад числа”, тобто, щоб отримати число 3, потрібно до 1 додати 2 або до 2 додати 1 (варіант 1+1+1 діти, за звичай, знають).

За логічного мислення, розумові дії здійснюються в плані внутрішнього мовлення, використовуються різні знакові системи. Мислення дошкільника оперує образами, які відображають в одних випадках конкретні предмети, а в інших є більш чи менш узагальненими та схематизованими. Дитина уявляє собі рішення задач у вигляді розвернутих дій з предметами чи їх замінниками. Але в цей період, дошкільня найбільш покладається на те, що бачить, чує тощо.

Дітям пропонується порівняти 2 однакові лінійки, які прикріплені до дошки так, що одна з них здається довшою за іншу. Звісно, всі діти визнають, що лінійки не однакової довжини. Знявши лінійки, малюкам дають їх роздивитись, щоб вони впевнились у їх тотожності, а потім знову повертають на дошку і повторюють запитання. Порівнявши лінійки, діти впевнено говорять, що лінійки однакові. Малюка відволікають розмовою на 2-3 хв., а потім просять дістати на підлозі гарну марку, не встаючи із стільчика: “дотягнешся – буде твоя”. Відстань між максимально витянутою рукою і маркою приблизно дорівнює довжині лінійки. “Якщо хочеш – можеш скористуватися лінійкою” – радять дитині. Абсолютна більшість дошкільнят беруть ту лінійку, яка здається довшою.

Розвиток словесних форм мислення пов’язане із змінами взаємовідношень мовлення і практичної дії. У молодших дошкільнят висловлювання в процесі рішення практичних завдань йдуть за відповідними діями, нібито підсумовуючи їх. Потім мовлення починає випереджати дії, виконувати функцію планування. Це дозволяє дитині схоплювати і використовувати при рішенні задачі смислові зв’язки, які знаходяться за межами зору. Коли дитина розуміє задачу, коли вона спирається на спостереження доступних їй фактів, її розмірковування можуть бути достатньо послідовними та логічно правильними.

Спостерігаючи як “ведуть себе” різні предмети, коли їх опускають на воду, дошкільник зробить правильний висновок про те, що дерев’яні предмети плавають, а металеві тонуть. Але мислити абстрактно діти ще не вміють.

Для дошкільнят характерно мислення комплексами і “передпоняттями”, в яких об’єкти поєднані між собою не завжди істотними і навіть не завжди загальними для них особливостями.

Наприклад, 6-річну дівчинку попрохали відібрати з сукупності малюнків ті, на яких зображені тварини. “Кінь – тварина.” - “Чому?” – “Бо він їсть травичку і возить людей. Ведмідь – тварина. Він живе в лісі. Він клишоногий... Слон також тварина. Він в Африці живе... Ось ще лисичка тварина. Вона зайчиків ловить...”

Отже, управляючи розвитком особистості дошкільника, необхідно, щоб педагог пам’ятав, що його позиція, ставлення, стиль - є важливими чинниками розвитку особистості дитини; щоб те, що він говорить дитині співпадало з тим, що він робить; що необхідно давати простір для дитячої самостійності та активності; показувати цінність його статі; надавати необхідну допомогу та підтримку в процесі навчання; чередувати в діяльності дії обов’язкові (“потрібно”) та ті, що приносять задоволення (“хочу”) (звісно, якщо процес навчання не вдається побудувати таким чином, щоб “потрібно” і “хочу” співпадало). У навчанні спиратися на гру.

У процесі управління пізнавальною діяльністю дошкільнят необхідно враховувати, що в дитини переважає мимовільна увага, а довільну увагу вона здатна утримувати лише до 15 хвилин; знайомити з ситемами сенсорних еталонів, вчити прийомам дослідження предетів, порівнянню їх властивостей з засвоєнними еталонами; організовувати матеріал для запам’ятовування використовуючи ритм та риму, логічні зв’язки, зрозумілі для дитини; стимулювати до розповідей та опису предметів, подій та ситуацій; обов’язково використовувати наочність (зрозумілу, яскраву, цікаву); вчити вголос розмірковувати в процесі розв’язання задач; спиратися на наочно-дійове та наочне-образне мислення; використовувати гру, творчі вправи.