5.2. Психологія оцінювання Психологія оцінювання

Як ми вже відмічали вище, контрольно-оцінна діяльність має два різновиди: зовнішня, яку здійснює той, хто навчає, і внутрішня, що здійснюється тими, хто навчається. Звичайно, ці два види контрольно-оцінної діяльності взаємозалежні. Особа, що здійснює зовнішню контрольно-оцінну діяльність для своїх цілей, одночасно навчає учнів внутрішній контрольно-оцінній діяльності, організує цю діяльність, керує нею, коректує хід її протікання й у той же час враховує її результати при здійсненні своєї діяльності. Учні ж здійснюють внутрішню контрольно-оцінну діяльність, наслідуючи й орієнтуючись на відповідну діяльність учителя, коректують свою діяльність у залежності від результатів контрольно-оцінної діяльності вчителя.

Отже, в оцінюванні завжди є рівні особи – той, хто оцінює, і той, кого оцінюють. А там, де є дві особи, там є дві суб’єктивні картини об’єктивного світу: бачення ситуації тим, хто оцінює і тим, кого оцінюють. Тобто повноцінне вивчення проблеми контролю та оцінювання неможливо без врахування психологічного аспекту.

Вище ми вже зупинялись на недоліках контролю і розглядали контрольно-оцінну діяльність переважно з точки зору того, хто оцінює. А як же сприймає цей процес той, кого оцінюють?

Як правило, бажання отримати гарну оцінку відставляє на задній план пізнавальні мотиви у навчанні. За влучною думкою В. А. Сухомлинського «з перших днів шкільного життя на тернистому шляху навчання перед дитиною з'являється ідол – оцінка. Для однієї дитини він добрий, поблажливий, для іншого – жорстокий, безжалісний, невблаганний. Чому це так, чому він одному сприяє, а іншого тиранить, – дітям незрозуміло. Вони намагаються задовольнити чи хоча б обдурити ідола і поступово звикають вчитися не для особистої радості, а для оцінки". Педагоги і психологи не раз відзначали, що низькі навчальні оцінки в результаті неправильних умовиводів нерідко негативно позначаються на загальній самоповазі учня. На підставі низької оцінки його знань з того чи іншого предмету той, хто навчається, робить висновок про свою «непридатність, неприхильність» до даного предмету, а з часом і про слабкість своїх здібностей взагалі. Негативний навчальний досвід, невдачі — одна з головних причин небажання продовжувати навчання.

А як же ставляться до процесу оцінювання ті, хто оцінюють?

Як відомо, різні викладачі по-різному оцінюють відповіді студентів.

Н.Ф. Тализіна описує такий експеримент: Одній і тій самій групі студентів з одного й того ж предмету виставляли оцінки незалежно один від одного кілька кваліфікованих викладачів. У результаті виявилося, що ті ж самі студенти у різних викладачів одержали різні оцінки з діапазоном у три бали.

Заниження (чи завищення) оцінки може відбуватися ще на першому етапі контролю - стандартизації, коли встановлюються норми оцінок. І в першому, і в другому випадках спостерігається зниження пізнавальної активності учнів, але у випадку завищених норм оцінки цей процес супроводжується підвищенням рівня тривожності, занепокоєння і може навіть призвести до відмови від роботи, а при встановленні занижених норм оцінки - виникає благодушність, самозадоволення, формуються такі риси, як неробство, ледарство, гультяйство тощо.

За думкою Б.Г. Анан'єва педагогічна оцінка є однією із форм соціальної оцінки, тому вона безпосередньо впливає на сам процес навчання, гальмує чи активізує його, виступає у якості його "батога чи пряника".