Види, форми та методи дидактичного контролю

З точки зору управлінського підходу ефективність контрольно-оцінної діяльності в навчанні залежить від адекватного вибору видів, форм та методів контролю.

Перш за все, треба розрізняти два види цієї діяльності: 1) зовнішня контрольно-оціночна діяльність, що здійснюється викладачем; 2) внутрішня контрольно-оціночна діяльність, що здійснюється самими учнями (самоконтроль та самооцінка). Крім того, доцільно виділити ще і змішаний (комбінований) вид контрольно-оціночної діяльності, який включає як контроль і оцінку навчальної діяльності і її результатів колективом учнів чи учнями-експертами (взаємоконтроль), так і сполучення контролю і самоконтролю, оцінки і самооцінки діяльності тих, хто вчиться і її результатів. Кожний з перерахованих видів контролю й оцінки має свою мету і виконує певні функції.

В контексті управління навчанням зупинимося, перш за все, на зовнішньому контролі. Поділення зовнішнього контролю на види (типи, різновиди) залежить від критерію, який покладено в основу класифікації. Співвідношення критеріїв та видів зовнішнього контролю навчання наочно відобразимо в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1

Види зовнішнього контролю

Критерій	Вид	Призначення
1. Етап (місце) контролю в процесі навчання:
на початку навчального року, перед вивченням нового розділу	попередній (стартовий)	визначення готовності учнів до навчання
протягом всього періоду навчання	поточний	отримання оперативного зворотного зв’язку
після завершення певного навчального етапу (теми)	періодичний (тематичний)	завершення заняття, вивчення теми, розділу
після завершення всього курсу	підсумковий	визначення навченості учня – досягнення навчальних цілей
2. Масштаб контролю (кількість учнів, що одночасно беруть участь у контролі):
всі учні	повний (фронтальний)	перевіряються знання, вміння, навички всіх учнів, всієї групи
деякі учні	вибірковий: індивідуальний; груповий	перевіряються знання, вміння, навички деяких учнів: кожного учня; у підгрупах.
3. Ціль контролю:
констатуюча	констатуючий	встановлення факту виконання чи невиконання певного завдання;
перевірочна	перевірочний	звіряння об’єкту контролю з еталоном
діагностична	діагностичний	встановлення рівню розвитку у учнів психічних процесів та якостей особистості (інтересів, мотивації, переконань тощо).
4. Частотність контролю:
час від часу	періодичний	здійснюється викладачем в разі необхідності
за чітким розкладом (системою) протягом всього навчання	систематичний	здійснюється заплановано (за певною системою)
	поточний	здійснюється для перевірки кожної порції навчального матеріалу

Зазначені вище види зовнішнього контролю реалізуються на заняттях в певних формах. В словниках під формою розуміють (від лат. forma – вид, образ) зовнішній вид, контури предмету, зовнішній вираз якого-небудь змісту. Тому під формою контролю будемо розуміти зовнішню організацію контрольно-оцінної діяльності, реалізацію певного виду контролю в реальному продукті діяльності (наприклад, письмова контрольна робота) або у спеціально організованих заняттях (залік, іспит, колоквіум тощо). Відобразимо це на прикладі видів контролю за критерієм “етап (місце) контролю в процесі навчання”:

Наприклад, попередній (стартовий) контроль може бути реалізований у наступних формах: письмові контрольні роботи, усні відповіді, стандартизований контроль тощо; поточний – усні та письмові відповіді, експрес-контроль, домашні завдання, вправи, тести тощо; періодичний (тематичний) - колоквіуми, консультації тощо; підсумковий - заліки, курсові та дипломні роботи, виробнича і педагогічна практика, семестрові та державні іспити, звіт, захист, презентація тощо.

Під методами контролю ми будемо розуміти способи отримання зворотного зв’язку в навчальному процесі. До методів контролю відносяться: спостереження, опитування (усне, письмове або комбіноване), аналіз продуктів діяльності (диктант, переказ, твір, малюнок тощо), дебрифінг, бесіда, експертиза, анкетування, інтерв’ю, діагностика, дослідження, рейтинг, облік тощо.

В сучасних умовах перевага надається урізноманітненню контролю, тобто використанню і комбінуванню різних його видів та форм. Однак певним видам та формам контролю можна надати перевагу.

Наприклад, за інформацією соціологічної служби м. Москви, 66,7%, студентів віддають перевагу тестуванню як найбільш об’єктивній формі контролю, за поточне оцінювання – 37,8% студентів, прихильників іспиту – 22,4%, тоді як залік подобається складати лише 20,9% студентів. Отже, від зовнішнього контролю вимагається більше об’єктивності та систематичності, тому найпопулярніша форма зовнішнього контролю – це тестування, а найефективніший вид – поточний.

Взагалі, основним недоліком контрольно-оцінної діяльності можемо вважати її недостатній зв’язок з управлінням навчальним процесом: існуючи види та форми зовнішнього контролю не дають можливості адекватно встановити кількість (скільки тих, хто навчається, підготовлені до заняття) і якість (рівень цієї підготовки) матеріалу, який було засвоєно. Для керівництва навчальним процесом бажано спиратися не тільки на результати зовнішнього, але й внутрішнього контролю. В останні роки більш широко застосовується змішаний (комбінований) контроль.

Наприклад, на заняттях з навчального менеджменту студенти КНЕУ активно беруть участь в оцінюванні один одного. Студенти у складі підгрупи проводять одне навчальне заняття за обраною темою. У кінці кожного заняття має залишатись 5 хвилин на оцінювання роботи підгрупи та її обговорення. Навчальна робота кожної підгрупи оцінюється за критеріями, що відповідають певним ролям. У кінці заняття, що проводиться якоюсь підгрупою, решта студентів індивідуально на окремих листках оцінюють якість виконання кожної ролі підгрупою і здають викладачу підписаний листок з шістьма оцінками. Викладач також самостійно оцінює роботу підгрупи. Обговорення роботи підгрупи проводиться в такій послідовності. Спочатку викладач пропонує відмітити переваги роботи підгрупи, потім певні недоліки. Виступають всі бажаючі студенти. Викладач завершує обговорення загальними висновками.Оцінки роботи кожної підгрупи записуються викладачем до групового бланку оцінювання. Підгрупи та виконавці окремих ролей заохочуються додатковими балами з дисципліни.

Як показує досвід, такий вид контролю не спричиняє психотравмуючого впливу на тих, хто навчається, стимулює та активізує пізнавальну діяльність, долає відокремлення контролю від управління навчанням, дає можливість спиратися на результати контрольно-оціночної діяльності при організації навчального процесу.

Доречі, важливість самоконтролю підкреслював ще 30 років тому класик вітчизняної психології П.Я. Гальперин, який доводив, що самоконтроль є дієвим засобом формування довільної уваги. Він писав: для того, щоб сформувати у дитини довільну увагу, необхідно починати не з уваги, а з організації контролю як певної зовнішньої дії (яка лише потім буде перетворена в новий акт уваги). А далі ця дія контролю, шляхом поетапного відпрацьовування, доводиться до розумової, узагальненої, скороченої й автоматизованої форми, коли вона, власне, і перетворюється в акт уваги, що відповідає новому завданню⁸¹.

Оскільки вироблений контроль забезпечує результати, що звичайно зв'язують з увагою, можна зробити висновок, що згорнутий, розумовий автоматизований контроль і є увагою⁸².

Тому ще одним важливим аргументом на користь формування навичок самоконтролю є думка про те, що якщо контроль у навчальному процесі буде лише зовнішнім, то учні не одержать можливості в цілеспрямованому формуванні уваги. І лише тоді, коли вони самі виконують контроль, у них поступово формується і розвивається довільна і мимовільна увага, важливість якої для ефективності навчання немає потреби доводити.

Важливість самоконтролю і самооцінювання підкреслюють і самі студенти:

Із виступу студента КНЕУ на науковій студентській. конференції: “Оцінювати потрібно за заслуги. Добре, коли оцінка викладача, записана в залікову книжку і відомість, збігається з тією, яку студент сам собі вже поставив під час відповіді”.