Організація дискусій

Дискусія – метод, який дозволяє реалізувати цілий комплекс навчальних цілей. Під час дискусії її учасники вчаться пропонувати і обговорювати ідеї, припущення, відстоювати різні точки зору, доводити і обґрунтовувати певні позиції, погляди, підходи, вказувати переваги і недоліки застосування різних методів, всебічно аналізувати проблему і приймати певні рішення.

Успішність дискусії також суттєво залежить від особливостей навчальної групи, в якій вона проводиться.

Крім питань про інтереси аудиторії слід також поміркувати і над такими: Наскільки активними можуть бути майбутні учасники дискусії? Чи є в них досвід обговорення суперечливих питань? Наскільки вони готові до конструктивної взаємодії?

У випадку недостатнього досвіду аудиторії в обговоренні дискусійних питань слід підготувати для учасників дискусії певні правила, в яких визначається порядок надання слова, тривалість виступів, бажана і небажана поведінка тощо.

Темою дискусії може бути питання, що не має однозначної відповіді, ситуація, що допускає різні варіанти вирішення. Вона має бути актуальною, цікавою, близько пов’язаною з інтересами більшості учнів і відразу ж викликати в них бажання почати обговорення. У той же час вона не має спричиняти надмірне емоційне напруження (страх, ніяковість і т.п.), бути зовсім незнайомою, бо в такому випадку активність аудиторії буди слабкою. Тема дискусії має також відповідати загальній навчальній темі, в межах якої застосовується цей метод навчання, та поставленим навчальним цілям.

Для вступу в дискусію гарно використати метод «комунікативної атаки».

Наприклад, почати з викладу проблеми чи опису конкретного випадку, інсценування, рольового розігрування якогось епізоду, демонстрації фрагменту фільму, якихось об’єктів, ілюстрацій, прослуховування магнітофонних записів, виступу запрошених експертів, використання поточних новин, постановки стимулюючих питання: „Що...?”, „Як...?”, „Чому...?”, „Що сталося б, якби...?”.

Організаційно дискусія можлива в різних формах. Найкраще відбуваються групові дискусії, коли обговорення ведеться серед підгруп, кожна з яких виражає попередньо підготовлену точку зору.

Якщо ви обрали групову дискусію, слід подумати над такими питаннями: Як ви будете об’єднувати учнів у підгрупи? Яким буде кількісний склад підгруп? Яким буде розподіл учнів за ролями? Як будуть представлятись підгрупами результати дискусії?

Можливі дискусії у формі диспуту, круглого столу, засідання експертної групи, форуму, симпозіуму, дебатів тощо. Гарно проходять дискусії, в яких учасники розподіляються за ролями.

Наприклад, критик, опозиціонер, оптиміст, регулювальник, заохочуючий, підтримуючий, новатор тощо.

Також слід подбати про належні умови проведення дискусії: розміщення учасників, таблички, картки завдань, правила, папір і ручки для записів тощо.

Для стимулювання учасників дискусії можна також продумати різні заохочення (бали, грамоти, призи, подарунки тощо). В деяких випадках доцільним є і використання покарань (зняття балів за порушення правил, видалення з обговорення тощо).

Але найважливішим є добре продуманий сценарій дискусії, що включає опис її основних етапів, бажаної поведінки учасників, дискусійних запитань. Запитання ведучого мають стимулювати дискусію, заохочувати учасників до відповіді.

Запитання можуть бути закритими (з готовими варіантами відповідей) чи відкритими (такими, що вимагають розгорнутої, аргументованої відповіді: „Як...?”, „Чому...?”, „За яких умов...?”, „Що може статись, якщо...?”); конвергентними (мають єдино правильну відповідь) та дивергентними (спонукають до пошуку, творчого мислення), прямими і непрямими, а також оціночними (пов’язаними з формуванням в учнів власної оцінки того чи іншого явища: „Як ви думаєте?”, „Яка ваша точка зору?”, „Як ви оцінюєте?”) тощо. На початку дискусії як правило використовуються прості, однозначні, часто закриті запитання, що «розігрівають» аудиторію. Далі можна переходити до обговорення більш складних запитань. Для керування дискусією використовують також додаткові запитання: корегуючі – змінюють хід міркувань учня, розширюють думку чи змінюють її спрямованість: „Як ці відомості можна використати?”, „Які ще фактори можуть здійсняти вплив?”, „Які ще можливі альтернативи?”; уточнюючі: „Що ви мали на увазі, коли сказали...?”; конкретизуючі – застерігають від надмірних узагальнень: „За яких умов це буде вірно?”; поглиблюючі – стимулюють учнів до поглиблення думки: „Як ви прийшли до такої відповіді?”, „Чим ви це можете підтвердити?”

Велике значення має вміле поточне керування дискусією ведучим. Він має слідкувати за часом обговорення, дотриманням правил ведення дискусії, спонукати активність і участь всіх учасників дискусії, спрямовувати дискусію у конструктивне русло, поглиблювати і конкретизувати відповіді учнів. Основний зміст керування дискусією – висунення підготовлених запитань – не є єдиним. Надмірна кількість запитань як і недоречне запитання можуть замість того, щоб стимулювати обговорення, зупинити його.

Інколи в дискусії допомагають такі прийоми: мовчання, пауза ведучого, що надає час учасникам подумати, краще зрозуміти питання, сформулювати свої відповіді, парафраз – короткий переказ відповіді учасника, що прояснює її (особливо корисний, коли думка сформульована учасником недостатньо ясно), тактовні зауваження: „Здається, я не дуже розумію, що ви маєте на увазі”, „Я не впевнений, що правильно вас зрозумів”, „Мені не зовсім ясно, яким чином те, що ви кажете, пов’язане з даним випадком”, спонукання до висловлювань: „Ця думка досить цікава. Можна було б продовжити її”, „Це дуже важлива точка зору. Чи не могли б ви її висловити детальніше?”, „Це чудова думка, але її слід доповнити”.

При проведенні дискусії ведучий також має створити атмосферу доброзичливості, рівної уваги до всіх учасників через відверте і зацікавлене ставлення до кожного, активне слухання, звертання на ім’я, посмішку, повагу до будь-якої точки зору, подяку кожному, хто виказав свою думку.

При помилках учасників, їх нелогічних міркуваннях, явних суперечностях, необґрунтованих висловлюваннях: слід утримуватись від будь-якого явного чи неявного висловлювання схвалення чи несхвалення, тактовно звернутись з пропозицією пояснити чи довести свою думку, запропонувати подумати про логічні наслідки виказаних ідей. При відходу від теми дискусії слід висловити тактовне зауваження: „Здається ми відійшли від теми дискусії”; зупинитись, зробити паузу; повторити тему; підбити поточні підсумки, зробити узагальнення попередніх думок, огляд того, що вже було розглянуте, а що ще треба обговорити.

Після завершення дискусії слід підбити підсумки, обговорити досягнення поставлених цілей, подякувати учасників за активну участь, винагородити найактивніших тощо. Більш глибокий аналіз дискусії можна провести, якщо записати все обговорення на відеокамеру чи магнітофон. Питання про хід дискусії можуть бути запропоновані учням у формі опитувальника. Усні чи письмові відповіді можуть узагальнюватись викладачем чи самими учнями, після чого група обговорює і аналізує їх більш детально.

Для обговорення ефективності дискусії можна запропонувати такі питання: Чи виконала дискусія поставлені завдання? В яких аспектах ми не досягли згоди, успіху? Чи відхилялися ми від теми? Чи кожен брав участь в обговоренні? Чи були випадки монополізації обговорення? Аналогічно можна запропонувати і запитання до самооцінки ведучого дискусією виконання своєї функції: Чи була мною поставлена обґрунтована ціль? Чи відповідали навчальні цілі дискусії як такої? Чи вдалося мені досягти активної участі учнів? Чи спонукав я брати участь в обговоренні або скоріше зупиняв бажаючих висловитись? Чи підтримував я нерішучих, сором’язливих учнів? Чи були мої запитання відкритими, такими, що спонукають до самостійного мислення? Чи утримував я увагу групи на темі обговорення? Чи не займав я домінуючу позицію? Що вдалося мені найкраще? Що вдалося мені найгірше? Чи спонукав я учнів до постановки дослідницьких, пошукових запитань і пошуку гіпотетичних рішень? Чи підводив я проміжні підсумки, чи сумував точки зору, щоб посилити внутрішню пов’язаність дискусії?