3.2. Управління мотиваційними процесами у навчанні Поняття мотивації та її роль в управлінні навчанням

Основою успішного навчання є мотивація - як педагогів, так і тих, хто навчається. Відомо, що забезпечити мотивацію учнів (студентів) може лише мотивований до викладання вчитель (викладач). У практиці навчання в середній та вищій школі існує багато прикладів, коли блискуче викладання навчального предмета ставало фактором формування професійних інтересів школярів та студентів, вибору ними професії чи спеціалізації.

З позицій менеджменту мотивацію розглядають як процес спонукання себе та інших до діяльності з метою досягнення особистих цілей або цілей організації⁴⁶. Стосовно спонукання себе кажуть про внутрішню мотивацію, а щодо впливу на інших – про зовнішню. Поняття „мотивація” розглядається також як мотиваційна сфера особистості – система внутрішніх факторів, що обумовлюють поведінку й діяльність людини та підтримують її активність на необхідному рівні. Цілісне уявлення про мотивацію надає така притча.

Одного дзенського майстра спитали: „Чим ти займався до того, як став просвітленим?”. Майстер відповів: ”Дрова колов та воду носив з криниці”. Його знов спитали: „А зараз, коли ти став просвітленим, став буддою, чим ти займаєшся?”. Майстер відповів: „А що мені ще залишається робити? Дрова колю та воду ношу з криниці”. Той, хто запитував, звичайно, був здивований, і спитав: „Так у чому ж різниця?”. Майстер розсміявся і сказав: „Різниця величезна. Раніше я змушений був це робити, а зараз це відбувається природно. Раніше мені треба було докладати зусиль. До того, як стати просвітленим, це було моїм обов’язком, який я виконував аби як, без бажання, неохоче. Я виконував цю роботу, тому що мені наказував це робити мій Майстер. Але глибоко всередині я розлючувався: „До яких пір цей старий бовдур буде змушувати мене колоти дрова і носити воду? Скільки це може тривати?”, - та вголос я нічого не казав.

А зараз я колю дрова просто тому, що знаю красу і радість цієї праці. Я ношу воду з криниці, тому що, так треба. Це більш не обов’язок, це моя любов. Адже я люблю старого Майстра. Стає все холодніше. Зима вже стукає у віконце, і нам знадобляться дрова. Я ношу воду для Майстра із любові. Так, зараз все по іншому. Більше немає неохоти, немає опору, немає его. Я не слідую чужим наказам, я нікому не підкоряюся, я просто відповідаю сучасному моменту та необхідності”.

Стратегії управління мотиваційними процесами в навчанні

Під управлінням мотиваційними процесами у навчанні розуміється цілеспрямоване забезпечення педагогами достатньої активності тих, хто навчається. Серед стратегій забезпечення мотивації виділяють негативну та позитивну⁴⁷. Негативна ґрунтується на застосуванні методів тиску і буває доцільною у виняткових ситуаціях. Її вадами є викликання фрустрації, запуск захисних механізмів, створення агресивного середовища. За одним з законів Мерфі „Під тиском все погіршується”.

Де знаходяться витоки цієї стратегії? Наведемо чотири точки зору на молоде покоління.

• „Наша молодь полюбляє розкіш, вона погано вихована, вона насміхається над керівництвом і нескільки не поважає старих. Наші сучасні діти стали тиранами, вони не піднімаються, коли до кімнати входить людина похилого віку, суперечать своїм батькам. Просто кажучи, вони дуже погані”.

• „Я втратив всілякі надії стосовно майбутнього нашої країни, якщо сучасна молодь завтра візьме до своїх рук кермо влади, бо ця молодь нестерпна, зневажлива, невитримана, просто жахлива”.

• „Наш світ сягнув критичної стадії. Діти більше не слухають своїх батьків. Вочевидь, кінець світу вже не дуже далеко”.

• Ця молодь розбещена до глибини душі. Молоді люди зловмисні та недбайливі. Ніколи вони не будуть походити на молодь минулих часів”.

Першу точку зору приписують Сократу (470 – 399 р.р. до н.е.), друга за деякими джерелами належить Гесіоду ( біля 720 р. до н.е). Та їх не можна вважати започатківцями подібної традиції: автор третього вислову – єгипетський жрець ( біля 2000 р. до н.е.). Четверте ж звинувачення знайдено на глиняному горщику при розкопках розвалин Вавілону. Його вік – більше 3000 тисяч років. Отже, негативні погляди на молоде покоління існують, напевно стільки, скільки існує людство. Відповідно існує негативна стратегія впливу, як втілення прагнення жорстко контролювати, регламентувати, тиснути аби „довести до розуму”. Так виникає замкнене коло, бо тиск породжує опір, тотальний контроль – агресію, а всілякі повчання – роздратування. На жаль існує безліч прикладів негативної установки педагогів, хоча, на щастя, як свідчить історичний досвід, деякі здібні учні здатні їй протистояти за рахунок внутрішньої мотивації та віри в успіх:

1) Шаляпіна дяк виженув з хору як немаючого ні слуху, ні голосу;

2) Бутлерова виставили з класу з табличкою на шиї „Великий хімік”. У 26 років він став професором Московського університету, а згодом й великим хіміком;

3) Григ вистукував в школі такти музики, над ним сміялися, прозвали великим музикантом. У 15 років він був прийнятий до Лейпцигської консерваторії, став всесвітньо відомим композитором;

4) Відомого історика Ключевського хотіли виключити з семінарії за те, що він був заїкою, але він здолав себе і став видатним лектором;

5) Чарльза Дарвіна шкільні вчителі і співучні вважали нетямущим і навіть тупуватим хлопцем;

6) Коли Суріков приніс свої малюнки до Художньої академії, йому сказали: „З такими малюнками тобі до Художньої академії не тільки поступати не можна, але й проходити поблизу”.

Позитивна стратегія є принципово іншою. А.С.Макаренко часто нагадував про роль оптимістичного впливу педагога на вихованців, застосовуючи для цього поняття „мажор”. Отже, позитивна стратегія ґрунтується на внутрішніх потребах тих, хто навчається, на узгодженні мотивацій суб’єктів процесу навчання. За К.Роджерсом, одним з засновників гуманістичного напряму психології, головним завданням педагога є полегшення (фасилітація) процесу навчання, тобто створення атмосфери психологічної підтримки. Навчання має будуватися та плануватися відповідно до послідовності, у якій перед учнем (студентом) виникають ті чи інші проблеми. Коли вони виявлені, роль викладача зводиться до створення такої вільної та невимушеної атмосфери, яка буде сприяти їх самостійному розв’язанню. К.Роджерс вважає, що викладач може створити в аудиторії потрібну атмосферу, якщо він керуватиметься такими принципами:

• Демонструвати повну довіру до тих, хто навчається з самого початку і протягом всього навчального процесу.

• Допомагати у формулюванні та уточненні мети і завдань, що стоять як перед групами, так і перед окремими учнями (студентами).

• Завжди виходити з того, що у тих, хто навчається, є внутрішня мотивація до навчання.

• Бути для учнів (студентів) джерелом різноманітного досвіду, помічником, до якого завжди можна звернутися за допомогою, зіштовхнувшись із труднощами у розв’язанні тієї чи іншої проблеми.

• Розвивати в собі спроможність відчувати емоційний настрій групи і приймати його.

• Бути активним учасником групової взаємодії.

• Відкрито висловлювати в групі свої почуття.

• Прагнути до досягнення емпатії, що дозволить розуміти почуття і переживання кожного студента.

• Нарешті, викладач повинен добре знати себе.

Експеримент, описаний американськими психологами Розенталем та Джекобсоном в книзі „Пігмаліон у класі”, підтвердив, що результати навчання значною мірою залежать від установок педагогів відносно тих, хто навчається. Експеримент полягав у тому, що учнів зі слабким за проведеним тестуванням рівнем розвитку представляли вчителю як здібних. У результаті віра вчителя в те, що це здібні учні, призвела до того, що вчитель поводився з цими учнями як із здібними. І вони дійсно досягли кращих результатів, ніж ті, хто демонстрував на початку тестування кращі здібності.