2.4. Вибір методів навчання Метод навчання та його функції

Навчають і навчаються всі і завжди. При цьому свідомо або несвідомо застосовуються найрізноманітніші методи навчання. Свідомо і цілеспрямовано це відбувається, як правило, у навчальних закладах. Практичний досвід організації в них педагогічного процесу свідчить, що успіх навчання залежить не тільки від правильного визначення його цілей і змісту. Важливо ще дати відповідь на питання – яким способом досягти цих цілей, який обрати шлях навчання, щоб не тільки забезпечити глибокі і міцні знання, а й розвинути творчі і пізнавальні можливості тих, хто навчається.

Методи навчання необхідні для того, щоб той, хто вчиться, оволодів змістом, навчився виконувати предметні дії, активно оперував би способами пізнання і творчо працював.

Слово “метод” походить від грецького слова methodos, що означає шлях до мети, спосіб пізнання явищ природи і суспільства. Основою для наукового обґрунтування методу навчання слугують методи пізнання людьми реальної дійсності, а також способи обміну інформацією, їх спілкування в процесі пізнавальної діяльності.

У суспільстві широко розповсюджені різноманітні засоби і способи обміну інформацією, обговорення її сутності і шляхів практичного використання. Об’єктивно існують три суспільних джерела, які слугують підґрунтям для розробки методів навчання: наукове пізнання, буденне пізнання, способи обміну інформацією (пізнавального спілкування). Особливість методів навчання в тому, що вони синтезують, включають в себе в узагальненому вигляді способи пізнання усіх трьох джерел. Так буденне емпіричне пізнання включає в себе такі природні методи як спостереження, життєво значущим результатом якого є прикмети, прислів’я, поговірки, метод спроб і помилок, інтуїтивне передбачення, що дає змогу прогнозувати розвиток подій. На подібних методах ґрунтується народна мудрість, вони підказують напрям у створенні методів наукового пізнання. Водночас методи емпіричного пізнання дійсності близькі дітям. Учні різного віку з захопленням спостерігають за явищами природи, вчаться на власних помилках, приходять до узагальнення і висновків, які переростають у переконання.

Особливість методів навчання полягає ще й в тому, що це інструмент, який використовується у двобічному процесі навчання і пов’язує діяльність педагога та тих, хто вчиться. Окрім того, характерною особливістю методів навчання є й те, що пізнання здійснюється не безпосередньо за допомогою їх, а опосередковано, завдяки діяльності педагога, який викликає необхідні дії тих, хто навчається.

Визначення методу взагалі у філософській енциклопедії подається так: “Метод – форма практичного і теоретичного засвоєння дійсності, що виходить із закономірностей досліджуваного об’єкту”. Метод у науці визначають ще і як функцію пізнання дійсності, її освоєння і перетворення.

У педагогіці не існує єдиної думки щодо визначення цього поняття та його ролі в навчальному процесі. Незважаючи на існування багатьох дефініцій методів навчання, спільним для них є їх характеристика через способи взаємопов’язаної діяльності педагога і учнів (студентів), які: 1) дають змогу тим, хто навчається, оволодіти соціальним досвідом; 2) сприяють визначенню ефективних для даних конкретних умов засобів управління навчально-пізнавальною діяльністю щодо досягнення мети навчання. Кожна з цих двох ознак є суттєвою і, будучи взятою окремо, може виступати достатньою основою для виокремлення методу навчання.

Досить часто поняття “способи навчання” ототожнюють з поняттям “методи навчання”. Тим часом поняття “способи навчання”, “способи досягнення мети навчання” ширші за поняття “методи навчання”. Поряд із методами вони передбачають, зокрема, і форми організації навчання.

Методи навчання мають також свою історію виникнення і розвитку.

У давні часи, коли ще тільки виникло навчання як передавання досвіду людської діяльності, методи навчання включали ритуали, обряди, танці, ігри. Спостерігаючи і повторюючи за дорослими певні дії, учні оволодівали ними під час безпосередньої участі у житті соціальної групи, членами якої вони були.

З моменту організації шкіл з’явилися словесні методи навчання. Основним способом викладання було передавання вчителем готової інформації за допомогою писемного, усного, а пізніше – друкованого слова. Від учнів вимагали зазубрювання, заучування, відтворення навчальної інформації, тобто, в епоху Середньовіччя у школах домінував схоластичний характер навчання.

Епоха Відродження характеризується винахідництвом, нововведеннями, відкриттями. Провідну роль у навчальному процесі починають виконувати методи наочного навчання, які давали учням змогу бачити, спостерігати, застосовувати і здобувати знання.

У ХІХ – ХХ століттях із запровадженням діяльнісного підходу в навчанні широкого застосування набули практичні і дослідницькі методи (бригадно-лабораторний метод, метод проектів). Спостерігаючи за процесом навчання в школі, педагоги звернули увагу на різноманіття видів діяльності вчителя і учнів на уроці. Ці види діяльності і визначили появу методів навчання. Наприклад, вчитель розповідає – він використовує метод розповіді, учні читають книгу – метод роботи з книгою, вчитель показує предмет або його зображення – це метод демонстрації, учень розв’язує задачу – це метод вправ. Кожен з видів діяльності визначається характером пізнавальної діяльності учнів. М.М. Скаткін нараховував у свій час більше 100 методів навчання.

У сучасних умовах зростають вимоги до освіченості, людини відповідно у навчанні зростає значущість пізнавальної самостійності учнів, управління навчанням, розвитку активності і творчості, самоосвіти, практичного застосування знань. Тому в досвіді педагогів з’являються нові методи навчання, які називають активними: метод проблемного навчання, метод діалогу, ділова гра, “мозковий штурм”, метод занурення тощо.

З поняттям “метод навчання” тісно пов’язане поняття “прийом навчання”. Прийом, (конкретний спосіб, деталь) – це частина, елемент методу. У педагогічній практиці методичний прийом використовується з метою активізації сприйняття учнями навчального матеріалу, поглиблення пізнання, стимулювання пізнавальної діяльності. Будь-який метод навчання складається з окремих прийомів, кроків. Наприклад, метод роботи з книгою складається із кількох послідовних кроків: складання плану прочитаного, переказ тексту, виділення провідних положень в тексті, складання конспекту чи плану розповіді тощо. Одні й ті ж самі прийоми можуть бути складовими різних методів. Наприклад, метод розповіді може використовуватися при поясненні, доказові, описі, що залежить від мети та способу його реалізації.

Кожен метод навчання як цілісна система прийомів і способів організації навчального пізнання, навально-пізнавальної взаємодії педагогів і учнів, має свою структуру, що складається з певних компонентів. Водночас існує узагальнена теоретична модель будь-якого методу навчання, характеристики якої необхідно враховувати у творчому використанні будь-якого методу. Суть цих характеристик полягає у:

• педагогічній і психологічній доцільності та функціональні визначеності методу.

Наприклад, метод розповіді використовується з метою формування у свідомості учнів наукових уявлень, метод пояснення спрямований на відпрацювання логічних понять, метод проблемної ситуації – на розвиток мислення;

• спрямованості методу на організацію діяльності вчителя і учнів: на спілкування, взаємодію у практичній роботі, відтворення, обговорення, застосування знань;

• відповідності методів віковим можливостям учнів, особливостям їх мислення, пам’яті, емоційного розвитку, життєвого досвіду;

• відповідності методів індивідуальним можливостям, загальнокультурній і педагогічній підготовці вчителя, рівню його творчого розвитку;

• співвіднесенні методів з характером змісту навчального матеріалу.

Наприклад, вивчення математичних теорем, фізичних законів за допомогою логічного пояснення, а життя тварин і рослин – шляхом емпіричного спостереження;

• співвіднесенні методів з етапом навчального пізнання.

Наприклад, у процесі сприйняття нових знань використовують методи прямого і опосередкованого передавання інформації, а на етапі практичного застосування – самостійні творчі справи;

• співвіднесенні методів з формою навчання.

Наприклад, використання на лабораторних заняттях пояснень, інструктажу, а в організації самостійної роботи – завдань щодо здобування фактів із книг, словників;

• відповідності методів своєрідності ситуації, яка виникає у процесі навчання.

Наприклад, слабка підготовка учнів до роботи вимагає повторення розповіді або пояснення, а хороша інформованість учнів дає змогу скористатися співбесідою;

• взаємозв’язку і взаємодії методів між собою.

Наприклад, використання в лекції елементів розповіді, ілюстрацій, бесіди, а в самостійній роботі – конспектування, консультування, творчих вправ, самоперевірки;

• ефективності досягнення якісних результатів у навчанні і вихованні учнів.

Отже, метод навчання як сукупність прийомів і способів взаємодії вчителя і учнів, має коріння в різноманітних методах людського пошуку істини, а також пізнавального спілкування. Вони перетворюються педагогікою на основі загальних вимог, які висуває перед ними суспільство, і стають важливим механізмом здійснення процесу навчання завдяки реалізації їх педагогічних функцій.