4. Структурування самоврядних процесів (органи самоврядування)

Пошуки нових самоврядних структур, що завирували у школах у процесі демократизації, йшли протореним шляхом простого переносу на дитяче середовище політичних ігор дорослих. Так у школах виникли •парламенти», «уряди», «президенти» та інші «ознаки нового часу». Вдумливим педагогам у багатьох випадках вдалося повернути ці ново­введення у правильне русло, перейти від псев/и)політичних ігор до ре­альної суспільної, соціальної практики. Та у більшості шкіл ця «гра у владу» провалилася, і тоді наступило розчарування у самій шкільній де­мократії і в УС у тому числі.

Структуруванням самоврядних процесів, на нашу думку, взагалі не вар­то захоплюватися. Але зовсім без органів самоуправління все-таки обійтись 11 еможливо, як не можна обійтися без громадських доручень — індивідуаль-иих, групових, колективних. Інакше діяльність носитиме хаотичний, непе-редбачуваний характер. Такі процеси важко назвати само-врядуванням. І Іри цьому важливе значення має стиль відносин, бо доручення — це вияв суспільної довіри. Часто воно пов'язане саме із проявами самостійності, умінням взяти на себе відповідальність за наслідки вчинку, дії, справи.

Органи самоврядування повинні бути достатньо різноманітними і гнучкими, постійними і тимчасовими, ситуативними і поновлюваними.

Наприклад, корисно мати представницькі органи, які складаються із довірених осіб первинних дитячих колективів. Вони, як правило, презен­тують і висловлюють суспільну думку, сукупну точку зору своїх това­ришів на сутнісні проблеми шкільного життя.

Інший приклад — дорадчі органи: різноманітні ради, де головне — об­говорення проблем і спільний пошук їхнього розв'язання. Учні, які до них входять, мають реальні важелі впливу на характер життєдіяльності шко­ли. Чим більше таких школярів, тим краще. Ось чому корисно влаштову­вати відкриті засідання таких органів із запрошенням до розмови всіх ба­жаючих. Подібні ради є своєрідною дитячою експертизою педагогічних задумів і значною мірою їх коригують.

Надзвичайно важливими є діяльнісні, профільні (ради справи) органи самоуправління. Вони, як правило, є групою добровольців, що об'єдну­ються загальним інтересом і спільною ініціативою. Вони перебирають на себе рішення якоїсь конкретної проблеми, що має загальне значення, і за­безпечують його реалізацію. Скажімо, якщо школі потрібна оперативна й об'єктивна інформації про її життя — група ентузіастів створює прес-центр і забезпечує його роботу. Адміністрація придбала відеознімальну апаратуру — навколо неї утворюється група бажаючих взяти участь у створенні шкільного літопису.

Якими б різнобічними не були органи УС, головне, щоби перед ними не ставили фіскальних завдань і не наділяли б їх владними повноваженнями.

5. Організація випереджального навчання лідерів як менеджерів системи учнівського самоврядування.

Делікатне питання — самостійність учнів у процесі самоврядної діяль­ності. Самостійність, як і свобода, не є простим наданням її самому собі. Дитяче свавілля таке ж небезпечне, як і доросле.

Самостійність, як і інші компетенції, треба формувати у процесі вихо­вання і самовиховання. У шкільні роки це робити зручніше всього, інтегруючись у систему учнівського самоврядування.

Діти мають проявляти самостійність у своїх природних соціальних ро­лях учня, вихованця, члена клубного об'єднання чи гуртківця, гро­мадської дитячої організації, лідера дитячого самоврядування. Але, щоби ці (проби були вдалими, учні мають знати і володіти елементарними тех-нологічиими навичками такої діяльності. Особливого значення набуває володіння лідерами учнівського самоврядування менеджерськими навич­ками в організації командної взаємодії органів учнівського самоврядуван­ня, залученні класних колективів до суспільно значущої діяльності, про­веденні соціологічних опитувань і моніторингів в учнівському середо­вищі, організації волонтерської і тренінгової діяльності за методикою «рівний рівному». Все це необхідно передбачити при організації робо­ти «Школи лідерів», бо інакше ситуація може призвести до профанації діяльності системи учнівського самоврядування, а це не має нічого спіль­ного із самоврядністю.

У тоіі же час у різноманітному і складному житті сучасної школи є чи­мало таких справ і ділянок, де учні можуть діяти без допомоги дорослих. У розумних школах давно існує домовленість між учнями і педагогами: що роблять самі учні, що — разом із вчителями, а що роблять тільки педагоги і технічний персонал школи. Самоврядні процеси поступово збільшують зону самостійної діяльності і демократичної взаємодії шкільної спільноти.

Шкода, що сьогодні знову приходиться пригадувати ці прописні істи­ни, які багатьох дратують своєю банальністю. Та що ж робити, якщо ми більш за все страждаємо від забуття саме прописних істин, особливо коли їх загородила і знесла лавина скороспілих новацій.