1. Зміна відносин «педагоги — лідери учнівського самоврядуван­ня»: із співпідкорення — на повноцінне партнерство.

У недавньому минулому самоврядування розумілося не стільки як функція колективу, скільки як функція організації, навіть і сам колектив ототожнювався з організацією (піонерською чи комсомольською).

Учнівське самоврядування по відношенню до педагогів нерідко відігравало службову роль, тому що його головним завданням вважалась допомога вчителям у навчанні і вихованні. Це призводило до виникнення учнівської еліти, а, отже, — до руйнації нормальних внутрішньо колектив­них і міжособистісних відносин. Педагогами, у свою чергу, організація співробітництва розумілася як керівництво його учасниками, діяли відно­сини співпідкорення, а не співробітництва, та все одно при цьому відповідальність за організацію покладалася на офіційно обраний (а інко­ли — призначений) актив.

Сьогодні є очевидною нагальна потреба у встановленні партнерської взаємодії з дітьми та молоддю для вирішення проблем ефективної ор­ганізації навчально-виховного процесу, творення гуманної шкільної політики, особистісного розвитку школярів.

Для партнерства потрібні спільні цільові зусилля з обох сторін - як молоді, так і дорослих, особливо актуальною є зміна негативних ставлень стосовно участі молоді у процесах прийняття рішень. Дорослі, які бачать молодих людей як партнерів, вважають, що справжня участь молодих лю­дей збагачує дорослих так само, як участь дорослих збагачує молодь, і що у відносинах взаємоповаги визнаються сильні риси, запропоновані кож­ною стороною. Саме таке ставлення спонукає дітей та молодь до активної суспільно значущої діяльності.

2. Перенесення змістового наголосу на частину «само». Загалом у словосполученні «самоврядування» головний наголос тра­диційно робився на другу частину. Насамперед, визначальною частиною поняття слід почати вважати «само-». І перед тим, як віднести його до суспільного буття, розуміти його як «управління собою», особистішим розвитком, характером, своєю діяльністю, нарешті — власним життям. І Іс, так би мовити, особистісний рівень самоврядування.

Що ж стосується громадського життя школи, то головне у ньому — са­моврядна діяльність учнів для загального блага. Саме її слід вважати пер­винною, а будь-які структури, органи - другорядними. Вони створюють­ся за необхідності, і зовсім не обов'язково мати стільки органів, скільки видів діяльності.

5. Відродження традицій колективотворення і його виховуючої функції.

Шкільна спільнота — це виховний колектив, в межах якого учні найбільш повно можуть задовольнити природні потреби у самостійній і спільній діяль­ності, грі. Це відбувається у класі, на гурткових заняттях, спортивних секціях, профільних групах, у загальношкільних справах і традиціях.

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Пе­редусім він реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяль­ності видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює, підтримує або за­суджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська дум­ка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через крити­ку в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не чекаючи зборів.

Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і са­мокритика. Критика допомагає позбутися вад у поведінці, запобігти мож­ливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спону­кає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї по­ведінки, до самокритичності.

Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб ко­лективу. «Природа дитини егоїстична, — писала Софія Русова, — і цей егоїзм необхідний для найкращого розвитку її індивідуальності. Вихован­им не мусить знищувати у малої дитини інстинкту егоїзму, без нього ди­тина не розвивається у справжню людину, а в якусь солодку сентимен­тальну істоту. Але разом з розвитком індивідуальності мусить складатися гуртова свідомість, громадське єднання, свідомість своїх відносин і своїх обов'язків до колективу».