8. Ігрові методики у навчанні лідерів учнівського самоврядування

Гра має велике значення для розвитку особистості, формування її соціальної компетентності, тому що є способом групового діалогічного дослідження існуючої дійсності в контексті особистісних інтересів. А.С.Макаренко підкреслював, що у дитини є пристрасть до гри і необхідно її задовольнити і що необхідно не тільки дати їй час погратися, а й пронизати цією грою все її життя. Все життя дитини - це гра.

В іграх учні не тільки відображають реальне життя, а й перебудовують його. За словами Л.Виготського: "Гра дитини це не простий спомин про те, що було, а творче переосмислення пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них нової дійсності, яка відповідає запитам та інтересам самої дитини", тобто він розглядав гру як творчу діяльність, в якій наочно виступає комбінуюча дія уяви. Вияв творчості у грі дозволяє лідеру глибше зрозуміти навколишній світ, дає йому деякий життєвий досвід, викликає потребу виразити його у своїй діяльності.

Гра як метод навчання лідерів має свої особливості. З одного боку, в її сутності закладена ігрова дія, за допомогою якої формуються певні якості особистості лідера: самостійність, ініціативність, відповідальність, наполегливість, винахідливість, критичність мислення, вимогливість, готовність до виправданого ризику тощо.

А з іншого боку - гра розв'язує наступні завдання: формування організаторських вмінь і навичок. Ігри сприяють розвитку та становленню особистої позиції лідера, визначенню свого місця в системі учнівського самоврядування.

Важливим елементом такого підходу є розвиток уміння аргументувати, відстоювати свою точку зору чи знаходити компроміс шляхом діалогу, дискусії, полеміки.

Не менш важливим є забезпечення психолого-педагогічних умов з метою вільного обміну думками з питань, які становлять об'єкт зацікавленості лідерів, стимулює їх до пошуку шляхів оцінок, позицій, життєвої активності. Створення проблемних ситуацій, постановка проблем в учнівському самоврядуванні спонукають лідерів до пошуку істини, свого особистого бачення проблеми, пошуку шляхів її вирішення.

Лідери вчаться аналізувати, висловлювати свої судження, шукати оригінальні шляхи виходу із складних ситуацій, брати на себе відповідальність за їх вирішення. Такий педагогічний підхід зумовлює розвиток соціального імунітету в учнів, готує їх до самореалізації в конкретних соціально-економічних умовах.

При підготовці творчих справ дискусійного характеру учні відпрацьовують такі дії, як пошук необхідної інформації, її аналіз, синтез, конструювання змісту, конкретизація структури дискусії, планування діяльності всіх, хто має брати участь в її підготовці та проведенні. Тобто лідер реалізує свої соціальні ролі та функції управління - аналізу, планування, організації, корекції, контролю. В модельованих ситуаціях лідери засвоюють технології спілкування, вчаться враховувати інтереси і запити інших.

Використання ігор в навчанні лідерів учнівського самоврядування можна характеризувати як діяльність, елементом якої є дії учнів, властиві комунікативній поведінці в ігрових ситуаціях, що моделюються на заняттях.

Організація гри починається з постановки цілі. Наявність чіткої цілі в грі є важливою умовою, що стимулює її ефективність у підготовці лідерів. Успіх гри, окрім постановки цілі, визначається:

• систематичною діагностикою (збір та обробка інформації);

• педагогічним аналізом;

• організацією гри, контролем за її ходом;

- регулюванням і корекцією ігрової діяльності;

• аналізом і оцінкою отриманих результатів;

• корекцією і координацією діяльності.

При організації та проведенні гри в навчанні лідерів необхідно враховувати її особливості:

• центр уваги ігрової перспективи переноситься на особистість лідера;

• навчальна інформація розглядається як засіб розвитку індивідуальності, стилю діяльності і спілкування лідера, вся система ігрових цілей спрямована на створення умов для виявлення пізнавальних, комунікативних і організаторських здібностей лідерів;

- сприйняття перспективних ліній особистістю; забезпечення умов для самоствердження і самовираження особистості, її творчого зростання;

■ організація пізнавальної і комунікативної діяльності на заняттях у формі імітаційно-ігрової моделі, що базується на взаємодії, співпраці і співтворчості її учасників; основою взаємодії у грі є спілкування, що дає можливість гравцям порівнювати себе з іншими, стверджуватись у своїх можливостях і здібностях;

• змістовна сторона гри передбачає актуальність, новизну інформації, емоційність, порівняння й аналогію, розкриття практичної значущості для лідерів;

• кожен учасник гри, виконавець конкретної ролі чітко уявляє свої функції та шляхи їх реалізації;

• у ході гри створюється "груповий ефект", але при наявності інтелектуальної активності кожного лідера, коли кожний виступає окремим виконавцем запропонованої йому ролі;

• на заняттях використовуються лише ті ігрові завдання-ролі, що максимально враховують пізнавальний, комунікативний та організаторський досвід лідерів, можливості їхньої особистості;

■ емоційний фон проведення гри забезпечує психологічну захищеність та комфортність кожному її учаснику, переважання позитивних емоцій над негативними, ситуації успіху над невдачами.

Саме дотримання усіх зазначених вимог до використання гри в навчанні буде стимулювати її дієвість у підготовці лідерів.

Хід гри та її результативність багато в чому залежать від того, наскільки чітко представлені етапи розробки гри: проблематизація і тематизація; визначення призначення гри; формулювання цілі; аналіз закономірностей, зв'язків, відношень комунїкативно-їгрової ситуації, що складає середовище гри; створення сценарію плану; визначення переліку рішень, що допустимі у грі; деталізація сценічного плану; формування правил, розподіл ролей між учасниками гри; критерії оцінки результатів гри; підведення підсумків гри.

Успіх навчальної гри в значній мірі визначається конструкцією, а також тим, наскільки вона відповідає можливостям учасників, їхнім віковим, соціально-психологічним та іншими особливостям. Конструкція гри повинна забезпечувати передбачення, визначеність її протікання, результативність. Важливо в конструкції гри закласти можливості для кожного лідера приймати рішення. Необхідно надати їм свободу вибору рішень, використовуючи при цьому різні стимули, що забезпечують активність гравців та концентрують їхню увагу на результатах гри. Ефект гри буде мінімальним, якщо не продумана в ході її підготовки послідовність дій та форми взаємодії гравців, коли недостатньою є драматизація подій; не є заданим перелік рішень; незрозуміло, як здійснюється реагування на прийняття рішення. Хід гри потребує постійного втручання.

Після закінчення гри підбиваються підсумки та обговорюються отримані результати, оцінюється їхня ефективність. Показниками ефективної гри виступають:

• закріплення установки на сприйняття нової інформації;

- зняття стереогипів;

• актуалізація творчого потенціалу;

- підвищення адекватності само- і взаємооцінок.

Участь в ігрових заходах допомагає лідерам в освоєнні проектного підходу та технік управлінської діяльності, формує навички аналізу ситуації, вміння виокремлювати й формулювати проблему та знаходити шляхи її вирішення.

Як правило, мета кожної гри - навчити учнів діяти самостійно, індивідуально і, водночас, працюючи в команді, реалізувати свої власні цілі та отримати погрібний команді результат. Тематика ігрових дій досить різноманітна: від імітації діяльності сучасного дитячого об'єднання до вирішення глобальних проблем людства.

Засобом активізації навчання активу в студіях "Лідер в тобі", "Імідж лідера", "Культура спілкування лідера", "Імідж дитячо-юнацької організації"" є ігри різних видів.

У навчанні лідерів використовується так званий "мозковий штурм".

"Мозковий штурм" - метод активізації творчого мислення, різновид евристичного спілкування з приводу обговорення нових ідей, що мають своїм предметом проблемну ситуацію, а метою - її розв'язання.

"Мозковий штурм" - чудовий метод використання досвіду лідерів, щоб вирішити проблеми та швидко фіксувати і генерувати ідеї. Існують певні правила проведення "мозкового штурму":

• не критикувати;

• використовувати ідеї інших, формулюючи їх по-своєму;

• приймаються будь-які ідеї, їх кількість;

■ ніяких обговорень чи оцінювань, це робиться пізніше. Ідеї фіксуються на великому аркуші паперу чи дошці. Коли вони узагальнені, їх можна об'єднати в один блок. Етапи проведення "мозкового штурму":

1. Визначення мети.

2. Визначення правил проведення "мозкового штурму".

3. Формулювання проблеми, яку необхідно вирішити.

4. Розподіл групи на мікрогрупи (від трьох до семи осіб). Визначення умов колективної роботи.

5. Розминка- вправи, під час яких у швидкому темпі знаходяться відповіді на поставлені запитання. Завдання цього етапу постає в тому, щоб допомогти дітям максимально подолати психологічні бар'єри.

6. "Штурм". Попередньо уточнюється поставлене завдання. Генерування ідей розпочинається по команді ведучого у всіх мікрогрупах. Ідеї записуються на великому аркуші.

7. Оцінка і відбір кращих ідей. Запис кожної ідеї на окрему картку. Ранжування і відбір трьох кращих ідей в кожній мікрогрупі.

8. Презентація ідей кожною мікрогрупою. Обговорення й оцінка.

9. Прийняття колективного рішення.

Орієнтовні завдання для "мозкового штурму":

* Модель структури дитячого самоврядування; ' Розробка календаря творчих справ дитячої організації; ' Розробка структури прес-центру в навчальному закладі;

* Розробка програми діяльності дитячої організації;

* Розробка програми виборчої кампанії органів учнівського самоврядування;

* Модель лідера XXI століття.

Гра "Аркуш мети"

На аркуші паперу лідери малюють будинок навчального заклад] (стіни, дах, стежку до дверей). Малюнок повинен займати майже весі аркуш. На даху будинку лідерам пропонується написати мету, яку воні ставлять перед організацією. На стінах завдання, вирішивши які, можн; досягти заданої мети. На стежці записуються способи вирішенн: завдань. Праворуч і ліворуч від стежки - бар'єри, перепони, як заважають досягти вказаної мети.

Продуктивна гра "Фірмовий стиль дитячої громадської організації"

Мета гри: залучити лідерів до формування фірмового стилі організації.

Лідери утворюють 5 мікрогруп, кожна з яких виконує 6 завдань Розробити:

• ескіз буклету про дитячу організацію;

• ескіз емблеми організації;

• ескіз грамот, дипломів в різних номінаціях;

• логотип газети дитячої організації; ' Кодекс лідера;

• план-проспект шкільної газети. Критерії оцінки змісту завдань: оригінальність, актуальність зміст

нестандартність, задум і ідея, реалізація задуму, якість виконання.

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СУЧАСНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Трансформаційні процеси, які відбуваються в українському суспільстві останніми роками не оминули й освіту та призвели до істотних змін у життєдіяльності навчальних закладів. Нова змістова парадигма, струк­турні перетворення і зміна моделі управління освітою — це тільки перші кроки на довгому шляху реформування галузі і, одночасно, — шанс для Ук­раїни стати частиною європейського освітнього та наукового простору

Логічним продовженням перетворень мають стати зміни у відносинах батьків — вчителів — учнів, так званого «трикутника». Розширення кола реальних суб'єктів педагогічної взаємодії, встановлення між ними партнерських відносин і дієвих функціональних зв'язків є головною проб­лемою запровадження державно-громадської моделі управління навчальни­ми закладами. Вони мають ухвалювати та впроваджувати у педагогічну прак­тику стратегічні рішення щодо розвитку закладів, позитивно впливати на і іідвищення якості освіти та поліпшення умов навчання і виховання дітей.

Важко виокремити найважливішу ланку в цьому ланцюжку, але, на­разі, головну увагу необхідно приділити заохоченню дітей до оновлення й участі у структурах учнівського самоврядування, бо не можна будувати «світ, сприятливий до дітей» без участі самих дітей. У кращому випадку у нас може витворитися два паралельних світи — «світ дітей, збудований дорослими» і «світ дітей, створений дітьми», у гіршому — ми знову схо­ваємося від ефективних процесів інтеграції дітей і підлітків у соціум за декларативними фразами чергових доктрин чи концепцій.

Учнівське самоврядування — одна з одвічних проблем виховання, до то­го ж така, у площині якої завжди було багато заплутаного і суперечливого.

Негласний дозвіл ігнорувати виховання, напівзаборона на виховну діяльність, скорочення посад заступників директорів з виховної роботи і і іедагогів-організаторів наприкінці дев'яностих років минулого століття сприяли тому, що деякі директори шкіл перестали приділяти увагу вихо­ванню взагалі й учнівському самоврядуванню зокрема.

Але дуже швидко життя суспільства, школи, кожної сім'ї наповнилося такими серйозними проблемами (бо у природі немає вакууму) виховного характеру, такими трагічними протиріччями і тупиками, що вже ясно по­чувся тривожний набат, і ми, нарешті, зрозуміли, «за ким дзвонить дзвін».

Педагоги, які зберегли вірність дітям, заходилися відроджувати вихов­ну функцію школи. В освітньому просторі виник рух гуманістичних ви­ховних систем. І у цих умовах знову на перший план вийшли важливі питання учнівського самоврядування. Саме виховна практика українських ЗНЗ, на наш погляд, об'єктивно актуалізує і загострює ці проблеми.

Загальноосвітні навчальні заклади, як і держава, потребують учнів з чітко визначеною соціально-активною позицією. У той же час соціально-економічна нестабільність українського суспільства, недосконалість де­мократичних перетворень системи освіти тягнуть за собою пасивне став­лення юних громадян до перетворень, що відбуваються у шкільних і ди­тячих колективах. Це часто пояснюється відсутністю у дітей знань про технологічні можливості своєї участі у самоврядній діяльності, неро­зумінням суті та цілей учнівського самоврядування, недосконалістю на­вичок самоорганізації, самопізнання та самореалізації, необізнаністю що­до своїх прав і обов'язків.

Учнівське самоврядування — це чудова можливість для розвитку ключових життєвих навичок, формування позитивних лідерських якос­тей і відповідальної поведінки дитини через заохочення її до різно­манітних видів діяльності на усіх етапах шкільного життя.

Ми поділяємо думки В. Дурдуківського (висловлені ще у 1925 році), які до цього часу не втратили своєї актуальності. Він наголошував на то­му, що шкільне учнівське самоврядування має велике, безсумнівне зна­чення, бо:

— воно об'єднує всіх дітей школи, робить їх рівноправними її громадянами;

— воно споріднює дітей і педагогів, утворює з них дружну сім'ю, това­риську громаду;

— воно привчає дітей цікавитися громадськими справами, жити широки­ми, громадськими інтересами;

— воно призвичаює дітей до громадського, вільного життя згідно влас­них законів і конституцій;

— воно дає змогу дітям виявити свою самодіяльність і творчість у соціальній сфері;

— воно виховує дітей соціально;

— воно витворює ту інтимну, рідну шкільну атмосферу, яка є найпотріб-нішим і найкориснішим засобом для кожної щиро педагогічної праці. Учнівське самоврядування — багатоаспектне соціально-педагогічне

явище. Як будь-яка система воно складається із взаємопов'язаних, взаємодіючих і взаємообумовлених ключових компонентів: мотиваційно­го, соціального, правового, соціально-психологічного, педагогічного.

Мотиваційний компонент є двигуном розвитку самоврядування. Свідоме ставлення учнів до цілей діяльності учнівського самоврядуван­ня, розуміння завдань, методів і форм власної участі, наявність коректної педагогічної підтримки є важливим підґрунтям виникнення мотивів до участі в ній.

Соціальний компонент самоврядування необхідно розглядати як складову частину суспільного самоврядування. У навчальних закладах учні вперше одержують можливість власної участі у процесах ухвалення і реалізації соціально значущих рішень, активної співпраці у вирішенні важливих управлінських проблем. Саме на основі самоврядування у них формується почуття співпричетності до подій шкільного і громадського життя і відповідальність за ухвалення рішення та його реалізацію.

Правовий компонент окреслює межі компетентності органів учнівсь­кого самоврядування і відповідність ухвалених рішень, засвідчуючи про наявність або відсутність правових гарантій діяльності учнів і педагогів. На жаль, правові гарантії співучасті дітей у процесах життєдіяльності закладу ще надто розпливчасті, часто — аморфні, але їх створення надзви­чайно важливе. Якщо думка і слово дітей мають певну вагу, значущість для усіх учасників педагогічної взаємодії — це спонукає їх відповідально ставитися до найменшої дрібниці внутрішньо шкільного життя і до актив­ної участі в ньому

Соціально-психологічний компонент розглядається як умова утво­рення колективу і як його результат. Він виявляється у рівні готовності учнів і дорослих (педагогів, батьків, громадськості) до організації конструктивної взаємодії, спільного розв'язання навчально-виховних завданій з позицій самоврядування і партнерства.

Педагогічний компонент враховує соціально-психологічні підходи до самоврядування, тому що рівень навчально-виховних завдань обумовле­ний соціальними характеристиками певного етапу суспільних відносин, а сам процес навчання і виховання залежить від соціально-технологічних особливостей управлінських відносин педагогів та учнів.

Ці компоненти віддзеркалюють суспільний рівень визнання ідей са­моврядування у дитячому колективі.

Самоврядування діє на принципових, правових та гуманістичних заса­дах, має наскрізний характер, оскільки за формами організації охоплює всі напрямки життя і діяльності колективу школярів, а за своїм змістом впливає на кожну особистість у колективі.

Самоврядування перебуває у стаціонарному стані відкритої системи. А конкретно — у стані рухливої рівноваги, зберігаючи при цьому принци­пи організації і періодично змінюючи напрями активності та зміст форм залежно від конкретної організаційно-виховної ситуації.

Після складання сутнісної характеристики самоврядування зовсім не важко визначити його цільові орієнтири.

По-перше, сприяння саморозвитку дитини. Мова йде про дитячий ко­лектив, ведучою функцією якого є забезпечення особистісного зростання його членів. Самоврядування необхідно розглядати як найважливіший засіб (метод, інструмент) розвитку дітей. «Самодіяльність, — за тверд­женням Т. Є. Конникової, — дуже гостра зброя: діяльність, що здійснюєть­ся за внутрішнім потягом, обов'язково відбивається у рисах особистості». Участь школярів у роботі самоврядування допомагає сформувати у себе і своїх товаришів такі людські якості як самостійність, активність, дис­циплінованість та багато інших.

По-друге, організація ефективного функціонування навчальної групи. Без самоврядування навряд чи можливе успішне виконання покладених на класну спільноту функцій, починаючи з забезпечення дисципліни та порядку в класі, організації конструктивного спілкування дітей чи підлітків і завершуючи створенням умов для професійного та осо-бистісно-громадянського самовизначення учнів.

По-третє, формування у школярів готовності і здібностей грати різні ролі у системі соціальних ролей людини. Самоврядування дозволяє дитині розширити простір для виявлення своєї соціальної активності. Воно не може бути обмежене стінами учбового кабінету і навіть рамками шкільної будівлі. Виконання постійного чи тимчасового доручення може відбуватися і у дитя­чому садочку і у будинку ветерана, і на фермі сільськогосподарського під­приємства, і у лікарні, і на дільниці лісового господарства, тобто там, де мож­ливий і педагогічно доцільний прояв і розвиток ціннісних прагнень дітей.

Вибір форм учнівського самоврядування повинен корелювати із ба­гатьма конкретними умовами: педагогічною проблемою, над якою працює заклад, взаємовідносинами між членами педагогічної взаємодії, плану­ванням виховної роботи, обраною моделлю виховної системи, традиціями навчального закладу, матеріальною базою тощо.

Ефективну діяльність учнівського самоврядування допоможе забезпечити дотримання наступних умов: по-перше, позиціонування намірів, місії, завдані) і планів щодо ор­ганізації діяльності учнівського самоврядування перед шкільною і місце­вою громадами;

по-друге, подолання формалізму в діяльності учнівського самовряду­вання і педагогічного керівництва ним. Воно має займатися конкретними (правами, його рішення новії пні брати до уваги і педаготічітий колектив, і дирекція школи, і батьки, не вважаючи їх дитячими забавами;

по-третє, залучення членів самоврядування до процесу оновлення змісту діяльності школи і здійснення профілактичної діяльності. Вони повні пі і активно /іон ом агати педагогам у використанні новітніх форм превентивної виховної роботи з учнями, у формуванні здорового способу життя, у протидії негативним явищам у середовищі учнів, у поширенні і популяризації кращих національних традицій тощо;

по-четверте, забезпечення самоврядування реальною нормативно-правовою базою. Слід чітко визначити, за які ділянки шкільного життя та діяльності відповідає учнівське самоврядування, які конкретні права та обов'язки мас кожен його член;

по-п'яте, обрання до органів самоврядування найавторитетніших лідерів учнівського колективу. Члени учнівського самоврядування мають демонструвати високий рівень соціальної активності і бути взірцем для вихованців у ставленні до своїх учнівських обов'язків, у спілкуванні з од­нолітками та /дорослими;

по-шосте, прагнення до розширення напрямів та форм діяльності. За таких умов зростає кількість вихованців, які розуміють, беруть участь у творенні і підтримують шкільну політику. Більшій кількості учнів при­щеплюється смак до суспільно корисної діяльності, створюються можли­вості для уникнення перевантажень найактивніших учнів, а у залучених до громадської роботи вихованців виявляються нові сторони їх особис­тості, які знайшли простір для свого розвитку;

по-сьоме, створення простору самодіяльності учнів, повага педагогів до самостійних рішень учнівського колективу і його органів, не нав'язу­вання учням своєї волі у справах, які є компетенцією учнівського само­врядування;

по-восьме, кваліфікована, тактовна педагогічна підтримка і допомога учнівському активу, навчання його складної справи управління, техно­логічним аспектам забезпечення реальної участі дітей та підлітків у про­цесах життєдіяльності закладу;

по-дев'яте, практикування в дитячому колективі зміни функцій «керівника» і «підлеглого». Тривале перебування школяра на керівній по­саді може призвести до формування у нього небажаних якостей (зверх­ності, зазнайства та ін.). Тому педагогічно доцільно, щоб у роботі органів учнівського самоврядування брало участь якомога більше учнів, щоб ор-тани учнівського самоврядування постійно оновлювалися. Це дасть змо­гу значній частині школярів набути позитивних лідерських і організа­торських навичок;

по-десяте, широке висвітлення результатів діяльності учнівського са­моврядування у шкільних і місцевих З МІ, систематичне звітування членів самоврядування перед колективом, що дає можливість здійснюва­ти контроль за їх діяльністю, сприяє її поліпшенню, а також запобігає можливим зловживанням становищем у колективі.

Але необхідно пам'ятати, що ці умови можуть змінюватись, а тому структура організації учнівського самоврядування повинна бути ди­намічною і варіативною.

Традиційний погляд на самоврядування заважає повною мірою зро­зуміти новизну сучасної ситуації і відстежити новітні тенденції його роз­витку. Несумісність цього погляду з життєвими реаліями інколи по­роджує страх педагогів перед «шкільною анархією» і, навіть, ліквіда­торські настрої.

Необхідно проаналізувати протиріччя і парадокси учнівського само­врядування, щоби позбутися фобій і визначити шляхи його оновлення і розвитку.

Ми бачимо декілька тенденцій, які можуть надати новий імпульс життєдіяльності системі учнівського самоврядування,