6. Екзистенціалізм

Одною з провідних течій суспільної думки XX ст. став екзистенціалізм, який висунув ідею унікальності, феномена людського буття і зосередив свою увагу на людині, особливо тій, яка потрапила в складні умови, кризові ситуації.

Екзистенціалізм виник в 20-х рр. XX ст. в Німеччині (Хайдеггер, Ясперс). Пізніше з'являються французька школа екзистенціалізму, яка стала популярною в 40-60-ті рр. (Марсель, Сартр, Камю). Відомі російські екзистенціалісти – Бердяєв, Шестов та ін.

Проблема людини на початку XX ст. набула особливої гостроти в зв'язку з великими історичними катаклізмами, зокрема І Світовою війною, яка показала нестійкість, слабкість, скінченність людського існування (екзистенції). Саме тому в екзистенціалізмі переважають трагічні настрої, песимізм, відчай, відчуження людини, "закинутості"

її в абсурдному світі.

Екзистенціалізм починає з критики раціоналізму класичної філософії, звинувачує її в тому, що вона залишила поза межами філософії основну філософську проблему - людське існування. Будучи філософією пізнання, класична філософія розглядала людину тільки як суб'єкт пізнання (той, хто пізнає), а світ був об'єктом. А людиною в її цілісності, з її реальним життям ні філософія, ні наука не цікавились.

Екзистенціалізм відсторонюється від основної філософської проблеми - яким є світ і чи можна його пізнати, він зосереджується на бутті людини. Екзистенціалісти вважають, що перед людиною завжди постає питання обрати „справжнє” існування або „несправжнє”, дійсно існувати як Людина або здаватися нею.

Світ (і природний, і соціальний) розуміється як чужий, ворожий для людини. Людина "закинута" у Всесвіт, який є пустий, байдужий до людських турбот. Він позбавлений сенсу, а тому - абсурдний.

Світ нав'язує людині "несправжнє" існування, як речі серед інших речей. При цьому втрачається основний вимір людської екзистенції - свобода, вільний вибір власної долі. На думку екзистенціалістів, суб'єкт - це той, хто діє, хто визначає; це той, хто сам робить вибір, не посилаючись на обставини.

Суспільство "усереднює" людину, нівелює її індивідуальність, нав'язуючи їй норми поведінки, смаку, образ життя. Сучасне суспільство веде до "омасовлення" людини. Єдине, що може врятувати людину від цього - мужність обирати свободу, (свобода - це вільний вибір). Свобода абсолютно не залежить від зовнішніх умов, вільним можна бути і у в'язниці, оскільки справжня свобода - свобода внутрішня, свобода волі і духу. Сартр казав : „Свобода - це мужність бути людиною в нелюдяному світі”.

Людина сама створює свою сутність в процесі життя. Народжуючись, вона ще не має людської сутності, їй ще треба стати людиною, зробити себе. Саме в цьому екзистенціалісти вбачають сутність людини (в само створенні).

Екзистенція нерозривно зв'язана з усвідомленням скінченності буття, а проблема смерті є однією з центральних в екзистенціалізму. В європейській некласичній філософії крім ірраціонального напрямку ще в XIX ст. виник науковий напрямок. екзистенціалізмі.

Висновки

Німецька класична філософія вичерпала евристичний потенціал класичних філософських принципів, тому подальший розвиток філософії був пов я-заний із некласичною філософією; остання заперечила вихідні ідеї класи­ки та запровадила у філософію позицію мінімалізму - не прагнути абсо­лютів, а задовольнятися тим, що доступне людині та постає в якості її справжніх реалій.

@ Найперші фундатори некласичної філософії - А. Шопенгауер та С. К'єр-кегор -рішуче обмежили філософські претензії сферами людського спри­йняття та переживання власної екзистенції; в людській поведінці на пер­ший план вийшли нераціональні або позараціональні її чинники.

@ В той же час, на хвилі досягнень науки, проявилася тенденція перетво­рити філософію на різновид самої науки, чітко обмеживши її завдання розробленням логіки та мови науки; і і^і напрями "наукової філософії" вва­жали претензії філософського розуму занадто перебільшеними і нама­галися звести філософію до того, що може бути доступним науковому до­слідженню.

® Напрям "філософії життя " суттєво радикалізував ідеї своїх попередників в галузі некласичної філософії, подавши усю дійсність лише різновидами життя; така своєрідна "біологізація" бачення реальності виявилася до­сить суперечливою, тому послідовники Ф.Ніцше поділилися на два табо­ри, які наголошували на різних сторонах його вчення.

® Філософія XX ст. має своє власне обличчя, яке можна прояснити низкою її особливостей, таких, як її надзвичайна строкатість, переплетіння в ній різних напрямів та традицій, наближення до повсякденних реалій людсь­кого життя, переважна некласичність.

Потужними постали у XX ст. напрями сцієнтистського спрямування, тобто такі, які вбачали своє основне завдання у співпраці із наукою, в зап­ровадженні таких методологічних принципів, які б значно підвищували ефективність та достовірність науки.

@ Напрями антропологічного спрямування поетапну філософії XX ст. над­звичайно різноманітними і різноплановими; це пояснюється особливим місцем проблеми людини у мисленні XX ст.; тут впливовими були: а) екзи­стенціалізм, що намагався поставити в основу філософії внутрішнє відчуття людиною свого життя; б) філософська антропологія, яка вва­жала за необхідне досліджувати людину всебічно; в) персоналізм, який виводив на перший план в людині її здатність бути особистістю; г) фрей­дизм та неофрейдизм, які переконливо засвідчили вагомий вплив несвідо­мого на свідомість та поведінку людини.

® Значне ускладнення соціальних процесів викликало появу напрямів культу­рологічного та історіософського спрямувань, які часто перепліталися між собою; філософія XX ст. виробила цілу низку дуже важливих та автори­тетних концепцій культури, історії людства, підвалин людського спри­йняття та структуру'вання дійсності.

© Вагоме місце належало у духовному житті XX ст. релігійній філософії, яка, певною мірою ніби отримавши "друге дихання", продовжувала розгляда­ти людину у невід 'ємних зв 'язках із Богом, Абсолютом та наполягати на її особливому всекосмічному призначенні.

® На зламі тисячоліть філософія постала змужнілою, досвідченою, здат­ною бути толерантною та різноманітною; хоча в ній набули певного роз­голосу новітні модернові течії, вона не втратила інтересу до абсолютів, ідеалів, вічних людських цінностей.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* ВІДЧАЙ ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНИЙ (ипо татчльниіі) за К'сркегором, сіпни. до якого людина може прийти внаслідок щирого самопізнання ти самозаглиблення: шукаючи і не знаходячи ні в чому свого життєвого кореня, людина впадає у відчай - відчуття абсолютної самотності та відчуження від усього; це відчуття може привести людину до осмислення свого абсолютного відношення до абсолютного, тобто до Бога, в якому єдиному знаходить свос виправдання наша індивідуальність

^ ВОЛЯ - непояснюване, ірраціональне прагнення до симоздійснення, просте поривання до буття, що, на думку А.Шопенгауера ти Ф.Ніцше. лежить в основі будь-якого існування.

4- ЕКЗИСТЕНЦІЯ - з лат. - існування: цей термін С.К'єркегором був витлумачений у його початковому значенні - "вихід за межі встановленого, усталеного " - для позначення провідної особливості людського існування: нсузасадненості, відсутності надійних, однозначних коренів буття.

^ ЖИТТЯ - за Ф.Ніцше. єдина справжня реальність, бо все в світі постає лише різними про­явами життя: в основі життя лежить "веління до волі", тобто бажання проявити веління як таке.

» ДІАЛЕКТИЧНИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ - назви основних філософських складо­вих вчення марксизму, що пригнув бути системою тверджень про світ, як в основі своїй - ма­теріальний, ніким не створений, але динамічний і рухливий: соціальна історія тлумачилася як різновид матеріального процесу, тому й засади визначали процесії виробництва. Свідомість і мислення при цьому розглядалися як результат стихійних перехрещень природних взаємодій, як форма відображення одних матеріальних процесів у інших; відповідно свідомість не могла мати власного онтологічного статусу: буття є первинне, а свідомість - вторинна (відобра­ження).

Ж ІРРАЦІОНАЛЬНЕ - таке, що не підлягає розумінню, раціональному поясненню та тлума­ченню.

•^ ПОЗИТИВНЕ - основне поняття філософських міркувань О. Конто: ясне, реальне, спосте­режуване, корисне, — те, що повинна вивчати наука, відкидаючи примирне, непевне, непотріб­не людині та суспільству.

* НЕСВІДОМЕ - приховані глибинні шари людської психіки, результат проявів у ній дії най­глибших інстинктів життя (а за твердженнями деяких дослідників і набутих людськими по­коліннями навичок культурної поведінки): несвідоме відчутно впливає на процеси свідомості, особливо - на творчість, уявлення про цінності, життєвий вибір, мотивацію дій.

* СУБЛІМАЦІЯ - непряме, опосередковане (іноді - символічне) виявлення несвідомого у діяль­ності людини.

* СЦІЄНТИЗМ - світоглядна установки, згідно із якою лише наукове знання постає найбільш виправданим, цінним для будь-якого знання.

* ФЕНОМЕН основне поняття філософіїЕ. Гуссерля: те єдине, що надане нам у досвіді свідо­мості, те, що нам реально з 'являється, єдина форма виявлення реальності у свідомості та для свідомості