Ви приступаєте до вивчення філософії - дисципліни,опанування якою є важливою передумовою вашого духовного розвитку, здатність до адекватного розуміння найскладніших і найрізноманітніших проблем людського буття,а також до практичної участі в вирішенні цих проблем.

Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки, організовує своє життя,вона осмислює світ і себе в ньому, тобто укорінюється в житті духовно.

Суспільство створило певні форми,в яких твориться, зберігається і передається духовність – це мораль, релігія, мистецтво, філософія. Філос – це особлива галузь знання, яка впливає не лише на інтелект, а й на емоції, на всі духовні здібності.

Філософія завжди відігравала важливу роль у житті людини, у визначенні її статусу, формуванні світогляду ,вироблені життєвої стратегії. Вона ще більше зростає в сучасному суспільстві, яке не має собі рівних за масштабами перетворень і кількістю і гостротою глобальних проблем. Філософія повинна осмислити їх і віднайти шляхи вирішення. Кожна людина повинна зробити свій внесок розв’язання сучасних глобальних проблем, для чого необхідно відкривати, розвивати і реалізувати свої здібності.

Проте здатність до ефективного раціонального мислення не з’являється сама собою. Для цього необхідна велика і клопітка робота щодо освоєння знань і цінностей, які створили людство і особливо досягнень філософської культури. Без їх освоєння людина буде користуватися лише побутовим мислення, уявлення які не проникають у суть речей,а охоплюють лише їх поверхню, а це не дає можливості правильно сформулювати свої життєві позиції, ідеали, цінності.

Філософія допомагає осягнути глибини людського буття з його складнощами і суперечностями. Вона не дає готових відповідей, а показує різні підходи при вирішення тих чи інших питань, научає розумно мислити – оперувати поняттями,висувати і обґрунтовувати думки, критикувати, відділяти суттєве від другорядного, розкривати взаємозв’язки між явищами, виявляти і аналізувати протиріччя, бачити все в постійній зміні та розвитку.

В навчальному посібнику виділяються 2 основних частини. Перша – історико-філософська, в який дається короткий виклад основних філософських шкіл минулого і сучасного. Це обумовлене тим, що людство постійно звертається до попереднього досвіду, щоб черпати з нього мудрість і не допускати помилок.

Друга частина присвячена розгляду основних проблем власне філософії. В ньому розглядаються проблеми буття і його різновидів, проблеми розвитку природи, людини, її свідомості, можливості, форми, методи пізнання світу, а також проблеми соціальної філософії, де йдеться про суспільство, його існування,основні феномени і перспективи розвитку.

Модуль № 1 «історія філософських вчень»

Тема 1 : Філософія, коло її проблем та місце в суспільстві

Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самостверд­ження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набу­ває певних особливостей, таких, як узагальнюючий характер знання, принциповий людиноцентризм, прагнення досягти абсолютів та ін. Ці особливості зумовлюють структуру та функг^ії філософського знан­ня. У кінцевому підсумку філософія постає як глибинне і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин влас­ного буття.

План

1. Особливості української філософської думки.

2. Основні періоди розвитку філософії в Україні.

3. Філософські ідеї Г. Сковороди.

«Філософія» в перекладі з грецької «любов до мудрості» (філео – любити, софія – мудрість). Цей термін ввів в VІ ст. до н.е. Піфагор, а розтлумачив в V ст. Платон, на думку якого філософи – це люди, які відкривають таємниці природи і людського життя, вчать діяти і жити. Отже філософія є особливим видом знання – це «Софіїне», мудре знання і повчання. Її пов’язують із світоглядом.

Світогляд – це сукупність поглядів людини на світ, людину і відносини «людина світ». Але це не просто уявлення про світ і людину в ньому світогляд містить ставлення людини до світу, осмислення і оцінку дійсності і самої себе. Основним питанням світогляду є відношення «світ-людина».

Світогляд – це складне духовне явище, що складається з багатьох компонентів.

Компонентна структура світогляду.

• знання, які є інформаційною основою;

• переконання, які є внутрішніми соціально-психологічними елементами;

• цінності, які виражають позитивне або негативне ставлення людини до явищ навколишнього світу;

• ідеали, які є уявним зразком досконалості, нормою, до якої слід стрімитися;

• вірування, як форма сприйняття дійсності;

• принципи, які визначають свідоме ставлення людини до дійсності і себе;

• життєві норми, тобто зразки, стандарти діяльності, певні правила поведінки.

Загалом світогляд включає світовідчуття, світосприймання, світорозуміння. Спільне функціонування всіх цих елементів і створює цілісну систему духовного світу людини. Завдяки світогляду людина має цілісне уявлення про світ свого буття.

Основна функція світогляду – це духовне проектування життя, визначення головних орієнтирів і сенсу людського існування.

Світогляд постає загальнолюдським явищем, тобто він притаманний кожній людині. Саме тому він є надзвичайно різноманітним, адже люди дуже по-різному уявляли і уявляють світ і себе в ньому.

Тобто, світогляд змінюється в часі і просторі.

Саме тому світогляд намагаються класифікувати на основі спільних ознак.

За різними критеріями існують різні класифікації:

І. за кількістю носіїв розрізняють індивідуальний, груповий (професійний, національний, класовий), загальнолюдський.

ІІ. За рівнем

• життєво-практичний, буденний, який притаманний навіть дітям, він є першим рівнем світогляду, формується стихійно з життєвого досвіду і відповідає на питання «Як?» , але не пояснює «Чому?».

• Теоретичний, що є вищим рівнем світогляду, що формується не стихійно, а цілеспрямовано, свідомо і систематично, за допомогою логічної аргументації та доведення. Саме таким і є філософське знання.

ІІІ. За історичним розвитком виділяють такі типи світогляду:

• міфологічний;

• релігійний;

• філософський;

Об’єднує всі форми світогляду єдиний зміст – коло вічних проблем:

• хто така людина, яке її становище в світі, який сенс її життя?

• Яким є світ, чи має він початок і кінець, чи має він мету існування?

• Що таке добро і зло, істина, краса, щастя, свобода?

• Що таке смерть і чи може людина її подолати?

Ці та інші проблеми називають вічними, тому що на них не знайдено остаточної відповіді. Кожна людина і кожне покоління ставить і вирішує їх наново, в залежності від історичної ситуації, рівня розвитку, життєвого досвіду.

Міфологічний світогляд виник ще в первісному суспільстві на стадії родового ладу. Це колективна форма світогляду. В цей час люди ще не виокремлювали себе з оточуючого світу,з природи,з роду,вони були з ними єдиним цілим. Люди,тварини і навіть боги жили в єдиному світі. Не маючи достатньо знань,щоб пояснити природні явища,люди домислювали,дофантазовували,переносили на природу людські риси, « олюднюючи » її.

Саме тому у міфі неможливо відокремити реальне від фантастичного,натуральне від символічного,людське від нелюдського. Міфи-це суміш реального і фантастичного. Але для людей того часу міф був самою реальністю,саме так вони уявляли світ і себе в ньому. З розвитком і ускладненням форм життя міфи перестають задовольняти людину,поступово вони розкладаються на цілий ряд напрямків духовної діяльності-релігію, філософію,мораль,фольклор,правові знання та ін.

Релігійний світогляд-це другий історичний тип світогляду. Він виникає в період розпаду родового ладу і переходу до рабовласницького суспільства,коли людина виділяється з колективу (роду,общини) і починає жити самостійно. Деякі мислителі вважають,що в основі релігії-страх,безсилість людини перед світом,силами природи,що змушувало її шукати захисту від них за допомогою закликань,молитв,жертвоприношень. Релігія є більш зрілою формою світогляду,ніж міфологія.

1) В ній вже долається характерна для міфу неподільність людини і природу.

2) Світ роздвоюється на земний і небесний,тілесний і духовний,природний і надприродний.

3) Надприродний світ недоступний органам чуття ,а тому головним в релігії є віра,яка не потребує доказів і не допускає сумнівів.

4) Віра без справ мертва,її потрібно доводити на практиці. 5) Великим досягненням релігії є досягнення єдності людини з Богом ,як абсолютним ідеалом,надприродною,надсвітовою силою. Сутністю будь якої релігії є подолання смерті,і саме через зв’язок з Богом людина може подолати смерть і опинитись у сфері вічного буття. Людина починає розглядатись як духовно-моральна істота,що має внутрішній духовний світ. Відкриття людської духовності є великою заслугою релігії. Релігія-явище історичне. Вона вже пройшла тривалий шлях розвитку від обожнення стихій і тварин(анімізм)через багатобожжя(монотеїзм)і продовжує розвиватись. Сьогодні найвпливовішими релігіями є іудаїзм-національна релігія євреїв,і світові релігії-християнство,іслам і буддизм. Релігія-явище багатопланове і багатозначне. Незважаючи на наукові досягнення,які,здавались би заперечують її,вона залишається великою силою в світі. Значною мірою це пов’язане з тим,що релігія зберігає систему уявлень,переживань,цінностей,норм життя,моральних ідеалів,які потрібні сучасному людству.

Філософський світогляд виник на досить високій стадії розвитку людини і суспільства приблизно у VII-VI ст. до н.е. одночасно на Сході(Індія,Китай) і Заході(Греція,Рим). Він, як і релігія,розвинувся з міфології,успадкувавши її світоглядні функції. Філософія-це теоретична форма світогляду,яка стала можлива завдяки появі дискурсивного мислення,тобто такого,яке рухається послідовно,впорядковано,логічно,здатне до абстракцій,створення загальних понять і категорій. Філософський світогляд ґрунтується на сумнівах,критичних роздумах про світ на відміну від міфів і релігії,які надаються людині в готовому вигляді,часто несвідомо,а іноді і примусово. Філософія є справою кожної людини,вона ґрунтується на засадах свободи,передбачає докази,дискусії. Вона залишає на вирішення самої людини,з чим погоджуватись,а з чим ні. Це авторська форма мислення. Вона вирішує ті ж самі світоглядні проблеми,що і філософія і релігія,але своїм особливим шляхом,методом теоретичного пізнання. З релігією філософію споріднює те,що вони надають людині життєві орієнтири,настанови,допомагають усвідомити себе в світі. Науку і філософію споріднює те,що вони базуються на дискурсивному мисленні,прагнуть пояснити дійсність. Проте наука має конкретний,чітко окреслений предмет вивчення,вона прагне об’єктивного , незацікавленого знання. В той час як предмет філософії (світ і людина ньому)є значною мірою невизначеним,майже безмежним і історично змінним. Окрім цього,філософії характерним є гранично широкий рівень узагальнення;вона,до того ж ,є суб’єктивною , авторською формою мислення. Філософія спирається на науку і сама справляє на неї великий вплив,але вона не збігається з наукою. Знаменитий фізик Е. Фейнман висловився так: «Якщо філософія-не наука,то це не означає,що з нею щось не гаразд. Просто не наука вона,і крапка.»

Структура та функції філософського знання Оскільки предметом філософії є світ в цілому разом з людиною,інакше кажучи предметом її є відношення «людина-світ»,то структура філософського знання така: * природа,світ,які осмислюють такі розділи філософії,як онтологія-вчення про буття; натурфілософія-вчення про природу. * людина-філософська антропологія досліджує походження,сутність людини;антропософія прагне збагнути сенс життя людини. * суспільство : - соціологія досліджує розвиток суспільства; - соціальна філософія осмислює зв’язок суспільства і природи,суспільства і людини; - філософія історії прагне збагнути куди і як рухається історія; -культурологія-вивчає розвиток людської культури; * духовний світ: - логіка досліджує людське мислення; - гносеологія вивчає,як людина пізнає світ; - етика є вивченням про норми і правила людської поведінки; - естетика-це вивчення про красу; - філософія релігії осмислює природу та сутність релігії; - філософія права вивчає корені правових норм,потреб у них людини; - історія філософії фіксує досягнення філософії на протязі історії. Отже,філософія на сьогодні є розвиненою та розгалуженою сферою знання,що потрібно,щоб виконати завдання людського світо орієнтування.

ВИСНОВКИ

Перед людиною надзвичайно гостро постають питання про її життєве самовизначення внаслідок найважливіших особливостей її становища в світі - таких, як Ті розумність, неспеціалізованість, універсальність, во­лодіння свободою, усвідомлення неповторюваності власного життя; філо­софія і є основною формою інтелектуальної діяльності, яка покликана надати людині свідомі засоби такого самовизначення.

©Оскільки потреба у життєвому самовизначенні характерна для всіх лю­дей, проте не всі люди є філософами, то найпершою формою людського життєвого орієнтування постає світогляд, що являє собою сукупність уяв­лень про місце людини в світі; філософія ж є теоретичною формою світо­гляду, спрямованою на критичний аналіз світоглядних уявлень з метою по­глиблення їх достовірності і надійності.

® Історично першою формою світогляду була міфологія, яка характеризу­вала ту стадію людського самоусвідомлення, на якій не існувало чіткої якісної межі між людиною та природою; така межа виникає та рельєф­но окреслюється тоді, коли починає потужно розвиватися сфера соціаль­но-культурних процесів; цей розвиток приводить до появи дискурсивного мислення, на якому і базуються філософські знання.

@ Оскільки у філософії йдеться про засади людського буття, вона постає відкритою системою знань; у порівнянні із наукою, мистецтвом та ре­лігією розкриваються такі характерні риси філософського мислення, як виведення своїх міркувань на гранична широкий рівень узагальнення, аргу-ментованість та внутрішня єдність, саморефлексивність, індивідуалізо-ваність, готовність постати формою свідомого вирішення людиною своєї життєвої долі.

® Оскільки найпершими сферами, із яких філософія бере життєві людські орієнтири, постають природа, суспільна історія, людина та свідомість, то вони ж стають основою для виділення структури та функцій філософії.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

СВІТОГЛЯД — сукупність узагальнених уявлень людини про світ. місце людини у світі, підва­лини людських взаємин із світом, що виконують функції людського самоусвідомлення та світо-орієнтування.

^ ФІЛОСОФІЯ (з давньогрец.: любов до мудрості) — теоретична форма світогляду: особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі.

* РЕФЛЕКСІЯ (з лат.: загинати, обертати) — унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось — як думка про думку, знання про щось — як знання про саме знання.

^ КАТЕГОРІЇ (з давньогрец.: демонструю, виявляю) — граничне широкі, вузлові поняття певної галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі.

» ФІЛОСОФІЯ, РЕЛІГІЯ, МИСТЕЦТВО — за Г.Гегслем, три основні форми людської духовно-практичної діяльності, які фіксують три основні властивості людського інтелекту: філософія і наука уособлюють здатність розуміти, мистецтво — здатність переживати дійсність, релігія — здатність відчувати спорідненість людського духу з фундаментальними печатками буття.