2.5. Поділ норм права по субординації в правовому регулюванні

Норми права по субординації в правовому регулюванні

• матеріальні

• процесуальні

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо¹⁹.

Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

— матеріальними умовами життя суспільства;

— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують.

Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо засто­сування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:

— змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень;

— особливостями адресата;

— структурою побудови.

2.6. Класифікація норм права за дією в часі, по колу осіб, просторі

Норми права за дією у просторі:

• загальні

• місцеві

Норми права за дією у часі:

• постійні

• тимчасові

Норми права за дією за колом осіб:

• загальні

• поширюються на все населення спеціальні

• спеціальні

— поширюються на певне коло осіб виняткові

• виняткові

• роблять винятки із загальних і спеціальних норм

Будь-який закон діє в просторі, у часі і за колом осіб. Цей постулат теорії права знайшов своє відбиття в законопроекті "Про закони і законодавчу діяльність" (далі – законопроект). За загальним правилом закон України діє на всій території України. Винятком є випадки, коли в самому законі чи в законі про набрання їм чинності буде встановлене інше положення. Крім того, у Верховної Ради є повноваження законом однакової чи вищої юридичної сили припинити чи призупинити чинність закону (його окремих положень) на визначеній території²⁰.

Подібні норми стосуються і дії закону за колом осіб: ст. 37 законопроекту встановлює, що закони поширюються на всіх осіб, що перебувають на території України, якщо в самому законі чи в законі про набрання їм чинності не передбачене інше. Наголосимо, що йдеться не тільки про громадян України, але і про інших осіб (іноземців, осіб без громадянства), що перебувають на території України. Крім цього, закони України поширюються і на громадян України, що перебувають за її межами, але знову ж таки із застереженням: якщо в самому законі чи в законі про набрання їм чинності не встановлене інше.

Істотним є і законодавче врегулювання питання чинності закону в часі. Закон діє впродовж або невизначеного терміну, або протягом терміну, визначеного самим законом чи законом про порядок набрання чинності. Щодо законів, прийнятих на визначений термін, Верховна Рада вправі в будь-який час до закінчення чинності закону продовжити термін дії такого закону чи окремих його положень на визначений чи невизначений термін. Подібні повноваження є у Верховної Ради і з дострокового припинення чинності закону, за винятком Конституцій України й Автономної Республіки Крим, конституційних законів і законів, прийнятих всеукраїнським референдумом.

Чинність закону (його окремих положень) припиняється одночасно із набранням чинності законом, що припиняє його дію, якщо цим законом не встановлене інше. Тлумачення цього положення дав Конституційний Суд у своєму рішенні від 3 жовтня 1997 р., назвавши такий порядок "загальновизнаним", "звичайною практикою". Із прийняттям законопроекту такий порядок буде законодавчо врегульованим.

Строкові ж закони втрачають свою чинність по закінченні встановленого терміну без додаткового рішення.

Знайшов своє втілення в законопроекті і конституційний принцип про те, що закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи усувають відповідальність фізичних осіб. І якщо Конституція не уточнює, чию відповідальність пом'якшують у даному випадку закони, то законопроектом, що аналізується, враховане рішення Конституційного Суду з цього приводу від 9 лютого 1999 р. про те, що в даному випадку йдеться тільки про фізичних осіб.