14.5. Застосування високоефективної рідинної хроматографії в автоматичному аналізі об’єктів довкілля

У методі високоефективної рідинної хроматографії (ВЕРХ) застосовують колонки з насадками, які містять прищеплені фази. Цим методом визначають багато нестійких при нагріванні речовин, які не можна аналізувати методами газової хроматографії, зокрема агрохімікати (метилкарбамати, фосфорорганічні інсектициди). Використовують колонки довжиною до 25 м з внутрішнім діаметром 4-5 мм, які заповнені сферичними частинками силікагелю з прищепленими октадецильними групами. Колонки з діаметром 3 мм та заповнені дрібнішими частинками характеризуються більшою ефективністю розділення та вищою чутливістю визначення, при цьому зменшується витрата розчинника. Колонки мають захисний картридж. Блок-схема рідинного хроматографа показана на рис. 14.6.

Рис.14.6. Блок-схема рідинного хроматографа

У високоефективній рідинній хроматографії використовують три основні типи детекторів.

УФ–детектор на ультрафіолетову та видиму область випромінювання (рис. 14.7). Світло, яке не поглинулось середовищем, потрапляє на детектор і перетворюється у фотострум.

Рис.14.7. Принципова схема фотометричного детектора

Часто використовують матрицю з фотодіодів (більше 200), які дозволяють визначати відразу декілька різних речовин. У цьому випадку фотострум записується безперервно (сканування). Дані, одержані одночасно на різних довжинах хвиль, оцінюють відповідною програмою і порівнюють з даними бази спектрів поглинання речовин. Для підвищення чутливості використовують проточні комірки. Якщо речовини з проби попередньо сорбційно концентрувати, то можна добитися підвищення чутливості визначення до 50 нг/л.

Деякі речовин випромінюють частину поглинутої енергії, але з більшою довжиною хвилі. Флуоресцентний детектор дозволяє вимірювати інтенсивність випроміненого речовиною світла. Зокрема флуоресціюють поверхнево-активні вуглеводні. Флуоресцентний сигнал більш чутливий, ніж одержаний УФ-детектором. Для кожної речовини можна вибрати оптимальні умови довжини хвилі збудження та випромінювання.

Електрохімічний детектор (з автоматичним самоочищенням електродів) дозволяє визначати речовини, які здатні легко окиснюватися (феноли, меркаптани, аміни) або відновлюватися (нітросполуки, альдегіди, кетони, бензидини). Підбором потенціалу електрода можна підвищити селективність визначення та понизити межу детектування.

Мас-спектрометрія для детектування може застосовуватись після переведення речовин у пароподібний стан.

14.6. Приклади визначення деяких органічних речовин автоматизованими хроматографічними методами

Визначення летких органічних сполук

Бензол, дихлоретан, тригалогенметан аналізують методом капілярної газової хроматографії, використовуючи різну підготовку та різні детектори.

Якщо аналізують стічну воду, то ємність повинна бути повністю заповнена водою, щоб леткі речовини не випаровувались. Пробу консервують додаванням розчину аскорбінової кислоти або Na₂SO₃ (може зберігатися дві доби при 4°С).

У пробу вводять розчин внутрішнього стандарту і через неї продувають газ-носій (Не), пароподібні речовини при кімнатній температурі вловлюють у пастку, заповнену силікагелем. Для кращого видалення летких речовин (зменшення розчинності органічних речовин) воду підсолюють.

Продукт з пастки після термічної десорбції (при 180°С) поступає в газовий хроматограф, де розігрівається до 200°С. Галогеновмісні сполуки визначають електронно-полуменевим детектором, ароматичні та ненасичені вуглеводні – фотоіонізаційним детектором. Можливе застосування також мас-спектрометричного детектора. Різновидом підготовки проби є конценетрування летких речовин методом рівноважної пари (витримують 30 хв при 70°С), яку після встановлення рівноваги відбирають шприцом.

Можна вводити безпосередньо пробу води, однак, перед колонкою для розділення обов’язково повинна бути форколонка, внутрішня поверхня якої покрита матеріалом середньої полярності (поліетиленгліколем).

Кількість речовини визначають як за внутрішнім стандартом, так і за стандартною сумішшю пароподібних речовин.

,

де S - площа піку; RF- коефіцієнт чутливості (фактор відклику).

Коефіцієнти чутливості визначають для кожної аналізованої речовини:

.

Визначення середньолетких органічних сполук

До цієї групи речовин відносяться галогеновмісні ефіри, галогеновуглеводні, нітрозоаміни, фталати, поліядерні ароматичні речовини, поліхлорбензоли, хлорорганічні пестициди, феноли. Загалом це речовини з молекулярними масами 100-300, які елююють з капілярних колонок в інтервалі температур 80-320°С. Всього визначають 43 речовини.

Проби води відбирають у промиті метанолом або ацетоном бутлі і консервують додаванням Na₂SO₃, після чого підкислюють до pH<2 (можуть зберігатися до 7 діб при температурі 4°С).

Пробу води пропускають через картридж, на якому сорбуються органічні речовини. Картридж після цього просушують пропусканням азоту та елююють з нього сорбовані речовини дією CH₂Cl₂, після чого їх висушують додаванням Na₂SO₄.

До одержаної леткої проби додають внутрішній стандарт та хроматографують у режимі температур від 40° до 170°, потім нагрівають до 240°С і до 300°С. Розділення проводять на капілярному газо-рідинному хроматографі з мас-спектрометричним детектором.

У випадку стічних вод концентрування можна провести неперервною рідинною екстракцією. При неперервній рідинній екстракції пробу підлужнюють до рН 11. В екстрактор вводять дихлорметан і нагрівають приймальний посуд. Пробу неперервно екстрагують 18 год. Одержаний екстракт містить основні та нейтральні речовини. Екстракт сушать і підкислюють до рН 2, знову додають свіжий дихлорметан та повторюють екстракцію ще 18 год. Після завершення екстракції додають внутрішній стандарт і вводять проби в хроматограф. Визначення проводять методом капілярної газо-рідинної хроматографії з неполярною рідкою фазою при режимі нагрівання від 80° до 310°С. Аналізують одержаний мас-спектр, порівнюючи з базою даних, а кількість визначають за внутрішнім стандартом. Якщо початкова проба мала об’єм 1 л, після концентрування об’єм становить 1 мл, а в колонку вводять 1 мкл, то можна виявити речовини на рівні мкг.

Визначення поліциклічних ароматичних вуглеводнів (ПАВ), які утворюються при неповному згорянні органічних речовин і є пріоритетними забруднювачами, деякі канцерогенами. Всього визначають у водах 16 сполук, найважніші з яких:

Нафталін	Хризен	Аценафтен
Антрацен	Пірен	Аценафтилен
Фенантрен	Бенз(a)пірен	Флуорен
Бенз(a)антрацен	Бенз(g,h,i)перилен	Флуорантен

З води ці речовини видаляють сорбцією або екстракцією. Екстракти очищають у колонці з силікагелем та Na₂SO₄. З колонки неполярні домішки елюють гексаном, ароматичні сполуки елююють гексаном та дихлорметаном.

Аналізують речовини або методом газорідинної хроматографії з мас-спектрометричним детектором, або методом високоефективної рідинної хроматографії на УФ-детекторі з діодною матрицею. Ще більш специфічним є флуоресцентний детектор (чутливість вища у 100 разів), яким можна визначати на рівні нг та пкг.

Визначення високоефективною рідинною хроматографією.

Пробу води (250 мл) тричі екстрагують дихлоретаном та висушують натрій сульфатом.

Екстракт вводять у колонку, заповнену суспензією силікагелю в гексані, а зверху шаром Na₂SO₄. Неполярні домішки елююють гексаном, поліароматичні вуглеводні (ПАВ) елююють сумішшю гексану та дихлорметану (4:1). Одержаний елюат випаровують до сухого залишку у потоці азоту. Залишок розчиняють, додаючи ацетонітрил з водою і одержаний зразок вводять у колонку для розділення.

Поліароматичні вуглеводні можна аналізувати на колонках з неполярною нерухомою фазою. Правильна ідентифікація речовин у пробі невідомого складу можлива тоді, коли співпадають як час утримування, так і дані за УФ-детектором. Кількість визначають за стандартною сумішшю речовин. Всю процедуру аналізу проводять для 3 калібрувальних сумішей, за якими будують градуйований графік, обчислюють коефіцієнти чутливості, а за ними і за площами піків внутрішнього стандарту та визначуваного ПАВ його кількість. Це все можна зробити повністю автоматично застосовуючи комп’ютерні програми, якщо попередньо є визначені коефіцієнти чутливості для кожної з речовин. Мас-спектрометрично визначають поліароматичні циклічні вуглеводні на рівні 0,1 мкг/л.

Визначення капілярною газорідинною хроматографією.

Пробу води готують до аналізу ідентично. Екстракт вводять у колонку з потоком інертного газу (Не) і нагрівають від 40°С (25 хв) до 140°С, а потім 320°С. Газовий хроматограф має колонку, заповнену неполярною речовиною. За цих умов на мас-спектрі не вдається окремо ідентифікувати такі групи речовин, як наприклад бенз(b)флуорантен і бенз(k)флуорантен. Застосування більш полярної нерухомої фази, що містить фенільні групи, дозволяє розділити ці речовини.

Визначення Cl, N, P-органічних пестицидів

Сумарний вміст пестицидів не може перевищити у воді 0,5 мкг/л за умови, що для кожного окремого з них вміст не перевищує 0,1 мкг/л. Проби можна зберігати при 4°С не більше 4 діб. Досліджують також рослинну сировину.

Аналізують велику групу речовин: a-, b-, g-гексахлорциклогексан, гексахлорбензол, хінтозен, гептахлор, алдрин, октахлорстирол, ДДЕ, ДДД, ДДТ, елдрин, діелдрин, нітрофен, a-ендолсульфан, метоксихлор, мірекс.

Подрібнену пробу рослин заливають ацетоном, з нього пестициди екстрагують дихлорметаном. Очищають екстракт пропусканням його через колонку з силікагелем і активованим вугіллям, після чого елююють сумішшю дихлорметану, толуолу та ацетону. Розчин випаровують насухо, залишок розчиняють гексаном.

Воду фільтрують через фільтр зі скловолокна. Суміш різних пестицидів з проби води концентрують сорбцією. Для цього через промиті метанолом картриджі пропускають пробу і сушать потоком азоту, тоді екстракт пропускають через колонку з Na₂SO₄. Елююють речовини з колонки ацетоном, надлишок якого випаровують.

До розчину додають внутрішній стандарт (нітрил октадеканової кислоти) та вводять 4 мкл елюату в газовий хроматограф, у якому нагрівають пробу від кімнатної до температури 250°С. Краще проводити розділення на хроматографі з двома капілярними кварцовими колонками, після чого речовини визначають різними детекторами: азотно-фосфорним (термоіонним) та електронного захоплення.

Розділення хлорорганічних пестицидів проводять на газорідинному хроматографі з кварцовою капілярною колонкою при максимальній температурі 300°С. Використовують мас-спектрометричний детектор або детектор електронного захоплення.

Чутливість визначення для різних речовин є в межах 5-70 нг/л.

Кількість речовин визначають за внутрішнім стандартом.

Визначення фенолів. Екологічно небезпечними є 30 фенолів з алкільними радикалами та галогенопохідних.

З води феноли концентрують екстракцією або сорбцією. Визначення проводять методом високоефективної рідинної хроматографії з УФ-детектором на діодній матриці або методом газової хроматографії після перетворення фенолів у леткі ацетати з використанням мас-спектрометричного детектора.

Визначення капілярною газорідинною хроматографією.

Воду відбирають у промиті метанолом і ацетоном бутлі та консервують додаванням Na₂S₂O₃ і лугу. Дією ацетатного ангідриду феноли перетворюють в ацетати. Після цього додають метанол. Підготовлену пробу фільтрують через скловолоконний фільтр під вакуумом.

Одержані продукти концентрують адсорбцією на картриджі, вимивають звідти ацетоном та випаровують його надлишок.

Пробу вводять у газорідинний хроматограф з неполярною стаціонарною фазою і нагрівають протягом 1 год при 50°, а потім підвищують температуру до 200°С, тоді до 300°С. Як детектор використовують мас-спектрометр з іонізацією електронним ударом. Для ідентифікації використовують дані мас-спектрометрії та параметрів утримування. Кількість визначають порівнянням з градуйованими графіками для стандартних сумішей.

Після переведення фенолів у ацетати одержані продукти можна тричі екстрагувати дихлорметаном. Екстракт пропускають через безводний Na₂SO₄ для осушування, випаровують до 0,5 мл, після чого хроматографують.

Визначення високоефективною рідинною хроматографією.

Пробу підкислюють сульфатною кислотою до рН 2 та тричі екстрагують CH₂Cl₂. Екстракти двічі реекстрагують розчином NaOH та одержують феноляти. Після підкислення ще два рази екстрагують феноли дією CH₂Cl₂. Екстракт фільтрують через Na₂SO₄, випаровують надлишок розчинника в потоці азоту до залишку 2 мл. Одержаний залишок розчиняють у суміші фосфатного буферного розчину і метанолу (4:1).

Хроматографують суміш при 50°С з детектором на фотодіодній матриці. Рухливою фазою є фосфатна кислота і метанол. Одержують УФ-спектр поглинання. Ідентифікують речовини за часом утримання та за УФ-спектром досліджуваного розчину та розчину еталонів. Межу визначення можна понизити автоматичним переключенням довжини хвилі випромінювання під час аналізу.

Визначення анілінів та нітроароматичних сполук

Серед анілінів та нітроароматичних сполук є 36 токсичних, а особливо токсичні Cl-анілін, Cl₂-анілін. Визначають ці речовини методом газорідинної хроматографії після рідинної або твердофазової екстракції. Заважають визначенню гербіциди на основі сечовини, які при термічному розкладі також утворюють аніліни. Використовують термоіонний або мас-спектрометричний детектор.

Пробу води фільтрують через скловолокно, підлужнюють до рН 11 і пропускають водоструменевим насосом потоком через картридж з силікагелем. Висушують сорбент азотом. Сорбовані речовини вимивають етилацетатом, після чого надлишок розчинника випаровують до залишкового об’єму 1 мл.

До підготовленої проби додають 0,05 мл внутрішнього стандарту. Хроматографують у газовому капілярному хроматографі 5 мкл суміші при нагріванні від 50°С до 200°С. Використовують термоіонний детектор. За цих умов вдається розділити галогенозаміщені та алкілзаміщені аніліни і ароматичні нітросполуки. Для більшості з них повнота видалення становить 75-100% і лише для аніліну – 50%. Межа виявлення речовин – 25-50 нг/л.

У випадку застосування мас-спектрометричного детектора вводять холодну суміш, щоб не відбувався розклад інших сполук до анілінів.

Якщо для концентрування застосовують екстракцію, то після фільтрування води пробу підлужнюють до рН 9 та екстрагують тричі дією CH₂Cl₂. Екстракт пропускають через Na₂SO₄. Залишок промивають дихлоетаном з толуолом, випаровують розчинник до 5 мл рідкої фази. Додають внутрішній стандарт (нітрил гепта(окта)деканової кислоти) та ще випаровують до 1 мл. Вводять у капілярну колонку газового хроматографа 5 мкл рідини. Як детектори застосовують термоіонний та мас-спектрометричний.

Визначення бензидинів

Бензидин та 3,3-дихлорбензидин – отруйні канцерогенні речовини, які утворюються при синтезі барвників:

бензидин	дихлорбензидин

Їх аналізують після екстракції методом високоефективної рідинної хроматографії з амперометричним детектором.

Пробу води нейтралізують до рН 6,5-7,5 і тричі екстрагують речовини хлороформом, після чого реекстрагують 1М H₂SO₄. Після нейтралізації проводять повторно екстракцію. Екстракт промивають водою, додають метанол і випаровують до залишку рідини 5 мл, а в потоці азоту випаровують до залишку 0,5 мл. Залишок розчиняють у метанолі і знову випаровують, а тоді розчиняють в ацетатному буферному розчині.

Розчин водять у колонку хроматографа при 40°С. Рухомою фазою є 0,1М CH₃COONa і 0,001М ЕДТА у воді та ацетонітрилі. Застосовують електрохімічний детектор, (графітовий електрод, а електрод порівняння –аргентум-хлоридний). Чутливість визначення становить 10 нг/л.

Визначення гербіцидів на основі феноксиацетатних кислот. Феноксиацетатні кислоти добре розчинні у воді та дуже токсичні. Їх аналізують методом високоефективної рідинної хроматографії з УФ детектором на діодній матриці або методом газової хроматографії з мас-спектрометричним детектуванням продуктів перетворення (дериватів).

8 сполук з різними замісниками Дикамбра Трихлопір

Іоксиніл Бромоксиніл Бентазон

Визначення високоефективною рідинною хроматографією.

Пробу фільтрують через скловолокно для видалення зависів. До фільтрату додають Н₃РО₄ до рН 2 та NaCl і пропускають розчин через твердий сорбент (флорізил) для концентрування органічних речовин. Речовини десорбують ацетоном, який випаровують у потоці азоту до сухого залишку. Залишок розчиняють у суміші ацетонітрилу (CH₃СN) з водою.

Хроматографують суміш з використанням як рухомої фази KH₂PO₄ і СН₃СООН в ацетонітрилі з метанолом (1:1). Використовують УФ-детектор з діодною матрицею.

Визначення капілярною газорідинною хроматографією.

Пробу готують аналогічно, речовини десорбують ацетоном. У випадку аналізу поверхневих вод з великою кількістю інших органічних речовин екстракт додатково пропускають через колонку з силікагелем і флорізилом для очищення.

Після десорбування речовин ацетоном, до розчину додають діазометан CH₂N₂ в ефірі і витримують у темноті протягом години. Діазометан вибухонебезпечний та канцерогенний, тому приміщення повинно добре провітрюватись. Відбувається реакція метилювання з утворенням летких продуктів. Наприклад:

Розчинник випаровують у потоці N₂, залишок розчиняють в етилацетаті. Розчин вводять у колонку газового хроматографа в потоці гелію. Спочатку суміш нагрівають 1 год при 60°С, потім підвищують температуру до 150 та до 280°С. Використовують мас-спектрометричний детектор.

Визначення гербіцидів на основі фенілсечовини та піразону

Широко вживаними гербіцидами є заміщені фенілсечовини та піразон. Найбільш токсичними є лінурон та монолінурон.

Фенурон Метобромурон Хлороксурон

Лінурон Монолінурон Хлоридазон

Порцію води (1,2 л) фільтрують через скловолокно. До фільтрату додають метанол та пропускають через колонку з флорізилом, насухо продувають азотом. Сорбовані речовини елююють ацетонітрилом. Надлишок розчинника видаляють випарюванням у потоці азоту. Перед введенням у колонку розчин повторно фільтрують через мембранний фільтр.

Аналізують пробу методом високоефективної рідинної хроматографії при 40°С. Рухомою фазою є натрій ацетат в ацетонітрилі. УФ детектор на діодній матриці реєструє сигнали в діапазоні 200-340 нм. Ідентифікують речовини за часом утримання та порівнянням з хроматограмами стандартних розчинів.

Визначення триазинових гербіцидів

Ці широко вживані гербіциди добре розчинні у воді, тому накопичуються у ґрунтовій рідині. ГДК кожного з них у питній воді – 0,1 мкг/л. Найбільш токсичні атразин та симазин. Але методика дозволяє визначати і всі решта, а також продукти їх перетворення. Деякі з них наведені нижче.

	Атразин		Прометрин
	Симазин		Гексазінон

Аналізують пестициди методом високоефективної рідинної хроматографії з УФ-детектором або газової хроматографії з термоіонним і мас-спектрометричним детектором.

Визначення високоефективною рідинною хроматографією

Пробу води доводять до рН 6-8 та фільтрують через скловолокно, а тоді пропускають для концентрування через силікагель. Колонку продувають азотом для висушування. Триазинові гербіциди вимивають з колонки ацетонітрилом, який потім випаровують у потоці азоту. Залишок розчиняють у невеликій кількості ацетонітрилу з водою.

Хроматографують 20 мкл рідини при 40°С з рухомою фазою – ацетонітрилом і амоній ацетатом. Виявляють триазинові гербіциди УФ-детектором в діапазоні довжин хвиль 230-300 нм, ідентифікують їх, порівнюючи зі спектрами стандартів.

Визначення капілярною газорідинною хроматографією.

Аналогічно готують пробу води. Гербіциди концентрують сорбцією на силікагелі. Залишок елюату після випаровування ацетонітрилу розчиняють в ацетоні.

Суміш вводять у газовий хроматограф з капілярною колонкою, що містить неполярну стаціонарну фазу та пропускають гелій. Хроматографують суміш у режимі температур: ввід і витримування 2 год при 50°С, підвищення температури до 250°С. Використовують мас-спектрометричний детектор. Селективне детектування можливе при застосуванні термоіонного детектора.

Визначення карбаматів

Аналізують пестициди: оксаміл, метоміл, алдикарба сульфоксид, алдикарба сульфон, 3-оксикарбофуран, алдикарб, карбофуран, байгон, метіокарб.

Визначають карбамати у рослинній пробі, яку попередньо не можна промивати водою. З гомогенізованої проби їх екстрагують водою.

Цим же методом аналізують вміст пестицидів у ґрунтових та підземних водах, причому у хроматограф відразу вводять пробу води. Фільтрація води може призвести до часткової втрати речовин через адсорбцію на фільтрі.

Водний екстракт вводять у рідинний хроматограф. Розділення проводять на неполярній стаціонарній фазі, для елюювання використовують воду та метанол. Для аналізу застосовують флуориметричний детектор, у якому збудження досягається при l=229 нм, а випромінюваня при l=425 нм.

Визначення ди квату та параквату. Вміст цих речовин контролюють у ґрунтових водах та у питній воді.

Пробу води подають у рідинний хроматограф. Рухомою фазою є суміш 0,1% розчину гексансульфокислоти, 0,35% триетиламіну та фосфатної кислоти (рН 2,5). Реєстрацію проводять детектором з діодною матрицею при l=256 нм для параквату та l=310 нм для диквату. Для точнішого аналізу використовують параметри утримування речовин.

Визначення меркаптобензтіазолу. Пестицид з подрібненої проби екстрагують хлористим метиленом, потім екстракт двічі промивають водою.

Розділення проводять на високоефективному рідинному хроматографі при 40°С, рухомими фазами є вода та ацетонітрил. Для аналізу використовують УФ-детектор з діодною матрицею і виявляють меркаптотіабензазол при l=317 нм.

Визначення тіабензазолу. Цей фунгіцид використовують для обробки поверхні цитрусових та бананів, він може потрапляти у джеми, що недопустимо.

Тіабензазол екстрагують з подрібненого продукту метанолом та фільтрують.Визначають методом високоефективної рідинної хроматографії з флуориметричним детектором: діють випромінюванням з довжиною хвилі l=305 нм, а випромінювання реєструють при l=350 нм. Зручно використовувати також УФ-детектор з діодною матрицею.

Визначення 2,2,2-трихлор-1,1-етандіолу (хлоральгідрату)

Хлоральгідрат використовується у синтезі ДДТ і є однією з найбільш токсичних речовин.

Пробу води фільтрують через скловолокно. Фільтрат підлужнюють до рН 13-14 та нагрівають 5 хв до 110°С, при цьому утворюється хлороформ:

Cl₃C–CH(OH)–OH +NaOH CHCl₃ + CH₃–ONa + H₂O.

Хлороформ визначають на капілярному газовому хроматографі з мас-спектрометричним детектором, як описано вище. Чутливість визначення становить 5-10 мкг/л.

Визначення формальдегіду в сечі хворих на діабет. Формальдегід, ацетальдегід, пропіоновий та масляни альдегіди в сечі можна визначати методом газорідинної хроматографії.

Альдегіди дериватизують в хлориднокислій пробі дією 2,4-динітрофенілгідразину і перетворюють у гідразони в присутності концентрованої HCl при рН 1-2. Екстрагують продукти гексаном. Одержаний єкстракт центрифугують для кращого розділення фаз протягом 20 хв зі швидкістю 1500 об/хв.

Відбирають 2,0 мл гексанового екстракту, висушують під ІЧ-лампою насухо, залишок розчиняють в суміші ацетонітрилу і води (60:40), 2,0-2,5% ледяної ацетатної кислоти і 1,0-1,5 % діетиламіну. Визначають вміст альдегіду за градуйованим графіком на рідинному хроматографі, запоненому Діасорбом C₁₆ з УФ-детектором при =360 нм, використовуючи градуйований графік.

Визначення стануморганічних сполук

Аналізують 17 моно-, ди-, три-, тетраалкільних сполук стануму, серед яких 8 найтоксичніших. Деякі з них: (C₄H₉)₂Sn²⁺, (C₄H₉)₃-O-Sn, (C₄H₉)₄Sn, (C₆H₅)₃Sn-Cl, (C₆H₅)₃Sn-OOC-CH₃.

Нелеткі стануморганічні сполуки перетворюють у леткі, після чого їх розділяють капілярним газовим хроматографом, застосовуючи для ідентифікації полуменево-емісійний детектор або мас-спекрометр. Аналогічно можна визначати органічні сполуки, що містять плюмбум, меркурій, арсен.

Воду підкислюють, екстрагують речовини комплексоутворювачем (трополоном з гексаном, диетилдитіокарбаматом з пентаном і фосфатним буферним розчином при рН 5 з лимонною кислотою). Надлишок розчинника випаровують, а одержаний осад розчиняють органічним розчинником.

До розчину додають реактив Гриньяра R-Mg-Br (CH₃-Mg-Br або C₅H₁₁-Mg-Br) і витримують 15 хв для завершення реакції. Кращими для алкілювання є реактиви, які містять бром. Надлишок реактиву розкладають 20% розчином NH₄Cl. Одержують леткі сполуки (дія CH₃-Mg-Br):

(C₄H₉)₂Sn(CH₃)₂, (C₄H₉)₃Sn(CH₃), (C₄H₉)₄Sn (без зміни), (C₆H₅)₃Sn(CH₃).

Леткі речовини вводять у газорідинний хроматограф, використовуючи як газ-носій гелій або азот, при температурі 50°С і нагрівають до 320°С. Детектори можуть бути атомно-емісійний (l_Sn=303,4 нм), мас-спектрометричний, однак для однозначної ідентифікації слід одержати щонайменше три іони речовини у мас-спектрі. Кількісне визначення проводять, порівнюючи з градуйованим графіком за показами атомно-емісійного детектора. Чутливість визначенні стануморганічних сполук є на рівні 50 нг/л.