Вступ

На озброєнні танкових і механізованих частин знаходиться велика кількість різних зразків БТОТ, експлуатація яких в мирний час здійснюється для забезпечення підготовки особового складу і підтримання постійної бойової готовності машин. Вирішення цих питань неможливе без правильної організації їх експлуатації.

Організація експлуатації – це упорядкована структура взаємодії органів, засобів і методів експлуатації безлічі зразків БТОТ. Управління експлуатацією виражається в плануванні експлуатаційно-технічних міроприємств, їх проведенні, контролю і прийняттю нових рішень.

Загальні положення по експлуатації озброєння і техніки

На озброєнні танкових та механізованих частин знаходиться велика кількість різноманітних зразків БТОТ, експлуатація яких у мирний час здійснюється для забезпечення підготовки особового складу і підтримання бойової готовності машин. Вирішення цих питань неможливо без правильної організації їх експлуатації.

Організація експлуатації – це впорядкована структура взаємодії органів, засобів і методів експлуатації багатьох зразків БТОТ. Управління експлуатацією виражається в плануванні експлуатаційно-технічних заходів, їх проведенні, контролі і прийнятті нових рішень.

Під експлуатацією машини розуміється стадія її життєвого циклу, яка являє собою сукупність етапів введення в експлуатацію, приведення у встановлену ступінь бойової готовності до використання за призначенням, підтримання у встановленій ступені готовності до використання, використання за призначенням, зберігання і транспортування машини.

Закінчується експлуатація машини на підставі рішення комісії частини про неможливість або недоцільність подальшої її експлуатації по технічному стану, а також моральному і фізичному старінню. Знята з експлуатації машина, як правило, направляється на капітальний ремонт.

Введення в експлуатацію включає прийняття машин військовою частиною після виготовлення або капітального ремонту згідно з встановленими вимогами і закріплення машини за підрозділом, екіпажем або водієм.

Приведення машини у встановлену ступінь готовності до використання за призначенням полягає у перевірці її технічного стану, виконанні необхідних операцій технічного обслуговування, передбачених експлуатаційною документацією, які забезпечують використання машини за призначенням.

Підтримання машини у готовності до використання за призначенням полягає в виконанні встановленого обсягу робіт по технічному обслуговуванню і військовому ремонту, які забезпечують її справність і працездатність.

Використання машини – застосування її за прямим призначенням з дотриманням встановлених експлуатаційною документацією норм і правил, які забезпечують нормальну роботу всіх агрегатів, систем і механізмів, а також виконання вимог безпеки.

Зберігання – утримання машин, які пройшли спеціальну підготовку, у відведених для їх розміщення місцях у стані, який забезпечує їх збереженість, справність і приведення у готовність до використання у встановлений час.

Транспортування машини включає підготовку до перевезення, доставку різними видами транспорту до місця призначення у стані, який забезпечує збереженість, справність або працездатність, вивантаження і підготовку до подальшого використання за призначенням.

В залежності від призначення розрізняють наступні види експлуатації машин:

- штатна;

- дослідна;

- підконтрольна;

- лідерна;

- технічна

Штатна експлуатація - експлуатація машин відповідно до вимог діючої експлуатаційної документації. Вона здійснюється в лінійній і навчальній військовій частинах, вузах Міністерства оборони. Порядок штатної експлуатації встановлюється Положенням про порядок експлуатації БТОТ у мирний час.

До дослідної експлуатації залучається частина машин, для яких розробляється спеціальна програма. У період дослідної експлуатації перевіряється зміна технічних характеристик машин, виробляються рекомендації з удосконалювання експлуатації в різних умовах.

Підконтрольна експлуатація - це штатна експлуатація заданого числа машин з додатковим контролем і обліком їхнього технічного стану з метою одержання більше достовірної інформації про зміну стану машин у різних умовах експлуатації. Кількість з'єднань і місця підконтрольної експлуатації БТВТ установлюються начальником Центрального бронетанкового управління.

Лідерна експлуатація - штатна експлуатація заданого числа машин, виділених для більш інтенсивної витрати ресурсу в порівнянні з іншими машинами з метою одержання випереджальної інформації про вплив наробітку й строку експлуатації на їхній технічний стан і визначення можливості й умов установлення нових значень показників довговічності однотипних машин.

Під технічною експлуатацією розуміється частина експлуатації машин, що включає комплекс робіт, які виконуються на них на етапах використання по призначенню, зберігання, транспортування, приведення у встановлений ступінь готовності до використання по призначенню й підтримки в цьому ступені готовності.

Під системою експлуатації машин розуміється сукупність виробів військової техніки, засобів їхньої експлуатації, виконавців документації, взаємодія яких відбувається відповідно до завдань кожного етапу експлуатації на основі керівних і експлуатаційних документів.

Поняття про технічний стан і запас ресурсу.

Готовність машини до використання по прямому призначенню визначається її технічним станом. З часом в процесі експлуатації у результаті зносу деформації, корозії, старіння та шкідливих відкладень відбуваються зміни її технічного стану

Досягнення граничних значень предметів приводить до відмови вузлів, агрегатів і до повної втрати експлуатаційних властивостей машини. Тому встановлюються допустимі норми цих параметрів. Вони характеризують такий стан, при якому можливе використання машин

По технічному стану машини можуть бути справними і не справними, працездатними і непрацездатними

СПРАВНИМИ – вважаються машини повністю комплектні, які відповідають усім вимогам технічної документації і мають технічний ресурс. При цьому на машинах повинні бути виконані усі встановлені операції технічного обслуговування і усунені наслідки усіх відмов або пошкоджень

НЕСПРАВНІСТЬ – стан машини, при якому машина не відповідає хоча б одному із вимог нормативно-технічної або конструкторської документації.

ПрацездАТними – уважаються машини, придатні до використання по їх прямому призначенню. При працездатному стані машини відхилення її параметрів від вимог технічної документації, а також комплектність і повнота обслуговування не повинні відбитися на ефективності, надійності і безпеці її використання

НЕПРАЦЕЗДАТНІСТЬ – стан машини, при якому значення хоча б одного параметру, який характеризує здібність виконувати задані функції , не відповідає вимогам нормативно-технічної документації.

Коли зноси деталей досягають гранично допустимих по технічним умовам величин, подальше використання машин може призвести до серйозних її пошкоджень і порушити безпеку руху. Такі машини припиняють експлуатацію і вони підлягають ремонту.

Для відновлення працездатності пошкоджених машин і їх агрегатів в залежності від характеру пошкоджень, трудоємності робіт по їх відновленню установлені такі види ремонту:

а) для машин:

• поточний ремонт

• середній ремонт

• капітальний ремонт

б) для агрегатів:

• поточний ремонт

• капітальний ремонт

Поточний і середній ремонти машини виконуються військовими ремонтними засобами, а капітальний ремонт – бронетанковими ремонтними заводами.

Розподіл БТОТ на групи експлуатації.

Машини які знаходяться на озброєнні механізованих і танкових частин і підрозділів, вирішують різні питання. В залежності від призначення і конструктивних особливостей вони підрозділяються на бронетанкове озброєння і бронетанкову техніку (мал. 1).

До бронетанкового озброєння відносяться танки, БМП, БМД, БТР, БРДМ, БРМ.

До бронетанкової техніки відносяться танкові тягачі, броньовані ремонтно-евакуаційні машини (БРЕМ), броньовані машини технічної допомоги (БМТД), рухомі засоби ремонту і обслуговування БТОТ, мотоцикли, а також броньовані базові машини.

В мирний час машини можуть знаходитись на озброєння без поновлень протягом багатьох років. Оскільки всі ці роки підрозділи займаються бойовою підготовкою, то для підтримки постійної бойової готовності і незнижуємого ресурсу всі штатні машини підрозділяються на групи і експлуатуються згідно з встановленими нормами використання.

БТОТ, які знаходяться на озброєнні частин, підрозділяються на групи бойових, учбово-бойових, стройових, учбово-стройових, і транспортних машин.

В групу бойових машин входять танки, БМП, БМД, БРМ, БРДМ, бази цих машин.

До цієї групи відносяться всі командирські машини (командирів рот і вище) і машини управління.

В учбово-бойову групу машин входять машини, які виділяють з бойової групи згідно з положенням про порядок експлуатації БТОТ в мирний час для повсякденної бойової підготовки військ.

В групу стройових машин входять рухомі засоби технічного обслуговування і ремонту БТОТ, танкові тягачі, ТРМ, БРЕМ, МТД і мотоцикли.

В групу учбово-стройових і транспортних машин виділяється частина машин тих самих типів, які використовуються в ремонтних частинах і підрозділах для підготовки спеціалістів, а також для забезпечення експлуатації БТОТ, і мотоцикли.

Крім основних груп експлуатації частина рухомих засобів технічного обслуговування і ремонту для забезпечення учбового процесу в учбових частинах і Вузах може бути виділена до учбової групи.

В групах учбово-бойових і стройових машин утримуються тільки нові або капітально відремонтовані машини, технічно справні, укомплектовані належним обладнання і ЗІП, з встановленим незнижуємим ресурсом до чергового ремонту.

В учбових частинах і з’єднаннях, а також у Вузах призначені для забезпечення учбового процесу машини зараховуються в групи учбово-бойових і учбово-стройових машин.

Експлуатаційні властивості машин

Експлуатаційні властивості машин характеризують рівень готовності до ефективного бойового застосування відповідно з призначенням. Основними експлуатаційними властивостями являються:

• підготовляємість;

• економічність витрат експлуатаційних матеріалів;

• обслуговуємість;

• надійність;

• ергономічність (зручність) роботи екіпажу;

• пристосованість до експлуатації у різноманітних умовах.

Вони можуть бути виражені визначеними якісними і кількісними показниками, сукупність яких прийнято називати експлуатаційною технічною характеристикою.

Експлуатаційні властивості впливають на ряд можливостей машини. Але у більшій мірі вони зумовлюють забезпечення бойової готовності і високу рухомість машин.

Підготовляємість – це властивість машини, яка характеризує здібність приведення її у стан готовності до руху перед використанням у конкретних умовах. Показниками підготавлюємості являються:

• тривалість контрольного огляду перед виходом КО;

• тривалість розігріву і прогріву двигуна в період підготовки до руху при температурі повітря – 20^оС (дв. Хв..);

• тривалість підготовки до подолання водяної перешкоди.

Підготавляємість машин покращується конструктивними удосконаленнями при розробці і створенні нових зразків, а також шляхом проведення технічних заходів в процесі експлуатації.

Скорочення тривалості підготовки машин до руху сприяє підвищенню бойової готовності, а в умовах здійснення маршів, особливо з подоланням водяних перешкод, - покращенню показників рухомості.

Економічність – це здатність машини виконувати поставлену задачу з мінімальними витратами експлуатаційних матеріалів. Показниками економічності в конкретних умовах можуть бути: витрати експлуатаційних матеріалів і запас ходу.

У ряді випадків економічність оцінюється по середнім витратам пального на одиницю пробігу:

q_t=Q_t/GS, де

Q_t – витрачений запас пального, л

G – маса машини, т

S – пробіг машини, км.

Величина q_t залежить головним чином від типу двигуна, регулювання, а також від конструкції трансмісії і ходової частини.

Наприклад, заміна звичайних гусениць на гусениці з резино-металевими шарнірами покращує економічність машини, а запас ходу по пальному внаслідок меншим витратам на тертя зростає на 7-10 %.

Про економію пального машиною можна судити по витраті пального на одну годину роботи двигуна, або на кілометр пройденого шляху.

Норми витрат експлуатаційних матеріалів встановлені керівними документами.

Нормальна витрата експлуатаційних матеріалів на протязі міжремонтного ресурсу машини забезпечується роботою двигуна на оптимальних режимах, своєчасною перевіркою герметичності систем, проведенням необхідних експлуатаційних регулювань і правильним обслуговуванням повітроочисників, а також вмілим водінням машини у різноманітних умовах.

Обслуговуємість – це властивість машини, яка характеризує її потрібність і пристосованість до проведення робіт по технічному обслуговуванню.

Найбільш характерними показниками обслуговуємості являються питома сумарна тривалість контрольного огляджу, а також щоденного технічного обслуговування машини. Скорочення працевтрат досягається механізацією найбільш складних робіт, автоматизацією контролю потреби в обслуговуванні, скороченням асортименту ПММ, які застосовують, та іншими заходами.

Періодичність та працеємкість обслуговування машин пов’язана з їх експлуатаційною технологічністю. У якості показника експлуатаційної технологічності прийнято відношення витрат часу обслуговування на одну годину використання за призначенням.

У сучасних машин цей показник дорівнює 0,3-0,5

Під надійністю розуміється властивість машини або її складових частин зберігати з часом у встановлених межах значення усіх параметрів, які характеризують можливість виконувати потрібні функції в заданих режимах і умовах застосування, технічного обслуговування, ремонту, зберігання і транспортування.

Внаслідок зносу, динамічного впливу, явищ стомленості, корозії та інших в процесі експлуатації робота агрегату або механізму машини погіршується або зовсім припиняється.

Прийнята система технічного обслуговування направлена на забезпечення на забезпечення постійної працездатності агрегатів, механізмів та вузлів, попередження дострокових виходів з строю. Але внаслідок цілого ряду причин експлуатаційного і конструктивно-виробничого характеру з’являються відмови.

Відмовою називається подія, яка заключається у порушенні працездатного стану машини.

Відмови класифікуються по таким ознакам:

• по ступеням впливу на працездатність – повні та часткові;

• по затратам сил і засобів на відновлення – прості і складні;

• по причинам виникнення – конструктивні, виробничі, експлуатаційні;

• по закономірності виникнення – систематичні і випадкові;

• по характеру – залежні і незалежні.

Відмова являється головним поняттям теорії надійності – предметом дослідження надійності машин в цілому і бронетанкового озброєння частково.

Частота появи відмов характеризує властивість безвідмовності машини. Чим більше відмов, тим менш надійна машина. У зв’язку з цим, дуже часто поняття надійності машини пов^’язують з її безвідмовністю. Проте таке тлумачення надійності було б неповним.

Усунення відмов пов’язане з визначеними витратами праці і часу. Ці витрати, при інших рівних умовах, визначаються ще й пристосованістю машин до відновлення або їх ремонтопридатністю.

Машини, агрегати, прилади повинні бути розраховані не тільки на використання, але й на їх зберігання на протязі визначеного строку баз втрати працездатності. Тому поняття надійність необхідно пов’язувати з збереженням.

Зберігаємість - властивість машини, яка заключається в зберіганні працездатності на протязі і після строку зберігання, встановленого технічною документацією.

Відмова стосовно деталі визначає строк її служби до ремонту або заміни, тобто довговічність.

Таким чином, надійність машини зумовлена її безвідмовністю, ремонтопридатністю, зберігаємістю та довговічністю.

Закладена у процесі проектування і виготовлення надійність являється потенціальною. Для її реалізації необхідна визначена культура експлуатації машини.

Ергономічність – це ступінь пристосованості машини до взаємодії з екіпажем з точки зору створення оптимальних умов для повної реалізації бойових і технічних можливостей, дотримання заходів безпеки і норм гігієни.

Ергономічні показники розділяються на:

• гігієнічні;

• антропометричні;

• психологічні;

• фізіологічні.

психофізіологічні оптимальні норми функціонування екіпажу досягаються забезпеченням мінімально можливого рівня шуму, оптимального освітлення, температури, тиску, запорошеності, токсичності, вібрацій, перевантажень та інших гігієнічних показників.

Стомленість і зниження маси членів екіпажу у значній мірі залежить від антропометричних показників – відповідності об’єкту і його елементів розмірам і формі тіла людини і його складових. До них відносяться габаритні розміри робочих місць, форма і розташування сидінь, приладів спостереження та ін.

Фізіологічні і психофізіологічні показники характеризують відповідність машини та її елементів силовим та швидкісним можливостям людини. Прикладами фізіологічних показників можуть бути робочі зусилля на органах управління, психофізіологічних – тембр і сила звуку звукових сигналів, рівень освітлення шляху та інші.

Психологічні показники характеризують відповідність умов можливостям людини по сприянню і переробці інформації, швидкому освоєнню машини. Серед таких показників можуть бути кількість операцій або робочих рухів, які виконують під час роботи на машині.

У загальних випадках роботи в машині повинні відповідати таким вимогам:

• сидіння повинні бути достатньо м’якими і дозволяти підгонку по зросту членів екіпажу;

• рівень шуму допускається до 100-110 дБ;

• зусилля на важелях повинні бути не більш 1-15 кгс, на педалях 30-35 кгс;

• загазованість повітря окислом вуглецю не повинна перевищувати 0,2 мг/л;

• температура у відділеннях розташування екіпажу повинна бути 5-25^оС;

• перевантаження за рахунок вертикальних прискорень корпусу машини допускається до 2-3, тільки на окремих перешкодах до 4-5;

• кут огляду у механіка-водія бажаний 180^о, у інших членів екіпажу – круговий.

Пристосованість до експлуатації у різноманітних умовах характеризується можливістю реалізації показників, потенційно властивих машині у будь-яких умовах її застосування за призначенням.

До числа показників, які визначають пристосованість машини до експлуатації у різноманітних умовах навколишнього середовища, відносяться:

• можливість використання машин за призначенням без суттєвих меж у діапазоні температур навколишнього повітря від 50 до – 5^оС;

• однаковий температурний і навантажувальний режими роботи двигуна у літній і зимовий період;

• все сезонність масел і мастил в системах, агрегатах, вузлах;

• однакові обсяги і періодичність виконання робіт всіх видів технічного обслуговування для більшості систем машини незалежно від географічного району її експлуатації;

• можливість руху по різноманітній місцевості без застосування додаткових засобів підвищення прохідності;

• можливістю подолання водяних перешкод;

• пилозахист.

Гарантійні напрацювання та міжремонтні ресурси БТОТ

Для нових і капітально відремонтованих машин (агрегатів) встановлюється гарантійний ресурс, який вказується у формулярі або паспорті. На протязі цього ресурсу (пробігу або строку) завод-виробник або ремонтне підприємство відповідає на нормальну роботу машини і зобов’язане відновити її у випадку відмови, якщо не було порушень правил експлуатації.

Гарантійний ресурс – це період роботи машини, на протязі якого підприємство гарантує нормальну роботу машини при правильній її експлуатації.

Гарантійний ресурс встановлюється:

• для машин - у кілометрах пробігу;

• для двигуна – в мотогодинах з моменту прийняття машини на заводі або з моменту встановлення двигуна на машину.

У нових гусеничних машин гарантійний ресурс може бути 2-8 тис. км, а у колісних – 8-12 тис. км. Після капітального ремонту строки ці, як правило, менше. У рідких випадках для машин може встановлюватись гарантійний строк по часу, наприклад, два роки, а для озброєння - по кількості проведених пострілів.

Якщо в межах гарантійного ресурсу виявляється некомплектність або невідповідність машини технічним умовам, виникають поломки, порушення працездатності вузлів, механізмів чи систем, які неможливо усунути за допомогою індивідуального комплекту ЗІП, а також у випадку передчасного зносу, який перешкоджає подальшій експлуатації машини, військова частина викликає представника заводу для встановлення причин дефекту. Представник перевіряє обґрунтованість претензій, і, якщо вони справедливі, складається акт-рекламація, і машина відновлюється або доукомплектовується за рахунок заводу.

Готовність машини до використання за прямим призначенням визначається її технічним станом. Але у процесі експлуатації в результаті зносу, деформацій, корозії, старіння і шкідливих відкладень відбувається зміна її технічного стану.

Досягнення граничних значень параметрів приводить до відмов у роботі вузлів, агрегатів і повної втрати експлуатаційних властивостей машини. Це може привести до серйозних пошкоджень і порушень безпеки руху. Такі машини підлягають ремонту.

Для БТОТ, що знаходиться в експлуатації, начальником бронетанкового управління встановлюється міжремонтний ресурс.

Міжремонтний ресурс – це мінімально допустиме напрацювання машини (агрегату) до чергового планового ремонту.

Міжремонтний ресурс машини визначається на підставі спеціально проведених іспитів, або по результатах дослідницької експлуатації.

У машин, які пройшли капітальний ремонт, міжремонтні ресурси менші, ніж у нових, тому що вони збираються у більшій кількості з деталей, механізмів, вузлів і агрегатів, яким зроблено ремонт (табл.3).

Строк служби машин після СР до КР скорочується у зв’язку з тим, що машини мають деталі, стійкість яких не забезпечує 2-кратний міжремонтний ресурс. Заміна цієї групи деталей при СР економічно недоцільна.

Встановлений міжремонтний ресурс являється мінімальним, при досягненні якого машина підлягає розгляду комісією частини, яка визначає придатність її до подальшої експлуатації і встановлює машині відповідний ресурс, або у випадку граничного зносу агрегатів, механізмів робить висновок про необхідність відправки машини у ремонт. Робота машини понад встановлений міжремонтний ресурс є результатом організації технічно грамотної експлуатації та якості професійної підготовки особового складу.

Передчасний вихід в ремонт машин, на яких не було виявлено конструктивних або виробничих дефектів, свідчить про порушення правил експлуатації.

Причини передчасного зносу машин старанно розслідуються і доводяться до всього особового складу підрозділу, частини. Винні особи притягуються до відповідальності у встановленому порядку.

Учбовим частинам і Вузам дозволяється експлуатувати учбові машини до капітального ремонту без проведення середнього ремонту з скороченням при необхідності встановленого міжремонтного ресурсу до капітального ремонту, величина якого встановлюється керівними документами.

Міжремонтні ресурси для тягачів, БРЕМ та інших машин зі спеціальним обладнанням з приводом від основного двигуна встановлюється однаковий з міжремонтним ресурсом машин, які використовують у якості їх бази.

Обов’язки посадових осіб взводу (роти) по організації експлуатації БТОТ.

Командири підрозділів несуть відповідальність за постійну готовність машин до використання, правильне їх використання і зберігання, своєчасне обслуговування, ремонт і евакуацію.

Вони зобов’язані:

1. знати матеріальну частину, правила експлуатації і зберігання усіх типів машин підрозділу;

2. систематично перевіряти технічний стан, утримання і правильність використання машин, точність ведення обліку їх роботи;

3. знати місце знаходження і технічний стан кожної машини підрозділу;

4. проводити заходи по підвищенню бойової готовності, продовженню строків служби машин і попередженню їх пошкоджень;

5. керувати організацією технічного забезпечення і проведенням паркових днів;

6. проводити заходи по підвищенню технічних знань і кваліфікації особового складу по водінню машин;

7. проводити заходи по удосконаленню обладнання парків і забезпеченню встановлених заходів безпеки під час занять і робот на машинах;

8. систематично перевіряти технічний стан і утримання машин, негайно вживати заходи по усуненню виявлених недоліків.

Заступники командирів підрозділів з озброєння (старші техніки) безпосередньо відповідають за технічну справність і бойову готовність машин підрозділу, правильність їх використання, обслуговування, ремонту і зберігання, а також за технічну підготовку особового складу за своєю спеціальністю.

Вони зобов’язані:

1. досконало знати машини, які знаходяться у підрозділі, порядок і правила їх експлуатації;

2. знати і доповідати командиру роти і заступнику командира батальйону з озброєння про наявність, технічний стан і місце знаходження машин;

3. керувати технічною підготовкою і підвищенням кваліфікації особового складу, проводити заняття по технічній підготовці, основам і правилам водіння машин;

4. організовувати технічно грамотне використання машин, особисто керувати підготовкою до виходу, обслуговуванням, підготовкою до зберігання і ремонтом машин в підрозділі з дотриманням заходів безпеки;

5. систематично перевіряти технічний стан і утримання машин, негайно приймати заходи по усуненню виявлених недоліків;

6. вести облік роботи машин, витрат пального і мастильних матеріалів і експлуатаційну документацію підрозділу;

7. проводити заходи по своєчасному ремонту і евакуації машин, керувати підготовкою їх до відправки в ремонт і приймати після ремонту;

8. забезпечувати правильне застосування і економну витрату експлуатаційних матеріалів;

9. проводити заходи по попередженню пошкоджень машин і продовженню строків їх служби на основі узагальнення передового досвіду кращих екіпажів;

10. забезпечувати підтримку порядку в парку на ділянці підрозділу, виконання заходів безпеки і протипожежних заходів;

11. своєчасно представляти заявки на бронетанкове та інше майно, забезпечувати правильне його використання, зберігання і облік.

Командир машини несе повну відповідальність за технічний стан і бойову готовність закріпленої за ним машини.

Він зобов’язаний:

1. знати матеріальну частину машини і правила її експлуатації і зберігання, вміти водити машину, вести меткий вогонь і правильно користуватися засобами зв’язку;

2. постійно підтримувати бойову готовність машини, без зволікань проводити заходи для поповнення боєкомплекту, дозаправки експлуатаційних матеріалів і проведення необхідного обслуговування і ремонту;

3. систематично перевіряти справність озброєння, прицілів, засобів зв’язку і укомплектованість машини необхідним майном;

4. керувати усіма роботами екіпажу при обслуговуванні і ремонті машини;

5. доповідати командиру взводу про стан машини, витрачені моторесурси, боєприпаси, експлуатаційні матеріали, а також предметах ЗІП.

Навідник (навідник-оператор) відповідає за стан і постійну бойову готовність всього озброєння машини. Він повинен:

1. відмінно знати озброєння бойової машини і прилади спостереження, утримувати їх в постійній готовності , систематично перевіряти стан прицільних, противідкатних пристроїв, механізмів наведення;

2. вміти вивіряти прицільні прилади і проводити пристрілювання озброєння;

3. вміти готувати і завантажувати боєприпаси, швидко ліквідувати затримки і несправності озброєння, які виникають в ході стрільб;

4. вміти виконувати у складі екіпажу роботи по обслуговуванню машини у встановлені нормативи часу.

Механік-водій відповідає за збереження закріпленої за ним машини, постійну її справність і готовність до використання за призначенням.

Він зобов’язаний:

1. досконало знати устрій, технічні можливості, правила експлуатації і ремонту машини;

2. уміло водити машину вдень і вночі у різноманітних умовах;

3. знати строки і обсяг робіт по технічному обслуговуванню, міжремонтний ресурс;

4. вміти виконувати роботи по технічному обслуговуванню і поточному ремонту машин;

5. утримувати машину справною, повністю обслугованою і в постійній готовності до використання;

6. знати і точно виконувати правила дорожнього руху, сигнали регулювання і утримання управління, без наказу свого командира нікому не передавати керування машиною;

7. дотримуватись заходів безпеки при використанні, технічному обслуговуванні, ремонті і евакуації машини;

8. знати норми витрат експлуатаційних матеріалів і добиватися їх економії;

9. попереджувати поломки і несправності, доповідати про них командиру і негайно вживати заходи по їх усуненню;

10. при використанні машини мати при собі військовий квиток, посвідчення на право водіння і шляховий листок;

11. вміти користуватися картою, схемою маршруту і орієнтуватися на місцевості.

12. у польових умовах знаходитися коло машини, не міняти місце її розташування без дозволу командира, використовувати кожну можливість для огляду і обслуговування машини;

13. накривати та маскувати машину на тактичних навчаннях і в бойових умовах.

Марки палива, масла, охолоджуючих рідин, які застосовуються при експлуатації БТР-70 (80)

Сучасне бронетанкове озброєння і техніка постійно розвиваються і вдосконалюються. Першою і необхідною умовою їх ефективного використання є вчасне забезпечення експлуатаційними матеріалами необхідного асортименту та якості.

Вітчизняна промисловість випускає велику гаму різноманітних експлуатаційних матеріалів.

Основною вихідною сировиною для одержання моторних палив і матеріалів мащення являється нафта.

Після очищення продуктів - ( деасфальтизаціі та депарафінізації) їх змішують і одержують базові палива і масла. Безпосередньо палива і масла, які використовують в агрегатах, отримують після введення в них присадок, які поліпшують їх або надають їм нових експлуатаційних можливостей. При експлуатації БТОТ застосовують пальне основних, дублюючих та резервних марок.

Основні марки повинні повністю забезпечувати технічні характеристики двигунів і призначені для їх постійної експлуатації. Дублюючі марки в порівнянні з основними можуть мати обмежені сировинні ресурси, більш високу вартість або не повністю забезпечуватися промисловим виробництвом і призначені для експлуатації машин за відсутністю основних марок.

Резервні марки пального можуть мати більш низький рівень якості у порівнянні з основними та дублюючими марками і допускаються до застосування для короткочасної експлуатації при відсутності інших марок (строк експлуатації встановлюється не більш 10% часу ресурсу). У виробництві і застосуванні пального є розділення на бензини, дизельні та реактивні палива.

Палива представляють собою суміш вуглеводородів, які википають у визначених діапазонах температур.

Автомобільний бензин представляє собою суміш вуглеводородів, які мають температури кипіння від 40 до 200^оС. Це прозора, малов’язка, безколірна чи пофарбована рідина, яка швидко випаровується у звичайних умовах. Бензин легше води, не розчиняється у ній. Відповідно з ГОСТ 2084-77 випускаються автомобільні бензини таких марок: А-72, А-76, Аи-93, АИ-98.

У маркировці цих бензинів буква А визначає пряме призначення бензинів - автомобільний; И- метод визначення октанового числа -дослідницький.

У залежності від умов експлуатації двигунів автомобільні бензини (за виключенням бензинів Аи-98 та “Екстра”) розділяють на літні та зимові.

Сезонність виду бензину визначається фракційним складом та тиском насичених парів.

Бензин А-72 – не етилований, виготовляється на основі бензинів каталітичного крекінгу. Як компонент додається бензин термічного крекінгу, невелика частина бензину етилюється, в цьому випадку він фарбується у рожевий колір. Заміною А-72 є бензин А-76.

Бензин А-76 – основна марка для карбюраторних двигунів військової техніки. Виготовляється на основі бензинів каталітичного риформінгу з додатком 15-30% легкого бензину прямої перегонки.

Бензини А-72 та Аи-93, а також суміші 30% А-66 та 70% Аи-93, або 75% А-72 та 25% Аи-93 є резервними для бензину А-76.

Бензин Аи-93 застосовується для двигунів зі ступеню тиску 8,5-9,0. Випускають його в етилованому і не етилованому варіантах. Резервним для нього є бензин Аи-98.

Бензин Аи-98 випускається тільки літнім і застосовується все сезонно. Випускають його також в етилованому та не етилованому варіантах. Виготовляють на основі не етилованого варіанту бензину Аи-93.

Основні фізико - хімічні властивості бензину та галузі його застосування.

Щоб отримати максимально можливий ефективний КПД двигуна, забезпечити його надійну роботу в різних умовах експлуатації, і в той же час зменшити негативну дію палива або продуктів його згоряння як на обслуговуючий персонал, так і на деталі та системи самого двигуна, якість палива повинна відповідати таким вимогам:

• мати добру прокачуємість для безперервної і в достатній кількості подачі в камеру згоряння при будь – яких умовах і режимах роботи двигуна;

• добре розпилюватись і повністю випаровуватися, для забезпечення швидкого утворення горючої суміші,

• детонаційну стійкість (детонаційна стійкість визначається октановим числом на яке вказує літера в марці бензину

Октанове число, це умовний показник детонаційної стійкості бензину, чисельно рівний в процентовому (по об’єму) кількості ізооктану у такій його суміші з нормальним гептаном, яка має також детонаційну стійкість, як і даний бензин. Октанове число визначається на спеціальних установках за моторним та дослідницьким методами.

Для підвищення детонаційної стійкості в бензини додають антидетонатори. Одним з найбільш ефективних антидетонаторів є тетраєтилсвинець (ТЕС) у вигляді етилової рідини.

• відносно легко загорятися і повністю згоряти з оптимальною швидкістю для отримання високого коефіцієнту застосування теплоти згоряння

• мати достатню фізичну та хімічну стабільність для забезпечення зберігання складу і властивостей пального при зберіганні і не викликати корозії металу при зберіганні та використанні

• не містити механічних сумішок та води

• не бути токсичними і не мати шкідливого впливу на навколишнє середовище.

До етилованих бензинів, які застосовують для БТОТ, належать бензини Б-91/115, Б-95/130, Б-92, А-76, Аи-93, А-95, “Екстра”.

Основною складовою частиною етилової рідини є тетраетилсвинець - дуже небезпечна речовина, яка має властивість накопичуватися в організмі.

Тому при роботі з етилованими бензинами необхідно дотримуватись таких заходів безпеки:

• забороняється використовувати бензини, для миття рук, одягу, при роботі і обслуговуванні техніки в якості розчинника

• всі роботи, пов’язані з ЕБ, повинні виконуватись у спецодязі, крім того, особовий склад, зайнятий по зачистці засобів зберігання ЕБ, повинен використовувати засоби індивідуального захисту.

• одяг, випадково облитий етиловими бензином, негайно зняти, промити в керосині та гарячій воді, потім висушити на повітрі.

Дизельні та реактивні палива, їх основні фізико-хімічні властивості та область

застосування

При експлуатації БТОТ застосовують палива основних, дублюючих та резервних марок.

Палива для дизельних двигунів:

• Л,З,А

• Т-1, ТС-1

Палива для ГТД:

• РТ

• Т-1, ТС-1

• -Л, З, А

Дизельне паливо – це суміш прямогонних фракцій нафти з фракціями, які пройшли гідроочищення і депарафінізацію, мають температуру кипіння від 150 до 360^оС.

Випуск дизельного палива для швидкохідних двигунів і ГТД наземної техніки передбачений ГОСТ 305-82.

По цьому ГОСТу маркировка палива характеризує насамперед сезонність його застосування: Л- літнє, З- зимове, А- арктичне.

Всі марки дизельних палив випускають двох видів: у мало сірчаному (вид 1) –вміст сірки не більш 0,2%, та сірчаному (вид 2) –вміст сірки не більш 0,5% для літнього та зимового палива та 0,4%- для арктичного.

Відповідно стандартів дизельне пальне має умовні позначення, у яких вказують найбільший вміст сірки, крім того, в умовній позначці літнього пального відмічається температура спалаху . а в зимових - температура застигання.

Важливі експлуатаційні значення мають такі властивості палива, як:

• прокачуємість;

• пускові властивості;

• нагаро утворчі властивості;

• корозійна агресивність;

• вогненебезпечність;

• самосполахуємість.

Самосполахуємість дизельного палива характеризується цетановим числом.

Реактивні палива виготовляють з керосинових дистилятів прямої перегонки нафти, які пройшли вилучення сірки, гідроочищення і мають температуру кипіння від 135 до 280^оС.

При перегонці мало сірчаних нафт отримують палива марки Т-1, а при перегонці сірчистих нафт - паливо марки ТС-1.

Паливо марки РТ являється термостабільним, використовується для надзвукових літаків.

Реактивні палива використовують для ГТД, а також допускається використовувати їх як дублюючі марки палива для двигунів БМП та як резервне для БТР-80.

Марки масел, які застосовуються для БТОТ їх основні властивості

Змащувальні матеріали-це речовини, які вводяться між трущимися поверхнями різних вузлів тертя, агрегатів та механізмів для зменшення тертя та зниження зносу деталей.

Вони виконують такі функції:

• зменшують тертя;

• охолоджують деталі;

• ущільнюють зазори між трущимися деталями;

• видаляють з трущихся деталей забруднення, в тому числі продукти зносу;

• захищають деталі від корозії.

Змащувальні матеріали класифікують за родом вхідних речовин (мінеральні, рослинні та синтетичні), по агрегатному стану (рідкі, пластичні, тверді та газоподібні), способу отримання (дистилятні, остаткові та змішані) та цільовому призначенню (моторні, трансмісійні, турбінні, компресорні, електроізоляційні, індустріальні, приборні та ін.).

Тверді та газоподібні мастила застосовують при низьких та високих температурах, високих удільних навантаженнях, в умовах інтенсивного радіоактивного випромінювання та ін.

Вимоги до змащувальних масел:

• можливо нижча температура застигання;

• мати визначені в’язкісні якості;

• бути хімічно стабільними;

• бути мінімально корозійно агресивними, не мати механічних домішок та води;

• бути економічними та недефіцитними.

Усі змащувальні масла представляють основу - базове масло до якої додають присадки (від 3 до 20%) різного функціонального призначення.

Базові масла:

• М-6 дистилятне;

• М-8 дистилятне + 14% остаткового;

• М-11 дистилятне + 30% остаткового;

• М-14 дистилятне + 40% остаткового;

• М-16 дистилятне + 50% остаткового;

• М-20 тільки остаткові масла.

Для отримання всесезонних масел застосовують як базові дистилятні масла малої в’язкості (веретенне та ін.)

Властивості змащувальних масел:

• в’язкісні властивості (в’язкість, індекс в’язкості, температура застигання);

• змащувальні властивості це спроможність створювати на поверхнях тертя тонку граничну плівку, яка запобігає безпосередньому контакту поверхонь тертя;

• хімічна стійкість;

• захисні властивості;

• корозійні властивості;

Асортимент масел

Моторні масла та їх класифікація

Всі моторні масла у залежності від типу двигунів розподіляються на групи. В групах розрізняють літні, зимові та всесезонні (загущені) масла.

Групи масел:

• А – для нефорсованих карбюраторних двигунів;

• Б₁- для малофорсованих карбюраторних двигунів;

• Б₂ – для малофорсованих дизелів;

• В₁ – для середньофорсованих карбюраторних двигунів;

• В₂ - для середньофорсованих дизелів;

• Г₁ – для високофорсованих карбюраторних двигунів;

• Г₂ – для високофорсованих дизелів;

• Д - для високофорсованих дизелів, працюючих у тяжких умовах;

• Е – для малообертних дизелів, працюючих на тяжкому паливі.

По в’язкості літні та зимові масла діляться на сім класів (6, 8, 10, 12, 14, 16, 20), а всесезонні загущені – на десять (3_з/8, 4_з/6, 4_з/8, 4_з/10, 5_з/10, 5_з/12, 5_з/14. 6_з/14, 6_з/16).

Клас літніх та зимових масел визначає їх в’язкість (мм²/с) при 100^оС. Для всесезонних масел клас позначають дрібно, у якій чисельник позначає клас в’язкості масла при –18^оС (умовна літера 4, 5, або 6), а у знаменнику – при 100^оС. літера 4 вказує на те, що в’язкість не перевищує 2600 мм²/с, цифра 6- 10400 мм²/с. Індекс З при літері вказує на наявність в маслі загущуючих присадок. Індекс в’язкості для незагущених масел не менш 90, для загущених – не менш 115.

Розшифровка моторного масла проводиться таким чином. Наприклад, М-6_з/10 В₂ позначає: М- моторне масло, літера 6- клас в’язкості (у масла цього класу в’язкість при –18^оС знаходиться в межах 2600-10400 мм²/с) ; буква З –загущене; літера 10- в’язкість при 100^оС; В₂ - масло призначено для середньофорсованих дизелів.

Для БТОТ застосовуються як моторні такі масла:

БМП-1, БМП-2, БМД-1, БМД-2 МТ-16п(масло танкове), М-16ИХП-3, М-16 В₂, МТЗ-10п.

БТР-80 – М-6_з/10В воно ж ДВ-АСзП-10), М-8Г₂ К, М-10 Г₂ К (М-8 ДМ, М-10 ДМ).

Трансмісійні масла

Трансмісійні масла застосовують для змащування деталей, які труться. Задніх та передніх ведучих мостів, коробок передач, роздавальних коробок, агрегатів гідромеханічних передач, бортових та колісних редукторів, рульових механізмів та інших агрегатів трансмісії машин.

В залежності від напруженості роботи зубчастих передач, трансмісійні масла можна розподілити на такі групи:

• ТМ-1- без присадок, працюючі при невеликих навантаженнях та невисоких температурах;

• ТМ-2- з протизадирними присадками середньої активності для спірально-конічних та ін. зубчастих передач крім гепоїдних;

• ТМ-3- з високоефективними протизадирними присадками;

• ТМ-4- для гідромеханічних та гідро об’ємних передач;

• ТМ-5- універсальні, які забезпечують роботу всіх типів передач.

У наш час випускаються трансмісійні масла восьми марок : ТСп-14,5; ТЭп-15; ТСп-10; ТСп-14; ТСп-15К; ТАп-15В; ТСп-14гип, ТАД-17и.

-БТР-70, БТР-80 – ТСп-10 (взимку), ТСп-15К (влітку), МТ-16п (всесезонно).

Марки мастил, які застосовуються для БТОТ, їх основні властивості.

Поруч з рідкими маслами при експлуатації озброєння і техніки застосовують пластичні мастила. По кількості вони складають 6% загального виробництва змащувальних матеріалів. За складом це складні речовини, які складаються, як правило, з змащувального масла(70-90%), згущувача (5-25%) , присадок та наповнювача (1-15%).

Як змащувальне масло в мастилах застосовують масла нафтового та синтетичного походження, рідше-їх суміші.

Згущувачами служать солі високомолекулярних жирних кислот ( мила, тверді вуглеводороди) , церезини, петролатуми та деякі продукти неорганічного та органічного походження.

Згущувач складає структурний каркас, в проміжках якого утримується масло. Тому при малих навантаженнях мастила проявляють якості твердого тіла, а при критичних навантаженнях , звичайно (0,5-20).10² Па, вони починають пластично деформуватися (текти подібно рідині). Після зняття навантаження мастило знову приймає якості твердого тіла (структурний каркас відразу ж відновлюється).

Для поліпшення експлуатаційних властивостей мастил до їх складу вводять присадки різного функціонального призначення та тверді добавки (наповнювачі).

Наповнювачі – різні за складом тверді, порошкоподібні продукти, які вводяться до мастил. Вони збільшують стійкість мастил, збільшують термостійкість знижують коефіцієнт тертя та ін.

За типом згущувачів мастила розподіляються на 4 основних групи: мильні, вуглеводневі, неорганічні та органічні. Найбільше розповсюдження отримали мильні та вуглеводневі мастила.

За зрівнянням з маслами мастила мають такі переваги:

• удержуються на наклонених та вертикальних поверхнях, не витікають та не видавлюються з вузлів тертя при значних навантаженнях;

• краще захищають металеві поверхні від корозії;

• забезпечують кращу герметизацію вузлів тертя і запобігають їх забрудненню;

• менша залежність в’язкості мастил від температури, що дозволяє застосовувати їх при температурах від –60 до +200^оС;

• більш ефективна робота в жорстких умовах експлуатації;

• економічність.

Мастила можуть виконувати свої функції при відповідності таким ВИМОГАМ:

• мати широкий діапазон робочих температур, мати добру теплостійкість і на плавитись при нагріванні;

• не розпадатися при зберіганні у вузлах тертя на масло та згущувач;

• не псуватися під дією води;

• мати хороші захисні здібності та не викликати корозії металів;

• надійно виконувати свої функції;

• бути однорідними, не мати води та механічних сумішей.

Основні показники якості мастил

В’язкість характеризує текучість мастила. Вона залежить від швидкості деформації.

Температура каплепадіння визначається за допомогою термометра Уббелоде. Температура, при якій падає перша капля мастила, вважається температурою каплепадіння (вона повинна бути на 15-20^оС вище робочої температури вузла тертя.

Границя міцності характеризує спроможність мастила утримуватись на обертаючих ся деталях підшипників кочення.

Вміст води визначається по ГОСТ 2477-65. У солідолах вода є стабілізуючим агентом.

Механічні домішки абразивного характеру в мастилах не допускаються.

Колоїдна стабільність –стійкість мастил проти виділення з них рідкого масла.

Пенітрація - густина( м’якість чи твердість) мастил.

АСОРТИМЕНТ МАСТИЛ

Пластичні мастила діляться на антифрикційні загального призначення та спеціальні, захисні, ущільнюючі та канатні.

Солідоли отримують згущенням масел середньої в’язкості гідратованими милами синтетичних жирних кислот, отриманих окисленням парафіну. Солідоли водостійкі. Тому що кальцієве мило не розчиняється у воді.

Мастила загального призначення для підвищених температур – консталіни мастила на основі натрієвих та натрієво – кальцієвих мил). Застосовуються при підвищених температурах – вище 65-85^оС замість солідолів.

Консталіни розчинні у воді і легко змиваються з поверхні.

Багатоцільові мастила – універсальні мастила.

ЛІТОЛ-24 готують загущенням суміші нафтових масел літієвим милом 12-гідростеаринової кислоти. Мастило універсальне для більшості вузлів сучасних машин, водостійка навіть у киплячий воді, працездатна при температурах від –40 до +120^оС.

ЦІАТІМ–201 –низькотемпературне мастило. Застосовується в багатьох вузлах тертя, але не рекомендовано при багатьох удільних навантаженнях.

Мастило №158- карданне.

Мастило графітне (УСсА)- протизадирне та протизносне. Застосовується в ресорах, ланцюгових передачах.

КОНСЕРВАЦІЙНІ МАСТИЛА

Консерваційні мастила призначені для захисту від корозії не пофарбованих металевих поверхонь машин, деталей техніки, артилерійської та стрілецької зброї від атмосферної корозії.

Консерваційне масло К-17 застосовується зовнішніх та внутрішніх поверхонь вузлів, агрегатів та деталей. Забезпечує захист від корозії до 10 років без переконсервації.

Для консервації артилерійського озброєння застосовується консерваційне мастило КАМ-25.

Для чищення, змащення та захисту від корозії стрілецького озброєння застосовується - консерваційне масло КРМ, яке разом з пакувальним папером УНИ забезпечує зберігання стрілецької зброї більш 10 років та введення його в експлуатацію без розконсервації.

Для поліпшення захисних властивостей моторних, трансмісійних та інших масел застосовуються присадки.

Мастило ГОИ-54п застосовується як робоче-консерваційне мастило в механізмах артилерійських систем.

Мастило гарматне – для консервації зовнішніх та внутрішніх поверхонь артилерійських систем.

Ущільнюючі мастила застосовуються для герметизації та ущільнення. Замазка ЗЗК-3У застосовується для ущільнення щілин у люків, кришок, дверей машин при довгочасному зберіганні та при подоланні водяних перешкод.

Охолоджуючі рідини і вимоги до них .

Під час роботи двигуна машини при згоранні палива виділяється велика кількість теплової енергії, яка нагріває всі деталі двигуна. Найбільшу кількість тепла отримують стінки циліндрів, поршня і інші деталі, які постійно потребують охолодження, тому в усіх машинах існують системи охолодження.

Системи охолодження бувають повітряні і рідинні. Найбільше розповсюдження отримали рідинні системи охолодження в яких використовуються різноманітні рідини в залежності від їх властивостей.

Як охолоджуюча рідина, в системах охолодження двигунів широко застосовується природна вода. В холодну пору року, коли вода замерзає, застосовують спеціальні низькозамерзаючі охолоджуючі рідини (антифризи).

Як охолоджуюча рідина, вода набагато краща за інші охолоджуючі рідини, вона має:

• найвищу теплоємкість(4,2 кДж/кг.град);

• найнижчу в’язкість ( 1мм²/с);

• температуру кипіння 100^оС при атмосферному тиску.

Крім того, вода не горить і безпечна для здоров’я людини.

Але вода має і суттєві недоліки, які обмежують її застосування в якості охолоджуючої рідини, наприклад:

• недостатньо висока для сучасних двигунів температура кипіння, яка зменшується з висотою над рівнем моря;

• висока температура замерзання;

• спроможність викликати корозію металів та створювати накип та шлам в системах охолодження.

Спроможність створювати накип визначається розчиненими у воді солями, які обумовлюють її жорсткість.

Жорсткість води буває карбонатна (тимчасова) та некарбонатна (постійна).

Способи пом’якшення води:

• перегонка (дистиляція);

• кип’ятіння;

• обробка пом’якшувачами;

• фільтрація через катіонітові фільтри;

• застосування 3-х – компонентної присадки.

Склад присадки:

• нітрит натрію;

• три натрій фосфат;

• калієвий хромпік.

Присадку розчиняють у кип’яченій воді при температурі 60-80^оС з розрахунку 50 г кожної речовини на 100 л води.

Таким же розчином можна промивати систему охолодження . В систему заливається вода з 3-х компонентною присадкою, двигун пускається та прогрівається до 80^оС, і після 2 годин витримки ОР зливається та заливається свіжа.

Низькозамерзаючі охолоджуючі рідини.

Випускаються низькозамерзаючі охолоджуючі рідини марок 40 і 65 ГОСТ 159-62 та ТОСОЛИ (ТОСОЛ-А, ТОСОЛ А-40 та ТОСОЛ А-65) за ТУ 602751-73.

Вони отримуються розведенням технічного етиленгліколю водою.

До особливостей застосування етиленгліколевих антифризів відносяться:

• висока токсичність (отрута!);

• великий коефіцієнт теплового розширення;

• нижчу порівняно з водою теплоємкість та теплопровідність;

• при експлуатації антифризу випаровується тільки вода, тому при зменшення рівня ОР в системі внаслідок її випаровування треба доливати воду.

Визначення якості антифризів проводиться по кольору та щільності.

Спеціальні рідини, які застосовуються для БТОТ, їх основні властивості і області застосування.

Щоб забезпечити надійну та тривалу роботу всіх гідромеханізмів, рідини для гідравлічних систем не повинні змінювати своїх початкових якостей та повинні відповідати таким вимогам:

• мати оптимальну в’язкість та індекс в’язкості (добру прокачуваємість);

• мати низьку температуру застигання;

• мати високі проти корозійні якості;

• не псувати гумових ущільнень;

• мати високу фізичну та хімічну стабільність;

• не мати механічних домішок, води, корозійно – активних речовин;

• мати малий температурний коефіцієнт розширення;

• мати змащувальні якості.

Амортизаційні рідини

Для заповнення телескопічних амортизаторів застосовують малов’язке веретенне масло АУ та його замінювач: суміш масел 50% трансформаторного та 50% турбінного 22 (БМП-1,2).

Добрі якості має АЖ-12Т(ГОСТ 23008-78) (основна марка для БТР-80).

Гальмівні рідини

Для гідравлічних приводів гальма застосовуються рідини ГТЖ-22м, “Нева”, “Томь”, а також масло МГЄ-10Є, АМГ-10

Рідини для різних гідравлічних систем.

Для гідросистем БТОТ застосовують гідравлічні масла багатьох найменувань.

Гідравлічне масло МГЕ-10А ОСТ 38 01281-82 – основна марка гідравлічної рідини загального призначення. Працездатна при температурах від –55 до +90^оС. БТР-80 – гідроприводи зчеплення та гальмів.

Масло “Р” - для гідросистеми (підсилювач руля, приводи хвилевідбивного щитка, заслінки водомету та ін.) БТР-80.

Противідкатна рідина ПОЖ-70 –для відкатників артилерійських систем.

Стєол-М – для відкатника 2А-28(БМП-1).

Норми витрат всіх експлуатаційних матеріалів на використання, обслуговування, зберігання зразків БТОТ встановлені наказом Міністра оборони і враховуються в % від витраченого палива. Витрати охолоджуючих рідин встановлюються в % від місткості систем охолодження на 1 місяць зимової експлуатації і складають:

• для гусеничних машин 12%;

• для колісних - 8%.

Заходи по економії складаються з контролю за технічним станом машин та правильною організацією їх експлуатації.

Призначення, види і періодичність технічного обслуговування.

Технічне обслуговування являє собою комплекс робіт, які проводяться для підтримання машин у справному стані в процесі їх використання, зберігання і транспортування. У ЗС України прийнята планово-попереджувальна система технічного обслуговування, сутність якої висловлюється в обов'язковому виконанні всіх передбачених робіт з встановленою періодичністю. Періодичність та перелік робіт по ТО машин визначається настановою по бронетанковій службі.

ТО машин по періодичності та переліку робіт розподіляються на слідуючі види:

- контрольний огляд (КО);

- щоденне технічне обслуговування (ЩТО);

- ТО-1;

- ТО-2;

- сезонне ТО (СО);

- регламентоване технічне обслуговування (РТО)

КО - перед виїздом з парку, на привалах та зупинках проводиться водієм для підготовки до виконання поставлених задач.

Включає: перевірку наявності палива, мастила і охолоджуючої рідини, контроль справності агрегатів, систем і механізмів, які забезпечують безпеку руху. Перевірку відсутності підтікання ПММ, виконання закріпно-регулювальних робіт, усунення виявлених недоліків.

На БТР, крім того, проводиться КО перед подоланням водної перешкоди для контролю підготовки руху по воді і після подолання водної перешкоди.

ЩТО - проводиться водієм після повернення в парк незалежно від величини пробігу. Воно включає заправку, мийку, змащення, необхідні перевірочні і закріпно-регулювальні роботи, а також усунення виявлених несправностей.

ТО-1 - проводиться після пробігу БТР -2000 км

ТО-2 - проводиться після пробігу БТР -6000 км

Основна мета цих видів робіт є забезпечення безвідмовної роботи машини, зниження зношення деталей, виявлення та попередження відказів і несправностей. Це досягається шляхом своєчасної перевірки технічного стану машини, виконання змащувальних, закріпних та регулювальних робіт і інших робіт.

ТО-1 та ТО-2 проводяться спеціалістами пункту технічного обслуговування і ремонту за участю водія.

СО - проводиться два рази на рік для підготовки машини до експлуатації в зимовий та літній періоди. Одночасно здійснюється підготовка особового складу, парків, а також засобів ТО і ремонту в ці періоди експлуатації.

Дата переходу на період зимовий (літній) експлуатації машин оголошується наказом по частині

СО машин заключається в проведенні чергового ТО-1, ТО-2 та додаткових робіт відповідно до періоду експлуатації.

РТО – проводиться спеціально підготовленими бригадами за участю екіпажів (водіїв) через 5-7 років довгочасного зберігання.

РТО призначене для підтримання боєздатності БТОТ протягом наступних 5-7 років шляхом певних технічних дій на механізми, вузли, агрегати, системи, які вміщують матеріали, що підлягають змінам (старінню) протягом зберігання.

Призначення, бойова, технічна характеристика і загальна будова БТР-70 (80).

Рис.1. Бронетранспортер БТР-70

а – вид з права спереду; б – вид зліва з заду

Бронетранспортер БТР-70 – бойова колісна плаваюча броньована машина, озброєна 14,5-мм кулеметом КПВТ і спарений з ним 7,62-мм кулеметом ПКТ в баштовій установці.

Бронетранспортер призначений для транспортування особового складу механізованих підрозділів і для їх вогневої підтримки.

Основні частини бронетранспортера:

- броньований корпус;

- башта з встановленим в ній озброєнням;

- прилади спостереження;

- силова установка;

- трансмісія;

- рульове управління;

- гальмівні системи;

- ходова частина;

- електрообладнання;

- засоби зв’язку;

- спеціальне обладнання

Кількість посадкових місць , включаючи водія, десять.

Бронетранспортер чотирьохосний (восьмиколісний) зі всіма ведучими колесами володіє високими динамічними якостями, прохідністю і плавністю ходу, здатний рухатись за танками, з ходу долати окопи, траншеї і водяні перешкоди.

Корпус машини закритий, з гладким днищем, герметизований, виготовлений із броньованих листів, забезпечений фільтровентиляційною установкою (ФВУ) для створення надлишкового тиску і очистки повітря, який нагнітається в десантне відділення корпусу.

Корпус являється основою, на котрому кріпляться всі агрегати і механізми машини.

В кормовій частині корпусу встановлені два карбюраторні восьмициліндрові двигуни потужністю 120 к.с. кожний.

Двигуни і агрегати трансмісії не зблоковані між собою, а зблоковані лише приводи управління ними.

Трансмісія від кожного двигуна до коліс включає в себе:

• сухе однодискове зчеплення;

• механічну коробку передач;

• роздаткову коробку з прямою і понижувальною передачами;

• карданні передачі;

• головні пари двох ведучих мостів з кулачковими диференціалами підвищеного тертя;

• чотири колісні редуктори

Колеса першого і другого мостів керовані (за допомогою рульового механізму з гідро підсилювачем).

На машині встановлені дві незалежні гальмівні системи: робоча, яка діє на всі вісім коліс, і стоянкова, яка діє на трансмісію.

Робоча гальмівна система має роздільний (двухконтурний) гідравлічний привід з пневмопідсилювачем, який діє на гальмівні механізми перших і третіх коліс машини (І контур) і гальмівні механізми других і четвертих коліс (ІІ контур).

Для руху на воді машина обладнана водометним рушієм, який встановлений в кормовій частині корпусу. Поворот машини на воді здійснюється водяним рулем, який зблокований з рульовим управлінням.

Для самовитягування машини, яка застрягла під час подолання важко прохідних ділянок шляху, а також для витягування інших застряглих однотипних об’єктів в передній частині корпусу встановлена лебідка з карданним приводом від правого двигуна через коробку передач і коробку відбору потужності, яка змонтована на правій роздатковій коробці.

Засобами зв’язку машини служать ультракороткохвильова радіостанція і танковий переговорний пристрій на три абонента.

Для забезпечення управління вогнем і маневром машина укомплектована денними і нічними приладами спостереження.

В корпусі машини є три відділення:

- відділення силової установки;

- десантне відділення;

- відділення управління