- •Зміст лекцій з курсу “філософія”
- •Лекція № 1
- •Лекція №2 Проблеми методу філософування
- •Розділ II. Онтологія Лекція №3 Буття. Матерія. Субстанція
- •Лекція №4 Відображення. Інформація. Свідомість
- •Розділ III. Гносеологія Лекції № 5-6. Діалектика у функції теорії пізнання. Основні принципи пізнання
- •Суб'єктивне та об'єктивне у процесі пізнання
- •Змістовне та формальне
- •Емпіричне та теоретичне. Істина
- •Основні методи наукового пізнання
- •Лекції 7-8.
- •Лекція №9 Категорії сфери опосередкованих (сутнісних) відносин
- •Лекція №10 Категорії сфери цілісності
- •Лекція №11 Основні закони діалектики як закони розвитку і закони пізнання
- •Лекція №12 Природні передумови соціального. Природне і соціальне в людині
- •Лекція №13 Соціально-діяльнісна сутність людини та основні форми її дійсності
- •Лекція №14 Суспільно-економічна формація, цивілізація, культура як основні форми людської дійсності
- •Лекція №15 Духовна сфера суспільного життя. Суспільна свідомість та її структура
- •Лекція №16 Зміст та спрямованість історичного процесу
Лекції 7-8.
Гносеологічна (змістовна) логіка, її категорії та закони. Категорії сфери буття.
Гносеологічна логіка — це категоріальне виявлення методу підняття від абстрактного до конкретного.
На запропонованій до уваги читача схемі класифікації категорій та законів змістовної логіки (див. схему 1) виділяються три сфери, відповідні до трьох етапів підняття від абстрактного до конкретного.
Перша сфера — це сфера безпосередніх відносин суб'єкта з об'єктом. За допомогою категорій якості, кількості, міри та становлення дослідник має можливість вивчати свій предмет на емпіричному рівні. Тому закон взаємопереходу кількісних та якісних змінювань, інтегруючий у певний "ансамбль" вказану сферу категорій, відповідає всього лише на питання "як" — як відбувається розвиток (шляхом накопичування кількісних змін підготовлюється стрибок предмета з однієї якості у іншу).
Друга сфера відповідає етапові сходження від чуттєво-конкретного до вихідної абстракції, до сутності. Тому, інтегруючи ці категорії, закон єдності та боротьби протилежностей відповідає на питання "чому" — у чому причина розвитку. Відповісти на це питання дозволяє знаходження внутрішньої суперечності як рушійної сили виникнення, становлення та розвитку тієї чи іншої системи явищ.
Нарешті, третя сфера категорій допомагає здійснити шлях дослідника до теоретично-конкретного знання предмета, що дає можливість його практичного перетворювання. Закон заперечення заперечення, інтегруючий категорії даної сфери, образно кажучи, відповідає на питання "куди", бо розкриває циклічність та спрямованість
У тезовій формі відмітимо найважливіше у характеристиці категорій як форм людського теоретичного мислення, звертаючи увагу на різницю повсякденного, розсудкового (за Гегелем) і — теоретичного, розумного поняття їхнього змісту.
Категорії сфери безпосереднього
Якість — це вихідна категорія, фіксуюча безпосередню визначеність предмета. Річ з допомогою цієї категорії розглядається як тотожня самій собі, як, умовно кажучи, "вимкнута" від просторових і часових зв'язків з іншими речами. Вихідність категорії якості визначається не тільки теоретично, але, передусім, — практично, тому що саме з вияву якостей речей починається процес доцільної практичної діяльності. Задля розкриття змісту категорії якості використовуються такі субкатегорії, як межа, перервність, неперервність, властивість тощо.
Кількість — це зовнішня визначеність речі, оскільки ця логічна категорія висловлює таке взаємовідношення речей, яке у певних межах незалежне від їх специфічної якості. Важливо розрізняти філософську категорію кількості та окремо-наукові уявлення про кількісні відношення за допомогою понять величини, числа тощо.
Міра — це конкретний синтез якості та кількості як протилежностей. Перехід з однієї міри у іншу як перерив поступовості зветься стрибком. Система відношень між такими пунктами, де відбувається стрибок, складає вузлову лінію відносин міри. Тут мова йде про внутрішню стосовно до досліджуваного предмета міру. Але людина як "міра всіх речей" (Протагор) починає у вихідному пункті дослідження підходити до речі зі своїми, зовнішніми для неї, мірами — футами та фунтами. Лише тільки збіг, узгодження зовнішньої міри з внутрішньою, тобто з внутрішньою побудовою природи та соціальних явищ, дозволяє людині жити у гармонії із самою собою та оточуючим світом.
Становлення — це єдність зникнення і виникнення. Нова якість, що тільки-но виникла, дуже крихка та нестійка, вона у будь-яку мить може зникнути, не відбутися. Категорія становлення якраз і вивчає період зміцнення того, що заново виникло, період становлення його "на власні ноги", період формування власного "тіла" заново утвореної системи. Можна говорити про два типи становлення — відносне та абсолютне. Перший визначає становлення як становлення певної кінцевої якості, нехай це буде будова корабля чи складний процес вироблення ідеї. Другий тип трактує становлення як внутрішній, невід'ємний атрибут нескінченного і вічного Універсуму та людини як його подоби (мікрокосмосу).
Провівши попереднє, емпіричне дослідження свого предмета (зміривши, зваживши його, виявивши властиву йому структуру і вузлову лінію мір), тепер дослідник може (і зобов'язаний) перейти до пізнання сутності цього предмета, тобто до теоретичного етапу його вивчення.