7.2. Страхування зовнішньоторговельних вантажів

Відповідно до Міжнародних правил "Інкотермс-2000", що скла­дені і рекомендовані МТП і застосовуються в зовнішній торгівлі, визначаються дві важливі умови експортно-імпортної угоди: момент переходу ризику втрати чи ушкодження товару і розподіл вит­рат між продавцем і покупцем.

У "Інкотермс-2000" викладені вимоги щодо страхування ван­тажів на умовах СІР і СІР. При поставках здійснити страхування на цих умовах зобов'язаний продавець, але на користь покупця, який і одержує страхове відшкодування за договором страхування. Отже, страховий поліс разом з іншими документами, що передбачені конт­рактом, передається покупцю. Мінімальна страхова сума повинна перевищувати суму контракту (тобто вартість товару і фрахт) на 10% і повинна бути встановлена у валюті контракту.

Міжнародні праві їла вимагають укладання договору страху­вання, якщо в контракті не обговорене інше, на умовах мінімально­го покриття ризиків, що відповідає умовам Застережень "С" Інсти­туту Лондонських страховиків зі страхування вантажів.

Всі інші умови "Інкотермс-2000" не містять вимог до сторін з обов'язкового страхування.

Велике поширення в зовнішній торгівлі одержали правила, що іменуються як Застереження "А", "В" і "С" Інституту Лондонсь­ких страховиків зі страхування вантажів. Ці правила передбачають три варіанти страхового захисту вантажу, що розрізняються ступе­нем відповідальності страховика за можливі ризики.

У практиці страхування існує два основних принципи форму­вання ризиків, що забезпечують страховий захист.

Перший принцип побудований на методі виключення, тобто за цим принципом страхують вантажі від усіх ризиків, за винятком деяких. За цим принципом побудований страховий захист при стра­хуванні на умовах "А".

Другий принцип побудований на методі включення, тобто вантаж вважається застрахованим тільки від тих ризиків, які пере­лічені . За цим принципом побудований страховий захист при стра­хуванні на умовах "В" і "С".

7.3. Страхування експортних кредитів

В зовнішньоекономічній діяльності часто зустрічається ризик неплатежу іноземного партнера. Для підвищення гарантій платежу поряд із застосуванням різних його способів і форм розрахунків ши­роко застосовується страхування. Для залучення потенційних по­купців і підвищення їхньої зацікавленості в укладенні угоди найчасті­ше поставка товару здійснюється на умовах комерційного кредиту, а це завжди пов'язано з ризиком несплати. Для підвищення над­ійності в цьому випадку в усьому світі одержало поширення стра­хування дебіторської заборгованості — страхування делькредере.

Об'єктом страхування є комерційні кредити експортера-страхувальника, що надані імпортерам-контрагентам. Комерційний кре­дит повинний бути підтверджений рахунками страхувальника до покупця (належним чином оформленими рахунками-фактурами). Можливі два варіанти страхування експортера:

1. на випадок неплатоспроможності (банкрутства) іноземного покупця;

2. страхування ризику затримки платежу до настання фактичної неплатоспроможності.

У світовій практиці страхування ризику неплатоспроможності покупця здійснюється у більшій кількості країн, чим страхування ризику неплатежу.

Страхова компанія, одержавши від страхувальника премію (страховий внесок), законним образом здійснює комплекс заходів для вивчення, оцінки і управління застрахованим ризиком, а у ви­падку неплатоспроможності імпортера чи затримки платежу після визначеного періоду відшкодовує страхувальнику в установленому договором порядку несплачені грошові суми за рахунками до одер­жувача товарів і послуг.

Страховим випадком, у результаті настання якого страховик зобов'язаний виплатити страхову суму, є неплатоспроможність контрагента страхувальника або затримка платежу після визначеного періоду (періоду очікування).