Розвиток літератури.

З розвитком шкіл та університетів зріс попит на книгу. Книга стає більш прив’язаною до реального життя. Її формат зменшився і став більш практичним. Рукописи прикрашають мініатюрами та заставками.

Книги творилися у спеціальних майстернях, які називалися скрипторії. Вони знаходились при монастирях.

Поруч з релігійними текстами поширення набуває література, записи поем і прози.

Бібліотеки з’являються не лише при церквах, як це було до 12 століття, а й при університетах, королівських дворах, у феодалів, заможних городян.

Книга у середньовічній Європі коштувала дуже дорого. За одну книгу можна було придбати великий міський будинок або 12га землі. Це була своєрідна галузь ремесла.

У 12-13 століттях поширюється література на церковні та світські сюжети. Це були вірші з описами природи та викривальні твори, що засуджували духовенство.

Основними напрямками у літературі середньовіччя були: поезія вагантів, трубадурів, куртуазна поезія та героїчний епос.

Поезія вагантів (з лат." бродячі люди") з’явилась у Німеччині, Франції, Англії та Північній Італії. Її носіями були мандрівні студенти. У їх творчому доробку були сатиричні, любовні, застільні, студентські пісні, пародії на церковні тексти. Їхня поезія оспівувала радощі життя. Її Батьківщиною вважається Франція.

Куртуазна література (з фр." лицарський, поштивий") – течія в літературі 12-14 століть. Найбільшого поширення набула у Франції та Німеччині. Ця література оспівувала високі почуття. Прославляла військові подвиги, служіння дамі, відображала ритуал лицарської честі.

Лицарство у Західній Європі склалося до 11 століття, а досягло свого розквіту у 12-15 століттях. Для лицаря обов’язковими вважалися такі моральні норми, як сміливість, вірність обов’язку, благородство по відношенню до жінки. Звідси – “лицарська поведінка” – поведінка самовідданої і благородної людини. Були вироблені особливі правила лицарської честі. Лицар повинен був шукати подвигів. Боротися з ворогами християнської віри, захищати слабких і скривджених, воювати лише за справедливу справу, уникати гріха, пихатості, негідних вчинків, дотримуватися певних манер.

Виключне значення надавалося коханню як почуттю, яке підносить людину, пробуджує в ній найкраще. Любов до жінки визначалась як джерело досконалості, чистоти, благородства і добра. При цьому головним було не багатство жінки, а гармонія зовнішньої та внутрішньої краси.

Трубадури – поети співці, куди входили лицарі, феодали, герцоги, королі, городяни і прості люди, оспівували лицарську любов, радощі життя. Цим трубадури кидали виклик церкві, яка засуджувала земне кохання.

Німецьких “співців кохання” називали труверами. Як приклад такої літератури – віршований роман “Тристан та Ізольда” Готфріда Страсбурзького. У ньому оспівується земне кохання юнака Трістана та королеви Ізольди.

Величезну роль відіграла усна народна творчість, зрозуміла неписьменному народу. Поряд з казками, легендами і переказами розвиваються і поширюються комічні твори – шванки (Німеччина) і фабліо (Франція). У них висміюються знатні пани, продажні судді, монахи і городяни-неуки.

У 11-12 століттях остаточно сформувався героїчний епос. Одним із найвідоміших його творів – “Пісня про Роланда” (Франція). В основі – реальні події. Поема оспівує подвиги юного французького лицаря графа Бретані Роланда, племінника Карла Великого. Він віддав своє життя за християнську віру і свого короля.

Вершиною іспанського героїчного епосу є “Пісня про мого Сіда”. Головний герой – Руй Діас, якого араби прозвали Сідом. У творі йдеться про визвольну боротьбу Іспанії проти арабського панування.

Найвизначнішою пам’яткою німецького героїчного епосу є “Пісня про Нібелунгів”, у якій ідеться про загибель Бургундського королівства, яке знищили гуни у 437 році.

Пам’ятками англійської літератури 13 століття є балади про Робін Гуда – легендарного розбійника і улюбленця простих людей. Він живе з дружиною у лісі і захищає бідняків від жорстоких феодалів і королівських чиновників.

У період раннього середньовіччя зародилась казка.

Найвідомішим письменником доби Середньовіччя був Данте Аліг’єрі. Його вважають останнім поетом Середньовіччя та першим поетом Нового часу.

Історичної науки ще не було. Хроніки, літописи, біографії королів були жанрами словесності.